ТОП 10:

Виробничий і науково-технічний потенціал



Виробничий та науково-технічний потенціал є важливою складовою економ.потенціалу суспільства. Вироб. І наук.-техн. Потенціал знаходить своє відбиття у сукупній спроможності галузей народ.господарства та регіонів виробляти промислову і с/г продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діял. І надавати послуги населенню та виробництву.

Виробничий потенціал України визначає можливості виробництва щодо вирішення комплексних завдань соц.-ек р-ку країни.

Частиною виробничого потенціалу України є основні виробничі фонди, які включають засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і використовуються у виробництві матеріальних благ.

Кількісний та якісний рівень основних виробничих фондів характеризують виробничий потенціал господарства країни. Виробничі фонди нині становлять дві третини вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства країни.

Одним з головних показників, що характеризує основні виробничі фонди, є виробнича потужність – здатність засобів праці виробляти максимальну к-ть продукції.

Виробничий потенціал територіально розподіляється у вигляді заводів, фабрик, транспортних засобів, с/г підприємств, що є важливою умовою р-ку й РПС.

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої с-ми ефективно вирішувати завдання соц.-ек р-ку країни та її регіонів.

Науково-технічний потенціал включає:

1) матеріально-технічну базу науки;

2) кадри наукової системи;

3) інформаційну систему;

4) організаційно-управлінську підсистему.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої залежить виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, є матеріально технічна база – основні фонди, що знаходяться в розпорядженні наукових та науково-технічних організацій, у тому числі наукове обладнання, машини, устаткування, за допомогою яких здійснюються дослідження та розробки.

Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші. Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень

 

Міжгалузеві комплекси

Міжгалузевий комплекс – поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі і тісні зв’язки.

МК форм-ся як у в-ві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях. МК можуть мати певні «перекриття». Так с/г машинобудування є одночасно складовою частиною АПК і машинобудівного комплексу. Таке перекриття може мати для аналізу господарства рег відповідну змістову орієнтацію : чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси рег, тим більш взаємозв’язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

За х-ером зв’язків між галузями вирізняють 4 типи МК:

1. Галузі, підприємства яких пов’язані послідовною і (або) паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування чи вирощування. Це АПК, рибопромисловий та лісопр. комплекси.

2. Однорідні галузі, зв’язки між підпр яких виникають на основі в-ва взаємозамінюваної продукції. ПЕК, транспортний тощо

3. Склад з сукупності галузей, д-ть підпр яких спрямована на вирішення певної господ чи рег проблеми. Продовольчий, рекреаційний.

4. Програмні міжгалузеві комплекси – комплекси галузей, зв’язки між підпр яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економіко, соц. чи екол проблемами.

До них відносять МК перших трьох видів, формування яких регулюється відповідно до певної програми.

Залежно від просторових масштабів МК поділяються на міждержавні, макроекономічні і територіальні, а останні, в свою чергу, - на локальні та регіональні.

До МК в У належать ПЕК, Ме, Маш, Хім–індустріальний, лісо виробничий, буд-індустріальний, трасп, АПК і соц. комплекси.

Формування міжгалузевих комплексів є об’єктивним і пов’язане з раціональним підбором галузей, забезпеченням ефективної діяльності цих галузей, встановленням їх оптимальних пропорцій.

 

Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

 

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу.

 

Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва.

 

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

 

Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром.

 

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

 

Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

 

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова

 

Вугільна промисловість.

Значення. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Розміщення. Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0%, Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% та 3,5%. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Донецький басейн. Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинський і Дніпровський басейни. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам’яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Сучасний стан та перспективи. Зараз вугільна промисловість має ряд проблем: розробка шарів ведеться на великій глибині і в старих шахтах. . Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Це вимагає модернізації оснащення для покращення видобутку й підвищення безпеки праці шахтарів.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем. Це, зокрема, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, утворення териконів (насипів), погіршення якості підземних вод.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

 

Нафтова промисловість.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища із застосуванням глибокого буріння свердловин.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Розміщення. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській, Причорноморсько-Кримський нафтогазоносні провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття – Бориславське, Долинське, Битківське.

У Дніпровсько-Донецькій нафтовидобувній області також є великі родовища: нафтові – Леляківське, Глинські-Розбишівське, нафтогазові – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.

как приготовить солянку

У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та в шельфовій зоні Чорного моря.

 

В Україні розміщені і функціонують сім основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Бердянський, Львівсько-Дрогобицький, Надвірнянський.

Сучасний стан та перспективи. Нафтова галузь пром. У характеризують низькі показники р-ку. Перспективи видобутку та переробки нафти в у набагато більші за теперішній рівень. В Україні склалася вкрай несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для виробництва нафтопродуктів, простоюють. У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни.

На сучасному етапі провадять будівництво терміналу в Одесі. Через нього буде прокачуватись нафта з Азербайджану та ще ряду країн. У 2001 р завершено спорудження гілки нафтопроводу «Одеса-Броди» для експорту нафти в Європу.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього середовища.

Таким чином, Україна стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов’язаних з подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей промисловості і всього народногосподарського комплексу

 

Газова промисловість.

Значення. Газова промисловість є найперспективнішою. Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж вугілля, а теплова здатність висока. Використання газу дуже перспективне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює навколишнє середовище. Крім того газ використовується у хімічній промисловості.

Розміщення. У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони:

• Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область;

• Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська

• Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Сучасний стан та перспективи. Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон, трохи менше - на Західний і Південний регіони. Важливо зазначити, що потреби населення можуть бути задоволенні власним видобутком газу, більшу ж частину імпортованого газу споживають вітчизняні підприємства, що зумовлено їхнім значним технічним відставанням.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін.

Через територію України здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ.

Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

 

37. Нафтопереробна пр-сть Укр, особливості розміщення, суч стан та перспективи розвитку.

В Укр розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький, надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966р. і має потужність 16,0 млн т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% - поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки. Низький техн-й рівень в-а нафтопереробної пр-сті Укр, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навк середовища. Укр стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов з подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей пр-сті і всього н/г-го комплексу, а також з рац-м та стабільним забезпеченням НПЗ сирою нафтою (власною і привізною). Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної пр-сті є забезпечення істотного зростання техн-го рівня в-ва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010р. Поглиблення переробки нафти для Укр має зараз першорядне зн-ня, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи в-ва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних – автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу. Правда, при цьому знизяться обсяги в-ва паливного мазуту. Однак він може і повинен заміщатися іншими видами палива, насамперед вугіллям. З поглибленням переробки нафти в Укр поліпшиться заг стр-ра випуску нафтопродуктів та більш ефективним стане використання нафтової сировини.

 

Електроенергетика

Значення. Електроенергетика – галузь промисловості, яка забезпечує електрифікацію господарства та побутові потреби населення на основі виробництва й розподілу електроенергії. Електроенергетика посідає провідне місце в енергетиці країни. Вона є матеріальною основою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці в усіх галузях суспільного виробництва. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів.

Структура. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні.

Тес – 47.6% в-ва електроенергії У.

ГЕС – до 5 %

АЕС – 47. 1%

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на яких, крім електроенергії, виробляється теплова енергія, необхідна для комунальних потреб чи в технологічному процесі. розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін.

П’ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська).

Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніпродзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області.

Споживання. Останнім часом відбулися значні зміни в структурі споживання електроенергії: особливо зменшилась частка споживання галузями промисловості та будівельним комплексом.

Практично не змінилась у структурі споживання частка транспорту. У зв’язку з низькою якістю спожитого палива значно зросли витрати електроенергії на власні потреби електростанцій та технологічні втрати електроенергії в електромережах. У загальному обсязі споживання електроенергії зросла частка комунально-побутового сектора економіки.

Вихід з кризи. Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.). Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енергії вітру, сонця, геотермальної, біомаси

 

ТЕС

Місце у в-ві. Теплова енергетика становить основу електроенергетики України. На ТЕС припадає близько 47% в-ва електроенергії в Україні. Основну частину електроенергії в тепловій електроенергетиці дають великі теплові електростанції – державні районні електростанції (ДРЕС).

 

Основні ТЕС. Найпотужніші ТЕС розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Вуглегірська), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), Запорізькій (Запорізька), Івано-Франківській (Бурштинська) і Вінницькій (Ладиженська) областях. ТЕС, які поряд з електроенергією виробляють і тепло для опалення міст, нагрівають води для комунального господарства називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ).

З роботою ТЕС пов’язане значне забруднення навколишнього середовища.

Розміщення. Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів.

Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог:

• електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енергії і під’їзних шляхів;

• рівень ґрунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами;

• не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках;

• електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони;

• шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача

 

АЕС

Значення. Електроенергетика – галузь промисловості, яка забезпечує електрифікацію господарства та побутові потреби населення на основі виробництва й розподілу електроенергії. Електроенергетика посідає провідне місце в енергетиці країни. Вона є матеріальною основою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці в усіх галузях суспільного виробництва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

АЕС будуються у районах із дефіцитом паливних ресурсів. АЕС виробляють близько 48 % усієї електроенергії. Україна належить до країн з високим рівнем р-ку атомної енергетики. За цим показником її випереджають лише декілька країн. Серед них Франція, Швеція, Бельгія.

На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька електростанції. Чорнобильська АЕС зазнала аварії 26 квітня 1986 року, зараз на ній встановлений саркофаг, щоб зменшити рівень радіації.

Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою посилення їх надійності та безпеки, введення в експлуатацію нових енергоблоків.

Велике значення для подальшого розвитку атомної енергетики в Україні має створення в країні ядерно-паливного циклу, що забезпечить гарантовану незалежність її АЕС від імпорту ядерного палива.

Атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст.

Аварія на ЧАЕС показала небезпеку атомної електроенергетики. У наш час все більшої гостроти набуває проблема захоронення відходів атомної енергетики. Проте більшість країн визнала, що альтернативи атомній енергетиці не існує. Тому зараз значна увага приділяється активним науковим дослідженням і розвитку ядерної енергетики.

 

ГЕС

В енергетичному комплексі України гідроелектростанції посідають третє місце після теплових та атомних. Сумарна встановлена потужність ГЕС України нині становить 8% від загальної потужності об’єднаної енергетичної системи країни. Середньорічний виробіток електроенергії гідроелектростанціями дорівнює 10,8 млрд. кВт•год. Встановлено, що економічні та технічні можливості використання гідроенергоресурсів України дорівнюють близько 20 млрд. кВт•год., а нині використовується не більше 50%. Основний використовуваний потенціал зосереджений на ГЕС Дніпровського каскаду (потужність – 3,8 ГВт, виробіток – 9,9 ГВт•год): Дніпровська ГЕС, Київська ГАЕС (гідроакумулююча), Ташлицька ГАЕС.

Окрім ГЕС і ГАЕС, в Україні нині експлуатуються 49 так званих малих ГЕС, які виробляють понад 200 млн. кВт•год електроенергії. Але вони мають недоліки: швидке зношення обладнання, пошкодження споруд напірного фонтана, замулення водосховищ, недостатнє використання засобів автоматики та контролю.

Подальший розвиток гідроенергетики потребує реконструкції і технічного вдосконалення гідровузлів. Заміну фізично застарілого обладнання слід здійснювати на сучасному рівні (з використанням засобів автоматизації та комп’ютеризації).

Основні каскади гідроелектростанцій - Дніпровський каскад і Дністровський каскад.

Гідроелектроста́нція (ГЕС) — електростанція, яка за допомогою гідротурбіни перетворює кінетичну енергію води в електроенергію.

Різновиди ГЕС

ГЕС, будівля якої є частиною греблі, називається русловою (наприклад, Кременчуцька, Київська ГЕС).

Якщо будівля розташована окремо, біля основи греблі на протилежному від водосховища боці, то така ГЕС називається пригреблевою (наприклад, ДніпроГЕС).

ГЕС, до якої вода подається трубами, називається дериваційною (наприклад, Інгурський каскад на Кавказі).

Гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС) з оборотними гідроагрегатами (що працюють як генератори струму або водяні помпи) в години малого споживання електроенергії перекачують воду з водосховища у верхній басейн, а в години пікових навантажень виробляють енергію як звичайні ГЕС (наприклад, Київська ГЕС, Дністровська ГАЕС).

ГЕС з використанням енергії припливів називають припливними (наприклад, ГЕС у Франції на ріці Ранс).

Принцип роботи

Принцип роботи ГЕС досить простий. Ланцюг гідротехнічних споруд забезпечує необхідний напір води, що надходить на лопаті гідротурбіни, яка приводить в дію генератори, що виробляють електроенергію.

Необхідний напір води утворюється за допомогою будівництва греблі, і як наслідок концентрації річки в певному місці, або деривації - природним струмом води. У деяких випадках для отримання необхідного напору води використовують спільно і греблю, і деривації.

Безпосередньо в самій будівлі гідроелектростанції розташовується все енергетичне обладнання. У залежності від призначення, воно має свій певне поділ. У машинному залі розташовані гідроагрегати, які безпосередньо перетворюють енергію струму води в електричну енергію. Є ще всіляке додаткове обладнання, пристрої керування й контролю над роботою ГЕС, трансформаторна станція, розподільні пристрої та багато іншого.

Гідроелектричним станції поділяються в залежності від вироблюваної потужності:

потужні - виробляють від 25 МВт до 250 МВт і вище;

середні - до 25 МВт;

малі гідроелектростанції - до 5 МВт (в деяких країнах (в тому числі і Україні) малими визнаються гідроелектростанції із потужністю до 10 МВт. (примітка: встановлено Законом України "Про електроенергетику"))

Потужність ГЕС безпосередньо залежить від натиску води, а також від ККД використовуваного генератора. Через те, що за природними законами рівень води постійно змінюється, в залежності від сезону, а також ще від низки причин, в якості вираження потужності гідроелектричної станції прийнято брати циклічну потужність. Наприклад, розрізняють річний, місячний, тижневий або добовий цикли роботи гідроелектростанції.

 

Типова для гірських районів Китаю мала ГЕС (ГЕС Хоуцзибао, повіт Сіншань округу Ічан, пров. Хубей). Вода надходить з гори по чорному трубопроводу

Гідроелектростанції також діляться в залежності від максимального використання напору води:

високонапірні - понад 60 м;

середньонапірні - від 25 м;

низьконапірні - від 3 до 25 м.

Залежно від натиску води, в гідроелектростанціях застосовуються різні види турбін. Для високонапірних — ковшові і радіально-осьові турбіни з металевими спіральними камерами. На середньонапірних ГЕС встановлюються поворотнолопатні і радіально-осьові турбіни, на низьконапірних — поворотнолопастні турбіни в залізобетонних камерах. Принцип роботи всіх видів турбін схожий — вода, що подається під тиском (напір води), надходить на лопаті турбіни, які починають обертатися. Механічна енергія, таким чином, передається на гідрогенератор, який і виробляє електроенергію. Турбіни розрізняються деякими технічними характеристиками, а також камерами — залізними або залізобетонними, і розраховані на різний тиск води.

Гідроелектричним станції також розділяються в залежності від принципу використання природних ресурсів, і відповідно створення концентрації води. Тут можна виділити такі ГЕС:

руслові і пригреблеві ГЕС.

Це найпоширеніші види гідроелектричних станцій. Натиск води в них створюється за допомогою установки мостом, повністю перегородка річку, або що піднімає рівень води в ній на необхідну позначку. Такі гідроелектростанції будують на багатоводних рівнинних річках, а також на гірських річках, у місцях, де русло річки вужче, стиснуте.

греблеві ГЕС.

Будуються при більших напорах води. У цьому випадку річка повністю перегороджуються греблею, а сама будівля ГЕС розташовується за греблею, у нижній її частині. Вода, в цьому випадку, підводиться до турбін через спеціальні напірні тунелі, а не безпосередньо, як у руслових ГЕС.

дериваційні гідроелектростанції.

Такі електростанції будують у тих місцях, де великий ухил річки. Необхідна концентрація води в ГЕС такого типу створюється за допомогою деривації. Вода відводиться з річкового русла через спеціальні водовідведення. Водоводи спрямлени, і їхній ухил значно менший, ніж середній ухил річки. У підсумку вода підводиться безпосередньо до будівлі ГЕС. Дериваційні ГЕС можуть бути різного виду - безнапірні або з напірної деривації. У випадку напірної деривації, прокладається водовід з великим подовжнім ухилом. В іншому випадку на початку деривації на річці створюється вища гребля, і створюється водосховище — така схема ще називається змішаної деривації, тому що використовуються обидва методи створення необхідної концентрації води.

гідроакумулюючі електростанції.

Такі ГАЕС здатні акумулювати вироблювану електроенергію, і пускати її в хід у моменти пікових навантажень. Принцип роботи таких електростанцій наступний: в певні моменти (часи не пікового навантаження), агрегати ГАЕС працюють як насоси, і закачують воду в спеціально обладнані верхні басейни. Коли виникає потреба, вода з них поступає в напірний трубопровід і, відповідно, приводить в дію додаткові турбіни.

У гідроелектричних станціях, в залежності від їхнього призначення, також можуть входити додаткові споруди, такі як шлюзи або суднопідйомники, що сприяють навігації по водоймі, рибопропускні, водозабірні споруди, що використовуються для іригації і багато іншого.

Цінність гідроелектричної станції полягає в тому, що для виробництва електричної енергії вони використовують поновлювані джерела енергії. З огляду на те, що потреби в додатковому паливі для ГЕС немає, кінцева вартість одержуваної електроенергії значно нижче, ніж при використанні інших видів електростанцій.

 

Металургійний комплекс

Значення. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. В місцях розміщення її основних підприємств формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста.

 

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

 

Структура. Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

 

? видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

 

? виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

 

? виробництво електроферосплавів;

 

? повторна переробка чорних металів;

 

? коксування кам’яного вугілля;

 

? видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

 

? випуск металевих конструкцій тощо.

 

Сировинна та паливна база. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

 

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом. Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

 

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.

 

Чорна металургія

Сучасний стан. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Такого поєднання матеріалів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій те







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.046 с.)