Вибірка та її види. Репрезантивність та процедура її досягнення.

Використання методу вибірки передбачає розуміння таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.

Для побудови вибірки конкретного соціологічного дослідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна переносити на генеральну сукупність); дібрати тип вибірки, найбільш адекватний меті й завданням дослідження; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, забезпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на предмет репрезентативності щодо всього об'єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження — врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність..

Методи побудови репрезантивної вибірки

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згідно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупності. Він покладений в основу випадкового та механічного типів вибірки. Випадкова вибірка є досить поширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад, працівників підприємства фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. Крок відбору визначають за допомогою спеціальної формули:

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибірка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджуваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослідження.

Стратифікаційна (районована) вибірка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними критеріями, які повинні впливати на досліджуване явище. Але одиниці сукупності повинні істотно відрізнятися. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою освітою можна передбачити, що форма навчання (державна, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчальних закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває вищу освіту у державних вищих навчальних закладах. Тому ймовірність їх потрапити у вибірку за механічного відбору досить низька. У такому разі всі вищі заклади поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропорційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за національними вибірками, первинна стратифікація здійснюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.

Дихотомічне уявлення про сутність наукового знання: інтерналізм та екстерналізм.

У Дюркгейма відминості індивіда і суспільства виступають в нього в формі дихотоміческіх пар в яких так чи інакше виражається різноманітність соціальних реальностей

Інтернаціоналізм. До інтерналістів належать К. Попер, І. Лакатос,, Л. Лаудан, В. Ньютон-Сміт та ін. Усі вони визнають факт перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процес активної з ним взаємодії. Разом з тим інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики (наукового) знання мають лише внутрішні, когнітивиі фактори (суперечності між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). У найбільш загальному сенсі інтерналізм можна звести до таких положень.

1. Наука розглядається з логіко-нормативної точки зору, коли найбільш важливим її аспектом є логічний аналіз структури наукового знання, що за свою кінцеву мету має проведення чіткої демаркації між наукою та не наукою.

2. Передбачається існування абсолютної, хоча й недосяжної, істини, а також різні ступені науковості тих чи інших наукових дисциплін, що диференціюються залежно від ступеня відповідності існуючим критеріям науковості, які дозволяють у процесі раціональної дискусії визначати справжні теорії через їх порівняння з емпіричними фактами.

3. Наука - це анонімна система висловлень, байдужа до осіб та обставин її формулювання: вся сукупність соціальних і психологічних факторів виникнення і розвитку наукових теорій з аналізу науки виключається.

Екстерналізм. Головною тезою цього напрямку, який відображають праці Т. Купа, Л. Флека, Ст. Тулміна, П. Фейєрабенда, Ч.Р. Мілса та інших, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціальні й культурні фактори (політика, економіка, релігій або мистецтво) здійснюють вирішальний вплив не лише на темпи, а й па напрямок розвитку і зміст знання Екстернапістську перспективу можна звести до таких положень.

1. Наукове знання необхідно розглядати в його власних термінах, як сукупність історично та соціальне пов'язаних настанов щодо світу та поведінки з якими ця наука співвідноситься.

2. Взаємозв'язок науки та суспільства — це активно і перманентне відкритий процес зі зворотним зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як "раціонального".

3. Адекватне розуміння науки та знання, яке вона продукує, обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.

4. "Внутрішні" й "зовнішні" фактори співвідносяться в такий спосіб: остані створюють як самі альтернативи в науці, так і обумовлюють вибір однієї з них у ролі домінуючої (стосовно процесу прийняття рішень). Когнітивні фактори надають компетентну експертизу альтернатив), що можуть бути затребуваними у разі невдачі однієї з них.

5. Кваліфікація чогось як наукового знання санкціонується використанням певних методів, у свою чергу конституйованих культурними цінностями і звичаями.

 

 

Природа наукового факту

У своїх міркуваннях ми звикли спиратися на факти. Факт – обґрунтоване знання, що одержане шляхом опису окремих фрагментів реальності, тобто, факт – те, що залежить від людських уявлень, а є факти, що взагалі не можуть бути знайдені без альтернативних теорій.

Факт –

· стан дійсності,що не залежить від спостерігача

· Це обґрунтоване знання,що одержане за допомогою опису окремих фрагментів реальної дійсності і певному просторово-часовому часі.

Науковий факт – структура,що відповідає стилю мисленню,який розвивається протягом поколінь.

Наукову рису факту позначають як «теоретичну насиченість». Формування наукових фактів починається з того, що матеріал для дослідження з’являється часто випадково, до цього слід додати певний соц. настрій, асоціації, звички. Більшість наук передбачають виховання певних навичок спостереження традиція, виховання, звичаї формують грунт для сприйняття фактів. Іншими словами, факт – понятійна структура, що відповідає сформованому стилю мислення, а стиль мислення – це парадигми (сукупність переконань, цінностей, які притаманні спільноті людей), а також моделі розвязання проблеми. Стиль мислення і сам характер науки нав’язують переконання наявності чогось незмінного і сталого і тому сприйняття фактів для нас стає все більш обмеженим. Тому, говорячи про науку, ми говоримо лише про окрему конкретну її версію. Виховання так, а не інакше сприймати сенс, форму, цінність чогось позбавляє нас можливості бачити те, що не узгоджується з попереднім уявленням.

Тож, випливає наступна залежність:

1.Екстерналізація (пошук фактів ззовні)

2. Обєктивізація (формування очевидності, вроблення стійкого стилю мислення)

3. інтернаціоналізація (вкорінення уявлень, парадигм у свідомість)

 

 

Крім того, що наш «зір» дуже обмежений, ми часто його ще більше «обрізаємо», розглядаючи окрему науку як суму фактів, дат. Адже тоді вона перетворюється на щось «паперове», «мертве тіло» і ми втрачаємо найважливі, чим наповнена наука, її сенс. Адже часто важливішим є не сам факт, а зв'язок «причина-наслідок»