Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 97

1) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека — найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).

2) Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

 

— рівність громадян перед законом (частини 1, 2 ст. 24 Кон­ституції України);

— рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України). Задля розвитку регламентування цього аспекту прин­ципу рівноправ'я було ухвалено Закон України «Про забезпечен­ня рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 p.);

— рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

— рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конститу­ції України);

— рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);

— рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з по­дружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції України) та рівність дітей неза­лежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);

— рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції Украї­ни), що означає рівний судовий захист прав та інтересів (при­чому у країнах з англосаксонською системою права цей прин­цип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правоза-стосовчим, а і правотворчим органом).

Не слід плутати поняття «рівноправ'я» і «соціальна рів­ність», оскільки рівноправ'я — це виключно рівність прав, сво­бод та обов'язків. Виходячи ж з учення марксизму, соціальна рівність — це рівне ставлення до засобів виробництва. Однак така рівність є утопією, відтоді як людина почала виробляти більше, ніж споживає. Водночас досвід демократичних країн свідчить про те, що в умовах соціально-економічної нерівнос­ті рівноправ'я цілком можливе, хоча з певними застереженнями (наприклад, унесення грошової застави звільняє^- особу від утри­мання під вартою; якщо ж особа відповідної грошової суми не має, вона змушена перебувати під вартою)¹.

¹ Маклаков В. В., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С 129—130.

 

 

4 Конституційне право України

98 Глава IV

На думку Баглая М. В., принцип рівноправ'я являє собою правило, звернене до держави, яка повинна протидіяти будь-якій дискримінації громадян з боку своїх органів¹.

3) Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України). У той же час, у випадках, передбачених Конституцією України, деякі права та свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав та свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. ЗО, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції Украї­ни). Цією ж статтею встановлено перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов).

4) Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (прин­цип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами і свободами інших осіб (ст. 23 Конститу­ції України). Цей принцип потрібно розуміти так, що виконан­ня людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадя­нин має право користуватися природними об'єктами права влас­ності народу згідно із законом. Однак з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цей принцип не можна зводити до формулювання про те, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позба­вити виборчого права.

5) Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і гро­
мадянина (ч. З ст. 8 Конституції України) означає те, що права
та свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією
України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у
відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конк-

Баглай М. В. Основы правового положения личности. Конституцион­ные права и свободы граждан // Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. - М.: НОРМА, 2005.-С. 116.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 99

ретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав та свобод. Крім того, даний прин­цип передбачає можливість звернення до суду для захисту кон­ституційних прав та свобод людини і громадянина безпосеред­ньо на підставі Конституції України.

6) Принцип невичерпності прав та свобод людини і грома­дянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так зва­на змішана система формулювання прав і свобод людини і гро­мадянина, відповідно до якої поєднуються письмове закріплен­ня прав та свобод людини і громадянина з визнанням природ­них прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитивного права та повинні ним га­рантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (напри­клад, у США)¹.

7) Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадя­нина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права (детально цей принцип ми охарактеризуємо в на­ступній главі).

§ 2. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в і (іпкретнііі держані, а також ті обов'язки, які може покладати конкретна держава на людину, залежать від наявності в остан­ньої громадянства даної держави.

У сучасній науці конституційного права розрізняють три зна­чення терміна «громадянство»:

1) як одне з суверенних прав держави, що передбачає її мож-ЛИВІСТЬ в односторонньому порядку регулювати відносини гро­мадянства. Однак при реалізації даного права держава обмеже­на нормами міжнародного права та правами людини, перш за все правом людини на громадянство;

2) як консттггуційно-правовий інститут, тобто сукупність кон-. гитуційно-правових норм, що регулюють відносини між дер-

¹ На/лай М. В. Зазнач, праця. — С. 107.

 

И~».

 

 

Глава IV

жавою, з одного боку, і громадянами, іноземцями, особами без громадянства — з іншого;

3) як публічно-правовий стан індивіда¹, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі. Громадянство у да­ному розумінні виникло у Франції після Великої Французької революції.

У 1948 р. право на громадянство було визнано Загальною декларацією прав людини як одне з основних прав людини.

Громадянин перебуває під суверенітетом держави. У свою чергу держава може вимагати від громадянина виконання обо­в'язків, навіть якщо громадянин знаходиться за кордоном дер­жави. Держава має захищати громадян як на своїй території, так і тоді, коли вони перебувають поза її межами.

При визначенні поняття «громадянство» як публічно-пра­вового стану індивіда слід наголошувати на тому, що це саме правовий, а не иолтшко-правовий зв'язок людини з державою (як цей термін тлумачили в радянську добу), оскільки за радян­ських часів практика позбавлення громадянства і висилки «ди­сидентів» з країни часто обґрунтовувалася саме непідтриман-ням цими громадянами СРСР політики держави, що, виходячи з політичного характеру громадянства, вважалося підставою для застосування зазначених заходів².

Заслуговує на увагу також така ознака громадянства, як його постійність (хоча ця ознака громадянства не міститься у визна­ченні, наведеному в Законі України «Про громадянство Украї­ни»), оскільки не кожен правовий зв'язок особи з державою бу­де розглядатися як громадянство. Наприклад, характер відно­син між іноземцем, який постійно проживає в Україні, та Укра­їнською державою буде також визначатися як правовий зв'язок, але цей правовий зв'язок є тимчасовим. Він припиняється після виїзду іноземця за межі держави, тоді як зв'язок між громадя­нином України та Українською державою має стійкий харак­тер, виникає з моменту набуття особою українського громадян­ства і припиняється у зв'язку зі смертю особи або припиненням

¹ Шукліиа Н. Г. Зазнач, праця. — С. 183—184.

² Маклаков В. В., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 139—140.