ТОП 10:

Совгиря О. В., Шукліна Н. Г.



ББК 67.9(4УКР)300я73 С56

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

(лист № 1.4/18-Г-934 від 14 червня 2007 р.)

Рецензенти А. 3. Георгіца,доктор юридичних наук, професор, завідувач кафед­ри міжнародного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;

А. М. Колодій,доктор юридичних наук, професор, начальник ка­федри конституційного права Київського національного універси­тету внутрішніх справ;

М. В. Костицький,доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, екс-суддя Конституційного Суду України

Совгиря О. В., Шукліна Н. Г.

С56 Конституційне право України: Навч. посібник. — К.:

Юрінком Інтер, 2008. — 632 с — Бібліогр. в кінці глав. ISBN 978-966-667-272-1

У навчальному посібнику висвітлено питання щодо: характеристики конституційного права як галузі національного права України, основ учен­ня про Конституцію, основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні, конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні, форм безпосередньої демократії (прямого народовладдя), конституційно-правових основ органі­зації і здійснення державної влади в Україні, законодавчої влади в Україні, конституційно-правового статусу Президента України, виконавчої влади в Україні, судової влади та прокуратури в Україні, Конституційного Суду України, територіального устрою України, місцевого самоврядування в Україні.

Навчальний посібник може бути використаний як безпосередньо сту­дентами у навчальному процесі, так і аспірантами та викладачами юридич­них і гуманітарних вузів та факультетів, науковцями, народними депутата­ми України та депутатами місцевих рад, службовцями представницьких та виконавчих органів влади, активістами політичних партій та інших об'єд­нань громадян, а також усіма, для кого є цікавим вивчення конституційного права України.

ББК 67.9(4УКР)300я73+67.300я73

© Совгиря О. В.,
Шукліна Н. Г.,2008
ISBN 978-966-667-272-1© Юрінком Інтер, 2008


ЗМІСТ

Передмова .............................................................................................. 7

Глава І. Конституційне право — галузь національного

права України........................................................................................... 8

§ 1. Предмет та метод конституційного права............................. 8

§ 2. Система конституційного права .......................................... 14

§ 3. Поняття, ознаки та види норм конституційного права ... 18

§ 4. Реалізація норм конституційного права. Тлумачення норм

конституційного права............................................................. 23

§ 5. Прогалини та аналогія в конституційному праві................ 26

§ б. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види............. 27

§ 7. Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб'єкти,

об'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення .... 33
§ 8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості,

види...................................................................................................... 39

§ 9. Колізії в конституційному праві ..................................................... 45

Контрольні питання та завдання ................................................. 47

Нормативно-правові акти ............................................................... 48

Література ........................................................................................ 48

Глава II. Основи вчення про Конституцію.................................................. 50

§ 1. Поняття конституції, її функції та властивості ........................... 50

§ 2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму....................... 54

§ 3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій 57

§ 4. Прийняття та зміна конституцій ............................................ 61

§ 5. Загальна характеристика Конституції Автономної Республіки

Крим............................................................................................. 67

§ 6. Правова охорона Конституції України ................................ 70

Контрольні питання та завдання ................................................. 76

Нормативно-правові акти ....................................................... 77

Література ................................................................................ 77

Глава III. Основи конституційного ладу України............................. 79

§ 1. Поняття, суть, ознаки конституційного ладу України. Гаранта

конституційного ладу України ............................................. 79

§ 2. Поняття та принципи державного ладу України. Механізм та

основні функції Української держави ................................. 85



Зміст


Зміст 5


 


§ 3. Поняття, сутність, основні принципи та система суспільного

ладу України....................................................................................... 90

Контрольні питання та завдання ................................................. 91

Нормативно-правові акти ............................................................... 92

Література .............................................................................. 92

Глава IV. Конституційно-правовий статус людини

і громадянина в Україні......................................................................... 94

§ 1. Поняття, структура та види конституційно- правового статусу

людини і громадянина ............................................................. 94

§ 2. Поняття громадянства і належність до громадянства України 99

§ 3. Принципи громадянства України ........................................ 104

§ 4. Порядок набуття та припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у

вирішенні питань громадянства............................................. 109

§ 5. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, закордонних українців та

іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні.................. 126

Контрольні питання та завдання ......................................... 133

Нормативно-правові акти ...................................................... 134

Література ............................................................................... 134

Глава V. Конституційні права, свободи та обов'язки людини

і громадянина в Україні......................................................................... 136

§ 1. Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини

і громадянина в Україні .......................................................... 136

§ 2. Міжнародні стандарти прав та свобод людини і громадянина

та їх співвідношення з національним законодавством..... 140

§ 3. Громадянські (особисті) права та свободи людини

і громадянина в Україні .......................................................... 141

§ 4. Політичні права і свободи громадян України .................... 158

§ 5. Соціальні, економічні та культурні права та свободи людини

і громадянина в Україні .......................................................... 175

§ 6. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні .... 180

§ 7. Механізм реалізації, гаранлї та захист прав і свобод людини
і громадянина в Україні. Обмеження конституційних прав та
свобод людини і громадянина в Україні............................... 182

Контрольні питання та завдання ........................................ 194

Нормативно-правові акти ...................................................... 195

Література ............................................................................... 196

Глава VI. Форми безпосередньої демократії

(прямого народовладдя)...................................................................... 199

§ 1. Поняття та суть безпосередньої демократії, її форми........ 199

§ 2. Поняття, соціальні функції та види виборів. Поняття відзиву 201

§ 3. Поняття виборчого права. Принципи виборчого права України 206

§ 4. Поняття та види виборчих систем................................................ 209


§ 5. Виборчий процес та його етапи .................................................. 214

§ 6. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються

процесу виборів. Відповідальність за порушення

виборчого законодавства України ....................................... 284

§ 7. Поняття та види референдумів............................................... 293

§ 8. Принципи і порядок проведення референдумів. Відповідальність

за порушення порядку проведення референдумів............ 299

Контрольні питання та завдання ......................................... 301

Нормативно-правові акти ....................................................... 302

Література ....................................................................................... 303

Глава VII. Конституційно-правові основи організації

і здійснення державної влади в Україні............................................. 305

§ 1. Державна влада як інститут конституційного права............ 305

§ 2. Конституційні загальні засади організації і здійснення

державної влади в Україні ...................................................... 307

§ 3. Поняття, система і види органів державної влади ............ 311

Контрольні питання та завдання ......................................... 317

Нормативно-правові акти ....................................................... 318

Література ................................................................................ 318

Глава VIII. Законодавча влада в Україні................................................... 320

§ 1. Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів

у системі вищих органів державної влади ................................. 320

§ 2. Конституційно-правовий статус парламенту України —

Верховної Ради України........................................................... 327

§ 3. Конституційний склад і структура Верховної Ради України ... 334

§ 4. Компетенція (функціїта повноваження) Верховної Ради України 366
§ 5. Основні організаційно-правові форми діяльності Верховної

Ради України ............................................................................ 371

§ 6. Законодавчий процес та інші парламентські процедури.. 386

§ 7. Конституційно-правовий статус народного депутата України .. 411

Контрольні питання та завдання ............................................... 427

Нормативно-правові акти ............................................................. 428

Література ................................................................................ 429

Глава IX. Конституційно-правовий статус Президента України......... 431

§ 1. Загальна характеристика інституту президента. Становлення

інституту президента в Україні...................................................... 431

§ 2. Порядок обрання Президента України ................................ 437

§ 3. Функції і повноваження Президента України ...................... 441

§ 4. Підстави для дострокового припинення повноважень

Президента України .................................................................. 450

Контрольні питання та завдання ............................................... 453

Нормативно-правові акти ....................................................... 453

Література ................................................................................ 454


6 Зміст


Глава X. Виконавча влада в Україні...................................................... 455

§ 1. Поняття виконавчої влади і система її органів........................... 455

§ 2. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України .. . 457
§ 3. Конституційно-правовий статус міністерств та інших

центральних органів виконавчої влади ................................... 475

§ 4. Конституційно-правовий статус місцевих державних

адміністрацій.................................................................................... 481

Контрольні питання та завдання ............................................... 495

Нормативно-правові акти ...................................................... 496

Література ............................................................................... 496

ПЕРЕДМОВА

Після проголошення незалежності України розпочався і три­ває бурхливий процес становлення вітчизняної правової системи. Не оминув він і галузі конституційного права, яка внаслідок не­розривного зв'язку з політичною системою суспільства зазнала чи не найбільш відчутних змін.

Визнання важливості володіння теорією конституційного права при побудові демократичної правової держави, якою прагне стати Україна, постійний процес «зростання» вітчизтного кон­ституційного законодавства до рівня загальновизнаних світових стандартів зумовлюють необхідність підготовки якісної навчаль­ної літератури.

Серед чшіників, які несприятливо впливають па якість на­вчальних посібників, зокрема з конституційного права України, можна назвати постійні зміни вітчизняного законодавства, у ре­зультаті чого кожен виданий посібник уже містить положення законодавства, які є нечинними. Тому при написанні даного на­вчального посібника, з одного боку, аналізувалося чинне консти­туційне законодавство України, а з іншого — проблеми та тен­денції законодавчого регулювання того чи іншого питання.

З нашої точки зору, з огляду на наведену причину, змін по­требує система викладання конституційного права в Україні. Так, у межах вивчення конституційного права варто запровадити три основні навчальні дисципліни (без урахування викладання спецкурсів): «Теорія конституційного права», «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн». При цьому в рамках вивчення двох останніх дисциплін слід зосередитися на викладанні конституційного права України і конкретних зарубіжних країн, уникаючи повторення суто тео­ретичного матеріалу, який має вивчатися у курсі теорії консти -туційного права.


 


■""


 

 
 

Глава І

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО -

ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО

ПРАВА УКРАЇНИ

Глава І

зі за змістом дійсно має швидше конституційно-державний ха­рактер, ніж просто конституційний або просто державний1.

Отже, виходячи із вищевикладеного, можна погодитися з позицією Н. А. Богданової, яка зауважує, що конкретна держа­ва сама визначає ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами2, та О. Ф. Фрицького, на дум­ку якого, у сучасний період відмінність між термінами «конс­титуційне» та «державне» право має відносне значення, отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність даних термінів3.

Однак, поки то в Україні найчастіше застосовується назва «конституційне право», очевидно через необхідність утверджен­ня верховенства Конституції України у суспільній свідомості та з огляду на поширену тенденцію до зміни та заперечення прак­тично всього, що має стосунок до радянської системи.

Для виявлення специфіки конституційного права як галузі права велике значення має з'ясування методівправового регу­лювання суспільних відносин, тобто сукупності прийомів та спо­собів виливу на суспільні відносини, що застосовуються держав­ними органами при регулюванні цих відносин4.

Характерними особливостями методу конституційного пра­ва є такі:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4) переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на заса­дах субординації;

5) установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулюван­ня, тобто регулюються вперше;

Кутафии О. Е. Зазнач, праця. — С. 33.

2 Богданова Н. Л. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 35.

3 Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. - С 8.

* Кутафий О. Е. Зазнач, праця. — С 35—36.


Глава I

Так, С. А. Авакьян зазначає, що навіть за відсутності належної кількості правових приписів практика все ж забезпечує існу­вання конституційно-правового інституту1.

Межі такого поняття, як правовий інститут, і в теорії, і на практиці дуже рухомі. Так, К. І. Козлова зазначає, що дане по­няття може означати і досить вузьку групу однорідних, близь­ких за змістом норм, і значно більш широку їх групу аж до мак­симально великих правових утворень2. А. Н. Кокотов пропонує об'єднувати інститути конституційного права в Загальну та Особ­ливу частини. На його думку, Загальна частина — це сукупність конституційних принципів, що поширює свою дію на всі скла­дові даної галузі. Особлива частина включає державне, муніци­пальне право та громадянсько-публічне право3. Серед україн­ських авторів думку про необхідність поділу конституційного права України на Загальну та Особливу частини обстоює також В. Л. Федоренко4.

Слід мати на увазі, що не кожна група норм права має юри­дичні властивості інституту. Інститут конституційного права є комплексним утворенням, яке має відповідати певним критері­ям, яким властивий об'єктивний характер.

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1) підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) — це об'єднання генеральних інститутів та інших елементів систе­ми конституційного права;

2) генеральні інститути — це інститути, які охоплюють знач­не за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної вла­ди тощо);

1 Авакьян С. А. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 55—57.

2 Козлова Е. И. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 57.

3 Кокотов А. Н. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 58.

4 Федоренко В. Л. Загальна і особлива частини як основні складові си­
стеми національного конституційного права // Бюлетень Міністерства юсти­
ції України. - 2006. - № 10. - С 5-15.


Глава I

Конституційно-правові норми класифікують за кількома ознаками:

I. За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регу­люють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають форму правління та територіаль­ний устрій держави;

5) норми, що визначають основні принципи системи орга­нів державної влади;

6) норми, що визначають основні засади, принципи орга­нізації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснен­ня місцевого самоврядування, його місце в системі народо­владдя;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи струк­туру органів держави (установчі, відправні норми), та норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Це норми, які визначають правові принци­пи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо вста­новлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них міс­
тяться:

1) імперативні норми, які характерні для тих норм консти­туційного права, де сторони відносин перебувають у нерівному становищі;

2) диспозитивні норми, тобто ті, що допускають регулю­вання стосунків за згодою сторін і встановлюють правило ли­ше на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відпо­відно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламенту


Права. Тлумачення норм

Конституційного права

Під реалізацієюнорм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх ви­данні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чин­ною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прий­няття і набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2)виконання;

3)дотримання;

4)застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в ре­алізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних від­носин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійс­нюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадя­нами своїх конституційних прав та свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.

Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень дер­жавними органами й посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добро­вільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикорис­тання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійс­нення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єк­том права покладених на нього обов'язків.

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняю­чих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-пра­вових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досяга­ється шляхом утримання від учинення заборонених законом дій.


 

Глава I

Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, вида­ють акти індивідуального значення на підставі норм права, ви­рішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовча діяльність може здійснюватися тільки упов­новаженими на те державними органами і посадовими особами1.

Велике значення для реалізації норм конституційного пра­ва, поряд з юридичними, мають організаційно-правові гарантії, тобто певні організаційні заходи і правові способи, що викорис­товуються для попередження порушень норм конституційного права і для припинення можливих порушень. Частина цих гаран­тій стосується конституційного права в цілому, інша ж пов'яза­на лише з конкретними конституційно-правовими інститутами.

До гарантій, що мають відношення до конституційного пра­ва в цілому, можна віднести:

1) процедурно-процесуальну регламентацію реалізації кон­ституційно-правових норм, значення якої не можна абсолю­тизувати через небезпеку породження формалізму та бюрокра­тизму;

2) конкретизацію, метою якої є сприяння реалізації норми права через прийняття норми більш конкретного характеру.

Гарантії реалізації конституційно-правових норм можуть міс­титися в нормах не тільки конституційного, а й інших галузей права. Наприклад, серед юридичних гарантій конституційних прав, свобод та обов'язків громадян розрізняють конституцій­но-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримі­нально-правові гарантії, гарантії, що містяться в трудовому пра­ві, праві соціального забезпечення, тощо.

При цьому істотне значення мають соціальні фактори, які суттєво впливають на конституційно-правове гарантування2.

Для реалізації норм конституційного права важливе значен­ня має їх тлумачення. Тлумачення норм конституційного права

1 Основою для написания даної частини параграфа Є робота Мелпщен-
ка В. Ф.
Конституція — Основний Закон держави // Конституційне право
України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С 112—113.

2 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 130—136.


Праві

Прогалини в праві— це прогалини у змісті чинного права щодо факторів суспільного життя, які знаходяться у сфері пра­вового регулювання.

Наявність прогалин у праві тісно пов'язана з проблемою аналогії.

Розрізняють:

аналогію закону, тобто застосування норми права до випад­ків, що нею не передбачені, однак аналогічні випадкам, які регу­люються цією нормою;

аналогію права, тобто застосування для вирішення відпо­відного питання загальних засад та принципів правового регу­лювання, що притаманні певній галузі права.

У конституційному праві можливе застосування як аналогії закону, так і аналогії права, що зумовлено традиційно слабкою деталізованістю його положень, а також порівняно невеликим досвідом застосування новітніх законів. Крім того, відповідно

1 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С 157—160.


Конституційне право — галузь національного права України 27

до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однак сфера застосування аналогії в конституційному пра­ві не може бути безмежною, зокрема коли:

1) очевидно можна встановити норму, що належить до пи­тання, яке вирішується;

2) правові норми становлять винятки із загального порядку правового регулювання або містять спеціальну вказівку на те, що вони застосовуються лише у випадках, установлених у законі;

3) у процесі вирішення питання може бути усунуто прога­лину в праві;

4) у нормах містяться вирази на зразок «та інші», «в анало­гічних випадках», оскільки в цьому разі має місце точне засто­сування норм такого роду і про поширення на аналогічні випад­ки не може йтися1.

§ 6. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види

У конституційному праві джерело права— це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми. Іноді це поняття називають формою права, але термін «джерело пра­ва» більш зручний для використання і традиційний для світо­вої юриспруденції, тоді як поняття «форма права» менш вдале, оскільки має багато значень2.

Джерела конституційного права України характеризують­ся загальними (тобто притаманними для джерел інших галузей права) та спеціальними юридичними ознаками.

До загальних ознак джерел конституційного права України можна віднести такі:

1) ці джерела видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;

2) вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб'єктами правотворчості;

1 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 136—147.

2 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 165.


 

Глава I

3) нормативний акт набуває загальнообов'язкової сили, як правило, за умови його оприлюднення або через іншу форму доведення до відома виконавців.

До спеціальних ознак джерел конституційного права Украї­ни належать ознаки, за якими джерела цієї галузі права відме­жовуються від джерел інших галузей права:

1) за своєю сутністю джерела конституційного права об'єк­тивно відображають волю Українського народу (як на загально­державному, так і на локальному рівні) та політику держави і безпосередньо виражають зміст владних відносин у суспільстві та державі;

2) за змістом джерела конституційного права мають загально­обов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-право­вих відносин і є основою для формування інших галузевих дже­рел права;

3) за формою об'єктивації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження об'єктивно існуючих конститу­ційно-правових норм;

4) за суб'єктами правотворчості конституційно-правові нор­ми можуть бути встановлені чи санкціоновані виключно суб'єк­тами конституційної правотворчості: Українським народом, дер­жавою чи суб'єктами місцевого самоврядування.

Множинність джерел конституційного права передбачає необ­хідність їх класифікації,що здійснюється за певними критеріями. /. За сутністю:

1) джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Україн­ського народу — акти всеукраїнського референдуму (первинні);

2) ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

3) волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

//. За змістом (за юридичною силою):

1) конституційні акти (Конституція України, акти всеук­раїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України);

2) законодавчі акти (розрізняють: конституційні, органічні, звичайні закони та особливі різновиди законів (закони про рег­ламенти, чинні міжнародні договори України), декларації, акти, конституційні договори).


Глава І

• організація і діяльність органів виконавчої влади, основи дер­
жавної служби, організації державної статистики та інфор­
матики;

• територіальний устрій України;

• судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової екс­пертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнан­ня і слідства, нотаріату, органів і установ виконання пока­рань; основи організації та діяльності адвокатури;

• засади місцевого самоврядування;

• статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

• основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

• правовий режим державного кордону;

• правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон над­звичайної екологічної ситуації;

• організація і порядок проведення виборів і референдумів;

• організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

• засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло­чинами, адміністративними або дисциплінарними правопо­рушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

• Державний бюджет України і бюджетна система України;
система оподаткування, податки і збори; засади створення і
функціонування фінансового, грошового, кредитного та ін­
вестиційного ринків; статус національної валюти, а також
статус іноземних валют на території України; порядок утво­
рення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього
боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів,
їх види і типи;

• порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування під­розділів збройних сил інших держав на території України;

• одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;

• порядок використання і захисту державних символів;

• державні нагороди;

• військові звання, дипломатичні ранпі та інші спеціальні звання;

• державні свята;


Глава I

тів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому перетерплюванні заходів впливу за протиправне діяння (рет­роспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), є найважливішою гарантією реа­лізації та захисту конституції.

Слід мати на увазі, що терміни «конституційно-правова від­повідальність», «державно-правова відповідальність» та «конс­титуційна відповідальність» є тотожними, на відміну від таких понять, як «конституційна відповідальність» та «відповідаль­ність за порушення норм конституційного права». Так, у тій час­тині, під якою розуміють конституційну відповідальність за по­рушення конституційних норм узагалі, ці поняття збігаються. Однак, оскільки порушення норм конституційного права поро­джує не тільки власне конституційну, а й відповідальність, пе­редбачену іншими галузями права, поняття відповідальності за порушення норм конституційного права є ширшим1.

Конституційно-правова відповідальність класифікується за різними критеріями. Але найбільш важливим, з точку зору ро­зуміння сутності цього виду відповідальності, можна вважати класифікацію на позитивну (активну, проспективну) консти­туційно-правову відповідальність, тобто відповідальність, що виникає до протиправного вчинку та існує щодо дій у теперішньо­му та майбутньому, зумовлюючи правомірну поведінку суб'єк­тів права, та ретроспективну (негативну) відповідальність, що настає за вчинення правопорушення.

Позитивну юридичну відповідальність дослідники сприй­мають неоднозначно, однак дедалі частіше визнають, що вона має місце в конституційному праві, але сфера її застосування ду­же обмежена. Позитивною (тобто такою, що існує до правопо­рушення) може бути лише правова відповідальність державних органів та посадових осіб. Позитивна відповідальність є право­вим станом, що включає відповідальність за що-небудь (за на­лежне виконання покладених обов'язків, ефективність та до­цільність роботи) та перед ким-небудь (втілюється у правових відносинах підзвітності-підконтрольності, в яких беруть участь

1 Наливайко Л. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функ­цій конституційної відповідальності у сучасній конституційній теорії // Пра­во України. - 1999. - № 10. - С 45-48.


Глава I

Склад конституційного правопорушення,що є підставою при­тягнення до конституційно-правової відповідальності, є таким.

Об'єктомконституційного правопорушення є суспільні від­носини, що регулюються нормами конституційного права.

Об'єктивною стороноюправопорушення є протиправна по­ведінка суб'єкта, що не відповідає нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень передбача­ється необхідність доведення факту настання шкоди та наявно­сті причинного зв'язку між ним та порушенням норми. Особли­вістю об'єктивної сторони конституційного правопорушення є те, що вона закріплюється у конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Причому питан­ня про оцінку об'єктивної сторони конституційного правопору­шення, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вирішує суб'єкт, наділений правом застосовувати конституцій­но-правову санкцію.

Суб'єктамиконституційно-правової відповідальності у рет­роспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права Украї­ни, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юри­дичну відповідальність за свої протиправні вчинки1.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх пред­ставницьких органів державної влади та місцевого самовряду­вання; посадові особи тощо);

2) колективні (органи державної влади, органи місцевого са­моврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення: комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Певні особливості як суб'єкти конституційного правопору­шення мають такі суб'єкти.

1) Держава,яка має нести конституційно-правову відпові­дальність у всіх випадках, коли вона не виконує офіційно взя­тих на себе зобов'язань, якщо в результаті цього спричинено шкоду будь-кому (відповідно до ст. 56 Конституції України ко­жен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів

1 Наливайко Л. Р. Теоретичні аспекти конституційного делікту // Дер­жава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — Вин. 13. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. — С. 3—8.


Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 p., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. -2005. - № 2.

2. Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23.12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 5-6.

Література







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.241.176 (0.037 с.)