Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за їх порушення у ринковій економіці сформувалися й широко використовується в підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який, виходячи із широти охоплення поведінкових аспектів і напрямків їхньої реалізації, належить до базових, а відтак визначає будь – яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально – економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане постійно займатися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка всіх суб’єктів господарювання уможливлює необхідний громадський консенсус, надійне партнерство підприємців та інших суверенних соціальних верств і груп, державних і громадських організацій. [26, с. 63 ].

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства:

– по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об’єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки);

– по-друге, самостійністю організації виробництва (вибір напрямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції чи послуг) та його ресурсним забезпеченням (використання з цією метою власного майна, залучення на добровільних засадах майна юридичних осіб і громадян, а також будь-яких інших ресурсів);

– по-третє, самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон’юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції, у тому числі експортованих товарів і послуг;

– по-четверте, реальним правом розпорядження майном, прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

– спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;

– взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;

– рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських зв’язків;

– відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб’єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;

– самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення до постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;

– підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню економічного стану підприємств у тривалій перспективі, досягнення комерційної переваги тільки завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримуватись також певних етичних норм поведінки суб’єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили) включають також правила етичної поведінки в бізнесі, вірність слову та послужливість у взаємостосунках [22, с. 74 ].

Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво важливим у швидкомінливому ринковому середовищі.

Ринок складається в міру формування визначених історичних умов, врахування яких необхідне при характеристиці положення підприємства в ринковій економіці.

Перш за все це суспільний розподіл праці, виникнення обміну, що призвело до появи грошей, які розширили стимули до виробництва тих чи інших товарів спеціально для продажу. В результаті з’явилось товарне виробництво, тобто випуск таких виробів, які потрібні виробнику не для особистого споживання, а як носія вартості, що дозволяє одержати взамін інші необхідні для нього предмети.

Важливою умовою складання ринкових відносин є економічна відокремленість виробника. Товарний обмін обов’язково передбачає прагнення отримати взамін свого товару еквівалентну кількість іншого. Таке прагнення виникає в результаті економічної відокремленості інтересів, що історично виникли на основі приватної власності.

Але щоб ринкове господарство ефективно функціонувало необхідна і ще й третя умова – самостійність виробника, свобода підприємництва. Чим менше скований товаровиробник, тим більше простору для розвитку ринкових відносин.

Підприємство володіє самостійністю в організації виробництва і комерційною свободою. Воно визначає шляхи і способи реалізації своєї продукції, вибирає контрагентів, з якими матиме справу [21, с. 261].

Важливою умовою комерційної свободи є також вільне ціноутворення.

Незалежність як початкову ознаку організації підприємства не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної свободи виробників не існує. Підприємство має повну самостійність в тому розумінні, що над ним не має інстанції, яка б керувала його господарською діяльністю. Але воно не вільне від ринку, від його жорстких вимог.

Взаємодіє з самостійністю принцип особистої економічної зацікавленості осіб, які створили підприємство. Підприємство в ринкових умовах виступає як джерело особистої вигоди, що є одним з ведучих факторів підприємницької діяльності. Цей фактор виражається у прагненні організувати роботу підприємства так, щоб отримати максимально можливу вигоду. Однак особливістю товарного виробництва є те, що підприємець, переслідуючи свою особисту вигоду, між тим працює на суспільство в кінцевому результаті, задовольняючи свої інтереси, створює більш якісні типи продукції [12, с. 23 ].

Володіючи самостійністю, підприємство бере на себе відповідальність за результати виконуваної діяльності. Окрім того підприємство повинно бути організоване таким чином, щоб раціонально використовувати землю та інші природні ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, не забруднювати навколишнє середовище, не порушувати правил безпеки виробництва і т.д.

Характерною ознакою діяльності підприємства є господарський ризик. Ринкові відносини вимагають від підприємства виробництва якісної і конкурентноспроможної продукції. Ключовий момент, що лежить в основі господарського ризику, – співвідношення між очікуваними витратами і результатами. Якщо ціни вироблених продуктів не покривають витрат, це означає, що або підприємець не зумів ефективно організувати діяльність свого підприємства, або несприятливо склалася кон’юнктура.

Свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формують відносини змагання, конкуренції між учасниками ринкового обміну.

На поведінку кожного підприємства впливають характер, тип ринку, на якому воно функціонує. Тип ринку залежить від виду продукції, кількості підприємств (фірм), наявності чи відсутності обмежень на вхід у галузь чи на вихід з неї, доступність інформації про ціни, нововведення і т.д.

Розрізняють такі типи ринків чи ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія.

Чиста конкуренція виникає за певних умов:

– наявність множини малих фірм, що пропонують на ринку однорідну продукцію;

– доля кожного підприємства на ринку галузі незначна, так що ні одне з них не може реально вплинути на ціни продуктів;

– фірма може легко, без обмежень входити і виходити з галузі;

– фірма без обмежень має можливість отримати будь-яку інформацію про ціни на товари та ресурси, про затрати, якість товарів.

Конкуренція, при якій не виконується хоча б один з принципів досконалої конкуренції, називається недосконалою конкуренцією [1, с. 26 ].

Повною протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія. В умовах чистої монополії в галузі діє тільки одне підприємство, тобто межі фірми і галузі співпадають. Чиста монополія виникає там, де продукт, що випускається підприємством, є унікальним, відсутні його аналоги чи близькі замінники. Причиною виникнення монополії може бути наявність бар’єрів для вступу в галузь.

Якщо в умовах досконалої конкуренції підприємство вибирає тільки обсяг виробництва, ціна задається зовнішніми факторами і підприємство вимушене підстроюватися під неї, то в умовах монополії підприємство – монополіст не тільки визначає особистий обсяг виробництва, але й встановлює ціни.

Але не слід перебільшувати і силу монопольної влади окремого підприємства. Навіть чиста монополія вимушена рахуватися з потенційною конкуренцією. Конкуренція може загостритися внаслідок нововведень, появи товарів – замінників, імпортом аналогічних товарів.

Монополістична конкуренція виникає там, де в галузі діють десятки підприємств, що виробляють різноманітну диференційовану продукцію. Диференціація може базуватися не тільки на різноманітностях товару, але й на тих послугах, що пов’язані з їх обслуговуванням.

Важливе значення при монополістичній конкуренції має не тільки ціна, але й нецінові фактори: реклама, умови продажу, наявність чи відсутність гарантійного ремонту, можливість купівлі в розстрочку.

В умовах монополістичної конкуренції немає високих бар’єрів для вступу нових підприємств в галузь. Але легкість вступу ще не означає відсутність бар’єрів для діяльності.

При значній диференціації вироблюваної продукції важко знайти два підприємства, які виробляли б аналогічну продукцію чи послуги.

Кожне підприємство проводить самостійну цінову політику і здійснює товарну стратегію, а з другого боку, таємний зговір між ними і проведення єдиної ринкової політики є досить складною справою.

Олігополія – ринкова структура, при якій в галузі діє обмежена кількість продавців, а вхід в галузь нових підприємств обмежений високими бар’єрами. В умовах олігополії декілька підприємств контролюють основну частину ринку [10, с. 637 ].

Олігопольна ситуація звичайно виникає внаслідок високих бар’єрів до вступу в галузь.

В умовах олігополії характерною особливістю є висока взаємозалежність – число підприємств настільки обмежене, що кожне з них змушене при формуванні економічної політики (прийняття рішень щодо цін і обсягу виробництва) зважати на реакцію зі сторони конкурентів.

При олігополії можливі два варіанти поведінки підприємства: некооперативне і кооперативне. При некооперативній поведінці кожне підприємство самостійно вирішує проблеми економічної політики, не оглядаючись на дії чи відповідну реакцію зі сторони інших фірм галузі. Така поведінка може бути характерною для “ведучої фірми”, яка здійснює контроль більше ніж за половиною ринка, або для підприємства, що розпочинає цінову війну. [19, с. 167 ].

При кооперативній поведінці підприємства олігополісти враховують і узгоджують ринкові стратегію і тактику. Одні фірми намагаються передбачити поведінку суперників, іншим подобається діяти заодно, домовляючись про єдину політику цін, про розподіл ринків збуту.

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА