Конституційне право — галузь національного права України 21

України право обрати той або інший строк набрання чинності законом;

3) альтернативні норми допускають різні варіанти поведін­ки учасників відносин залежно від конкретних умов;

IV. За характером основного призначення приписів, що в
них містяться:

1) уповноважуючі норми, які визначають права суб'єктів су­спільних відносин діяти в той чи інший спосіб;

2) зобов'язуючі норми, які покладають на суб'єктів обов'яз­ки вчиняти певні дії, передбачені цими нормами, обирати той варіант поведінки, що відповідає їх вимогам;

3) забороняючі норми, які містять заборони на вчинення пе­редбачених у них дій;

V. За територією дії:

1) загальнодержавні норми, що діють на території всієї дер­жави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права;

2) місцеві, або локальні, норми, які мають імперативну си­лу на території певного регіону. Такі норми закріплені в актах суб'єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування). Особливим різновидом місцевих норм є норми, видані суб'єктами право-творчості Автономної Республіки Крим;

VI. За дією в часі:

1) норми конституційного права, що діють протягом неви-значеного часу, — це більшість норм конституційного права;

2) норми з обмеженим строком дії — це норми, дія яких об­межується певними хронологічними межами або нехронологіч-ними умовами;

VII. За сферою застосування:

1) загальні норми, тобто ті, дія яких поширюється на всі від­носини, що регулюються конституційним правом (це норми-принципи);

2) спеціальні норми, що регулюють обмежене коло суспіль­них відносин, пов'язаних з певною сферою суспільного життя або певним органом, тощо;

3) виняткові норми конституційного права, що видаються як доповнення до загальних або спеціальних норм і встановлю­ють різноманітні винятки з правил, що містяться в них (напри­клад, відповідно до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу

 

Глава I

на виборах і референдумах мають громадяни України, які досяг-ли на день їх проведення вісімнадцяти років. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Ця норма є такою, що містить ви­няток щодо першої норми);

VIII. За призначенням у механізмі правового регулювання:

1) матеріальні норми, які вказують на те, що потрібно роби­ти для їх здійснення;

2) процесуальні норми визначають як, яким чином, в якому порядку їх потрібно реалізовувати.

Слід наголосити на існуючій відмінності між матеріальними та процесуальними нормами конституційного права та матеріаль­ними і процесуальними нормами інших галузей права (напри­клад, кримінального та кримінально-процесуального, цивільно­го та цивільно-процесуального тощо). Так, конституційно-право­ві процесуальні норми обслуговують не конституційно-правові матеріальні норми взагалі, а конкретні матеріальні норми. Тому не можна порушувати питання про існування в конституційно­му праві відокремлених процесуальних норм.

Отже, матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми внаслідок їх тісного і практично нерозривного взаємо­зв'язку не утворюють самостійну галузь права. Вони формують єдину галузь конституційного права, яку не можна розглядати тільки як матеріальну. Конституційне право є однією матеріаль­но-процесуальною галуззю національного права¹.

У фаховій літературі вживаються терміни «процесуальні» та «процедурні» конституційно-правові норми. Стосовно співвід­ношення цих понять існують дві точки зору:

1) вони ототожнюються, оскільки будь-яка юридична про­цедура є юридичним процесом (цієї думки дотримується біль­шість учених);

2) конституційно-правовими процесуальними є лише ті нор­ми, які регулюють провадження в конституційних або інших при­рівняних до них судах; провадження в інших державних орга­нах регулюється процедурними нормами².

¹ Основою для написания даного параграфа Є глава зазначеної пінне пра­
ні Кутафіна О. Е. (С. 71-161).

² Рыжов В. А. Зазнач, праця. — С. 10—11.

Конституційне право — галузь національного права України 23

§ 4. Реалізація норм конституційного

Права. Тлумачення норм

Конституційного права

Під реалізацією норм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх ви­данні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чин­ною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прий­няття і набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2)виконання;

3)дотримання;

4)застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в ре­алізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних від­носин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійс­нюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадя­нами своїх конституційних прав та свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.

Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень дер­жавними органами й посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добро­вільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикорис­тання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійс­нення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єк­том права покладених на нього обов'язків.

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняю­чих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-пра­вових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досяга­ється шляхом утримання від учинення заборонених законом дій.

 

Глава I

Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, вида­ють акти індивідуального значення на підставі норм права, ви­рішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовча діяльність може здійснюватися тільки упов­новаженими на те державними органами і посадовими особами¹.

Велике значення для реалізації норм конституційного пра­ва, поряд з юридичними, мають організаційно-правові гарантії, тобто певні організаційні заходи і правові способи, що викорис­товуються для попередження порушень норм конституційного права і для припинення можливих порушень. Частина цих гаран­тій стосується конституційного права в цілому, інша ж пов'яза­на лише з конкретними конституційно-правовими інститутами.

До гарантій, що мають відношення до конституційного пра­ва в цілому, можна віднести:

1) процедурно-процесуальну регламентацію реалізації кон­ституційно-правових норм, значення якої не можна абсолю­тизувати через небезпеку породження формалізму та бюрокра­тизму;

2) конкретизацію, метою якої є сприяння реалізації норми права через прийняття норми більш конкретного характеру.

Гарантії реалізації конституційно-правових норм можуть міс­титися в нормах не тільки конституційного, а й інших галузей права. Наприклад, серед юридичних гарантій конституційних прав, свобод та обов'язків громадян розрізняють конституцій­но-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримі­нально-правові гарантії, гарантії, що містяться в трудовому пра­ві, праві соціального забезпечення, тощо.

При цьому істотне значення мають соціальні фактори, які суттєво впливають на конституційно-правове гарантування².

Для реалізації норм конституційного права важливе значен­ня має їх тлумачення. Тлумачення норм конституційного права

¹ Основою для написания даної частини параграфа Є робота Мелпщен-
ка В. Ф. Конституція — Основний Закон держави // Конституційне право
України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С 112—113.

² Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 130—136.