Перелік умовних скорочень лексикографічних праць, використаних як ілюстративний матеріал

1. Б3000 – Бук С. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови / Наук. ред. Ф.С. Бацевич. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 192 с.

2. БГСУР – Бурячок А.А., Гурин І.І. Словник українських рим. – К.; Наук, думка, 1979. – 338 с.

3. ВІЛСД – Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Наук. думка, 1996. – 333 с.

4. ГГЗ – Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. – Львів, 1997. – 232 с.

5. ГССП – Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. — К.: Освіта, 2008. — 320 с.

6. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови. У 7-ми т. / Укл. Г.В.Болдирєв, В.Т.Коломієць, А.П.Критенко та ін.; Ред кол.: О.С.Мельничук (гол. ред.) та ін.. – К.: Наук, думка. Т.І. 1982. – 631 с., Т.ІІ. – 1985. – 570 с., Т.ІІІ. – 1989. – 550 с., Т.4 – 653 с., Т.5 – 704 с.

7. ІСУМ – Інверсійний словник української мови / Уклад. С.П.Бевзенко, О.І.СУМ Ф, З.І.Волосевич та ін. / Відп. ред. С.П.Бевзенко. – К.: Наук. думка, 1985. – 811 с.

8. ІстСУМ – Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. У 2-х т. / Ред. колегія: Л.Л. Гумецька (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1977-1978.

9. КВУЛМ – Коваль А., Коптілов В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Афоризми, літературні цитати, образні вислови. – Вид. 2-е перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1975. – 336 с.

10. КСП – Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз / За ред. М.М. Пилинського. – К.: Рад. шк., 1985. – 151 с.

11. КТСЛТ – Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

12. МФЕ – Мала філологічна енциклопедія / Уклали: О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2007. – 478 с.

13. НСЗ – Нові слова та значення: словник / Ін-т укр. мови НАН України; уклали: Л.В. Туровська, Л.М. Василькова. – К.: Довіра, 2009. – 271 с.

14. ОС – Погрібний М. Орфоепічний словник (А-Я). – К.: Рад. шк., 1984. – 629 с.

15. ПСАУМ – Полюга Л.М. Повний словник антонімів української мови. – 3-є вид., допов. і випр. – К.: Довіра, 2006. – 510 с.

16. ПССУМ – Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. 3-тє вид., опрацьоване і доповн. Львів: БаК, 2008. – 512 с.

17. РО – Різниченко О.С. Одноримки (словник омонімів та схожословів). – Одеса: Друк, 2002. – 408 с.

18. РУМО – Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К.: Академія, 1997. – 400 с.

19. РУС – Русско-украинский словарь: В 3-х т. (Редкол.:...И.К.Белодед (председатель) и др. – 3-е изд. – К.: Глав. ред. УСЭ. – 1987.

20. САН – Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів: Вища шк., 1979. – 120 с.

21. СВН – Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

22. СДУЛС – Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного словоживання. – К.: Наук. думка, 2004. – 448 с.

23. СДКУМ – Словник-довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – 3‑тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 367 с.

24. СЕУМ – Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови / За ред. Л.О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1998. — 432 с.

25. СІС – Словник іншомовних слів: 10000 слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

26. СУЖ – Ставицька Л. Український жаргон: Словник: Містить близько 4070 сл. і понад 700 стійких словосполучень / Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту; Інститут критики; НАН України; Інститут української мови. — К.: Критика, 2005. — 496 с.

27. СУМП – Полюга Л.М. Словник українських морфем: понад 45 000. / Л.М. Полюга. – Вид. 3-є, допов. і випр. – К.: Довіра, 2009. – 554 с.

28. СУМ-11 – Словник української мови: В 11 т. – К.: Наук, думка, 1970-1980.

29. СУОС – Жовтобрюх В.Ф. Сучасний український орфографічний словник. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2005. – 800 с.

30. СФУМ – Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 788 с.

31. СФА – Калашник В.С. Словник фразеологічних антонімів української мови / Калашник В.С., Колоїз Ж.В. – 3-є вид., допов. – К.: Довіра, 2006. – 349 с.

32. СФС – Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О. Винника. – К.: Рад. шк., 1988. – 198 с.

33. ТЗС – Терлак З. Словник мови поетичної збірки Івана Франка «Зів’яле листя» = Glossary of Ivan Eranko’s Collection of Poetry «Faded Leaves» / Зеновій Терлак. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 394 с.

34. УПС – Кононенко І., Співак О. Українсько-польський словник міжмовних омонімів і паронімів / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України / Ірина Кононенко (ред.). — К.: Вища школа, 2008. — 344 с.

35. УРСС – Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Освіта, 1995. – 256 с.

36. ШВТ – Штерн І.Б.Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманіт. дисциплін та гуманіт. інформатики / Міжнародний фонд «Відродження» — К.: АртЕк, 1998. — 335 с.

Українська абетка

 

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Іі Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

А

Абревіату́ра – «італ. abbreviatura, від лат. abbreviatio – скорочення), складноскорочене слово, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації. Утворюється складанням скороч. основ і буває здебільшого еквівалентною словосполученню, яке її мотивує: «ветеринарна амбулаторія» > «ветамбулаторія» [Клименко. – УМЕ. – С. 7].

«Скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких твориться скорочення. До абревіатури може входити й ціле слово…: ТАРС.., райвно.., профспілка.., мопед …» [Ганич. – С. 7 – 8].

Абревіату́р (скоро́чень) словни́к – лексикографічна праця, яка «...охоплює похідні слова, що утворені внаслідок абревіації, тобто поєднання скорочених компонентів (найчастіше асемантичних частин слова або окремих звуків) кількох слів. А.с. містять як ініціальні скорочення, так і складноскорочені слова всіх структурних різновидів. Нерідко до реєстру словника долучають також найпоширеніші абревіатурні запозичення та умовні графічні скорочення» [СУМ Ф. – С. 307].

Напр.: Словник скорочень в українській мові: Понад 21 000 скорочень / Уклад.: Н.Д. Гула, В.В. Жайворонок. Л.П. Жарова та ін.; За ред. Л.С. Паламарчука. – К.: Вища школа. Головне вид-во, 1988. – 512 с.; або: Денисюк В.В.Словник скорочень у пам’ятках давньоруської мови / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — К., 2000. — 17 с.

Абсолю́тні сино́німи (по́вні), лекси́чні дубле́ти – «синоніми, повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоц.-експресив. характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Напр.: … вік, століття, сторіччя» [Тараненко. – УМЕ. – С. 542].

«Слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням. Кількість їх у мові незначна: відсоток – процент, гасло – лозунг, майдан – площа. Більшість абсолютних синонімів належить до спеціальної або термінологічної лексики. Такі синоніми становлять пари слів, одне з яких – інтернаціональне або запозичене, а друге – автохтонне. Наприклад, на сторінках преси активізуються: латинізми, які помітно розширюють свою семантику: конвертація – обіг, пролонгація – продовження; англіцизми: конверсія – перетворення, стагнація – застій, котонів – бавовняний, …дайджест – огляд; запозичення з французької мови: егалітарний – зрівняльний, електорат – виборці, суверенітет – незалежність» [СКМ. – С. 6].

«Слова, які повністю збігаються за значенням і використанням» [Ахманова. – С. 407].

«… слова, цілком ідентичні за своїм лексичним значенням. Спільні вони й емоційно-експресивним забарвленням… Абсолютні синоніми з’являються в українській мові різними шляхами. Найголовніші з них такі, що утворилися: а) внаслідок взаємодії літературної мови і діалектного мовлення: чорногуз, лелека, бусол..; б) внаслідок взаємодії української мови з іншими мовами: термометр, градусник …» [СУМ Л і Ф. – С.83].

«… слова або семеми однієї лексеми, тотожні за значенням, як правило, взаємозамінні у будь-яких контекстах, однак які мають різний ступінь уживаності, напр.: абетка – алфавіт, абориген – тубілець…» [СУМ Ф. – С.226].

 

Абсолю́тні універса́лії – «(лат. universalis – загальний) – універсалії, які не мають винятків. Синонім: повні універсалії» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 349]. Наприклад, багатозначні слова, синоніми, антоніми тощо.

 

Абстра́ктна ле́ксика – «частина лексичної системи мови. До неї можуть належати слова різних частин мови, які виявляють і передають певну абстрактність. Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення.., тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість), різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум), відносини між особами, народами (дружба, мир), поняття етикету (вітання)» [Полюга. – УМЕ. – С. 7-8].

«... слова, в яких виражаються загальні поняття, що їх людина безпосередньо органами чуття не сприймає; це назви якостей, властивостей, дій тощо: … вивчення, плавання, романтизм » [Ганич. – С. 92]. Див. слова́ з абстра́ктним зна́ченням.

Автомати́чний словни́к – «частина автоматизованої системи інтелектуального призначення із зібраними і певним чином упорядкованими найменуваннями понять у тій галузі знань, з якими працює або на які спирається дана автоматизована система. А.с. будують як кінцеву, дискретну відкриту структуру з автоматичними можливостями сприймання вхідних сигналів, організації своєї роботи й оформлення результатів та повідомлення про них користувачеві. На будь-якому етапі функціонування А.с. можна доповнювати та при потребі структурно вдосконалювати без суттєвої перебудови. А.с. найчастіше містить сукупність термінів і термінологічних словосполучень, систематизованих та представлених таблицями, семантичними сітками або семантичними деревами.

А.с. використовують у системах автоматизованого перекладу, в інформаційних системах і системах спілкування з комп’ютером природною мовою, як довідники при підготовці й розширенні словників, а також уточненні граматик цих систем. Для формування структури та в ролі джерельної бази пропонується використовувати існуючі друковані словники (тлумачні, перекладні, термінологічні, тезауруси, частотні), рубрикатори та інформаційні класифікатори промислової і сільськогосподарської продукції, державні стандарти термінів та ін. В сучасних А.с. роблять спроби об’єднати в одній словниковій статті тлумачний тип з кількамовним перекладним.

В Україні створено великі академічні автоматичні орфографічний та орфоепічний словники обсягом понад 100 000 реєстрових одиниць кожен, словник афіксальних морфем, активно розробляються тлумачний, синонімічний, фразеологічний та антонімічний словники, а також українсько-іншомовні й іншомовно-українські А.с.» [Пещак. – УМЕ – С. 10]. Див. електро́нний словни́к.

Автоно́мні слова́ (автосеманти́чні) – «те саме, що повнозначні слова» [Ахманова. – С. 31]: весна, тихий, радіти, щиро і т.д. Див. повнозна́чні слова́, автосеманти́чні слова́.

А́вторський словни́к (словни́к мо́ви письме́нника) – лексикографічна праця, яка охоплює лексико-фразеологічний фонд творів певного автора. «...За повнотою охоплення мовного матеріалу авторські словники поділяють на:

· повні, у яких зафіксовано усю лексику з усіх творів письменника (напр.: Словник мови Шевченка. В 2-х т. / Ред. колегія: В.С Ващенко (відп. ред.) та ін. – К.: Наук, думка, 1964. – 484 с.);

· вибіркові, які подають мову творів письменника за додатковими ознаками (напр.: Регушевський Є. Словник мовознавчих термінів Івана Франка. – Сімферополь, 2002.; або: Терлак З. Словник мови поетичної збірки Івана Франка “Зів’яле листя” = Glossary of Ivan Eranko’s Collection of Poetry “Faded Leaves” / Зеновій Терлак. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 394 с.). Вибіркові словники завжди є комбінованими.

По-друге, …А.с. поділяються на:

· ті, що подають не тільки загальні, а й різні розряди власних назв (особові імена та прізвища, географічні назви тощо) — це словники філологічно-енциклопедичного типу;

· ті, що обмежуються загальними назвами, за винятком хіба що міфологічних та переосмислених власних назв і фразеологізмів з власними назвами (згідно з досить поширеною думкою, власні назви не мають лексичного значення).

За повнотою інформації, що подається до слова, А.с. поділяються на:

· власне словники, які будуються за принципом словників тлумачного типу (з поясненням значень слів, їх ілюструванням, з можливими граматичними і стилістичними характеристиками) з елементами частотного і граматичного словників (із зазначенням частотності слововживання та наявних у тексті словоформ). Власне словники за ознакою повноти опису також можна поділити на більш і менш повні (так, у “ Словнику мови Шевченка ” однозначні слова, значення яких у письменника і в сучасній мові збігаються, як правило, не пояснюються, а тільки ілюструються);

· словопокажчики до мови письменників (із зазначенням місцезнаходження слова в тексті, а також частотності його вживання);

· конкорданси, або конкорданції» [Тараненко. – УМЕ. – с. 355]. Напр.: Ільницький О., Гавриш Ю. A Concordance to the Poetic Works of Taras Shevchenko: Конкорданція поетичних творів Тараса Шевченка: В 4-х т. – Нью-Йорк; Едмонтон; Торонто, 2001.

Словник, «...в якому представлено лексико-фразеологічний склад усіх (кількох або одного) творів певного письменника (рідше багатьох авторів). А.с. використовують для вивчення творчості письменника, дослідження відповідного етапу історії національної літературної мови і суспільної атмосфери того часу» [СУМ Ф. – С. 314].

Наприклад (зразок статті з вибіркового авторського словника):

ЗІРНИЦЯ (2). 1. Те саме, що зірка (1).

* У порівн. Твої очи, мов криниця Чиста на перловім днї, А надїя, мов зірниця, З них проблискує менї 1,VІІ,7.

2. Відблиск далекої грози (1). Худеє жниво! Сїялось, мабуть, Замало й ненайкрасшої пшеницї. А час не ждав! Холоднї зливи йдуть, – Важку ворожать осїнь нам зірницї 2,ХІХ,12.

• Одн. Н. зірниця 1. у порівн. 1,VІІ,7: Мн. Н. зірницї 2. 2,ХІХ,12.

(ТЗС, с. 132).

Автосеманти́чний – «те саме, що повнозначний. Автосемантичні слова. Те саме, що повнозначні слова» [Ахманова. – С. 31]. Див. автоно́мні слова́.

Азбуко́вники – «[< азбука] – рукописні словники-довідники, у яких статті розміщувалися за алфавітним принципом, нерідко зазначалися літературні джерела й мова, з якої походило пояснюване слово. А. відомі з ХІІІ століття. 1627 р. Памва Беринда випустив перший в Україні друкований А. “Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє”. Інші назви А. – алфавіти, алфавітники» [МФЕ. – С. 11].

Акти́вна ле́ксика – «1. Сукупність слів тієї чи іншої мови, що в певний період її існування сприймається як звичайні сучасні слова без помітних ознак їх новизни чи застарілості… 2. Активний запас слів окремих носіїв певної мови. Слова, які не тільки зрозумілі, а й активно використовуються в мовній діяльності окремої особи» [Ганич. – С. 11].

«Активна лексика поділяється на дві групи: 1) загальновживана лексика, зрозуміла всім мовцям: хліб, зелений, високий, жити, добре, вісім, такий; 2) терміни й професіоналізми, які активно використовуються не всіма мовцями, а представниками відповідних спеціальностей: мартен, девальвація, індукція, дебет, мезозой … Слід розрізняти активну лексику й активний запас слів окремої особи» [СКМ. – С. 6].

«… загальнонародні слова або широковживані терміни, у яких відсутні ознаки застарілості чи новизни і які вільно функціонують у різних сферах суспільного життя, напр.: автобус, вода, готувати, земля, серце» [СУМ Ф. – С. 263].

Акти́вний словни́к – «основна з погляду вживаності частина лексики, що постійно й вільно функціонує в різних сферах суспільного життя і складається насамперед із загальновживаної лексики та нейтральної лексики, а також з одиниць обмеженішого вживання (термінів, професіоналізмів, неологізмів, відроджуваних застарілих слів та ін.), наявних у повсякденному спілкуванні» [Тараненко. – УМЕ. – С. 25].

«… це запас слів, які мовець активно використовує в усній та писемній мові. Слова А.с. не мають ознак застарілості чи новизни. Залежно від рівня освіченості, кола інтересів, роду занять люди послуговуються від 1000 до 5000 тисяч слів... До А.с. належать: а) загальновживані слова, зрозумілі усім мовцям: хліб, вода, білий, жити, добре, п’ять, ми; б) широко вживані в різних галузях науки, мистецтва і техніки терміни й професіоналізми: мартен, акварель, джинси, морфема та ін. [Єрмоленко. – УМ. – С. 12].

«1) Частина словникового складу мови, яка охоплює відносно обмежену кількість лексичних одиниць, які особливо часто використовуються в мовленні, причому у зв’язку з найсуттєвішими для певного суспільства реаліями, поняттями й ситуаціями. А.с. протиставляється пасивному словнику. Повільно змінюване ядро А.с. складається зі стилістично нейтральних одиниць із розвинутою системою значень, високою сполучуваністю і словотвірною активністю. При виконанні мовою її комунікативної функції одиниці А.с. відіграють найважливішу роль. Належність лексичних одиниць до А.с. характеризується в довідниках спеціальними індексами (частотність, використовуваність і т.д.)… Ці індекси враховуються при створенні моделей А.с. – словників-мінімумів. 2) У психолінгвістиці – сукупність лексичних одиниць, які мовець вільно використовує у спонтанному мовленні. 3) У теорії лексикографії (Л.В. Щерба) – лексикографічний посібник, який полегшує мовцеві … вибір і ідіоматичне використання слів» [Арапов. – ЛЕС. – С. 22].

Акти́вний словнико́вий запа́с – «1) ядро лексикону певної мови, яке вільно використовується в усіх сферах спілкування й позбавлене архаїчності чи новизни. До А.с.з. належать як загальновживані слова, так і терміни, професіоналізми, які мають обмежені умови використання, однак належать до активних сфер спілкування. Ядром А.с.з. мови є стилістично нейтральні одиниці..; 2) У психолінгвістиці А.с.з. уживається зі значенням сукупності лексичних одиниць, якими мовець вільно оперує у спонтанному мовленні. Active vocabulary» [Селіванова. – С. 21].

Акти́вні / паси́вні фразеологі́зми – фразеологічні одниці, які характеризуються регулярністю/нерегулярністю вживання в мовленні:«активні фразеологізми різного стилістичного забарвлення й стильової закріпленості регулярно вживаються в сучасній літературній мові. Серед них усталені вирази різної структури: … як гриби після дощу, хай би грець узяв, гарячі жнива. Застарілі фразеологізми відбивають і звичайні поняття, і такі, що з різних причин вийшли з активного вжитку. Сюди належать вирази: вивідувати ума (в кого), видавити олію (з кого) «добре побити кого-н., вказати типики «добре провчити кого»»[Ужченко. – ФСУМ. – С. 240].

Актуаліза́ція – «(від лат. actualis – дійсний, сучасний) мовної одиниці – семант.-стиліст. наголошення вільного і фразеологічно зв’язаного слова, порушення узвичаєних синтакс.-семант. зв’язків у словосполученнях, реченнях, змістове виокремлення слова завдяки несподіваним асоціат. зв’язкам його з ін. поняттями… Якщо в художньому стилі А. зумовлює створення образно-естет. ефекту, то в ін. стилях, напр. у публіцистичному стилі, вона породжує відхід від стандарту, експресивність» [Єрмоленко. – УМЕ. – С. 25].

«реалізація потенційних властивостей мовних елементів у мовленні» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 349].

Акультуриза́ція – «(лат. ad – до, cultura – обробіток) – процес засвоєння етносом, групою індивідів, особистістю, вихованою в одній культурі, елементів іншої культури, субкультури, картини світу, зокрема прецедентних феноменів (текстів, імен, ситуацій, стереотипів мовного спілкування тощо)» [Бацевич. – С. 18].

Акце́нтні діалекти́зми – «слова, що відрізняються від літературних слів наголосами» [СУЛМ ЛФп. – С. 90]. Наприклад: літературне ходжу́ – діалектне хо́джу.

Акцентологі́чний словни́к – «словник нормативного наголошення слів» [СУМ Ф. – С. 310]. Напр.: Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.; або: Погрібний М.І. Словник наголосів української літературної мови. – Вид. 2-е, випр. – К.: Рад. шк., 1964. – 639 с. Наприклад:

Вести́, веду́, веде́ш, веде́, ведемо́, ведете́, веду́ть; мин. вів, вела́.

(СВН, с. 21).

 

Анало́гія – «(грец. analogia – відповідність) – процес формального і / або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці іншій» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 350].

Анахроні́зм – «помилкове або свідоме із спеціальною стилістичною настановою використання слова чи вислову, що вже застаріли і не відповідають мовним (лексичним, фонетичним та ін.) нормам певної епохи… Переважають А. лексичного характеру. Це історизми та архаїзми, …неологізми» [Муромцева. – УМЕ. – С. 25].

«Використання слова чи виразу, який не відповідає лексичним, фразеологічним і т.п. нормам цієї епохи» [Ахманова. – С. 31].

 

Англіци́зм (англі́зм) – «різновид запозичення: слово, його окр. значення, вислів тощо, які запозичені з англ. мови або перекладені з неї чи утворені за її зразком. А. переважно усвідомлюються мовцями як чужорід. елемент і зберігають ознаки свого походження: фонетичні (дж ем, імі дж), словотвірні (смок інг, маркет инг), семантичні (яструби ‘політики, прихильники жорстокого агресивного курсу у різних країнах’)» [Муромцева. – УМЕ. – С.25].

«Для запозичень з англійської мови характерні: 1) звукосполучення дж: бюджет, джаз, джентльмен, джемпер; 2) звукосполучення ай, ей: гайморит, інсайд, тролейбус, хокей; 3) суфікс -инг (-інг): мітинг, пудинг, демпінг, тюбінг» [СУМ Л і Ф. – С. 140].

«Запозичення радянського періоду з англійської мови охоплюють такі групи лексики:

· технічна лексика: блюмінг, бульдозер, диспетчер, ескалатор, комбайн, конвеєр, крекінг, радар, телетайп, трактор, трамвай, тролейбус, фільм;

· мореплавська та військова лексика: мічман, танкер, яхта, док, браунінг, бункер, джип, танк;

· політична, економічна, торговельна лексика: бізнес, бос, бюджет, гангстер, демпінг, долар, трест;

· спортивна лексика: аут, бокс, волейбол, гол, матч, раунд, рекорд, спорт, спортсмен, старт, теніс, трек, тренер, фініш, форвард, футбол, хокей;

· назви одягу і тканин: джемпер, …піжама, смокінг, вельвет;

· назви їжі та напоїв: біфштекс, кекс, пудинг, ростбіф, сандвіч, пунш;

· лексика культури тощо: джаз, фокстрот, джентльмен, клуб, комфорт, сквер, тент, хол …

Виокремлюють такі тематичні та лексико-семантичні групи англіцизмів періоду існування незалежної України:

· економічна, фінансово-банківська, торговельна лексика: …дисконтний, єврокард, …офшорний, прайс, …ф’ючерс, чартерний;

· лексика сфери культури, розваг тощо: байкер, …брейк‑данс,… відео-арт, …екшн, …плей-стейшн;

· лексика інформатики та комп’ютерної техніки: браузер, веб-адреса, …Інтернет-портал, …ноутбук, онлайн;

· спортивна лексика: …бодібілдинг, дайвінг, …скейт, сноубординг;

· суспільно-політична лексика: …віп, …грин-кард, …імідж-мейкер, паблік рилейшнз, піар;

· лексика, пов’язана з побутом: …блендер, …паркінг, пірсинг, …спрей, …фастфуд, …шопінг;

· лексика, пов’язана з їжею та напоями: біґ-мак, брендікола, гамбургер, …хотдог, чисбургер;

· лексика на позначення одягу і тканин: блейзер, денім, памперси, топ, топік;

· лексика на позначення осіб: байкер, барбі, …екшнмен, інсайдер, тинейджер…;

· медичні та біологічні терміни: арт-терапія, госпіс, …скринінговий, трансген» [СУМ Ф. – С. 258-260].

Антино́мії – «(грец. antinоmіa) – протилежні начала, внутрішні суперечності мови, боротьба між якими приводить до її змін» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 350]; «Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі: 1) антиномія позначувального і позначуваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги..., що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії – з іншого»; 2) антиномія норми і системи..; 3) антиномія мовця і слухача..; 4) антиномія інформаційної та експресивної функції мови..; 5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення)» [Кочерган. – ЗМ. – С. 195 – 196].

Антите́за – «(гр. άντίτεσις – протиставлення) – фігура мови, що полягає в протиставленні або зіставленні порівнюваних понять, явищ, ситуацій шляхом поєднання їх мовних виражень в одному контексті для досягнення певного виражально-зображального ефекту (увиразнення протилежності, підкреслення несумісності або, навпаки, діалектичного співіснування тих чи інших понять і т.ін.). Напр.: «І як у серці поєднати розлуки лід, любові жар!» (В. Сосюра)» [Тараненко. – УМЕ. – С. 26].

«Стилістична фігура, що підкреслює виразність мови через контрастне зіставлення протилежних понять, думок, образів; часто вона будується з використанням антонімів. Напр.: Він був сином … мужика, і став князем у царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим (Іван Франко)» [Єрмоленко. – УМ. – С. 16].

«Стилістична фігура, яка ґрунтується на протилежності понять, що порівнюються; одна з форм контрасту. Лексичною базою А. є антонімія… А. може бути простою за умови одного протиставлення і розгорнутою, якщо вона має кілька протиставлень або пронизує весь текст; в останньому випадку А. є чинником концептуалізації. А. використовується у фразеологізмах і пареміях» [Селіванова. – С. 32]. Напр., Півжиття, що минуло, ти чекала цього кохання – Півжиття, що лишилося, забуватимеш цю любов; А хмарна ніч зірки похмуро лузає. А білий день проміння перелічує (О.Слоньовська).

Антифра́зис – «різновид енантіосемії, троп, що полягає в навмисному, спеціально заданому вживанні мовної одиниці з протилежним значенням або конотацією: «Ми люди маленькі» (як вияв псевдоскромності)» [Тараненко. – УМЕ. – С.27].

«…троп, який будується на вживанні слова в протилежному значенні..: Од молдаванина до фінна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує! (Т. Шевченко)» [СУМ П і Ф. – С. 45].

 

Анти́чне джерело́ похо́дження фразеологі́змів – це давні грецькі та римські літературно-культурні надбання, на основі яких сформувалися стійкі одиниці мови. ФО античності поділяються на: «…а) старогрецькі: ахіллесова п’ята; витати в емпіреях; гомеричний сміх; гордіїв вузол; дамоклів меч; драконівські закони, танталові муки; олімпійський спокій; прокрустове ложе; сізіфова праця; спалити кораблі; б) староримські: гола правда; гроші не пахнуть; …перейти Рубікон; лебедина пісня; мовчання – знак згоди; …людина людині вовк …» [СУЛМ Л і Ф. – С. 353].

Анто́німи – «(від грец. άντι – префікс, що означає протилежність, протидію, і όνυμα – ім’я, назва) – слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі сполучення, афікси, грамат. форми, зокрема синтакс. конструкції, що, тісно поєднуючись певною семант. спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями… (…багатий – бідний, жирний – пісний, яскравий – тьмяний…)» [Тараненко. – УМЕ. – С. 27].

«Слова, в основі значення яких лежить протилежна предметно-понятійна віднесеність…» [Лисиченко. – С. 85].

«… слова (семеми), які характеризуються семантичною спільністю і протиставляються за значенням на основі класифікаційних зв’язків, напр..: зима – літо, високий – низький, розмовляти – мовчати [СУМ Ф. – С. 229].

«… антоніми визначають не взагалі будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, об’єднані змістом на основі їх протиставлення. Об’єднуються в антонімічні відношення перш за все слова, що мають якісні, кількісні, часові й просторові значення, наприклад: акуратний – неохайний, високий – низький.., день – ніч.., далеко – близько» [СУМ Л і Ф. – С. 95].

«За семантикою (за типом протиставлення) антоніми поділяють на кілька основних класів. … Градуальні А. виражають якісну логічну протилежність і виявляють градуальну (ступеневу) опозицію, яка вказує на різний ступінь прояву ознаки… (хороший – поганий, красивий – потворний)… КомплементарніА. виражають додатковість (комплементарність) … значення. Комплементарні антоніми позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом складають певне родове поняття, без проміжних ланок (наявність – відсутність, мертвий – живий)… Векторні А. виражають взаємну протилежну спрямованість дій, ознак і властивостей або векторну протилежність лексичних одиниць. Векторні антоніми позначають дві протилежно спрямовані або взаємозворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо (вперед – назад, в’їжджати – виїжджати)… За структурою антоніми діляться на різнокореневі (багато – мало, білий – чорний …) та однокореневі (девальвація – ревальвація, заїжджати – виїжджати …)» [СУЛМ ЛФп. – С. 81‑82].

«За своєю суттю антоніми неоднорідні. Можна виділити такі їх класи:

1. Антоніми, що визначають значення слів крайніми протилежними точками в системі однорідних понять (якості, стану, часу): молодий – старий, поганий – гарний, перед – зад, лівий – правий, день – ніч.., між якими можливі і перехідні етапи, що не досягають до крайньої точки: холодний – теплий – гарячий, холод – тепло – спека і т.п.

2. Антоніми, що фіксують протилежність, хоч і не окреслену крайніми точками через відсутність точної визначеності в значенні слів, у яких наявний резерв додатковості: вологий – сухий, зрячий – сліпий, правда – брехня.

3. Антоніми, що означають протилежну спрямованість дії: закривати – відкривати, атака – контратака, наступ – відступ.

4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін, кожна з яких виконує протилежну функцію: давати – брати, вигравати – програвати, купувати – продавати, перемога – поразка» [Полюга. – ПСАУМ. – С. 11]. Див. загальномо́вні анто́німи, контекстуа́льні анто́німи.

 

Анто́німи-евфемі́зми – «це слова, що виражають семантику протилежності стримано, м’яко. Вони, як правило, утворюються за допомогою префікса не-, порівняймо: молодий – старий і молодий – немолодий …» [СУЛМ ЛФп. – С. 83].

Анто́німів словни́к – лексикографічна праця, що «...охоплює слова, протилежні за значенням» [СУМ Ф. – С. 308]. Напр.: Полюга Л.М. Повний словник антонімів української мови. – 3-є вид., допов. і випр. – К.: Довіра, 2006. – 510 с. Наприклад:

АСИМІЛЯЦІЯ ↔

Заміна одних звуків іншими, більш подібними наближення до чого-н., уподібнення одного чимсь іншим.

↔ ДИСИМІЛЯЦІЯ

Заміна одного з двох однакових або близьких за вимовою звуків іншими, менш подібними, заміна розподібнення

 Гармонійна, графічна, дистактна, дистанційна, контактна, повна, прогресивна, часткова асиміляція ↔ дисиміляція.

○ У фонетиці асиміляцією називається уподібнювання одного звука іншим. Дисиміляція (розподібнення) — фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних звуків у межах одного слова замінюється іншим (3 підручника).

□ Асимілятивний ↔ дисимілятивний, асиміляційний ↔ дисиміляційний, асимілюватися ↔ дисимілюватися

(ПСАУМ, с.35).

 

Антоні́міка – «1. Те саме, що антонімія. 2. Розділ лексикології, який вивчає антоніми» [Ахманова. – С. 50].

 

Антоні́мія – «тип семантичних відношень лексичних одиниць, що мають протилежні значення (антонімів). Будучи категорією лексико-семантичної системи мови, А. є однією із мовних універсалій: вона властива всім мовам» [Новиков. – ЛЕС. – С. 35].

«Вияв мовної парадигматики, мовна універсалія; наявність у двох знаків відношень протилежності» [Селіванова. – С. 33].

Антонімія «… характеризується однотипністю смислових структур її одиниць, протиставлених парадигматично за однією диференційною ознакою протилежними семемами їхніх значень» [СУЛМ ЛФп. – С. 80].

«… вид парадигматичних відношень, що полягає в комплементарному.., контрадикторному… та контрарному… протиставленнях мовних знаків» [Левицький. – АМВЛС. – С. 24].

Антропо́нім – «(від. гр. άντρωπος – людина і όνυμα – ім’я, назва) – будь-яке власне ім’я людини (особисте ім’я, по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім, криптонім). Напр.: Тарас Григорович Шевченко, Олена Пчілка, Гамалія, NN» [Єрмоленко. – УМ. – С. 17].

«Будь-яке власне ім’я людини (або групи людей), у тому числі ім’я, по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім, криптонім (таємне, зашифроване ім’я), андронім (найменування дружини прізвищем чоловіка), гінеконім (найменування чоловіка прізвищем матері, дружини), патронім (найменування людини від імені чи прізвиська батька або предків). А. вивчаються особливою галуззю ономастики – антропонімікою. Розмежовують індивідуальні та групові А.; перші властиві конкретній людині, другі – роду, родині. У художніх текстах автор створює вигаданий антропонімікон, складники якого нерідко виконують функції характеристики героя, стилістичну, соціальну й ідеологічну, служать засобом гумору й сатири…» [Селіванова. – С. 34].

Антропо́німів словни́к. Див. ономасти́чний словни́к.

Антропоні́міка – «розділ ономастики, що вивчає А. [антропоніми]. Вона досліджує особливості утворення А., осн. принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в А. і навпаки, хронол. характеристика А., їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів А., функціонування тих чи тих А. у мові на різних хронол. зрізах» [Желєзняк. – УМЕ. – С. 29].

«Розділ лексикології (ономастики), який вивчає власні імена людей, закономірності їх виникнення, розвитку, функціонування» [Єрмоленко. – УМ. – С. 17].

Антропоні́мія – «(від. гр. άντρωπος – людина і όνυμα – ім’я, назва) – сукупність антропонімів певного етносу, що склалася протягом усього періоду його існування або впродовж якоїсь епохи» [МФЕ. – С. 28].

Антропоцентри́зм – «(грец. άντρωπος – людина і centrum – осердя) – мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через призму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія – людини» [Кочерган. – ОЗМ. – С. 350].

 

Антропоцентри́чний на́прямок дослі́джень – «...започаткований В. Гумбольдтом напрямок досліджень, який розробляв питання зв’язку мови з мисленням людини, її внутрішнім світом та культурними цінностями. Визначались пріоритети психологічного й етносоціологічного елементів, концентрувалась увага на людській особистості як носії та творцеві мовної картини світу» [СКМ. – С. 10].

Апеляти́в – «(лат. appellare – називати) – 1. Загальна назв