Поняття і структура компетенції місцевого самоврядування. Розмежування компетенції в системі місцевого самоврядування

Повноваження місце­вого самоврядування є предметним відображенням функцій.

Термін «повноваження» звичайно визначається як офіційно надане кому-небудь право певної діяльності, ведення справ.

Юридична наука використовує цей термін для характеристи­ки прав і обов'язків певних органів, посадових осіб. Він в рівній мірі охоплює і права, і обов'язки.

Повноваження місцевого самоврядування — це закріплені нор­мами муніципального права за населенням (територіальними гро­мадами), виборними та іншими органами місцевого самоврядуван­ня, посадовими особами права і обов'язки, необхідні для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування на своїй території.

В Законі про місцеве самоврядування поряд з терміном «пов­новаження» використовується й іншій термін — «компетенція» (зокрема, статті 15, 26). На жаль, в Законі не визначаються від­мінні риси цих двох категорій.

Між тим, компетенція органу місцевого самоврядування є складною правовою категорією, структура якої складається не лише з прав і обов'язків, а й предметів відання, які є першим еле­ментом компетенції.

Під предметом відання місцевого самоврядування розуміють­ся сфери місцевого життя, в межах яких діє передбачений зако­ном, а, отже, і юридична компетентний в них орган.

Кожний орган місцевого самоврядування повинен мати своє власне поле діяльності. Тому правове регулювання компетенції цього органу представляє перш за все, визначення тієї сфери міс­цевого життя, в якій діє цей орган самоврядування.

Отже, предмет відання, як структурний елемент загального поняття «компетенція», є способом юридичного зазначення тих сфер місцевого життя, які визначаються в якості предмету влас­них дій органу місцевого самоврядування.

Повноваження, які здійснюють органи місцевого самовряду­вання, в законодавстві поділяються на повноваження загального характеру і повноваження конкретного характеру, про що мова піде далі.

Вже зазначалося, що особливу роль в організації місцевого самоврядування відіграє його самостійність. З правової точки зо­ру ця категорія виявляється в тому, що відповідно до основних функцій представницьких органів органи місцевого самовряду­вання повинні мати власні повноваження.

Ці повноваження, згідно з п. 4 ст. 4 Європейської Хартії про місцеве самоврядування, мають бути повними і винятковими. Вони можуть заперечуватися або обмежуватися іншим органом влади, центральним або регіональним, тільки в межах, встановле­них законом.

Відповідні засади повноважень закладені в ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах пов­новажень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також у ст. 71 Закону про місцеве самоврядування України, згідно з якою територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Однак з метою ефективного розподілу праці щодо реалізації повноважень самоврядування Конституція України застосовує принцип «безпосередньо» і «через».

Згідно з цим принципом ч. З ст. 140 Конституції і п. 2 ст. 2 Закону про місцеве самоврядування передбачають три рівня асо­ціацій, органів і посадових осіб, які здійснюють місцеве самовря­дування, а саме: територіальні громади базового рівня, які здійс­нюють надані їм повноваження безпосередньо; ради базового рів­ня та їх виконавчі органи, через які реалізуються повноваження самоврядування, і районні обласні ради (регіональний рівень са­моврядування), які представляють інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ, міст.

Проте територіальна громада через зазначені причини безпо­середньо не в змозі виконувати всі без винятку функції і повно­важення місцевого самоврядування. Тому, зважаючи на роль і місце, яке займають в системі органів місцевого самоврядування ради, головним носієм функцій і повноважень територіальної громади є представницькі органи, які найбільшою мірою уособ­люють їх інтереси.

Орієнтовний перелік повноважень територіальної, громади та утворюваних нею органів в цілому передбачає п. 1 ст. 143 Кон­ституції України.

В частині другій цієї статті міститься перелік повноважень, які належать лише представницьким органам регіонального рів­ня — обласним та районним радам.

У ч. З ст. 143 статті Основного Закону визначаються у за­гальному вигляді повноваження органів державної виконавчої влади, які делегуються органам місцевого самоврядування. Цим у певній мірі порушується принцип самостійності місцевого са­моврядування, оскільки, відповідно до ч. 4 згаданої статті, органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повнова­жень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним орга­нам виконавчої влади.

Подальший розподіл загальновизначених у Конституції пов­новажень територіальної громади та її органів, в тому числі і представницьких, здійснюється Законом про місцеве самовряду­вання в Україні, який на підставі Основного Закону поділяє ці права й обов'язки між суб'єктами їх здійснення: базового рівня — радами (ст. 25 Закону), їх виконавчими органами (статті 27—41), сільським, селищним, міським головою (ст. 42) та регіонального рівня — районними і обласними радами (ст. 43 Закону).

Окрему групу становлять повноваження районних і облас­них рад, делеговані відповідним місцевим державним адміністра­ціям (ст. 44).

Однією із передумов створення ефективної системи місцевого самоврядування в будь-якій державі є правильне визначення її сфер повноважень, тобто компетенції. Ця вимога визначається Європейською Хартією про місцеве самоврядування (ст. 2), Кожна із країн наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями з урахуванням своїх економічних, національних, культурних та інших традицій. Але, як правило, до компетенції органів місцевого самоврядування сучасних демократичних країн світу належать нижченазвані шість основних напрямів діяльності:

Ø Розвиток територіальної громади

· формування внутрішньої структури

· економічний розвиток та будівництво території

Ø Розвиток навколишнього середовища

· використання природних ресурсів

· захист довкілля

· збирання, утилізація та використання відходів

· муніципальні дороги та громадський транспорт

Ø Освітні, оздоровчі та соціальні функції

· навчальні заклади

· лікарняні та оздоровчі заклади

· послуги соціального захисту

· забезпечення житлом

Ø Захист функції

· пожежна служба

· полщійна служба

· захист прав та інтересів споживачів

Ø Комунальні функції

· водозабезпечення та водовідведення

· енерго- та теплопостачання

Ø Спорт та дозвілля

· спортивні споруди

· бібліотеки

· культурні послуги та місця дозвілля

· туризм

Розв'язанню проблем компетенції органів місцевого самоврядування присвячена ст. 143 Конституції України, в якій окреслено перелік найважливіших питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування, а також подається конкретизація повноважень органів місцевого самоврядування в межах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватись і окремі повноваження органів виконавчої влади. Але на відміну від практики, яка існувала раніше, делегування державних повноважень надається, згідно із законом, органам місцевого самоврядування, а не виконавчим органам. Це, своєю чергою, створює сприятливіші умови для залучення потенціалу представницьких органів. ЦІ окремі делеговані повноваження не повинні переважати власні (самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування, основне соціальне призначення яких полягає у вирішенні питань місцевого значення.

Конкретизацію повноважень сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів подано в розділі 2 «Організаційно-правова основа місцевого самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.ст. 25-40). Ст. 26 глави 1 цього Закону визначає виключні компетенції місцевих рад, які вирішуються на пленарних засіданнях рад.

Широкі повноваження із царини місцевого самоврядування виконавчих органів сільських, селищних рад (глава 2, ст.ст. 27-40 Закону) диференційовані на власні (самоврядні) та делеговані повноваження.