До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.

Час Аскольда й Діра був початком становлення Київської держави, яка мала значні військові сили й виступала вже як активний чинник міжнародної політики.

Зовнішня політика перших Рюриковичів.

З невідомих причин у 882 році князь Аскольд був відсторонений від влади в Києві і вбитий силами енергійного Олега, опікуна (можливо, дядька) сина померлого на той час Рюрика – Ігоря. Причиною могла бути акція хрещення Аскольда (при тому обидва центри християнства – і Рим, і «новий Рим» – були задіяні, що свідчить про те, що такий акт їм був дуже вигідний). Умови прийняття християнства Аскольдом точно не встановлені, але, можливо, що хитрі греки поставили Русь у якусь залежність, чого Аскольд не зміг передбачити, через що й настала миттєва реакція Рюрикового оточення (чи навіть роду) [Найважливіший в цьому відношенні фрагмент з відповідного «Послання патріарха Фотія» є таким: «…І руси стали серед наших підвладних приятелів…» (один варіант перекладу цього фрагменту документа), «…рабів» (другий варіант перекладу). А далеко не одне й те ж, чи не так? – О.Б.]. Отже, підстави говорити про залежність існують.

Ще однією причиною відсторонення від влади князя Аскольда Олегом від імені Ігоря, сина Рюрика могла бути практично затерта в джерелах, але дуже важлива для того часу обставина, про існування якої сьогодні говорить все більше й більше вчених. А саме, що Рюрик і Олег були потомками князя Кия, останніми представниками його династії (можливо, антської). У такому разі ми маємо претензію на династичний спадок з боку Рюрикового роду, яку Олегу й удалося успішно реалізувати у 882 році. Саме з цього часу – з утвердженням роду Рюрика – за Літописом починається зростання могутності Києва й Київської держави.

Князь Олег Віщий (882 – 912 рр.).

Держава князя Олега зосереджувалась довкола природного центру слов’янських земель, важливого торгівельного пункту – Києва. І досить невелике полянське місто швидко перетворюється на столицю могутньої держави, яка справляє вражаючий вплив на сусідні народи. Поява назви її – Київська Русь – була цілком закономірною. Князь Олег вважається одним з піонерів збирання руських земель в єдину державу, застосовуючи при тому й силові методи й своєрідну дипломатію. Відразу ж після оволодіння Києвом Олег веде своїх воїнів на деревлян, а в наступні два роки захоплює землі дніпровських сіверян і сусідніх з ними радимичів. Сіверян Олег переміг у бою і звільнив їх від влади хазарів, сам же обклав їх дуже легкою податтю, сказавши при тому такі слова: «Я ворог їм, а не вам!», тим підкресливши перед підкореними свої добрі наміри. Радимичі, провівши переговори, вирішили не виступати проти Олега, а зголоситися на ту ж данину, що платили до того хазарам. У зв’язку з цим помінялась їхня залежність, що відобразилося на самоідентифікації: оскільки Олег був рус, то вони стали данниками «руськими» (у майбутньому це визріє в самоназву етносу – «русскіє»). А до того вони були «хозарськими».

Отож Олег у даному випадку показав себе досвідченим дипломатом, бо добрі відносини зі слов’янськими північними племенами були для нього дуже важливими у зв’язку з його міжнародними планами.

Розширення кордонів Київської держави на північ і приєднання Новгорода зумовило посилення торговельної артерії – «шляху із варяг у греки», що з’єднував Балтійське й Чорне моря системою річкових шляхів. Торговельна експансія русів на Чорноморське узбережжя викликала подальше загострення відносин Києва з Константинополем. До особливих заслуг князя Олега історики відносять встановлення дипломатичних стосунків зі Східною Римською імперією – тодішнім оплотом цивілізації.

Слід сказати, що Олег одразу зайняв агресивну щодо Константинополя позицію в зовнішній політиці. Перший похід Олега на Константинополь датується 907 роком. Дата непевна й опис війни літописцем уважається напівміфологічним. Узяв Олег Константинополь підступом – поставив кораблі на колеса й підвів їх під стіни Константинополя. Греки перелякались і запросили миру. Олег зажадав контрибуції. Почалися переговори. Князь вислав послів – Карла, Фарлофа, Вельмуда, Рулава, Стемида та ін., які й уклали з греками Договір, текст якого зберігся лише частково (Див. умови: Літопис Руський. – С.18).

Стисло головні положення цього Договору виглядають так: