Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).

Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики Київської Руси з часів Олега Рюриковича був Степ. До 920 року Київський князь Ігор мав мирні відносини з печенігами, але в 920 році до Степу прийшла нова печенізька орда й після цього війни з ними вже не перепинялись. І понад два століття печеніги були постійною загрозою для майбутніх українських земель.

Другий напрям – Східна Римська імперія. Під кінець князювання Ігоря стосунки з нею зіпсувались. У 941 році Ігор рушив у похід на Константинополь – йшло 1000 човнів (40. 000 людей). Флот грецького імператора в цей час знаходився в поході проти арабів. Але й невеликими силами, застосувавши т.зв. «грецький вогонь» (можливо, то був порох, який греки запозичили в китайців), греки відбили напад руського флоту. Розлючені руси попрямували на схід і почали нищити узбережжя Малої Азії. Руси в жорстокий засіб розправлялися з населенням – розпинали людей на хрестах, прибивали до землі, забивали в голови цвяхи. Війни в ті часи велися дикими засобами, а русів знали як людей дуже суворих звичаїв, що тоді наявно й проявилось.

У цей час з походу повернувся головний флот греків, догнав русів, напав на них, і ті потерпіли в бою такої поразки, якої досі не знали ніколи. Сам Ігор з десятьма кораблями ледве врятувався від смерті. Але відразу ж почав плекати плани реваншу. І в 944 році, зібравши нове військо, не тільки зі слов’ян, а й з печенігів, Ігор рушив на Константинополь. «Йде Русь без числа, кораблі покрили море!», – кричали греки. Імператор Роман злякався й запросив переговорів. Грецькі посли зустріли Ігоря біля р. Дунай. Князь зібрав нараду дружини й повідомив про посольство. Дружина погодилась на переговори. Ігор у свою чергу дав згоду на великий відкуп і на мир.

Так оповідає Літопис, але історики факт цього походу піддають сумніву, бо більше ніде в джерелах немає про нього нічого (хоча такі речі ще ні про що не говорять).

Умови миру були неприємні для Руси, перш за все тому, що Ігор мусив зректися прав на терен Криму та устя Дніпра й обмежити торгівлю в землях Візантії. Договір було укладено в Константинополі у 944 році (умови договору див.: Літопис Руський. – С. 26 – 29). Він містив у собі такі головні положення:

Обидві сторони відновили давній мир і приязнь.

Посли й купці можуть приїздити до Греції, скільки хочуть. Але посли повинні показувати печать золоту, купці срібну, а князь має прислати листа, в якому буде написано, скільки він висилає кораблів, щоб було зрозуміло, що руси йдуть мирно. Якщо хто з’явиться без грамоти, буде затриманий до вияснення справи; якщо буде опиратися й противитися, його можуть убити й греки за це відповідальності не понесуть.

Коли Русь приходить без краму, то не має права на місячину (місячне утримання). Князь має наказати своїм людям, щоб не робили шкоди в грецькій країні. Щодо умов побуту купців у Константинополі, чинними є положення з договору Олега 911 р. Але права Руси обмежено: не можна купцям зимувати в Константинополі і не можна вивозити дорогоцінні тканини.

Якщо втече невільник з Руси під час перебування в Греції, то втечу його треба ствердити присягою, тоді греки заплатять за нього дві штуки тканин.

Крадіжки й грабунки караються подвійною грошовою карою.

Назначено таксу за викуп бранців. За грецького юнака або «добру» дівчину греки платять 10 золотників, за чоловіка середнього вік – 8 золотників, за старця або дитину – 5 золотників. За викуп же руських бранців греки вимагали по 10 золотників, за всіх без різниці.

Руські князі зрікалися прав на «Корсунську сторону», тобто на Крим.

Русь не повинна перешкоджати корсунянам у рибній ловлі при усті Дніпра. Руси ж не можуть зимувати на усті Дніпра, на Білобережжі й острові св. Елевтерія (о. Березань).

Не можна забирати побиті кораблі іншої держави, як також поклажу й людей з них.