Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання

Термін «економіка» (від грец. оГко^ — будинок, господарство і правило, закон) у буквальному розумінні означає правила ведення до­машнього господарства.

Сучасні економічні словники визначають «економіку» як господар­ство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхід­них людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.

Таким чином, у сьогоднішньому розумінні економіка - це системні/і господарський комплекс, що містить взаємопов'язані і в.шємозаііежні лан­ки, по-перше, суспільною виробництва, по-дру/е, розподілу і, по-третє, об­міну зробленою продукту в масштабах усіе'і держави.

Економіка — складна поліструктурна система, яка функціонує з ме­тою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складови­ми цієї системи є галузі, підгалузі та їхні комплекси. Не є винятком) цьому розумінні й економічна система України. Однак слід зазначити Ідо термін «галузь економіки» нормативне закріплюється на законодав­чому рівні. Так. у ст.1 Закону України «Про електроенергетику» в і; 16 жовтня 1997 р. фіксується, Ідо електроенергетика — галузь економію України, яка забезпечує споживачів енергією.

Найбільшими складовими економічної системи України є: промисло вість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельній' комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок; торговельшгі комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення сфера використання й охорони природних ресурсів.

332______________________________________________ Глава 9

Усі перелічені галузі й комплекси перебувають у тісній взаємодії та пройняті багатьма інтегративними зв'язками. Кожна з них складається з кількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною са­мостійністю, а з другого, — взаємозалежністю й інтегрованістю з еконо­мічною системою в цілому.

Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, ме­талургійну тощо. Транспорт — на залізничний, повітряний, водний, авто­мобільний, трубопровідний. Зв'язок — на поштовий, телефонний, радіо­зв'язок. Будівельний комплекс — на промислове будівництво, цивільне бу­дівництво, дорожнє будівництво.

У кожній з цих галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особ­ливості міжгалузевих зв'язків.

Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від спроможності держави управляти виробництвом і обертанням виробле­ного тут матеріального продукту.

Регулювання економіки є найважливішою функцією держави за умов ринкового господарювання, а тим більше за умов переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управ­лінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і роз­виває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.

Практика вже засвідчила, якщо покладатися тільки на суто ринкові механізми у розвитку соціально-економічної системи, то, як це на пер­ший погляд не парадоксально, перехід до цивілізованого суспільства з ринковою економікою стане справою віддаленого майбутнього, причому без гарантій виникнення оптимальних пропорцій як у структурі самої економіки, так і в структурах управління.

Без державного регулювання помітно знижується ефективність ви­робництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, скорочу­ється через подорожчання інфраструктура соціальної сфери, а рух до ци­вілізованих форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами і значними втратами.

Управління цією сферою становить складний процес цілеспрямова­ного впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єк­тивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкрет­ний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрова­ності держави у світове економічне співтовариство.

Крім того, на утримання та спрямування управлінських процесів впливають наявність кількох форм власності, особливості кооперації праці, розміщення підприємств за економічними регіонами тощо.

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки________ 333

Врахувавши все зазначене, можна визначити пріоритетні напрями економічного розвитку, що подані в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки». Ними є:

А) Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. На це мають бути спрямовані всі ін-ституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітар­них реформ.

Б) Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього передба­чається реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б за­безпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого роз­витку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI ст.

В) Утвердження інноваційної моделі розвитку, базовим принципом якої є реалізація державної політики, спрямованої на запровадження ін­новаційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Г) Соціальна переорієнтація економічної політики, головним завдан­ням якої є цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне об­меження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бід­ності.

Президент України також зазначає, що вирішення завдань, пов'яза­них із європейською інтеграцією України, утвердженням соціальне орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, може здійсню­ватися лише поетапно.

Перший етап — 2002—2004 рр. Його основна мета — зміцнення кон­курентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне розширення внут­рішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та ста­лого зростання. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефек­тивної конкуренції. Головним у соціальній сфері є зниження рівня бід­ності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилен­ня адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих тем­пів зростання заробітної плати. Водночас відчутне поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та розвитку реальної економіки.

Другий етап — 2005—2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інновацій-

334_____________________________________________________ Глава 9

ної моделі розвитку та формування базових засад соціальне орієнтовано­го ринкового господарства.

Відповідно до цього сценарію Україна матиме сприятливі передумо­ви розвитку економіки і на віддалену перспективу.

Це послання є концептуальним документом для стратегічного напря­му діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих ор­ганів виконавчої влади щодо динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу.

Держава в інтересах суспільства визначає і забезпечує правові осно­ви всіх економічних перетворень, захищає економічні інтереси виробни­ків і споживачів, регулює грошовий обіг, формує і розвиває економічно і соціальне вигідні сфери. Вона створює і гарантує рівні умови господарю­вання, встановлює правила поведінки суб'єктів економічних відносин і забезпечує їх стабільність.

Здійснення такого регулювання неможливе без вжиття примусових заходів. З їх допомогою обмежуються і придушуються небажані з соці­ально-економічної точки зору форми господарювання, встановлюються бар'єри на шляху монополізму, криміналізації, деформації економіки.

Звідси випливає, що управління економікою містить елементи соці­ально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об'єкти.

Усі названі чинники визначають особливості керуючого впливу і структурну побудову механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, з системи організаційно-правових структур, по-друге, з системи організаційно-правових методів і форм державно-управ­лінського впливу на відносини у даній сфері.

Організаційно-правові структури — це суб'єкти державного управ­ління економікою. Організаційно-правові методи і форми — це ті засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.