Реалізація адміністративно-правових норм

Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм — це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулюван­ня управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділя­ють чотири способи: виконання, використання, додержання, застосуван­ня. Рідше виділяють тільки два способи: застосування і виконання, а ви­користання і додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає її потреби, у тео­ретичному розумінні переконливіший.

Виконання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних право­відносин щодо виконання юридичних обов'язків. До цього варіанта реа­лізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата подат­ків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.

Використання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можли­востей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: по­дання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.

Додержання — це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних право­відносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.

Застосування — це діяльність державних виконавчо-розпорядчих орга­нів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що грунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивіль­ного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо наслідків неправильного застосування норм адміністративного пра-

60_______________________________________________ Глава З

ва згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.

Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ'єктив­на оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, ви­дання незаконного, необгрунтованого, недоцільного акта реалізації нор­ми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспіль­ству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських від­носин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони тор­каються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих га­лузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків задорого.

Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних ви­мог щодо застосування адміністративно-правових норм.

До таких вимог належать: законність, обгрунтованість і доцільність.

Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні орга­ни та посадові особи в процесі вирішення управлінської справи мають за­стосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту. Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків.

Разом з тим на практиці відомі випадки, коли формальне додержан­ня нормативних приписів без всебічної оцінки обставин справи дискре­дитує державні органи та їх діяльність. Законність вимагає суворо додер­жуватися встановленого процесуального порядку застосування норм. Це не пуста формальність, а необхідність, адже правильно зрозумілі й вико­нані умови застосування норми — гарантія охорони інтересів громадян, органів управління, підприємств, організацій.

Законність — це не тільки право, а й обов'язок органів управління та їх посадових осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незасто-сування норми у разі, якщо це приписується законом, означає порушен­ня законності.

Обгрунтованість. Цю вимогу звернено до фактичних підстав засто­сування адміністративно-правової норми. Суб'єкта застосування норм мають цікавити не лише власне факти (події, дії, обставини), для регулю­вання яких застосовується норма, а й уся інформація про них як явище, зовнішні умови, в яких воно перебуває.

Вимога обгрунтованості зобов'язує суб'єкта правозастосування вирі­шувати справу після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені обставини не можна покладати в основу рішення у справі, їх не слід бра­ти до уваги.

Вимога обгрунтованості тісно пов'язана з законністю. Цей зв'язок по­лягає в тому, що повне і всебічне дослідження обставин справи є необ­хідною умовою законності.

Доцільність. Суб'єкт застосування адміністративно-правової норми, з'ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи, зо­бов'язаний прийняти найдоцільніше рішення. Доцільність застосування