Місцеве самоврядування в умовах конституційної реформи. Основні тенденції розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні.

Проблеми територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні є одним із наслідків незавершеності конституційної реформи. Зокрема, варто виділити такі з них:

· Відсутність закріплення принципу повсюдності місцевого самоврядування (йдеться про неможливість поширення юрисдикції органів місцевого самоврядування на прилеглі до населеного пункту землі, а також існування територій, фактично не охоплених місцевим самоврядування);

· Неструктурованість системи адміністративно-територіальних одиниць і відсутність чіткого визначення їх видів (має місце змішування понять «населений пункт» та «адміністративно-територіальна одиниця»);

· Невизнання адміністративно-територіальною одиницею добровільно об’єднаних у сільську громаду жителів кількох сіл;

· Нечіткість конституційного визначення статусу «районів у містах» (Виникнення явища «матрьошки місцевого самоврядування», яке передбачає існування недієздатних органів місцевого самоврядування дрібних адміністративно-територіальних одиниць, а, отже – їх залежність від органів місцевого самоврядування вищого рівня);

· Відсутність територіальної основи для місцевого самоврядування, яка б була спроможна надавати мінімальний перелік публічних послуг (йдеться про наявність дрібних територіальних громад, які економічно неспроможні реалізовувати покладені на них законом функції та повноваження);

· Сумнівність доцільності визнання місцевого самоврядування виключно правом територіальних громад (проблемою є відсутність закріплення обов’язку держави забезпечувати спроможність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення);

· Відсутність основ виборчої системи місцевого самоврядування;

· Надмірна зарегульованість питань внутрішньої організації системи органів місцевого самоврядування, а також порядку їх діяльності (обумовлена закріпленням у Конституції єдиної моделі організації виконавчої влади на місцях («сильний мер»), що обмежує компетенції місцевого самоврядування);

· Непослідовність регулювання матеріальної та фінансової основ місцевого самоврядування (йдеться про: по-перше, неврахування ВРУ фінансового стану територіальних громад, а також масштабів делегованих їм повноважень при визначенні обсягу трансфертів місцевим бюджетам; по-друге, про відсутність критеріїв для визначення «повного обсягу» державного фінансування здійснення делегованих повноважень органами місцевого самоврядування);

· Ігнорування інтересів територіальних громад при нормативному врегулюванні питань управління місцевими справами;

· Нечіткість визначення районної ланки адміністративно-територіального устрою у якості субсидіарного рівня місцевого самоврядування;

· Відсутність конституційних основ регіонального самоврядування;

· Нераціональне співвідношення інститутів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

 

Негативними наслідками недосконалості конституційного визначення системи територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні є:

· Наявність законодавчих можливостей для маніпулюванням процесу врядування на місцях;

· Політизація діяльності органів місцевого самоврядування, сформованих за принципом пропорційного представництва;

· Послаблення позиції місцевого самоврядування в процесі його взаємодії з державою;

· Неможливість запровадити повноцінне місцеве самоврядування на рівні району та зниження ефективності регіонального самоврядування.

 

Такий стан системи територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні обумовлює залежність цього інституту від політичних процесів на загальнодержавному рівні, а тому перетворює його на об’єкт маніпулювання з боку як місцевих чиновників, так і представників центральної влади. За таких умов, потребує негайного реагування проблема забезпечення доступу громадськості до влади, а також її впливу на процеси на місцевому рівні. Закладення відповідних механізмів взаємодії

 

 

Місцеве самоврядування: теоретичне та юридичне визначення. Атрибути і критерії місцевого самоврядування???

Місцеве самоврядування – це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів.

Відповідно до законодавства, місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування має певними ознаками, які дозволяють відрізняти його від управління взагалі, місцевого управління та інших цілеспрямованих впливів. Можна виділити шість основних критеріїв місцевого самоврядування. До них відносяться:
1. можливість самостійного існування територіального утворення (автономний бюджет, адміністративний контроль за підлеглими йому територіями) - для проміжних територіальних структур, можливість і засоби вирішення питань місцевого значення - для низових (основних територіальних структур);
2. наявність і реальне функціонування місцевих представницьких органів;
3. дотримання принципу невтручання центральної влади у вирішення питань, що належать до відання місцевого самоврядування;
4. відсутність безпосереднього (вертикальної) підпорядкованості місцевого органу влади вищестоящому;
5. реальна можливість участі всього населення відповідної території у процесах вироблення і прийняття рішень по всіх основних питань місцевого значення;
6. виборність всього складу місцевих органів влади на широкій демократичній основі, регулярна змінюваність та звітність перед виборцями;
7. гарантії соціального захисту населення, утворить місцеве співтовариство;
8. свобода і відповідальність місцевих органів самоврядування в межах своєї компетенції при наявних ресурсах.

 

Вступивши до Ради Європи, Україна взяла на себе зобов’язання розвивати місцеву демократію. 15 липня 1997р. без застережень була ратифікована Європейська хартія місцевого самоврядування та почав здійснюватись з боку Конгресу місцевих і регіональних влад Європи моніторинг за дотриманням положень Хартії.

Законодавче забезпечення розвитку місцевого самоврядування в Україні повинно відповідати принципам Європейської хартії місцевого самоврядування щодо організаційної, правової, фінансово-економічної самостійності територіальних громад.

До загальних принципів місцевого самоврядування відносяться:

а) самостійність рішення населенням питань місцевого значення; б) організаційне відокремлення місцевого самоврядування, його органів у системі управління державою та взаємодія з органами державної влади у здійсненні спільних завдань та функцій; в) відповідність матеріальних і фінансових ресурсів місцевого самоврядування його повноважень; г) відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням; д) різноманіття організаційних форм здійснення місцевого самоврядування; е) дотримання прав і свобод людини і громадянина; ж) законність в організації та діяльності місцевого самоврядування; ж) гласність діяльності місцевого самоврядування; и) колегіальність і єдиноначальність в діяльності місцевого самоврядування; к) державна гарантія місцевого самоврядування.