Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні.

Об’єктні складові ПП.

Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства.До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал — сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал — наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:

1) Потенціал землі та природно-кліматичні умови — можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

2) потенціал ОФ — наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

3) Потенціал обор. фондів — це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

4) Потенціал нематеріальних активів — сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб. Потенціал технологічного персоналу — здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал — обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Інвестиційний потенціал тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Потенціалом відтворення - сукупність матер.-техн., нематер., фін. та ін. ресурсів, які перебув. у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів в-тва.

Суб’єктні складові ПП.

Суб’єктні складові пов’язані із суспільною формою їх виявлення, становлять передумову раціо­нального споживання об’єктних складових.

До суб’єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

Науково-технічний потенціал — узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпорядженні підприємства для розв’язання науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал — це навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формув., організації, ств. належних умов для функціонування та розвитку соц.-ек. системи п-ва.

Потенціал організаційної структури управління — це загаль­нокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.

Маркетинговий потенціал — це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту.

Логістичний потенціал - максимальна продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо пересування в просторі та руху в часі: персоналу — перевезення співробітників, розміщення їх у службових приміщеннях; пересуванню згідно з часовим графіком роботи матеріалів і готових виробів — транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків — передавання, обробка, збереження і трансформація.

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктних, чи то до об’єктних складових.

Трудовий потенціал — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик.

Інфраструктурний потенціал — збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства.

Інформаційний потенціал - єдність організаційно-техніч­них та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прий­няття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

 

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктних, чи то до об’єктних складових.

Трудовий потенціал — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик.

Інфраструктурний потенціал — збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства.

Інформаційний потенціал - єдність організаційно-техніч­них та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прий­няття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

 

Формування потенціалу підприємства — це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Він є складною ек. системою з притаманними тільки їй певними властивос­тями.

Ці властивості дозвол. виокремити заг. постулати формув. ПП:

· потенціал підприємства — це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто є альтернативними;

· потенціал підприємства не можна сформувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупованням;

· під час формування потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;

· потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

· елементи потенціалу підприємства мають функціонувати одночасно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їхньому поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

· усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з другого — вони чутливі до досягнень НТП;

· складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

Спираючись на ці постулати, можна побудувати загальнотеоретичну модель формування ПП

Модель формування потенціалу підприємства:

- серед великої кількості інформації яка перемішається між суб'єктами господарювання підприємець формулює власну бізнес-ідею.

- відповідно до цієї бізнес-ідеї підприємець проводить цільове планування потенціалу підприємства, що включає: маркетинговий потенціал; технічний; фінансовий; техніко-технологічний; трудовий; потенціал немат. активів; інноваційний.

Кожен з показаних на схемі елементів підпорядковується досягненню загальних цілей потенціалу підприємства, тобто, якщо існують засоби виробництва, кадри, приміщення з певними характеристиками та інші ресурси, то потенціал підприємства як економічна система здатний задовольнити постійно мінливі потреби потенційних споживачів.

 

Закон синергії стверджує що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, за якого її потенціал завжди буде або значно більшим, ніж проста сума потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може давати двояку користь: пряму та опосередковану.

Пряма користь — збільшення чистих грошових потоків від якнайповнішого використання потенціалу підприємства:

Операційна синергія — економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія — економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.

Фінансова синергія — економія за рахунок зміни підходів до формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь — збільшення вартості потенціалу підприємства, або зміна мультиплікатора ціна підприємства/прибуток.

Етапи процесу оптимізації структури ПП;

1 — формування системи цілей підприємства

2 — визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів

3 — оцінка альтернативних комбінацій наборів ресурсів

4 — раціональний розподіл обмежених ресурсів, визначити, куди найвигідніше їх спрямувати, щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності ПП.

5 — оцінити отриманий результат.

Головна складність аналізу процесів формування потенціалу підприємств полягає в необхідності дослідження всіх компонентів у взаємозв’язку та динаміці. Закономірності формування та розвитку потенціалу не можуть бути розкриті через аналіз його складових та комплекс зв’язків між ними.

У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:

1) формувальні — закономірності розвитку, які спричиняють перехід системи в інший якісний стан;

2) регулювальні — закономірності функціонування, які сприяють стабілізації наявного рівня якості системи.

 

Визначаючи величину трудового потенціалу підприємства, слід врахувати строк його використання (в контексті загального процесу оцінки вартості сукупного потенціалу). Умовно можна вважати строком використання трудового потенціалу період часу реалізації конкретного бізнес-проекту, або максимальним часу роботи.

З огляду на характер участі певних категорій персоналу в господарській діяльності, оцінку трудового потенціалу компанії слід розподілити принаймні на дві основні складові — оцінка трудового потенціалу технологічного персоналу та оцінка потенціалу менеджерів компанії. Саме ці дві групи працівників відтворюють реальні господарські зв’язки, що виникають у процесі функціонування соціально-економічних систем.

Система факторів оцінки управлінського потенціалу персоналу компанії

Наведена система факторів, що відображає накопичений світовий досвід оцінки менеджерів компаній, свідчить про необхідність урахування широкого спектру чинників, що обумовлюють якість управління. Крім того, не слід забувати тезу щодо корисності сукупних здібностей менеджерів підприємства, тобто сума потенціалів кожного з них набагато менша ніж величина їх сукупного управлінського потенціалу. Відмінності можна пояснити значними синергічними ефектами, що виникають при їх спільній співпраці. Тому наведену систему, слід доповнити факторами організаційного характеру.

 

Модель оцінки потенціалу технологічного персоналу підприємства (організації)

Для оцінки сили впливу трудового потенціалу технологічного персоналу на загальну вартість компанії (її потенціалу), слід враховувати, що з точки зору власника-інвестора, професійно-особові та соціокультурні характеристики робітників представляють цінність лише у тій мірі, в якій вони допомагають виконувати завдання підприємства.

 

Графо-аналіт. модель ПП

Графо-аналіт. метод «Квадрат потенціалу» дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства.

Діагностику потенціалу підприємства доцільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональ­ними блоками:

1. В-тво, розподіл та збут продукції

2. Організац. структура та менеджмент

3. Маркетинг

4. Фінанси

За першим блоком — «Виробництво, розподіл та збут продук­ції» — необхідно проаналізувати: Обсяг, структуру та темпи виробництва. Фонди виробництва. Наявний парк обладнання і рівень його використання. Місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури. Екологію виробництва. Стан продажу.

За другим блоком — «Організаційна структура та менеджмент» — розглядається: Організація і система управління. Кількісний і якісний склад робітників. Рівень менеджменту. Фірмова культура.

«Маркетинг» — передбачає дослідження: Ринку, товару та каналів збуту. Нововведень. Комунікаційних зв’язків, інформації та реклами. Маркетингових планів і програм.

«Фінанси» — потребує аналізу фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності тощо.

Перелік показників повинен задовольняти такі вимоги: якнайповніше охоплення усіх сторін виробничо-господарської, фінансової та інших видів діяльності підприємства; простота збирання показників; дублювання показників не допускається.

В основу розрахунку кінцевої рейтингової оцінки покладається порівнювання підприємств за кожним показником з чотирьох названих функціональних блоків з умовним еталонним підприємством або з реальним підприємством, що має найкращі результати на ринку.

 

. Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу підприємства «Квадрат потенціалу»:

1. Вихідні дані подаються у вигляді матриці (а_ij), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (i = 1, 2, 3,..., n), а в стовпцях — назви підприємств, потенціал яких аналізують (j = 1, 2, 3,..., m).

2. Для кожного показника знаходять його найліпше значення з урахуванням коефіцієнта чутливості і проводять ранжирування підприємств з визначенням відповідного місця.

3. Для кожного підприємства знаходять суму місць (Р_j), отриманих у процесі ранжирування за формулою:.

 

 

4. Трансформуємо отриману в ході ранжирування суму місць (Р_j) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства. Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно до розділів (k), які застосовані у розглянутій системі показників, та чотири вектори (В), що створюють його.

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (В k, де k = 1, 2, 3, 4), знаходимо за допомогою формули:

5. Визначивши довжину всіх векторів, накреслюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.

Графоаналітичний метод аналізу «Квадрат потенціалу» має кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при його використанні.

1. Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство матиме збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата з таких причин: або один вектор розвинутий більше за інші («хворобливий» вектор), або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо квадрат потенціалу підприємства наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів. 2. Потенціали підприємств можна класифікувати за розміром як великі, середні та малі. Великий потенціал мають підприємства, коли довжина векторів перебуває в межах 70—100; середній — у межах 30—70; малий — до 30 умовних одиниць.

3. «Організаційна структура та менеджмент» і «Маркетинг» свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства. «Фінанси» — є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.

 

Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності п.п. використ. за допомогою ек. і соц. стандартів. Різні співвідношення доходів та ресурсів за порівняння з аналогічними стандартами, які визнач-ся критеріально-експертним способом дають можливість оцінити конкурентоспроможність п.п.

Стандарти ділять на 2 групи:

1)ек-ні 2)соц-ні

1) індикатор використання ресурсів (K Р) — це співвідношення між коефіцієнтом доходів підприємства — K _дп ([Чистий прибуток підприємства]: [Відрахування до бюджету та соціальних фондів]) та коефіцієнтом ресурсів підприємства — K _рп ([Ресурси, авансовані підприємством]: [Ресурси, застосовані підприємством])

Ресурси, авансовані підприємством, — це всі наявні ресурси підприємства у вартісному виразі, включаючи резервні робочі місця, понаднормові запаси сировини, матеріалів, невстановлене обладнання, страховий фонд та фонд ризику.

Ресурси, застосовані підприємством, — це ресурси, авансовані підприємством за відрахуванням ресурсів, що не використовуються (резервні робочі місця, понаднормові запаси сировини, матеріалів, невстановлене обладнання, страховий фонд та фонд ризику):

K Р = K _дп / K _рп → max;

2) індикатор використання праці (K П_р) — це співвідношення чистого прибутку підприємства (ЧП_п) і вартості робочих місць підприємства (ВРМ_п).

Вартість робочих місць підприємства у формулі — це середньорічна вартість робочих місць підприємства, яка визначається порівнюванням середньорічної вартості основних фондів і середньорічної кількості робочих місць.

K Пр = ЧП_п / ВРМ_п → max;

3) індикатор місткості ринку (K М) — це співвідношення балансового прибутку підприємства (БП_п) і прибуткової місткості ринку даного товару (ПМР_т).

Прибуткова місткість ринку визначається сукупним грошовим попитом споживачів на товар за відрахуванням тієї умовної частини попиту, яка спрямовується на відшкодування витрат на виробництво і реалізацію товару.

K М = БП_п / ПМР_т → max;

4) індикатор дохідності (K Д) — це співвідношення валового доходу підприємства у розрахунку на одного робітника, включаючи власників підприємства (ВДП_р), і аналогічного доходу, який отримується в комерційній сфері (галузі) діяльності в цілому в економіці країни (КомВДП_р):

K Д = ВДП_р / КомВДП_р → max;

5) індикатор використання часового ресурсу (K Ч) — співвідношення між часом, за який вимірюється отриманий валовий дохід підприємства (t _вд), і часом, який необхідний для збільшення цього показника вдвічі (t _2вд):

K Ч = t _вд / t _2вд → max.

Наведені показники зіставляються з аналогічними нормативними або фактичними показниками конкурентів, що дає змогу оцінити індивідуальний рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами.

Відносно встановленого рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежно від глобалізації цілей дослідження будується матриця конкурентоспроможності потенціалу підприємства (МКПП), у якій відображаються відносні величини вибраних стандартів (індикаторів) і їхнє відсотково-бальне вираження.

Для більшої наочності приклад матриці конкурентоспроможності потенціалу підприємства (табл. 3.2) ілюструється умовними даними.

,

де рб — обраний для оцінки конкурентоспроможності рівень (р = 1, 2, …, 7) у балах; 8б — показники даного індикатора на рівні підприємства в балах.

На основі запропонованої матриці конкурентоспроможності потенціалу підприємства є сенс скласти таблицю резервів (Р) і втрат (В) потенціалу підприємства (табл. 3.3) і провести її аналіз.

 

 

Об’єктні складові ПП.

Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства.До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал — сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал — наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:

1) Потенціал землі та природно-кліматичні умови — можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

2) потенціал ОФ — наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

3) Потенціал обор. фондів — це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

4) Потенціал нематеріальних активів — сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб. Потенціал технологічного персоналу — здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал — обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Інвестиційний потенціал тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

Потенціалом відтворення - сукупність матер.-техн., нематер., фін. та ін. ресурсів, які перебув. у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів в-тва.

Суб’єктні складові ПП.

Суб’єктні складові пов’язані із суспільною формою їх виявлення, становлять передумову раціо­нального споживання об’єктних складових.

До суб’єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

Науково-технічний потенціал — узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпорядженні підприємства для розв’язання науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал — це навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формув., організації, ств. належних умов для функціонування та розвитку соц.-ек. системи п-ва.

Потенціал організаційної структури управління — це загаль­нокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.

Маркетинговий потенціал — це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту.

Логістичний потенціал - максимальна продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо пересування в просторі та руху в часі: персоналу — перевезення співробітників, розміщення їх у службових приміщеннях; пересуванню згідно з часовим графіком роботи матеріалів і готових виробів — транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків — передавання, обробка, збереження і трансформація.

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктних, чи то до об’єктних складових.

Трудовий потенціал — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик.

Інфраструктурний потенціал — збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства.

Інформаційний потенціал - єдність організаційно-техніч­них та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прий­няття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

 

На особливу увагу в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб’єктних, чи то до об’єктних складових.

Трудовий потенціал — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик.

Інфраструктурний потенціал — збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства.

Інформаційний потенціал - єдність організаційно-техніч­них та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прий­няття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

 

Формування потенціалу підприємства — це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Він є складною ек. системою з притаманними тільки їй певними властивос­тями.

Ці властивості дозвол. виокремити заг. постулати формув. ПП:

· потенціал підприємства — це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто є альтернативними;

· потенціал підприємства не можна сформувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупованням;

· під час формування потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;

· потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

· елементи потенціалу підприємства мають функціонувати одночасно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їхньому поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

· усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з другого — вони чутливі до досягнень НТП;

· складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

Спираючись на ці постулати, можна побудувати загальнотеоретичну модель формування ПП

Модель формування потенціалу підприємства:

- серед великої кількості інформації яка перемішається між суб'єктами господарювання підприємець формулює власну бізнес-ідею.

- відповідно до цієї бізнес-ідеї підприємець проводить цільове планування потенціалу підприємства, що включає: маркетинговий потенціал; технічний; фінансовий; техніко-технологічний; трудовий; потенціал немат. активів; інноваційний.

Кожен з показаних на схемі елементів підпорядковується досягненню загальних цілей потенціалу підприємства, тобто, якщо існують засоби виробництва, кадри, приміщення з певними характеристиками та інші ресурси, то потенціал підприємства як економічна система здатний задовольнити постійно мінливі потреби потенційних споживачів.

 

Закон синергії стверджує що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, за якого її потенціал завжди буде або значно більшим, ніж проста сума потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може давати двояку користь: пряму та опосередковану.

Пряма користь — збільшення чистих грошових потоків від якнайповнішого використання потенціалу підприємства:

Операційна синергія — економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія — економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.

Фінансова синергія — економія за рахунок зміни підходів до формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь — збільшення вартості потенціалу підприємства, або зміна мультиплікатора ціна підприємства/прибуток.

Етапи процесу оптимізації структури ПП;

1 — формування системи цілей підприємства

2 — визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів

3 — оцінка альтернативних комбінацій наборів ресурсів

4 — раціональний розподіл обмежених ресурсів, визначити, куди найвигідніше їх спрямувати, щоб забезпечити високий рівень конкурентоспроможності ПП.

5 — оцінити отриманий результат.

Головна складність аналізу процесів формування потенціалу підприємств полягає в необхідності дослідження всіх компонентів у взаємозв’язку та динаміці. Закономірності формування та розвитку потенціалу не можуть бути розкриті через аналіз його складових та комплекс зв’язків між ними.

У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:

1) формувальні — закономірності розвитку, які спричиняють перехід системи в інший якісний стан;

2) регулювальні — закономірності функціонування, які сприяють стабілізації наявного рівня якості системи.

 

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні.

Конкурентоспроможність п.п. – це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей під-ва, що визначає його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношенню до сукупності аналогічних показників підприємства-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена й оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1) світове лідерство;

2) світовий стандарт;

3) національне лідерство;

4) національний стандарт;

5) галузеве лідерство;

6) галузевий стандарт;

7) граничний рівень.

Згідно з другим поглядом виокремлюють 4 рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1. Підприємства пер­шого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури й функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів.

2. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами.

3. А якщо керівники підприємства розуміють конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню.

4. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу й опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.