Методичні особливості оцінки машин та обладнання

Вірогідність (достовірність) оцінки технічного потенціалу підприємства залежить від правильного вибору методів оцінки, що ґрунтуються на трьох підходах: витратному, порівняльному та дохідному.

Витратний підхід базується на принципі заміщення і під час оцінки машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Сутність витратного підходу полягає в тому, що як міра ринкової вартості беруться повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, які необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.

Витратний підхід до оцінки машин та обладнання практично реалізується в таких методах:

1) розрахунок за ціною однорідних об’єктів;

2) аналіз та індексація витрат;

3) поелементний розрахунок витрат;

4) визначення собівартості за укрупненими нормативами.

1.Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єк­та, схожого з об’єктом оцінки за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками дорівнює його собівартості, бо формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих чинників.

2. Метод аналізу й індексації витрат є досить поширеним прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її нинішнього рівня за допомогою коригуючих індексів.

3. Метод поелементного розрахунку витрат уживають для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах за незнач­них складальних робіт можуть бути скомпоновані із самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва.

4. Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора. Склад нормативів витрат обмежений та охоплює їх комплексні види, які у своїй сумі формують 70 % собівартості виробу, а саме: витрати на основні матеріали, на комплектуючі вироби, на заробітну плату основних робітників і накладні витрати.

 

Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об’єктів.

Метод прямого порівняння базується на зіставленні продажу об’єктів ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, за якими нещодавно відбулися комерційні угоди чи відома інформація стосовно ринкової ціни таких пропозицій. У випадку аналогового порівняння продажу вартість об’єкта-аналога коригується на всі відмінності від об’єкта оцінки. В цьому процесі для визначення відновної вартості (ВВ) машин чи одиниці обладнання використовують таку загальну формулу:

,

де Ц_ан — ціна об’єкта-аналога на момент продажу; К_мо — коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналога з моменту його випуску до моменту оцінки; К_з.ан — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випус­ку до моменту оцінки; К₁, К₂, К₃ … К _і — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога;

За відсутності близьких аналогів, але наявності сукупності конструктивно подібних об’єктів достатньо надійні результати можна отримати за допомогою методу статистичного моделювання ціни. Особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в ролі представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною.

Метод розрахунку за питомими ціновими показниками базується на припущенні щодо наявності пропорційної залежності між вартістю об’єкта і його основними характеристиками.

У процесі практичної реалізації методу процента відновної вартості визначається співвідношення між ціною продажу та повною відновною вартістю (відтворення чи заміщення) об’єкта на момент продажу, тобто між віком засобу праці, ціною продажу та його вартістю. Дохідний підхід полягає у визначенні поточної вартості об’єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога.

Методи дисконтованих доходів і прямої капіталізації доходів застосовуються за схожими алгоритмами.

 

Дохідний підхід базується на встановленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостями об’єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання.

 

Витратний підхід заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартості нематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкта інтелектуальної власності з урахуванням наступ­них поліпшень (чи заміни з вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за строк експлуатації).

Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості.

У процесі оцінювання нематеріального активу за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною аналогічного об’єкта (з еквівалентними характеристиками), що пропонується для продажу на нинішній момент на ринку.