Конституційне право — галузь національного права України 37

1) місцеве самоврядування;

5) майнові та немайнові блага. Причому майнові блага як і і п к ти конституційно-правових відносин у загальній масі цих відносин займають порівняно невелике місце (наприклад, з приводу майнових благ суб'єкти конституційно-правових відносин реалізують права, передбачені статтями 41, 46—48 Конституції України), оскільки реалізація правових норм, що регулюють користування власністю та іншими матеріальни­ми благами, здійснюється у більшості випадків у цивільно-правових, фінансово-правових, земельно-правових відносинах ницо;

6) поведінка людей, дії органів держави, органів місцево-пі самоврядування, об'єднань громадян, що мають певною мі­рі і к і профілююче значення в конституційному праві, оскільки і вме через дії реалізується народовладдя в різноманітних його

фирмах¹.

Змістом конституційно-правових відносин є соціальна по­ні лійка (діяльність) суб'єктів конституційного права, що за­безпечується і спрямовується державою шляхом визначення їх і уб'ективних прав і юридичних обов'язків².

Виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин пов'язані з певними умовами, передбаченими норма­ми конституційного права. Такі умови називають юридични­ми фактами. їх класифікують за кількома критеріями. Напри-' її і. за впливом на динаміку правовідносин виділяють пра­ні» і зорюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі юридичні факти.

Найбільш поширеною класифікацією юридичних фактів є і мі пфікація за джерелом їх походження, за якою факти поді-

ІЯніться на:

1) юридичні дії — це юридичні факти, що залежать від волі

людини;

2) юридичні події — це юридичні факти, що не мають вольо­
вого характеру, хоча іноді причиною їх виникнення можуть бу-
і п польові акти (наприклад, смерть людини є подією, але її при­
чиною може бути вбивство).

¹ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 367—369. •' Рыжов В. А. Зазнач, праця. — С. 14.

 

Глава I

До подій, що мають конституційно-правове значення, нале­жать:

1) народження людини. Із цим фактом пов'язується належ­ність людині прав та свобод; він є однією з підстав виникнення громадянства;

2) досягнення особою певного віку. Так, наприклад, відповід­но до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років; відповідно до ч. 2 ст. 103 Кон­ституції України Президентом України може бути обраний гро­мадянин України, який досяг тридцяти п'яти років;

3) смерть особи. За її настання припиняються відносини, пов'язані, наприклад, із громадянством особи, виконанням нею посадових обов'язків тощо;

4) стихійні лиха, епідемії, епізоотії, великі аварії, що став­лять під загрозу життя та здоров'я населення та потребують проведення аварійно-рятувальних та відновлювальнихробіт; за­гроза нападу, загроза державній незалежності України тощо є під­ставами для запровадження відповідно надзвичайного або воєн­ного стану на території України або в окремих її місцевостях;

5) призначення певного строку, з яким норма права пов'я­зує можливість виникнення певних правовідносин (наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чин­ності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування).

Слід звернути увагу на те, що подія має правове значення не сама по собі, а лише оскільки вона обумовлює необхідність за­безпечення певної поведінки людей, тобто дії.

Більшість юридичних фактів, що зумовлюють виникнення конституційно-правових відносин, мають характер юридичних дій, які поділяють на правомірні дії та правопорушення.

До правомірних дій належать юридичні вчинки та юридичні акти.

Юридичні вчинки — це діяння, з якими норми права пов'я­зують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Іноді вони можуть мати форму бездіяльності.

Юридичні акти — це юридично значущі дії, що вчиняються органами державної влади, органами місцевого самоврядуван-

Конституційне право — галузь національного права України 39

ия, а також шляхом народного голосування з метою створення правових норм, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припи­нення правовідносин¹.

У наступному параграфі ми детально розглянемо правопо­рушення як підставу виникнення конституційних правовідносин.

§ 8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, види

Конституційно-правова відповідальність є важливим еле­ментом забезпечення правової охорони Конституції.

Конституційно-правова відповідальність є самостійним ви­дом юридичної відповідальності, тому їй властиві ознаки, які ха­рактеризують юридичну відповідальність у цілому, а саме:

1) відповідальність є наслідком правопорушення;

2) вона пов'язана із реалізацією санкцій, встановлених у нор­мах права.

Водночас конституційно-правова відповідальність характе­ризується такими специфічними ознаками:

1) вона спрямована на правову охорону Конституції України;

2) вона часто межує з політичною відповідальністю, але по-м пічний характер цієї відповідальності проявляється тільки щодо тих суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із здійсненням політичної влади: Президент України, Кабінет Мі­ни грів України, Верховна Рада України, народні депутати, по-/іітнчні партії тощо²;

3) не існує єдиної процедури застосування цього виду від­повідальності. Практично кожен захід конституційно-правової пі дповідальності має свій особливий порядок її призначення та

ішконання³.

()тже, конституційно-правова відповідальність — це перед­бачений нормами конституційного права вид соціальної та юри­дичної відповідальності, що існує у сфері конституційно-право-пих відносин, характеризується наявністю специфічних суб'єк-

' Кі/гпафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 377—384.

•' Майданчик О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підста-им. суб'єкти // Право України. - 2001. - № 2. - С 93. ' Кутафий О. Е. Зазнач, праця. — С. 401.

 

Глава I

тів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому перетерплюванні заходів впливу за протиправне діяння (рет­роспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), є найважливішою гарантією реа­лізації та захисту конституції.

Слід мати на увазі, що терміни «конституційно-правова від­повідальність», «державно-правова відповідальність» та «конс­титуційна відповідальність» є тотожними, на відміну від таких понять, як «конституційна відповідальність» та «відповідаль­ність за порушення норм конституційного права». Так, у тій час­тині, під якою розуміють конституційну відповідальність за по­рушення конституційних норм узагалі, ці поняття збігаються. Однак, оскільки порушення норм конституційного права поро­джує не тільки власне конституційну, а й відповідальність, пе­редбачену іншими галузями права, поняття відповідальності за порушення норм конституційного права є ширшим¹.

Конституційно-правова відповідальність класифікується за різними критеріями. Але найбільш важливим, з точку зору ро­зуміння сутності цього виду відповідальності, можна вважати класифікацію на позитивну (активну, проспективну) консти­туційно-правову відповідальність, тобто відповідальність, що виникає до протиправного вчинку та існує щодо дій у теперішньо­му та майбутньому, зумовлюючи правомірну поведінку суб'єк­тів права, та ретроспективну (негативну) відповідальність, що настає за вчинення правопорушення.

Позитивну юридичну відповідальність дослідники сприй­мають неоднозначно, однак дедалі частіше визнають, що вона має місце в конституційному праві, але сфера її застосування ду­же обмежена. Позитивною (тобто такою, що існує до правопо­рушення) може бути лише правова відповідальність державних органів та посадових осіб. Позитивна відповідальність є право­вим станом, що включає відповідальність за що-небудь (за на­лежне виконання покладених обов'язків, ефективність та до­цільність роботи) та перед ким-небудь (втілюється у правових відносинах підзвітності-підконтрольності, в яких беруть участь

¹ Наливайко Л. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функ­цій конституційної відповідальності у сучасній конституційній теорії // Пра­во України. - 1999. - № 10. - С 45-48.