Конституційне право - галузь національного права України 17

3) основні інститути — це інститути, які, на відміну від гене­ральних інститутів, об'єднуються за більш однорідними пра­вовими ознаками — мають більш вузьку і конкретизовану пред­метно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують усього арсеналу прийомів і засобів конститу­ційно-правового регулювання тощо;

4) субінститути мають усі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнен­ня депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатсь­кого запиту тощо;

5) одноелементні інститути є найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права. їм властивий незначний вміст нор­мативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на еле­менти суспільних відносин та вузька функціональна спрямова­ність. У більшості випадків одноелементні інститути не входять до складу субінститутів та основних інститутів конституційно­го права, а займають периферійне місце в складі генеральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного пра­пора, інститут повторних виборів тощо);

6) міжгалузеві інститути, що утворюються на межі взаємо­дії конституційного права з іншими галузями права¹ (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційно­го забезпечення виборчої кампанії тощо).

Щодо співвідношення системи конституційного права та системи конституції слід зазначити таке:

1) система конституційного права охоплює всі конституційно-правові норми, тоді як система конституції — тільки частину з них;

2) для системи конституційного права характерний більш ви­сокий рівень узагальнення правових норм за предметною озна­кою, ніж для системи конституції;

3) система конституційного права є суб'єктивною катего­рією постійно, тоді як система конституції набуває норматив­ного характеру на час її дії;

4) система конституційного права та система конституції постійно розвиваються, однак система конституційного права є більш мінливою.

______________

¹ Поволяєва М. Зазнач, праця. — С. 21—22.

 

Глава I

У цілому ж проблема співвідношення системи конститу­ційного права із системою конституції є частиною більш за­гальної проблеми — співвідношення системи права і системи законодавства. У системі джерел певною мірою проявляєть­ся система конституційного права, через систему джерел пра-вотворчі органи можуть впливати на систему конституційного права¹.

Вивчення та правильне розуміння питань, що стосуються системи конституційного права та системи законодавства, ма­ють важливе значення для здійснення систематизації законо­давства.

Місце і роль конституційного права в системі права ви­значається перш за все тим, що воно регулює основні суспільні відносини, а його норми є основоположними для всіх інших га­лузей права та визначають процес створення права.

При поділі правової системи на публічне та приватне право вважається, що конституційне право належить до публічного права. У той же час норми конституційного права є базовими як для публічного, так і для приватного права, і в цьому розумінні конституційне право є публічно-приватним².

§ 3. Поняття, ознаки та види норм конституційного права

Конституційно-правова норма — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або держа­вою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведін­ки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конститу­ційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що пе­редбачені чинним законодавством³.

Маючи загальні ознаки норм права, норми конституційного права характеризуються низкою особливостей.

1) Особливості структури. В юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми включають три елементи: гіпотезу

¹ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 52—55.

² Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 43—49.

³ Погорілко В., Федоренко В. Поняття, ознаки, види і структура консти­
туційно-правових норм // Право України. — 2001. — № 11. — С. 9.

Конституційне право — галузь національного права України 19

(визначення умов, за яких правова норма підлягає застосуван­ню), диспозицію (власне правило поведінки) та санкцію (вказів­ка на наслідки, які настають у випадку невиконання або нена­лежного виконання приписів, що містяться у правовій нормі). Аналіз конституційно-правових норм дає можливість стверджу­вати, що більшість із них не містить гіпотезу (наприклад, у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою). Для більшості конституційно-правових норм характерна наяв­ність диспозиції. Однак значна їх кількість не містить чітких вказівок на права та обов'язки учасників правовідносин, тобто в них відсутня диспозиція в тому сенсі, в якому її зазвичай розу­міють (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 148 Конституції Украї­ни Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суд­дів Конституційного Суду України).

Елементи норм конституційного права України дуже важко виокремити в конкретно об'єктивованій нормі права, в багатьох нормах гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле¹. Як правило, конституційно-правова норма не міс­тить санкції.

Така специфіка конституційно-правових норм зумовлена предметом конституційного права, однак це не впливає на пра­вовий характер цих норм.

2) Особливості змісту, які полягають у тому, що не всі нор­ми конституційного права встановлюють конкретні права та обо­в'язки учасників суспільних відносин. Багато норм конституцій­ного права є нормами-принципами, дефініціями тощо (напри­клад, ч. 2 ст. 2 Конституції України встановлює, що Україна є унітарною державою), але це жодною мірою не впливає на сту­пінь їх обов'язковості для виконання.

Різноманітність конституційно-правових норм зумовлює необхідність їх класифікації. В основу такої класифікації по­кладаються ті сфери суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами, а також підстави, які би найбільше відображали суттєві властивості конституційно-пра­вових норм.

¹ Сінькевич О. В. Норми конституційного права України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2003. — С. 11.

 

Глава I

Конституційно-правові норми класифікують за кількома ознаками:

I. За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регу­люють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають форму правління та територіаль­ний устрій держави;

5) норми, що визначають основні принципи системи орга­нів державної влади;

6) норми, що визначають основні засади, принципи орга­нізації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснен­ня місцевого самоврядування, його місце в системі народо­владдя;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи струк­туру органів держави (установчі, відправні норми), та норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Це норми, які визначають правові принци­пи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо вста­новлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них міс­
тяться:

1) імперативні норми, які характерні для тих норм консти­туційного права, де сторони відносин перебувають у нерівному становищі;

2) диспозитивні норми, тобто ті, що допускають регулю­вання стосунків за згодою сторін і встановлюють правило ли­ше на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відпо­відно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламенту