Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї. Боспорське царство, Херсонес.

Потреба в хлібі, забезпеченні землею злиденних громадян, пошуки джерел сировини, ринків збуту, рабської робочої сили викликали до життя таке явище в історії Стародавньої Греції епохи архаїки (VІІІ – VІ ст. до н.е.), як масовий колонізаційний рух. У Північне Причорномор’я (грецькою – Понт) греків приваблювали плодоносний ґрунт, багатий рослинний і тваринний світ, велика кількість риби. Особливий інтерес являли гавані, які вельми підходили для мореплавства й торгівлі. Основний контингент переселенців спочатку (VІ ст. до н.е.) складали каторжани, яких греки сюди виселяли, як пізніші росіяни до Сибіру, тож можна собі уявити, яке грецьке населення тут спочатку селилося й як діставалося від нього місцевому населенню (тим же таврам). Згодом, після реформ Солона (V ст. до н.е.) сюди почали переселятися вільні грецькі громадяни, яких не можна було після цих реформ продавати в рабство, але у них не було власних засобів до існування. Це були люди молодого віку, у більшості своїй чоловіки; переважали селяни, але була й певні кількість ремісників та торгівців. Виводила колонію (грецькою – апойкію) невелика кількість переселенців – від 100 до 1000 чол. Колонізація прискорила процес розвитку суспільства у місцевих племен: спілкування з греками порушувало їхні традиційні засади, змушувало вирощувати більше хліба, скота – на продаж, сприяло визріванню майнової та суспільної нерівності, а також знайомило з еллінською культурою.

Грецькі племена ділилися на групи, що розмовляли на різних діалектах давньогрецької мови, яка належала до індоєвропейської мовної сім’ї. Провідну роль в освоєнні Криму відгравали греки-іонійці й греки-дорійці. Різнорідні матеріали – письмові й археологічні – дозволяють відновити історії виникнення в Криму й Північному Причорномор’ї грецьких колоній, які згодом об’єдналися у дві значних за своїми розмірами держави – Боспор і Херсонес.

Боспорське царство.

Внаслідок переселення греків із західного узбережжя Малої Азії (насамперед з іонійського м. Мілет) та з островів Егейського моря виникла більшість поселень на Керченському й Таманському півостровах. Пантікапей (Керч) (у давнину – Пантікапея) був заснований на межі VІІ – VІ ст. до н.е. чи на початку VІ ст.; Німфей, Феодосія – у VІ ст. до н.е. Напевне, у ході вторинної, або внутрішньої, колонізації кримське узбережжя Керченської протоки вкрилося аграрними містечками – Тіритака, Мирмекай, Парфеній, Порфирій.

Перші поселенці отримують свої земельні дільниці неподалік від поселень. Вони вирощують пшеницю, просо, бобові, чечевицю, садові культури й виноград; розводять дрібну рогату худобу, птицю, у менших розмірах – велику рогату худобу і коней. Займаються також рибальством та мисливством. Дуже рано з’являються ремесла – будівельне, теслярне, столярне, металообробне, керамічне, ткацьке, ювелірне. Важливу роль у житті колоністів відігравала торгівля з містами Малої Азії й сусідніх з нею островів, а згодом і з Афінами. Зав’язується також натуральний обмін з місцевими племенами, які доставляли продукти сільського господарства, промислів, рибу. Уже з середини VІ ст. до н.е. Пантікапея чеканить свою монету, дещо пізніше випуск власних монет розпочинається і в інших боспорських містах.

З часом деякі апойкії стають міськими центрами. Міста були невеликим. Так, площа Пантикапеї наближалася до 9 га, а число мешканців тут навряд чи перевищувало 2 – 3 тисячі. Одночасно триває процес формування невеликих держав-полісів. Поліс складався з міста і приналежної йому сільської території – хори (звичайно простягалася на 3 – 5 км), на якій були розкидані селища. У них проживали не тільки греки, а й т.зв. «варвари».

Пантікапея, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Гермонасса, Кепи стають центрами самостійних держав-полісів. Форми правління в них були різними – як демократичні (з переважаючою владою народного зібрання – зборів усіх повноправних громадян), так і олігархічними (з домінуючою роллю невеликої групи найбагатших і родовитих громадян). Інтереси економіки, загроза вторгнень з боку «варварів» змушували греків політично консолідуватися. Об’єднання більшості міст, розташованих на берегах Керченської протоки, на підставі даних грецького історика Діодора Сіциллійського, сталося близько 480 р. до н.е. Очолили нове державне об’єднання архонти (вищі посадові особи, що обиралися щорічно) Пантикапеї з грецького (мілетського) роду Археантактидів. Скоро виборна посада архонта перетворилася у спадкову. Характер правління Археантактидів у науці прийнято визначати як спадкову тиранію (тиранія у греків – це було одноосібне правління, встановлене за екстремальних умов за допомогою сили незаконним шляхом). На честь народження нової держави у другій чверті V ст. до н.е. у Пантикапеї було зведено храм, присвячений богу-покровителю колоністів – Аполлону Лікарю.

Близько 438 / 437 р. до н.е. влада перейшла до рук якогось Спартока (у ньому дослідники бачать і фракійця, і представника скіфської чи сіндо-меотійської знаті, і грека з іонійської аристократії). До кінця ІІ ст. до н.е. його нащадки – Спартокіди – очолювали Боспорську державу, яка була за характером монархічною державою, хоча правителі й звали себе традиційно архонтами Боспору, а грецькі міста користувалися певним самоврядуванням – мали народні збори, раду, виборні посади. Центральна влада опиралася на землеробську аристократію, торгово-ремісничі прошарки, найману армію (складалася головним чином з варварських контингентів). Поступово Спартокіди підкорюють Фанагорію, Німфей, Кіммерік, Феодосію. З грецької держава перетворюється в греко-варварську. Греки складали більшість, особливо серед заможних торгово-ремісничих прошарків; негрецьке населення жило головним чином у сільській місцевості. Туземці ж частіш за все були рабами.

 Економічний розквіт Боспору в ІV – першій половині ІІІ ст. до н.е. був пов’язаний насамперед з ростом сільськогосподарського виробництва. Воно аж до самого кінця існування цієї держави буде складати його міцну економічну базу й дозволяти продовжувати, попри всі складності зовнішнього становища, своє існування. Рівень металообробки в Боспорі був високий, будівельної справи – також. Значного розвитку набули різні види ремесла. У великих містах існували впорядковані гавані та суднобудівельні верфі. Головними контрагентами торгівлі місцевих купців залишалися міста західного узбережжя Малої Азії й Егейські острови, особливо Фасіс, Сіос. У ІV ст. до н.е. на Боспорі переважав афінський імпорт, а Боспор, у свою чергу, вивозив до Афін конче потрібний їм хліб. В Елладу також відправлялися дорогі сорти риби. Але головною статтею експорту все одно залишалося зерно. Вважається, що в ІV ст. до н.е. при задовільному врожаї Боспор міг вивозити не менш, ніж 32 – 48 тис. тонн зерна. Значну частину продуктів і рабів, що вивозилися з Боспору, доставляли варвари, отримуючи взамін масло, вино, вироби ремісників Боспору й грецького світу.

В часи розквіту Боспор мав своїх видатних митців. Філософів, істориків, літераторів. Але цей період тривав не довго. У ІІІ – І ст. до н.е. зменшується роль виробництва хліба. Всі принагідні для цього землі на цей час уже були освоєні, а приток зерна з варварської периферії скоротився. До цього приклав свою руку й Олександр Македонський. Його полководцю Зоперіону не вдалося розгромити скіфів, але вони розвернулися й пішли із земель, дотичних до поселень греків, чим перепинили доставку їм зерна. Це найбільш вдарило по Ольвії, але й інші грецькі міста постраждали також. До всього, з кінця ІV ст. до н.е. настав посушливий період, який тривав по другу половину І ст. до н.е. У цей час помітно скорочується кількість сільських поселень.

Боспор переживав і внутрішньополітичні складності. У 310 / 311 р. до н.е., після смерті царя Пересада І, спалахнула боротьба за престол між його синами. Вона продемонструвала, з одного боку, порушення традицій престолонаслідування Спартокідів, яка, схоже, полягала у соправлінні двох братів (до смерті одного з них), а з іншого – необхідність для династів у своїй політиці враховувати ситуацію, що склалася в навколишньому племінному світі. Одночасно наростала загроза з боку «варварів».

У 109 /108 р. до н.е. останній зі Спартокідів – Перісад V – відрікся від престолу й передав владу правителю Понтійського царства Митридату VІ Євпатору. Це викликало повстання серед кримських скіфів під проводом Савмака, що захопив Пантикапею й об’явив себе царем. Придушення повстання зайняло багато часу й сил – увесь 107 рік до н.е. Боспор став частиною Понтійської держави. Але це – наступний період в історії.

Херсонес.