Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.

Однак значне місце в Літописі займає релігійний момент, який так і залишився незрозумілим для вчених. При Ольжиному дворі був священик Григорій, який явно виконував функцію її духівника, отож Ольга вже була християнкою на цей час. Для чого тоді слугував опис того, що її в Константинополі нібито хотіли охрестити? Ольга ж навмисне підкреслювала різницю вір і свою вірність рідній вірі. Тут існує багато припущень, жодне з яких не може вважатися єдино правильним, тому ми зараз підкреслимо те, що вважаємо головним: підкреслення Ольгою незалежності Руси від Візантії в релігійній площині.

Така дія княгині Ольги була дуже важливою, бо правитель «варварського народу», що приймав хрещення від Константинополя, автоматично ставав архонтом імператора (підлеглим, залежним від нього. Див. вище Фотія: ранг – чи то «приятель», чи то «раб»), бо в Грецькій церкві імператор був головою церкви (головна ознака візантійського цезаропапізму). Коли Ольга повернулась з Константинополя й імператор (Костянтин Багрянородний) спробував нанести їй свій візит, то велика княгиня не прийняла його посольство, посилаючись на те, що її саму в Константинополі він змусив довго чекати свого прийому. Так Ольга змусила стерпіти приниження самого імператора «Нового Риму».

Стосунки Руси часів княгині Ольги зі Східною Римською імперією так і залишались напруженими. Вочевидь, не тільки Ольга залишилась невдоволеною результатами своєї поїздки в Константинополь (про що багато написано істориками), а й греки були невдоволені результатами візиту княгині (й що не можна не пов’язати з незалежною щодо греків поставою Ольги в релігійній геополітиці).

Західний напрям геополітики.

Про напруженість у відносинах Київської Руси зі Східною Римською імперією свідчить насамперед посольство Ольги до Німеччини, яке відбулось у час, коли імператором «Священної Римської імперії німецької нації» був Оттон І. То був великий і сміливий правитель, який мав широкі плани заснування всесвітньої монархії (висунув претензію «на Рим» і проводив дуже активну місіонерську діяльність. Ідея ж «Священного Риму» як єдиного за Землі втілення Спасіння, мала величезне ідеологічне й геополітичне значення в часи Середньовіччя). Для греків, які тільки себе вважали спадкоємцями стародавньої Римської імперії, такі плани Оттона були дуже небезпечними. І тут велика княгиня Ольга робить дуже виразний крок у бік грізного конкурента православних греків – Оттона І.

Про поїздку Ольги на Захід відомо мало. Ось – німецька хроніка, в інформації є неточності: «У 959 р. посли Олени, королеви ругів, що охрестилася в Константинополі при імператорі Романі, прибули до короля (Оттона) й просили, щоб тому народу вислали єпископів і священиків, але, як потім виявилось, нещиро». Фіксуємо неточність: Ольга була в Константинополі при Костянтині Багрянородному й не приймала християнства там. При дворі княгині деякий час проживав посланець Римського папи єпископ Адальберт. Побув – поїхав у Рим, і після того на Захід виїхало посольство Ольги. Можна вважати, що такий зовнішньополітичний акт був задуманий і здійснений Ольгою у співдії з єпископом Адальбертом.

Чому ж «нещиро» просили Ольжини посли церковної ієрархії? Так робиться спроба пояснити незаперечний факт того, що коли той же Адальберт після повернення посольства Ольги від Оттона приїхав до Києва зі священиками від папи, його прогнав з Руси вже син Ольги Святослав, і Адальберт сам ледве врятувався від смерті втечею. Чому так сталося? На це питання вчені не мають однозначної відповіді. Так склалося тому, що й досі остаточно нез’ясовані ні причини передачі влади Ольгою своєму сину Святославу, ні той факт, чи насправді Святослав не був християнином, чи все ж таки був (але міг цього не визнавати), що не дає можливості точно встановити мотиви розриву з Римом. Ясно одне: прагнення вищої княжої еліти Руси зберегти релігійну незалежність держави як від «нового», так і від «старого» Риму простежується чітко. Але чи була то гра самої Ольги спільно зі Святославом, чи дійсно мав місце їхній конфлікт і переобрання самовільно влади сина від матері, – неясно.

Крім того, Рим, очевидно, також зробив щось таке, що сильно роздратувало Святослава, і це «щось» було пов’язане саме з релігійною площиною стосунків Руси з Римом (папа прислав єпископа. В цій дії могла бути в перспективі своя залежність, вже тепер від Риму, чого саме й намагалась уникнути Русь).

Відмітимо важливий момент: у зовнішній політиці Руси часів княгині Ольги чітко проступив як головний саме релігійний аспект тогочасної геополітики. Перші Рюриковичі, таким чином, робили все, щоб досягти й зберегти незалежність власної держави.