Предмет та метод конституційного права

Як відомо, для того, щоб визначити предмет будь-якої галу­зі права, необхідно окреслити коло тих суспільних відносин, що нею регулюються. Ці відносини і будуть утворювати предмет галузі права.

Питання про предмет конституційно-правового регулюван­ня вважається одним із найбільш дискусійних у теорії консти­туційного права. Його обговорення почалося ще у дореволю­ційній літературі.

На сучасному етапі також немає єдиної точки зору з цього питання.

Зокрема, російські вчені дотримуються таких позицій з да­ного питання:

1) конституційне право регулює відносини, що складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства. При цьому предме­том конституційного права є тільки ті відносини, які можна на­звати базовими в кожній із сфер життя (К. І. Козлова);

2) конституційне право регулює суспільні відносини, які утво­рюють основу всієї будови суспільства і держави та безпосеред­ньо пов'язані зі здійсненням публічної, головним чином держав­ної, влади (В. А. Рижов);

3) предмет конституційного права охоплює дві основні сфе­ри суспільних відносин: а) охорони прав та свобод людини (від­носини між людиною та державою); б) устрій держави і дер­жавної влади (владовідноснни) (М. В. Баглай);

4) особливістю конституційно-правового регулювання су­спільних відносин є те, що в одних сферах життя суспільства конституційне право безпосередньо у повному обсязі регулює

Конституційне право — галузь національного права України 9

суспільні відносини, а в інших — лише основоположні, тобто такі, які визначають зміст усіх інших відносин у цих сферах. Переважна частина першої групи представлена суспільними відносинами, котрі виникають і діють у сферах, що утворюють основні елементи держави, якими, як відомо, є населення, тери­торія і влада. Друга група відносин не є обов'язковим атрибу­том конституційного права. Вони стають елементом конститу­ційного права лише тоді, коли в цьому зацікавлена держава, що виражається у відповідних нормах права, які містяться у таких основоположних актах, як конституція, або в інших актах, що мають установчий характер (О. Е. Кутафін)¹.

Українські науковці визначають предмет конституційного права України як:

1) сукупність політико-правових суспільних відносин, по­в'язаних з відносинами держави та особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економіч-ннх умов владування, а також з державно-територіальною орга­нізацією України, які регулюються нормами цієї галузі націо­нального права України (О. Ф. Фрицький)²;

2) суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:

а) відносини, які складають основоположні засади народо­
владдя, суверенітету народу;

б) відносини, які опосередковують будівництво (будову)
держави як організації влади народу і для народу;

в) відносини, які опосередковують основоположні засади
функціонування держави;

г) відносини, які визначають характер зв'язків між держа­
вою і конкретною особою (В. Ф. Мелашенко)³;

¹ Кутафші О. Е. Предмет конституционного права. — М.: Юриегь, 2001. —
С 7-28.

² Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрін-
ком Інтер, 2004. - С 13-14.

³ Мелащеико В. Ф. Конституційно право — галузь національного пра­
ва України // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.:
І Іаукова думка, 2000. - С 7-Ю.

 

Глава I

 

3) суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функ­ціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і грома­дянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого само­врядування (Ю. М. Тодика)¹.

Отже, аналіз наведених точок зору щодо визначення пред­мета конституційного права дає підстави погодитися із точ­кою зору О. О. Кутафіна, відповідно до якої предмет конститу­ційного права будь-якої держави не може бути раз і назавжди даним. Він залежить від змісту конституцій та інших осново­положних документів, що діють у державі на даному етапі роз­витку².

До кола проблемних належить питання не тільки про зміст предмета конституційного права, а й про назву даної галузі права.

У період становлення радянського права ця галузь набуває стійкого найменування «державне право».

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. І. П. Трайнін вніс компромісне рішення іменувати державне право конститу­ційним (державним) правом.

Деякі радянські вчені (В. Ф. Коток, С М. Равін, І. Є. Фар-бер) вважали, що дану галузь права слід називати конституцій­ним правом, оскільки державне право є конституційним як за змістом, так і за предметом суспільних відносин, які воно регу­лює. Поняття «державне право» є рівнозначним поняттю «право держави» і може бути застосоване щодо будь-якої галузі. Назва галузі права має відображати його специфіку і бути зрозумілою для широких мас населення.

Противники цієї точки зору (А. І. Лєпьошкін, А. X. Махнен-ко, Б. В. Щетинін) зазначали, що предмет будь-якої галузі пра­ва визначається не джерелами, а сферою його правового регу­лювання, тому саме назва «державне право» відображає специ­фіку правового регулювання в даній галузі права³.

Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчаль­них закладів / За ред. Ю. М. Толики, В. С Журавського. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 8.

² Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С 26.

³ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С 31-33.

Конституційне право - г алузь національного пр ава України ___________ 11^

На сучасному етапі основні позиції вчених-конституціона-лістів щодо порушеного питання зводяться до такого:

1) на думку О. Ф. Фрицького, розв'язання цієї проблеми пов'язане з основними напрямами юридичної думки — природ­но-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право. У тих країнах, де реалізується позитивістський напрям, першоосно­вою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. А отже, галузь права іменується державним правом¹;

2) В. А. Рижов зауважує, що вибір терміна зазвичай зумов­люється національною традицією слововживання. Так, англосак­сонська та романська правові системи традиційно користують­ся терміном «конституційне право», оскільки у Великобританії, США, Франції до початку або на початку XIX ст. утвердився конституційний лад. Для країн германської системи (Німеччи­на, Швейцарія, Австрія) характерне вживання поняття «держав­не право», оскільки у цих країнах утвердження конституцій­ного ладу відбулося пізніше. У соціалістичних країнах найчас­тіше вживають термін «державне право» (за винятком Куби, де використовується романська правова термінологія)². На думку Н. А. Богданової, така позиція є спірною, оскільки на сьогодні в Німеччині утвердився конституційний лад, але галузь права до­сі називають державним правом. Аргумент деяких авторів про те, що в цій державі склалася така ситуація, оскільки конститу­ція у Німеччині називається Основним законом, Н. А. Богдано­ва вважає несерйозним³;

3) О. О. Кутафін зазначає, що, по-перше, цей спір має ви­ключно термінологічний характер, оскільки у ньому не йшлося про обсяг предмета або про зміст галузі, а, по-друге, він не міг закінчитися перемогою якоїсь зі сторін, оскільки предмет галу-

¹ Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. — С 8.

² Рыжов В. А. Конституционное право как отрасль права в зарубежных
странах // Конституционное (государственное) право зарубежных стран:
В 4 т.; Тома 1-2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. -
С. 1-2.

³ Богданова Н. А. Цнт. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С. 34—35.

 

Глава І

зі за змістом дійсно має швидше конституційно-державний ха­рактер, ніж просто конституційний або просто державний¹.

Отже, виходячи із вищевикладеного, можна погодитися з позицією Н. А. Богданової, яка зауважує, що конкретна держа­ва сама визначає ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами², та О. Ф. Фрицького, на дум­ку якого, у сучасний період відмінність між термінами «конс­титуційне» та «державне» право має відносне значення, отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність даних термінів³.

Однак, поки то в Україні найчастіше застосовується назва «конституційне право», очевидно через необхідність утверджен­ня верховенства Конституції України у суспільній свідомості та з огляду на поширену тенденцію до зміни та заперечення прак­тично всього, що має стосунок до радянської системи.

Для виявлення специфіки конституційного права як галузі права велике значення має з'ясування методів правового регу­лювання суспільних відносин, тобто сукупності прийомів та спо­собів виливу на суспільні відносини, що застосовуються держав­ними органами при регулюванні цих відносин⁴.

Характерними особливостями методу конституційного пра­ва є такі:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4) переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на заса­дах субординації;

5) установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулюван­ня, тобто регулюються вперше;

Кутафии О. Е. Зазнач, праця. — С. 33.

² Богданова Н. Л. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 35.

³ Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. - С 8.

* Кутафий О. Е. Зазнач, праця. — С 35—36.