Совгиря О. В., Шукліна Н. Г.

ББК 67.9(4УКР)300я73 С56

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

(лист № 1.4/18-Г-934 від 14 червня 2007 р.)

Рецензенти А. 3. Георгіца, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафед­ри міжнародного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;

А. М. Колодій, доктор юридичних наук, професор, начальник ка­федри конституційного права Київського національного універси­тету внутрішніх справ;

М. В. Костицький, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, екс-суддя Конституційного Суду України

Совгиря О. В., Шукліна Н. Г.

С56 Конституційне право України: Навч. посібник. — К.:

Юрінком Інтер, 2008. — 632 с — Бібліогр. в кінці глав. ISBN 978-966-667-272-1

У навчальному посібнику висвітлено питання щодо: характеристики конституційного права як галузі національного права України, основ учен­ня про Конституцію, основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні, конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні, форм безпосередньої демократії (прямого народовладдя), конституційно-правових основ органі­зації і здійснення державної влади в Україні, законодавчої влади в Україні, конституційно-правового статусу Президента України, виконавчої влади в Україні, судової влади та прокуратури в Україні, Конституційного Суду України, територіального устрою України, місцевого самоврядування в Україні.

Навчальний посібник може бути використаний як безпосередньо сту­дентами у навчальному процесі, так і аспірантами та викладачами юридич­них і гуманітарних вузів та факультетів, науковцями, народними депутата­ми України та депутатами місцевих рад, службовцями представницьких та виконавчих органів влади, активістами політичних партій та інших об'єд­нань громадян, а також усіма, для кого є цікавим вивчення конституційного права України.

ББК 67.9(4УКР)300я73+67.300я73

© Совгиря О. В.,
Шукліна Н. Г., 2008
ISBN 978-966-667-272-1 © Юрінком Інтер, 2008

ЗМІСТ

Передмова.............................................................................................. 7

Глава І. Конституційне право — галузь національного

права України........................................................................................... 8

§ 1. Предмет та метод конституційного права............................. 8

§ 2. Система конституційного права.......................................... 14

§ 3. Поняття, ознаки та види норм конституційного права... 18

§ 4. Реалізація норм конституційного права. Тлумачення норм

конституційного права............................................................. 23

§ 5. Прогалини та аналогія в конституційному праві................ 26

§ б. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види............. 27

§ 7. Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб'єкти,

об'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення.... 33
§ 8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості,

види...................................................................................................... 39

§ 9. Колізії в конституційному праві..................................................... 45

Контрольні питання та завдання................................................. 47

Нормативно-правові акти............................................................... 48

Література........................................................................................ 48

Глава II. Основи вчення про Конституцію.................................................. 50

§ 1. Поняття конституції, її функції та властивості........................... 50

§ 2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму....................... 54

§ 3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій 57

§ 4. Прийняття та зміна конституцій............................................ 61

§ 5. Загальна характеристика Конституції Автономної Республіки

Крим............................................................................................. 67

§ 6. Правова охорона Конституції України................................ 70

Контрольні питання та завдання................................................. 76

Нормативно-правові акти....................................................... 77

Література................................................................................ 77

Глава III. Основи конституційного ладу України............................. 79

§ 1. Поняття, суть, ознаки конституційного ладу України. Гаранта

конституційного ладу України............................................. 79

§ 2. Поняття та принципи державного ладу України. Механізм та

основні функції Української держави................................. 85

Зміст

Зміст 5

 

§ 3. Поняття, сутність, основні принципи та система суспільного

ладу України....................................................................................... 90

Контрольні питання та завдання................................................. 91

Нормативно-правові акти............................................................... 92

Література.............................................................................. 92

Глава IV. Конституційно-правовий статус людини

і громадянина в Україні......................................................................... 94

§ 1. Поняття, структура та види конституційно- правового статусу

людини і громадянина............................................................. 94

§ 2. Поняття громадянства і належність до громадянства України 99

§ 3. Принципи громадянства України........................................ 104

§ 4. Порядок набуття та припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у

вирішенні питань громадянства............................................. 109

§ 5. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, закордонних українців та

іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні.................. 126

Контрольні питання та завдання......................................... 133

Нормативно-правові акти...................................................... 134

Література............................................................................... 134

Глава V. Конституційні права, свободи та обов'язки людини

і громадянина в Україні......................................................................... 136

§ 1. Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини

і громадянина в Україні.......................................................... 136

§ 2. Міжнародні стандарти прав та свобод людини і громадянина

та їх співвідношення з національним законодавством..... 140

§ 3. Громадянські (особисті) права та свободи людини

і громадянина в Україні.......................................................... 141

§ 4. Політичні права і свободи громадян України.................... 158

§ 5. Соціальні, економічні та культурні права та свободи людини

і громадянина в Україні.......................................................... 175

§ 6. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.... 180

§ 7. Механізм реалізації, гаранлї та захист прав і свобод людини
і громадянина в Україні. Обмеження конституційних прав та
свобод людини і громадянина в Україні............................... 182

Контрольні питання та завдання........................................ 194

Нормативно-правові акти...................................................... 195

Література............................................................................... 196

Глава VI. Форми безпосередньої демократії

(прямого народовладдя)...................................................................... 199

§ 1. Поняття та суть безпосередньої демократії, її форми........ 199

§ 2. Поняття, соціальні функції та види виборів. Поняття відзиву 201

§ 3. Поняття виборчого права. Принципи виборчого права України 206

§ 4. Поняття та види виборчих систем................................................ 209

§ 5. Виборчий процес та його етапи.................................................. 214

§ 6. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються

процесу виборів. Відповідальність за порушення

виборчого законодавства України....................................... 284

§ 7. Поняття та види референдумів............................................... 293

§ 8. Принципи і порядок проведення референдумів. Відповідальність

за порушення порядку проведення референдумів............ 299

Контрольні питання та завдання......................................... 301

Нормативно-правові акти....................................................... 302

Література....................................................................................... 303

Глава VII. Конституційно-правові основи організації

і здійснення державної влади в Україні............................................. 305

§ 1. Державна влада як інститут конституційного права............ 305

§ 2. Конституційні загальні засади організації і здійснення

державної влади в Україні...................................................... 307

§ 3. Поняття, система і види органів державної влади............ 311

Контрольні питання та завдання......................................... 317

Нормативно-правові акти....................................................... 318

Література................................................................................ 318

Глава VIII. Законодавча влада в Україні................................................... 320

§ 1. Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів

у системі вищих органів державної влади................................. 320

§ 2. Конституційно-правовий статус парламенту України —

Верховної Ради України........................................................... 327

§ 3. Конституційний склад і структура Верховної Ради України... 334

§ 4. Компетенція (функціїта повноваження) Верховної Ради України 366
§ 5. Основні організаційно-правові форми діяльності Верховної

Ради України............................................................................ 371

§ 6. Законодавчий процес та інші парламентські процедури.. 386

§ 7. Конституційно-правовий статус народного депутата України.. 411

Контрольні питання та завдання............................................... 427

Нормативно-правові акти............................................................. 428

Література................................................................................ 429

Глава IX. Конституційно-правовий статус Президента України......... 431

§ 1. Загальна характеристика інституту президента. Становлення

інституту президента в Україні...................................................... 431

§ 2. Порядок обрання Президента України................................ 437

§ 3. Функції і повноваження Президента України...................... 441

§ 4. Підстави для дострокового припинення повноважень

Президента України.................................................................. 450

Контрольні питання та завдання............................................... 453

Нормативно-правові акти....................................................... 453

Література................................................................................ 454

6 Зміст

Глава X. Виконавча влада в Україні...................................................... 455

§ 1. Поняття виконавчої влади і система її органів........................... 455

§ 2. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України... 457
§ 3. Конституційно-правовий статус міністерств та інших

центральних органів виконавчої влади................................... 475

§ 4. Конституційно-правовий статус місцевих державних

адміністрацій.................................................................................... 481

Контрольні питання та завдання............................................... 495

Нормативно-правові акти...................................................... 496

Література............................................................................... 496

ПЕРЕДМОВА

Після проголошення незалежності України розпочався і три­ває бурхливий процес становлення вітчизняної правової системи. Не оминув він і галузі конституційного права, яка внаслідок не­розривного зв'язку з політичною системою суспільства зазнала чи не найбільш відчутних змін.

Визнання важливості володіння теорією конституційного права при побудові демократичної правової держави, якою прагне стати Україна, постійний процес «зростання» вітчизтного кон­ституційного законодавства до рівня загальновизнаних світових стандартів зумовлюють необхідність підготовки якісної навчаль­ної літератури.

Серед чшіників, які несприятливо впливають па якість на­вчальних посібників, зокрема з конституційного права України, можна назвати постійні зміни вітчизняного законодавства, у ре­зультаті чого кожен виданий посібник уже містить положення законодавства, які є нечинними. Тому при написанні даного на­вчального посібника, з одного боку, аналізувалося чинне консти­туційне законодавство України, а з іншого — проблеми та тен­денції законодавчого регулювання того чи іншого питання.

З нашої точки зору, з огляду на наведену причину, змін по­требує система викладання конституційного права в Україні. Так, у межах вивчення конституційного права варто запровадити три основні навчальні дисципліни (без урахування викладання спецкурсів): «Теорія конституційного права», «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн». При цьому в рамках вивчення двох останніх дисциплін слід зосередитися на викладанні конституційного права України і конкретних зарубіжних країн, уникаючи повторення суто тео­ретичного матеріалу, який має вивчатися у курсі теорії консти -туційного права.

 

■""

 

Глава І

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО -

ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО

ПРАВА УКРАЇНИ

Глава І

зі за змістом дійсно має швидше конституційно-державний ха­рактер, ніж просто конституційний або просто державний¹.

Отже, виходячи із вищевикладеного, можна погодитися з позицією Н. А. Богданової, яка зауважує, що конкретна держа­ва сама визначає ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами², та О. Ф. Фрицького, на дум­ку якого, у сучасний період відмінність між термінами «конс­титуційне» та «державне» право має відносне значення, отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність даних термінів³.

Однак, поки то в Україні найчастіше застосовується назва «конституційне право», очевидно через необхідність утверджен­ня верховенства Конституції України у суспільній свідомості та з огляду на поширену тенденцію до зміни та заперечення прак­тично всього, що має стосунок до радянської системи.

Для виявлення специфіки конституційного права як галузі права велике значення має з'ясування методів правового регу­лювання суспільних відносин, тобто сукупності прийомів та спо­собів виливу на суспільні відносини, що застосовуються держав­ними органами при регулюванні цих відносин⁴.

Характерними особливостями методу конституційного пра­ва є такі:

1) за допомогою конституційного регулювання закріплюють­ся не всі, а найголовніші принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства;

2) максимально високий юридичний рівень;

3) безпосереднє конституційне нормозакріилення;

4) переваження імперативного, централізованого регулюван­ня, при якому відносини між суб'єктами грунтуються на заса­дах субординації;

5) установчий характер, який означає, що певні відносини в конституційному праві отримують первинне правове регулюван­ня, тобто регулюються вперше;

Кутафии О. Е. Зазнач, праця. — С. 33.

² Богданова Н. Л. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 35.

³ Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. - С 8.

* Кутафий О. Е. Зазнач, праця. — С 35—36.

Глава I

Так, С. А. Авакьян зазначає, що навіть за відсутності належної кількості правових приписів практика все ж забезпечує існу­вання конституційно-правового інституту¹.

Межі такого поняття, як правовий інститут, і в теорії, і на практиці дуже рухомі. Так, К. І. Козлова зазначає, що дане по­няття може означати і досить вузьку групу однорідних, близь­ких за змістом норм, і значно більш широку їх групу аж до мак­симально великих правових утворень². А. Н. Кокотов пропонує об'єднувати інститути конституційного права в Загальну та Особ­ливу частини. На його думку, Загальна частина — це сукупність конституційних принципів, що поширює свою дію на всі скла­дові даної галузі. Особлива частина включає державне, муніци­пальне право та громадянсько-публічне право³. Серед україн­ських авторів думку про необхідність поділу конституційного права України на Загальну та Особливу частини обстоює також В. Л. Федоренко⁴.

Слід мати на увазі, що не кожна група норм права має юри­дичні властивості інституту. Інститут конституційного права є комплексним утворенням, яке має відповідати певним критері­ям, яким властивий об'єктивний характер.

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1) підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) — це об'єднання генеральних інститутів та інших елементів систе­ми конституційного права;

2) генеральні інститути — це інститути, які охоплюють знач­не за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної вла­ди тощо);

¹ Авакьян С. А. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 55—57.

² Козлова Е. И. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 57.

³ Кокотов А. Н. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 58.

⁴ Федоренко В. Л. Загальна і особлива частини як основні складові си­
стеми національного конституційного права // Бюлетень Міністерства юсти­
ції України. - 2006. - № 10. - С 5-15.

Глава I

Конституційно-правові норми класифікують за кількома ознаками:

I. За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регу­люють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають форму правління та територіаль­ний устрій держави;

5) норми, що визначають основні принципи системи орга­нів державної влади;

6) норми, що визначають основні засади, принципи орга­нізації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснен­ня місцевого самоврядування, його місце в системі народо­владдя;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи струк­туру органів держави (установчі, відправні норми), та норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Це норми, які визначають правові принци­пи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо вста­новлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

III. За характером обов'язковості приписів, що в них міс­
тяться:

1) імперативні норми, які характерні для тих норм консти­туційного права, де сторони відносин перебувають у нерівному становищі;

2) диспозитивні норми, тобто ті, що допускають регулю­вання стосунків за згодою сторін і встановлюють правило ли­ше на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відпо­відно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламенту

Права. Тлумачення норм

Конституційного права

Під реалізацією норм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх ви­данні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чин­ною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прий­няття і набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2)виконання;

3)дотримання;

4)застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в ре­алізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних від­носин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійс­нюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадя­нами своїх конституційних прав та свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.

Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень дер­жавними органами й посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добро­вільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикорис­тання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійс­нення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єк­том права покладених на нього обов'язків.

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняю­чих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-пра­вових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досяга­ється шляхом утримання від учинення заборонених законом дій.

 

Глава I

Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, вида­ють акти індивідуального значення на підставі норм права, ви­рішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовча діяльність може здійснюватися тільки упов­новаженими на те державними органами і посадовими особами¹.

Велике значення для реалізації норм конституційного пра­ва, поряд з юридичними, мають організаційно-правові гарантії, тобто певні організаційні заходи і правові способи, що викорис­товуються для попередження порушень норм конституційного права і для припинення можливих порушень. Частина цих гаран­тій стосується конституційного права в цілому, інша ж пов'яза­на лише з конкретними конституційно-правовими інститутами.

До гарантій, що мають відношення до конституційного пра­ва в цілому, можна віднести:

1) процедурно-процесуальну регламентацію реалізації кон­ституційно-правових норм, значення якої не можна абсолю­тизувати через небезпеку породження формалізму та бюрокра­тизму;

2) конкретизацію, метою якої є сприяння реалізації норми права через прийняття норми більш конкретного характеру.

Гарантії реалізації конституційно-правових норм можуть міс­титися в нормах не тільки конституційного, а й інших галузей права. Наприклад, серед юридичних гарантій конституційних прав, свобод та обов'язків громадян розрізняють конституцій­но-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримі­нально-правові гарантії, гарантії, що містяться в трудовому пра­ві, праві соціального забезпечення, тощо.

При цьому істотне значення мають соціальні фактори, які суттєво впливають на конституційно-правове гарантування².

Для реалізації норм конституційного права важливе значен­ня має їх тлумачення. Тлумачення норм конституційного права

¹ Основою для написания даної частини параграфа Є робота Мелпщен-
ка В. Ф. Конституція — Основний Закон держави // Конституційне право
України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С 112—113.

² Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 130—136.

Праві

Прогалини в праві — це прогалини у змісті чинного права щодо факторів суспільного життя, які знаходяться у сфері пра­вового регулювання.

Наявність прогалин у праві тісно пов'язана з проблемою аналогії.

Розрізняють:

аналогію закону, тобто застосування норми права до випад­ків, що нею не передбачені, однак аналогічні випадкам, які регу­люються цією нормою;

аналогію права, тобто застосування для вирішення відпо­відного питання загальних засад та принципів правового регу­лювання, що притаманні певній галузі права.

У конституційному праві можливе застосування як аналогії закону, так і аналогії права, що зумовлено традиційно слабкою деталізованістю його положень, а також порівняно невеликим досвідом застосування новітніх законів. Крім того, відповідно

¹ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С 157—160.

Конституційне право — галузь національного права України 27

до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однак сфера застосування аналогії в конституційному пра­ві не може бути безмежною, зокрема коли:

1) очевидно можна встановити норму, що належить до пи­тання, яке вирішується;

2) правові норми становлять винятки із загального порядку правового регулювання або містять спеціальну вказівку на те, що вони застосовуються лише у випадках, установлених у законі;

3) у процесі вирішення питання може бути усунуто прога­лину в праві;

4) у нормах містяться вирази на зразок «та інші», «в анало­гічних випадках», оскільки в цьому разі має місце точне засто­сування норм такого роду і про поширення на аналогічні випад­ки не може йтися¹.

§ 6. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види

У конституційному праві джерело права — це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми. Іноді це поняття називають формою права, але термін «джерело пра­ва» більш зручний для використання і традиційний для світо­вої юриспруденції, тоді як поняття «форма права» менш вдале, оскільки має багато значень².

Джерела конституційного права України характеризують­ся загальними (тобто притаманними для джерел інших галузей права) та спеціальними юридичними ознаками.

До загальних ознак джерел конституційного права України можна віднести такі:

1) ці джерела видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;

2) вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб'єктами правотворчості;

¹ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 136—147.

² Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 165.

 

Глава I

3) нормативний акт набуває загальнообов'язкової сили, як правило, за умови його оприлюднення або через іншу форму доведення до відома виконавців.

До спеціальних ознак джерел конституційного права Украї­ни належать ознаки, за якими джерела цієї галузі права відме­жовуються від джерел інших галузей права:

1) за своєю сутністю джерела конституційного права об'єк­тивно відображають волю Українського народу (як на загально­державному, так і на локальному рівні) та політику держави і безпосередньо виражають зміст владних відносин у суспільстві та державі;

2) за змістом джерела конституційного права мають загально­обов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-право­вих відносин і є основою для формування інших галузевих дже­рел права;

3) за формою об'єктивації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження об'єктивно існуючих конститу­ційно-правових норм;

4) за суб'єктами правотворчості конституційно-правові нор­ми можуть бути встановлені чи санкціоновані виключно суб'єк­тами конституційної правотворчості: Українським народом, дер­жавою чи суб'єктами місцевого самоврядування.

Множинність джерел конституційного права передбачає необ­хідність їх класифікації, що здійснюється за певними критеріями. /. За сутністю:

1) джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Україн­ського народу — акти всеукраїнського референдуму (первинні);

2) ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

3) волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

//. За змістом (за юридичною силою):

1) конституційні акти (Конституція України, акти всеук­раїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України);

2) законодавчі акти (розрізняють: конституційні, органічні, звичайні закони та особливі різновиди законів (закони про рег­ламенти, чинні міжнародні договори України), декларації, акти, конституційні договори).

Глава І

• організація і діяльність органів виконавчої влади, основи дер­
жавної служби, організації державної статистики та інфор­
матики;

• територіальний устрій України;

• судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової екс­пертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнан­ня і слідства, нотаріату, органів і установ виконання пока­рань; основи організації та діяльності адвокатури;

• засади місцевого самоврядування;

• статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

• основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

• правовий режим державного кордону;

• правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон над­звичайної екологічної ситуації;

• організація і порядок проведення виборів і референдумів;

• організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

• засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло­чинами, адміністративними або дисциплінарними правопо­рушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

• Державний бюджет України і бюджетна система України;
система оподаткування, податки і збори; засади створення і
функціонування фінансового, грошового, кредитного та ін­
вестиційного ринків; статус національної валюти, а також
статус іноземних валют на території України; порядок утво­
рення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього
боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів,
їх види і типи;

• порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування під­розділів збройних сил інших держав на території України;

• одиниці ваги, міри і часу; порядок установлення державних стандартів;

• порядок використання і захисту державних символів;

• державні нагороди;

• військові звання, дипломатичні ранпі та інші спеціальні звання;

• державні свята;

Глава I

тів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому перетерплюванні заходів впливу за протиправне діяння (рет­роспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), є найважливішою гарантією реа­лізації та захисту конституції.

Слід мати на увазі, що терміни «конституційно-правова від­повідальність», «державно-правова відповідальність» та «конс­титуційна відповідальність» є тотожними, на відміну від таких понять, як «конституційна відповідальність» та «відповідаль­ність за порушення норм конституційного права». Так, у тій час­тині, під якою розуміють конституційну відповідальність за по­рушення конституційних норм узагалі, ці поняття збігаються. Однак, оскільки порушення норм конституційного права поро­джує не тільки власне конституційну, а й відповідальність, пе­редбачену іншими галузями права, поняття відповідальності за порушення норм конституційного права є ширшим¹.

Конституційно-правова відповідальність класифікується за різними критеріями. Але найбільш важливим, з точку зору ро­зуміння сутності цього виду відповідальності, можна вважати класифікацію на позитивну (активну, проспективну) консти­туційно-правову відповідальність, тобто відповідальність, що виникає до протиправного вчинку та існує щодо дій у теперішньо­му та майбутньому, зумовлюючи правомірну поведінку суб'єк­тів права, та ретроспективну (негативну) відповідальність, що настає за вчинення правопорушення.

Позитивну юридичну відповідальність дослідники сприй­мають неоднозначно, однак дедалі частіше визнають, що вона має місце в конституційному праві, але сфера її застосування ду­же обмежена. Позитивною (тобто такою, що існує до правопо­рушення) може бути лише правова відповідальність державних органів та посадових осіб. Позитивна відповідальність є право­вим станом, що включає відповідальність за що-небудь (за на­лежне виконання покладених обов'язків, ефективність та до­цільність роботи) та перед ким-небудь (втілюється у правових відносинах підзвітності-підконтрольності, в яких беруть участь

¹ Наливайко Л. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функ­цій конституційної відповідальності у сучасній конституційній теорії // Пра­во України. - 1999. - № 10. - С 45-48.

Глава I

Склад конституційного правопорушення, що є підставою при­тягнення до конституційно-правової відповідальності, є таким.

Об'єктом конституційного правопорушення є суспільні від­носини, що регулюються нормами конституційного права.

Об'єктивною стороною правопорушення є протиправна по­ведінка суб'єкта, що не відповідає нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень передбача­ється необхідність доведення факту настання шкоди та наявно­сті причинного зв'язку між ним та порушенням норми. Особли­вістю об'єктивної сторони конституційного правопорушення є те, що вона закріплюється у конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Причому питан­ня про оцінку об'єктивної сторони конституційного правопору­шення, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вирішує суб'єкт, наділений правом застосовувати конституцій­но-правову санкцію.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у рет­роспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права Украї­ни, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юри­дичну відповідальність за свої протиправні вчинки¹.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх пред­ставницьких органів державної влади та місцевого самовряду­вання; посадові особи тощо);

2) колективні (органи державної влади, органи місцевого са­моврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення: комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Певні особливості як суб'єкти конституційного правопору­шення мають такі суб'єкти.

1) Держава, яка має нести конституційно-правову відпові­дальність у всіх випадках, коли вона не виконує офіційно взя­тих на себе зобов'язань, якщо в результаті цього спричинено шкоду будь-кому (відповідно до ст. 56 Конституції України ко­жен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів

¹ Наливайко Л. Р. Теоретичні аспекти конституційного делікту // Дер­жава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — Вин. 13. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. — С. 3—8.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 p., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. -2005. - № 2.

2. Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23.12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 5-6.

Література

1. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционно­го п<