Олігополістична структура ринку та моделі ціноутворення на олігопольному ринку.

1)Олігопо́лія — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси:
· нечисленність фірм в галузі;
· однорідна або диференційована продукція;
· всезагальна взаємозалежність фірм;
· значний контроль над ціною;
· значні перешкоди входження в галузь.

2) По-перше, це дія ефекту масштабу. Як відомо, виробництво певних видів продукції може здійснюватись з низькими середніми витратами лише при значних розмірах випуску. Новим фірмам дуже важко ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу, ефективність використання якого досягається лише при значних масштабах виробництва. Іншим бар'єром щодо збільшення кількості фірм в олігополістичній галузі є наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів. Однією з причин існування олігополії є високі витрати на рекламу продукту (автомобілів, сигарет, побутової техніки, миючих засобів тощо), які під силу лише крупним виробникам. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є привабливість і вірогідність їх злиття, що дозволяє одержувати ще більші вигоди в результаті дії ефекту масштабу, збільшувати частку ринку, а отже, і посилювати свою владу на ньому, контролювати ціну продукту, добиватись нижчих цін на економічні ресурси, являючись основним їх покупцем. Отже, олігополія - це така ринкова структура, яка має місце, коли в галузі кількість фірм, які випускають однорідний чи диференційований продукт, є настільки мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію зі сторони конкурентів. Вона виникає завдяки існуючим бар'єрам для вступу - таким, як ефект масштабу, патенти, контроль над джерелами сировини і позик, а також в результаті злиття.

3) Концентрація ринку - це міра переваги на ринку однієї або декількох фірм. Характерна особливість олігополістичного ринку - залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. Великі розміри і значний капітал фірм вкрай немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє саме змова між олигополистическими фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутку. Виробники домовляються про співробітництво й укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку - "картельна угода". Картель являє собою угоду декількох підприємств, що встановлює для всіх учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю кожного учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його метою є підвищення цін (понад конкурентного рівня), але не обмеження виробничої і постачальницько-збутової діяльності учасників.

4) Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Оскільки таємні змови недовговічні, олігопольні фірми, як правило, прагнуть стабільності, особливо щодо цін. Саме тому жорсткість цін нерідко притаманна олігопольним галузям господарства. Навіть коли витрати або попит міняються, підприємства не схильні до зміни цін. Якщо знижуються витрати або падає ринковий попит, підприємства не поспішають знижувати ціну, бо їх можуть неправильно зрозуміти конкуренти. Через це може початися війна навколо ціни. А коли витрати або попит зростають, то підприємства вагаються, чи підвищувати їм ціни, оскільки побоюються, що їхні конкуренти можуть і не підняти свої ціни і тоді вони втратять значну частку ринку.

Така жорсткість цін є основою моделі ламаної кривої попиту, характерної для олігополії. Оскільки крива попиту підприємства ламана, то крива її граничного доходу переривається. Нижня частина кривої граничного доходу відповідає менш еластичній частині кривої попиту. Як наслідок, витрати підприємства можуть мінятися, не викликаючи зміни цін. На рис. показано, що граничні витрати можуть зростати, але однаково дорівнюватимуть граничному доходові за того ж рівня обсягу виробництва. Ціна залишиться незмінною.

Модель ламаної кривої попиту дуже проста, вона показує, що ціни олігополії не гнучкі або жорсткі, але не пояснює принципів олігопольного ціноутворення. Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Олігополісти, що беруть участь у таємній змові, прагнуть максимізації загальних прибутків, тобто певною мірою поводяться так само, як і монополісти. Зміни попиту і витрат, наявність великого числа фірм, шахрайство за допомогою цінових скидок, економічні спади й антитрестівські закони є перепоною для олігополії, що ґрунтується на таємній змові.

Однією із основних перепон до прихованого договірного ціноутворення є те, що підприємствам важко домовитися (не вступаючи в переговори) про те, якою буде ціна. Угода стає особливо проблематичною, коли витрати і попит міняються і разом з ними міняється ціна. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, що допомагає розв'язати цю проблему. Підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. Таке рішення спрощує проблему погодження цін: достатньо встановити ту ціну, яку призначає лідер.

Встановлення ціни лідером залежить від того, чи обмежуватимуть інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишилися приблизно такими ж, або ж розширюватимуть виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші підприємства обмежуватимуть виробництво, то лідер може встановити загальну, максимізуючу прибуток ціну. Або лідер може стати домінуючим на ринку підприємством, яке встановлює ціну, максималізуючи його власний прибуток, а решта підприємств самі регулюватимуть обсяг виробництва.

При ціноутворенні за принципом "витрати плюс", або накидки, олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня виробництва і додають "накидку" у розмірі певного відсотка.

Ринкові частки в олігопольних галузях звичайно визначаються на основі нецінової конкуренції. Олігополісти надають особливого значення неціновій конкуренції, тому що для конкурентів обтяжливі витрати на повторну рекламу і зміну продукту, а олігополісти володіють достатніми ресурсами, щоб фінансувати нецінову конкуренцію. Отже, хоча нецінова конкуренція — основна риса як галузей з монопольною конкуренцією, так і олігопольних галузей, останні, як правило, мають значніші фінансові ресурси, що дає їм змогу повніше займатися неціновою конкуренцією

Ринок чистої монополії

Чиста монополія - організація ринку, при якій на ньому існує єдиний продавець товару, причому близького замінника цього товару немає в інших галузях. Поряд з олігополією і монополістичною конкуренцією, монополія є прикладом недосконалої конкуренції.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні альтернативи, немає близьких замінників, продукт є певною мірою унікальний. Існування природних монополій виправдовується тим, що вони найкращим чином задовольняють суспільні інтереси. У сільській місцевості такими монополістами можуть бути і підприємства-постачальники сільськогосподарської техніки, хімічних добрив, насінницькі та племінні господарства, підприємства, які надають ремонтні послуги.

Основні ознаки чистої монополії:

один продавець (на ринку діє тільки одна фірма, яка впливає на ціни, регулюючи пропозицію);

унікальність продукту (на ринку відсутні ідентичні види продукції);

володіння основними видами сировини (контролюючи ринок сировини в своїй галузі, фірма-монополіст не допускає появи нових виробників).

Бар'єри для входження в галузь в умовах чистої монополії є тими обмеженнями, які ставлять нові фірми в невигідне становище. Прикладами таких обмежень можуть слугувати:

великий обсяг виробництва, який потребує чималих капітальних вкладень;

патенти;

монопольна власність на дефіцитні ресурси;

урядові обмеження на входження в галузь (наприклад, ліцензування на телестанції або водопровід);

тарифи на продукцію, що імпортується

Суперечливий вплив на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурент­ному ринку. Більшість сучасних відкриттів, зроб­лено за участю монополій. З іншого боку, у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогре­су, тому він може дозволити собі бути неефективним.