Основні принципи економічного районування

Ек р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися вв процесі р-ку ПС на основі сусп. І терит поділу праці.

 

Критерії. – це головні ознаки, основні вимірники, на базі яких відбувається виділення ек районів.

 

? до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж.

 

? Ек р. має бути великою ек-но цільною територією, на якій є значні природні ресурси;

 

? врахування при виділенні ек р. принципу економічного тяжіння,;

 

? економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність;

 

? при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території, спільність історичних, культурних традицій, соціальної поведінки населення;

 

? на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний терит виробничий комплекс з такою галузевою структурою:

 

? профілюючі галузі;

 

? галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи;

 

? галузі, які забезпечують потреби населення району;

 

Принципи.

 

 

? Встановлення крупних та цілісних господ комплексів

 

? Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район

 

? Відповідність меж ек районів існуючим межам адм.-терит од

 

? Визначення територіальної єдності ек району

 

? Встановлення центрів районоформування

 

? Відображення у назві сутнісних ек, соц. чи геогр. ознак території

 

Чинники (фактори).

 

На формування економічних районів впливають різні чинники: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

 

Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є територіальний поділ праці.

 

Другим важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють.

 

До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій.

.

 

Важливе районоутворююче значення мають особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

 

На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

 

Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли, одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси. Важливу роль у формуванні економічних районів відіграє транспорт

11.. Спеціалізація і комплексний розвиток економ районів.

Спеціалізація екон р-нів сприяє економ сусп. праці. Галузі спеціалізації визнач місце району в ТПП, беруть участь у міжрайонному обміні продук­цією або послугами. Спец-ція пром-ті тісно пов’яз з технічн прогресом, розвитком прод. сил сус-ва, оскільки техн. прогрес поглиблює сусп. поділ праці в пром-ті завдяки виник-ню й розвитку спец. галузей, підпр-в, цехів, дільниць. Спец-ція тісно пов’язана з ТПП, спеціалізованим вир-ом на основі викор прир. ресурсів.

Умови виникнення спеціалізації регіону або кра­їни:

1) Регіони (країни) повинні мати переваги перед ін­шими регіонами для вир-ва відповідної продукції

- Наявність потужного прир-ресурсного потен­ціалу

- Наявність спец. агро-клім. умов

- Наявність розвинутої НДБі кваліф. кадрів

- Вигідність транспортно- економ. положення країни

2) Продукція повинна бути конкурентноспроможною, мати висоу якість і гарний дизайн

3) Повинні бути ринки збуту продукції (робіт, послуг)

Галузі спеціалізації не можуть формуватись і розвиватись автономно. Під впливом галузей спеці­алізації в межах регіонів формуються і розвиваю­ться:

Ø Обслуговуючі галузі, які визначають функціо­нальні галузі спеціалізації

Ø Галузі виробничої інфраструктуи (будів. І ван­тажний танспорт, система матерільно- технічного постачання, зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК), декі галузі машинобудування, що виробляють устатку­вання для галузей спеціалізації

Ø Галузі місцевого значення, галузі соц. Інфра­структури, галузі легкої та харчової промисловості

Таким чином під впливом ТПП на данній території формується і розвивається ТВК, який лежить в ос­нові формування економ. районів.

ТВК - терит. взаємопоєдн. підпр-в і організацій, які спільно використов. місцеві паливно-енерг, сиро­винні, трудові ресурси, мають комплексний розвиток гос-ва, тісні виробничо-технологічні і економ зв’яки між своїми підпр-вами і мають міжрегіон зв’язки з іншими.

 

Державна регіональна економічна політика

Рег політика – це практична д-ть д-ви, спрямована на забезпечення ефекимвного і комплексного соц.-ек р-ку окремих територій країни – її регіонів.

 

Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Від того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського комплексу.

 

В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона ґрунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональний розвиток.

 

 

Кабінет Міністрів України розробив і вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної політики», згідно з якою ця політика являє собою систему заходів організаційного, правового та економічного характеру, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

 

Головне їх спрямування — це забезпечення раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної структури економіки.

 

Рег.ек.політика повинна запобігати виникненню тенденцій ек сепаратизму регіонів, намаганням певною мірою відокремитися.

 

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості.

Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку (у соц.., ек та еколог).

 

В умовах виходу країни з гострої ек кризи важливе значення має науково обґрунтована концепція рег р-ку країни. Її основні напрямки:

 

? Активізація д-го сприяння демократичному самоврядуванню й управлінню кожним регіоном

 

? Поглиблення терит поділу праці

 

? Здійсненн регіональної науково-техн політики ек і рац використання місцевих ресурсів

 

Механізм реалізації ДРЕП

 

Механізм реалізації ДРЕП — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу.

 

Основними складовими цілісного механізму ДРП України, як визначено діючими нормативними документами, виступають:

 

? відповідна законодавчо-нормативна база,

 

? бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування,

 

? капіталовкладення та їх розподіл між регіонами

 

? посилення ролі місцевого самоврядування

 

? розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

 

 

Першоосновою механізму РЕП є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

 

Механізм ДРП повинен поєднувати у собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. Їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.

 

В РЕП широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо.

 

Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.

14. Територіальна організація продуктивних сил і територіальна структура господарства, їх суть.

ТПП – процес виробничої спеціалізації території, що зумовл. посил міжрегіонал кооперації, обміном спеціалізов продукцією. Це просторовий вияв праці взагалі, зумовлений екон, соц, природн, нац-істор особливостями різних територій та їхнім географ полож; один із факторів підвищення продуктивності праці.

Ступінь ТПП залеж від рівня сусп поділу праці у даній країні й може відбивати ступінь розвитку її ПС. ТПП уможливлює максимальне використ сприятл для вир-ва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та інших природ ресурсів, вигідне географ полож, виробничу практику місцевого насел, комбінування виробн процесів тощо. Кожний регіон при цьому може розвив найвигідніші для нього галузі гос-ва, постачання з інших р-нів всього необхідного.ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями вир-ва або між вир-вом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщ їх з одного місця на інше. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту продукту, відмовившись від вир-ва деяких інших продуктів, вир-во яких ефективніше на інших територіях. У межах однієї країни виділяють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих вир-цтв всеред екон р-ну) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію та обмін товарами між ними).