ТОП 10:

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 101



українського громадянства. Стійкість громадянства виявляєть­ся ще й у тому, що воно не припиняється і не змінюється у зв'яз­ку з виїздом громадянина України за межі держави1 (така риса і ромадянства називається екстериторіальністю громадянства).

Термін «громадянство» притаманний для держав із респуб­ліканською формою правління. У монархічних державах вжи­нається термін «підданство», який сьогодні рівнозначний по­няттю громадянства. Більше того, такі держави з монархічною формою правління, як Іспанія, Бельгія, Нідерланди замінили гермін «підданство» у поточному законодавстві на «громадян­ство».

Основні принципи громадянства, як правило, встановлю-ЮТЬСЯ в конституціях, а більш детальне їх регулювання здійс­нюється звичайними, органічними (Румунія, Іспанія) законами або законами, що вимагають для їх прийняття кваліфікованої більшості голосів (Угорщина — 2/3 від присутніх депутатів). Хоча є конституції, які взагалі не містять норми про громадян-і і во (наприклад, Конституції Італії та Республіки Куба)2. У де­яких країнах (Бельгія, Франція, Алжир) діють Кодекси грома­дянства3.

Відповідно до ст. 4 Конституції України підстави для набут-і я і припинення громадянства України визначаються законом. Таким законом є Закон України «Про громадянство України» під 18.01.2001 p., зі змінами і доповненнями. До 2001 р. в Украї­ні діяв Закон України «Про громадянство України» в редакції 1991 p., а потім — у редакції 1997 р.

В Україні чинні такі основні міжнародно-правові акти з пи-гань громадянства:

• Загальна декларація прав людини 1948 p.;

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;

• Конвенція про скорочення бсзгромадянства 1961 p.;

Латюк О. С. Громадянство України і статус іноземців // Конститу­цій прано України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. -С 224-225.

Маклаков В. В., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 139—141. ' Васильева Т. А. Гражданство // Права человека: Учебник / Отв. ред. Іукапісва. - М: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), •МИН С. 108.


 


 


 


 


 

Глава IV

• Конвенція про статус апатридів 1954 p.;

• Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 p.;

• Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій за­конодавства про громадянство 1930 p.;

• Конвенція про скорочення випадків множинності громадян­ства 1963 p.;

• Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p.;

• Віденська конвенція про консульські відносини 1963 p.;

• Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 p.;

• Європейська конвенція про громадянство 1997 р.

У державах з унітарною формою правління існує єдине гро­мадянство, тоді як для багатьох федеративних держав характерна наявність подвійного громадянства — громадянства федерації і громадянства відповідного суб'єкта федерації (штату, провінції тощо). Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації можуть мати своє законодавство, що зумовлює необхідність визначення кола тих суб'єктів, на яких воно поширюється.

В Європейському Союзі діє громадянство Європейського Союзу, що поширюється на всіх громадян держав—членів ЄЄ. Однак це не скасовує пріоритет національного громадянства, а це означає, що в межах держави своєї громадянської належнос­ті особа розглядається як громадянин цієї держави; умовою ж реалізації прав, пов'язаних з європейським громадянством, є ви­їзд за межі своєї країни1.

Стаття 3 Закону України «Про громадянство України» окреслює коло осіб, які належать до громадянства України. При цьому держава проводить своєрідну «інвентаризацію» сво­го населення, визначаючи, яка його частина є її громадяна­ми. Хоча говорячи про коло тих осіб, які є громадянами Украї­ни, некоректно вживати термін «належність», оскільки при його використанні проглядається пріоритет держави над осо­бою, що суперечить сучасному розумінню характеру відносин між людиною і державою та безпосередньо ст. З Конституції України2.

1 Баглай М. В. Зазнач, праця. — С. 98.

2 Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус человека и граждани­
на в Украине. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 20.


Конституційно-правовий статус людини і громадянина вУкраїні 103

Отже, до громадянства України належать:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­живали на території України. Застосування цього так званого «нульового варіанту» дозволило, на думку дослідників, уник­нути загострення суспільно-політичної ситуації, як це мало міс­це в деяких інших нових незалежних державах, де в законах про громадянство застосовувалися інші підходи (особливо в прибал­тійських державах)1;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи ін­ших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожива­ли в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Украї­ни внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 p., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а у п. З, — з мо­менту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України,відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство Украї­ни», є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

1 Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правові основи: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ Украї­ни. - К., 2005. - С 8.


 


104ГлаваІУ

6)дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

§ 3. Принципи громадянства України

Принципи громадянства України— це вихідні засади, керів­ні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відно­синах між державою та особою.

Ці принципи втілені в Конституції України, у Декларації про державний суверенітет України, у Декларації прав національ­ностей, в Законі України «Про національні меншини», в Законі України «Про громадянство України»1.

Розрізняють загальні та спеціальні принципи громадянства. Так, загальнимиє ті принципи, які властиві не тільки інституту громадянства, а й іншим правовим, політичним, соціальним ін­ститутам. До них належать принципи: демократизму, інтернаціо­налізму, втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави, особи, по­ваги до норм міжнародного права тощо2.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство Украї­ни» законодавство України про громадянство грунтується на та­ких принципах(це спеціальні принципи).

1) Принцип єдиного громадянства— громадянства держа­ви Україна, який закріплений також у ст. 4 Конституції Украї­ни та передбачає існування двох аспектів:

виключення можливості існування громадянства адміністра­тивно-територіальних одиниць України, що є умовою існуван­ня унітарної держави, якою є Україна;

заборона існування подвійного громадянства (біпатризму) в Україні, оскільки, якщо громадянин України набув громадян­ство (підданство) іншої держави або держав, то у правових від­носинах з Україною він визнається лише громадянином Украї-

Тодыка Ю. Н. Зазнач, праця. — С 39. 2 Лотпюк О. С. Зазнач, праця. — С. 229.


Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 105

ми. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином Украї­ни. По суті зміст даного принципу зводиться лише до невизнан­ня правових наслідків біпатризму1.

Заборона біпатризму в Україні відповідає існуючій щодо цього питання світовій практиці, яка виходить із того, що по­двійне громадянство (у розумінні існування громадянства кіль­кох держав, а не громадянства федерації та її суб'єкта або грома­дянства держави і громадянства міжнародного утворення) ство­рює значні труднощі як для держав, так і для осіб, які є носіями подвійного громадянства (зокрема, стосовно виконання обов'яз­ків тощо). З огляду на це держави укладають угоди про запобі­гання випадкам подвійного громадянства, зобов'язуючи осіб, які мають громадянство обох сторін, обрати одне з них і тим самим припинити інше. У деяких державах особи, які мають подвійне громадянство, обмежуються в окремих правах (Румунія). Хоча с держави, які в через низку причин (переважно історичного ха­рактеру) дозволяють існування подвійного громадянства (Іспа­нія, Австрія).

2) Принцип запобігання виникненню випадків безгрома-дянства.Даний принцип спрямований на те, щоб особа, яка по­дала заяву про набуття українського громадянства або про ви­хід з нього, не втратила громадянства взагалі, тобто не стала апатридом — особою, права якої не захищає жодна держава. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадян­ства України іноземців є взяття ними зобов'язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов'язання при­пинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до упов­новаженого органу України протягом двох років з моменту прий­няття їх до громадянства України.

3) Принцип неможливості позбавленнягромадянина Украї­ни громадянства Українизакріплений також у ч. 1 ст. 25 Кон­ституції України. Наявність цього принципу відповідає світо­вим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав лю­дини. При цьому втілення даного принципу є порівняно новим

Ведрій Р. Б. Зазнач, праця. — С. 12.


 


Б Глава IV

явищем для законодавства України, оскільки всі закони про громадянство СРСР аж до закону 1990 р. закріплювали таку форму втрати громадянства, як позбавлення громадянства, що здійснювалося за ініціативою держави, в односторонньому по­рядку і не передбачали згоди громадянина. Як правило, позбав­лення громадянства було формою репресії. Разом із тим, у де­яких країнах позбавлення громадянства застосовується як щодо натуралізованих осіб (тобто прийнятих до громадянства) (Арген­тина, Ірландія, Канада, США), так і щодо осіб, які набули гро­мадянство за народженням.

Позбавлення громадянства розглядається як небажане яви­ще. Так, ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, Європей­ська конвенція про громадянство 1997 р. містять заборону на позбавлення громадянства, виходячи з того, що громадянство є двостороннім, постійним зв'язком держави і особи, який не може бути довільно розірваний державою. Відповідно до норм міжнародного права є неприпустимим позбавлення громадян­ства цілих груп осіб, позбавлення громадянства за етнічними або расовими ознаками.

У СРСР громадянства позбавляли переважно за політични­ми мотивами. Однак в умовах плюралістичної демократії, існу­вання якої закріплене, зокрема, у ст. 15 Конституції України, та­ке явище є неприпустимим. Сьогодні жодна європейська держа­ва не передбачає у своєму законодавстві можливості позбавлення громадянства за політичними мотивами. А в конституціях де­яких країн (Естонія, Італія, Португалія) міститься пряма забо­рона на позбавлення громадянства за політичними мотивами.

Хоча дослідники проблеми (зокрема, Ю. М. Тодика) слуш­но зазначають, що нині досить складно розмежувати поняття «позбавлення громадянства» та «втрата громадянства за зако­ном». Так, у багатьох європейських країнах (Іспанія, Угорщина, Молдова, Португалія, Швеція) заборона на позбавлення грома­дянства має обмежений характер. Наприклад, конституція Бол­гарії встановлює, що болгарський громадянин за народженням (тобто натуралізований громадянин) не може бути позбавлений болгарського громадянства.

Причини такого стану речей зумовлені тим, що в одних дер­жавах певна підстава може розглядатися як підстава для втрати громадянства, а в інших — як для його позбавлення. Наприклад,







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.008 с.)