Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти

Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. У свою чергу держа­ва забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91).

Основні ознаки підприємницької діяльності зафіксовані в Законі Ук­раїни «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.

У ст. 1 цього Закону вказано, що підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибут­ку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстровани­ми як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому за­конодавством.

Тут названі такі ознаки підприємництва, як здійснення цієї діяльно­сті на власний ризик, ініціативність, систематичність. Вказано її зміст — виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Названо основ­ну мету — отримання прибутку.

Далі зазначається, що вона є вільною, не повинна суперечити чинно­му законодавству, у разі необхідності ліцензується. Крім того, фіксують­ся її принципи, встановлюються суб'єкти і визначаються їх відповідаль­ність.

Узагальнення вміщених у Законі характеристик дає змогу сформу­лювати визначення підприємництва (підприємницької діяльності).

Підприємництво — це визнана державою, підзаконна, самостійна і систематична, з метою отримання прибутку діяльність фізичних та юридичних осіб з виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювана на власний ризик і під свою відповідальність.

По-перше, підприємницька діяльність — діяльність, визнана держа­вою. Визнання державою (легалізація) полягає в наданні конкретним ін­дивідуальним особам чи колективам статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

16*

484____________________________________________________ Глава 12

По-друге, підприємницька діяльність є підзаконною, тобто повинна здійснюватися виключно в межах правових приписів. У цьому зв'язку за­конодавець встановлює два типи обмежень: а) обмеження на певні види діяльності та б) обмеження права власності на ряд об'єктів.

Обмеження на певні види діяльності передбачає, з одного боку, забо­рону деяких видів діяльності, а з другого, — надання конкретним суб'єк­там підприємництва права займатися тільки тією діяльністю, яка дозво­лена їм особисто.

Таким дозволом є фіксація конкретних видів діяльності в установчих документах, підтверджена у разі необхідності ліцензіями, патентами. Во­ни становлять предмет діяльності суб'єкта підприємництва.

Обмеження права власності передбачає неможливість для суб'єкта підприємницької діяльності володіти на правах власника певними об'єк­тами. Такі обмеження встановлюються з урахуванням загальнодержав­них інтересів.

По-третє, підприємництво — самостійна, здійснювана на власний ри­зик і відповідальність діяльність. Це означає, що підприємці мають право без будь-яких обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяль­ність, що не суперечить чинному законодавству. Свою діяльність підпри­ємці організаційно, матеріально, методично забезпечують самостійно. Во­ни користуються повною свободою у виборі сфер, методів, форм, харак­теру підприємницької діяльності. На власний розсуд обирають партнерів і клієнтів, а взаємовідносини з ними будують виходячи із взаємних інте­ресів.

По-четверте, регламентуючи підприємництво, законодавець підкрес­лює систематичний характер цієї діяльності. Отже, одноразове надання послуг, виготовлення продукції тощо не може розглядатися як підприєм­ницька діяльність.

По-п'яте, до ознак, що характеризують підприємництво, треба віднес­ти й мету цієї діяльності — отримання прибутку, її прибутковість розгля­дається державою як важлива складова механізму, за допомогою якого задовольняються суспільні потреби. Саме вона виступає індикатором ко­рисності підприємницької діяльності та фактором, що стимулює вироб­ництво товарів і надання необхідних суспільству послуг.

Сутність підприємницької діяльності зводиться до одержання макси­мально можливого прибутку, тобто різниці між отриманими доходами і витратами, пов'язаними з веденням справи. Для цього підприємець праг­не, по-перше, заощадити якнайбільше коштів для придбання ресурсів, сировини, матеріалів тощо, по-друге, реалізувати вироблений продукт за оптимальною ціною, тобто ціною, яка і прибуток забезпечує, і відповідає можливостям споживача.

Саме тому успіх підприємницької діяльності прямо залежить від уміння проявляти і задовольняти потреби суспільства в цілому й кон­кретної людини зокрема. Отже, за умов ринкових відносин підприємець

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 485

повинен передбачити, які товари і послуги потрібні сьогодні та що треба буде завтра суспільству й окремим громадянам.

По-шосте, важливою характерною рисою підприємницької діяльності є персональна відповідальність суб'єкта підприємництва. Беручи на себе певні зобов'язання, суб'єкт підприємництва несе відповідальність за їх виконання у межах чинного законодавства.

Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому сере­довищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За завдані шкоду та збитки підприємець несе встановлену законодавством відповідальність.

На законодавчому рівні зафіксовано принципи підприємницької ді­яльності:

· вільний вибір діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програми діяльності та вибір постачальни­
ків і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;

· вільний найом працівників;

· залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, тру­
дових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборо­
нено або не обмежене законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовніш­
ньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належ­
ної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Чинне законодавство чітко визначає коло суб'єктів підприємницької діяльності. Так, у ст. 2 Закону України «Про підприємництво» визна­чається, що ними можуть бути:

1) громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не об­
межені законом у правоздатності або дієздатності;

2) юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом Ук­
раїни «Про власність», об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяль­
ність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть утворювати підприєм­ства відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.

Цей Закон визначає, що підприємство — основна організаційна ланка народного господарства. Воно є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного при­бутку (доходу).

486____________________________________________________ Глава 12

Відповідно до законодавства в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

· колективне підприємство, основане на власності трудового колек­
тиву підприємства;

· господарське товариство;

· підприємство, основане на власності об'єднання громадян;

· комунальне підприємство, основане на власності відповідної тери­
торіальної громади;

· державне підприємство, основане на державній власності, в тому
числі казенне підприємство.

Залежно від обсягів господарського обороту підприємства та чисель­ності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Особливості створення та ді­яльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприєм­ства:

· у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200
осіб;

· в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до
50 осіб;

· у науці та науковому обслуговуванні — з чисельністю працюючих
до 100 осіб;

· у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25
осіб;

· у роздрібній торгівлі — з чисельністю працюючих до 15 осіб.

Крім зазначених, в Україні можуть діяти інші види та категорії під­приємств (наприклад, орендні), створення яких не суперечить чинним законодавчим актам.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства можуть об'єднуватися в:

· асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної коор­
динації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у
виробничу і комерційну діяльність будь-кого з їх учасників;

· корпорації — договірні об'єднання, створені на основі об'єднання
виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учас­
ників;

· консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і бан­
ківського капіталу для досягнення спільної мети;

· концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, нау-

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 487

кових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансо­вої залежності від одного або групи підприємств;

— інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принци­
пами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджуєть­ся їх засновниками або власниками. Підприємства, що входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи і на них поширюється дія законодавства, що регламентує діяльність під­приємства.

До об'єднання підприємств, зареєстрованого в Україні, можуть вхо­дити підприємства інших держав. У свою чергу підприємства України можуть входити до об'єднань, зареєстрованих в інших державах. Поря­док вступу до об'єднань у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Підприємства, які входять до об'єднання, можуть вийти з його скла­ду зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і само­стійних підприємств з об'єднань може здійснюватися за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та за участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскар­жено трудовим колективом до суду.

Ліквідація об'єднання здійснюється за рішенням підприємств, які входять до нього, у порядку, встановленому для підприємства чинним за­конодавством. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розпо­діляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання.

Одним з найпоширеніших видів підприємств є господарські това­риства, що утворюються і діють згідно із Законом України «Про госпо­дарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

Такими товариствами визнаються підприємства, установи, організа­ції, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шля­хом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержан­ня прибутку. Вони є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству Ук­раїни. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого іме­ні. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з додержанням вимог анти-монопольного законодавства.

Закон України «Про господарські товариства» визначає такі органі­заційно-правові форми господарських товариств:

— акціонерне товариство;

· товариство з обмеженою відповідальністю;

· товариство з додатковою відповідальністю;

488_____________________________________________ Глава 12

· повне товариство;

· командитне товариство.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов'я­заннями та боргами, розмір підприємств. Виходячи з цього законодавець по-різному регулює питання їх утворення та управління своєю діяльні­стю. З урахуванням цих обставин можна виділити дві групи товариств.

До першої слід віднести акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю. Во­ни відрізняються найбільшим ступенем інтегрованості. Такі товариства створюються і діють на підставі статуту та установчого договору, а для управління ними спеціально передбачено виконавчі органи.

До другої групи належать повне та командитне товариства. Вони менш інтегровані, їх учасники наділені більшою самостійністю у межах товариства. Тому вони створюються та діють тільки на підставі установ­чого договору, їх справи проводяться за спільною згодою, а обсяг повно­важень може визначатися дорученням, яке підписується учасниками то­вариства.

Найменування будь-якого товариства має містити відомості про вид товариства. Для повних і командитних товариств — прізвища (наймену­вання) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Наймену­вання товариства міститься в установчих документах товариства. Найме­нування товариства не може вказувати на належність товариства до від­повідних міністерств і громадських організацій. Місцезнаходження (роз­ташування) товариства має бути в Україні.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, встановлених за­конодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадян­ства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з гро­мадянами та юридичними особами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою та товариство з до­датковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Повне та командитне товариства створюються і діють на підставі установчого договору. Установчі документи товариства у ви­падках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимо-нопольним комітетом України.

Установчі документи мають містити відомості про вид товариства предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, наймену­вання та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фон­ду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік пи-

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 489

тань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства. До установчих документів можуть бути вклю­чені й інші умови, що не суперечать законодавству України. Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визна­
ченому в установчих документах, за винятком випадків, передбачених
Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його
частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів)
пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками
товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти у встановленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу
учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні
баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Крім зазначених, учасники можуть мати також інші права, передба­чені законодавством і установчими документами товариства. Учасники товариства зобов'язані:

а) додержуватися установчих документів товариства і виконувати рі­
шення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі й
пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції)
у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими доку­
ментами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інфор­
мацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено законодавством Украї­
ни та установчими документами.

Будь-яке товариство має право власності на майно товариства. Воно є власником:

· майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

· продукції, виробленої товариством у результаті господарської ді­
яльності;

· одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю

товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо ін­ше не передбачено установчими документами.

Вкладами учасників і засновників товариства у статутний фонд мо­жуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими природ­ними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші май­нові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти, в тому чис-

490____________________________________________________ Глава 12

лі в іноземній валюті. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під за­ставу. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та заснов­ника в статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в уста­новчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодав­ством України.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) роз­мір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійсне­но лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (опла­ти акцій), крім випадків, передбачених законодавством. Зменшення ста­тутного фонду — за відсутності заперечень кредиторів.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціо­нерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторською фір­мою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків ста­тутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими докумен­тами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської ді­яльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і ви­трат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки з кредитів банків та з облігацій, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у пов­ному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих докумен­тів визначає напрями його використання.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких проводяться відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів держав­ної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльні­стю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльніс­тю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки,

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 491

хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товарист­вах керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.

Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном това­риства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власникові. У такому документі вказу­ється кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на пра­вах власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву «акція». Акції можуть бути різ­них видів: іменні, на пред'явника, прості, привілейовані.

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов'язаннями това­риства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених ста­тутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквіва­лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки міні­мальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного това­риства. Акціонерне товариство має право випускати акції відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:

а) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджу­
ватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

б) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купува­
тися та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство може бути
реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, пе­
редбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесен­
ням змін до статуту товариства. Закрите акціонерне товариство має пра­
во випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'яз­ку зі збільшенням статутного фонду — з товариством. Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ці­ною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондове-

492_____________________________________________ Глава 12

му ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступ-ництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством. Перехід та реалізація права на акції здійснюються відповідно до законо­давства України.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсю­джені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних това­риствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціо­нерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'я­зані бути держателями акцій на суму, не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років. Засновники відкритого акціонер­ного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Строк відкритої підписки на акції не може перевищу­вати шести місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок за­сновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж від­повідної кількості акцій. Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незасно-ваним. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними су­ми або інше майно не пізніш як через ЗО днів. За невиконання цього зо­бов'язання засновники несуть солідарну відповідальність. У разі якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники мо­жуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кін­ця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рі­шення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. За відмови засновниками або установчими зборами зайвої підпис­ки внесені суми повертаються.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести (враховуючи попередній внесок) не менше ЗО відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники вида­ють тимчасові свідоцтва.

У разі, якщо всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх на­ступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або ану­лювання. Вказані акції слід реалізувати або анулювати протягом одного

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 493

року. За цей період розподіл прибутку, а також голосування та визначен­ня кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний сплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк акціонер, як­що інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочен­ня 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне това­риство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, за­значений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завер­шення підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею част­ки вартості акцій. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсут­ність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скли­каються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція — один голос.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх під­приємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного това­риства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціо­нерного товариства та щодо надання пільг засновникам за рахунок акціо­нерного товариства мають бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присут­ніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання — простою більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення щодо створення акціонерного товариства і за­
тверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що
перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прий­
няття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголо­
шено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у разі, якщо у встановлений
строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у пові­
домленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), вико­
навчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

494_____________________________________________ Глава 72

д) вирішують питання щодо схвалення угод, укладених засновника­
ми до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товарист­ва. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалеж­но від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом ак­ціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним до­говору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів — власників акцій на пред'явника здійснюєть­ся на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або ви­писок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах ак­ціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загаль­них зборів (крім випадку проведення установчих зборів). Передача ак­ціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до за­конодавства. Доручення на право участі та голосування на загальних збо­рах акціонерів може бути посвідчено реєстратором або правлінням акціо­нерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голо­сів, можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєст­рації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства
та затвердження його планів і звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спо­
стережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної
комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного това­
риства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і вис­
новків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку і порядку
виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття
збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій
та представництв, затвердження їх статутів і положень;

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності 495

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів
товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством ак­
цій, що випускаються ним;

й) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного това­риства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призна­чення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Загальні збори визнаються правомочними, як­що в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту това­риства більш як 60 відсотків голосів. Протокол загальних зборів акціоне­рів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три ро­бочі дні після закінчення зборів передається виконавчому органові акціо­нерного товариства.

Про проведення загальних зборів акціонери — держателі іменних ак­цій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнахо­дженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного фонду акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена ст. 40 цього Закону. Повідомлення має бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності повідомлення слід по­вторити в засобах масової інформації. Загальні збори акціонерів прово­дяться, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства.

Будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо по­рядку денного загальних зборів не пізніш як за ЗО днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймаєть­ся виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов'язко­во. Рішення про зміни в порядку денному слід довести до відома всіх ак­ціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, перед­баченому статутом.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принци­пом: одна акція — один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися ра­да акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси

496____________________________________________________ Глава 12

акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компе­тенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, що налічує понад 50 акціонерів, створен­ня ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бу­ти покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.