Опитування та його види. Переваги та недоліки

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соц-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформльовані запитання.

Опитування – прийом отримання інформації про суб’єктивний світ людей, їх схильності, мотиви діяльності та думки. Говорячи про наміри, краще всього судити по вчинкам, а не по словам. Опитування дозволяє подумки моделювати будь-які потрібні експериментатору ситуації для того,щоб проявити схильності і мотиви людини.

Ще опитування є майже універсальним методом. Воно дозволяє отримати знання про внутрішні побудження людей. Але використовувати опитування треба «обережно», зокрема знаючи кого, де, як опитувати.

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Опитування за анкетою має чітко фіксований порядок, зміст і форму питань, чітке вказання способів відповіді, при чому вони реєструються опитуваним або наодинці з самим собою (заочне), або в присутності анкетера (пряме).Анкетні опитування класифікуються по змісту і конструкції питань,що задаються. Розрізняють відкриті опитування, коли опитувані в вільній формі виражають свої думки, і закриті, коли всі варіанти відповідей є заздалегідь передбаченими. Напівзакриті комбінують в собі 2 процедури. Існують різноманітні класифікації анкет: анкети про події, на роз’яснення ціннісних орієнтацій і думок,статистичні анкети тощо.Запитання анкети різняться також і за функціями. Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища. Неосновні спрямовані на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри, запитання-пастки), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента.У сучасних соціологічних дослідженнях використовують декілька видів анкетування: роздаткове, поштове, пресове. Найпоширеніше роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид опитування найнадійніший. Він гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стопроцентне їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння анкетера встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет і одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—3 особи). Цей метод дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі й у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага — можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети. Але водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Одна з найголовніших проблем — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один — відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповнення, використання порад інших осіб.Останнім часом набуває поширення пресове опитування — вид анкетування, за якого анкети публікують у газеті чи журналі. Кількість повернутих анкет тут невелика, як правило, не більше декількох процентів усієї сукупності читачів видання. Але за великого тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Адже погляди тих, хто надіслав анкети можуть відрізнятися від більшості, тих хто їх не надіслав.

Щодо достовірності зібраної інформації опитування передбачає такі основні фази:

• Адаптацію
• Досягнення поставленої мети
• Завершення опитування.

 

 

Інтерв’ю як вид опитування. Основні проблеми та шляхи подолання

Інтерв’ю - розмова, що проводиться по заздалегідь спланованому плану, що передбачає прямий контакт інтервь’єра з респондентом, при чому запис відповіді здійснюється або інтерв’юєраом або на плівку.

Є безліч різновидів інтерв'ю. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв'ю (вивчення подій минулого, уточнення фактів) та інтерв'ю думок, мета яких виявлення оцінок, поглядів, суджень. За технікою проведення істотно різняться вільні, нестандартизовані і формалізовані інтерв'ю. Вільні інтерв’ю - це тривала бесіда (кілька годин) без суворої деталізації питань, але за загальною програмою ("путівник інтерв'ю). Стандартизовані інтерв'ю передбачають, формалізовані спостереження, детальну розробку всієї процедури, включаючи загальний план бесіди, послідовність і конструкцію питань, варіанти можливих відповідей.

Залежно від особливостей процедури інтерв'ю може бути інтенсивним ("клінічним, тобто глибоким, триваючим іноді годинами) і фокусованим на виявлення відносно вузького кола реакцій опитуваного. Мета клінічного інтерв'ю - отримати відомості про внутрішні мотиви, мотиви, схильностях опитуваних, а фокусованого - добути інформацію про реакції суб'єкта на заднє вплив. За допомогою фокусованого інтерв’ю вивчають в якій мірі людина реагує на окремі компоненти інформації.

Головна проблема інтерв'ю - зведення до мінімуму впливу особистості інтерв'юера. Завдання інтерв’юера полягає в тому, щоб уникнути цієї небезпеки і постаратися неупереджено і об'єктивно зареєструвати відповіді респондента на плановані питання. Ще один вихід- спеціальне навчання інтерв’юєра.

Необхідно дотримуватися деяких правил при проведенні інтерв’ю:

1. Зрозуміла лексика і мова

2. Високий рівень ясності питання(програмні питання, питання з подвійним запереченням)

3. Не використовувати еталони середнього та оціночні вирази (суб’єктивна думка)

4. Виключення «прямих» питань

5. Уникнення стереотипних запитань (викликають стереотипні відповіді)

6. Розподілення питань за їх важкістю (щоб респондент не втомлювався)

7. Вести бесіду в середньому темпі, не дуже швидкому і не дуже повільному

8. Обстановка повинна бути спокійною, що сприяє розмові

Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов’язані із ним проблеми. Шкалування за Лайкертом та Гуттманом.

Шкалування – це процедура поєднання ряду відносно вузьких показників в єдину сумарну міру, яка приймається за відображення більш широкого основного поняття, частиною якого є кожна окрема ознака.

Уніфікована міра, що відображає певне основне поняття, називається шкалою. Часткове значення ступеню кожного окремого випадку основного поняття називається шкальною оцінкою. Шкалування, або побудова шкали, - це процедура, за допомогою якої дослідник формує шкалу і приписує окремим випадкам оцінки на цій шкалі.

При відборі і інтерпритації компонентів шкали виникають 2 проблеми, повязані з поняттями валідності та надійності. Валідність – ступінь відповідності вимірюваннь понняттям, які ці вимірювання повинні відображати. Надійність – стійкість отриманих за допомогою вимірювання значень. Завданням надійності є те, щоб різні показники, що є компонентами шкали, були повязані один з одним послідовно. Якщо показники є непослідовними чи двозначними, то основані на них спостереження можуть бути хибними.

Шкал-ням за Лайкертом.

Проста методика, відповідно до якої кожному респоспонденту надається деяка серія стверджень, які потребують оціночних суджень. Пропонується сказати респонденту згоден чи не згоден з певним твердженням. Кожній відповіді приписується оцінка в діапазоні від 1-5. Кінцевий результат, отримується шляхом додавання оцінок, що проставлені навпроти відповідей респондента, а доалі цю суму розділити на кількість стверджень.

Передбачається чим вища оцінка, отримана в рамках даної шкали, тим більша кількість вимірюваної ознаки притамано респонденту.

Недолік: ми нічого не знаємо про взаємодію між окремими компонентами шкали (Кожний з них дійсно може виміряти різні аспекти того самого основної ознаки й на перший погляд так воно і є, однак ми не можемо бути в цьому абсолютно впевнені. Дослідники часто намагаються обійти це утруднення, упевнившись у тому, що між пунктами шкали існує високий ступінь кореляції, але при цьому найчастіше порушуються деякі статистичні допущення, що стосуються виміри ступеня кореляції.). Також некоретно додавати оцінки один з одною., а тим паче усереднювати їх. Більш правильною процедурою є знаходження на основі відповідей сер. величини іншого вигляду – медіани, яка потім приписується респонденту в якості оцінки шкали.

Шкал-ня за Гуттманом.

Цей метод виходить з того, що деякі типи поведінки повєязані один з одною так, що послуговування одним з них досягається з великими труднощами, ніж послуговування іншим.

Процедура подібна до попереднього шкал-ня. Респондентів прохають проставити навпроти кожного ствердженяя «+», якщо згодні або «-» якщо ні. Цей метод забезпечує адекватний спосіб знаходження ступеня ознаки, що характерна для респондента, і ступінь відповідності компонентів. Для аналізу результатів будується таблиця, яка зображає гіпотетичний розподіл відповідей по шкалі Гуттмана. Кожна строка таблиці являє собою групу респондентів, що дали відповідь на запропановані ствердження.

Групи респондентів для яких характерний будь-який з наборів відповідей назив. Типами ідеальної шкали.

В кожній строчці підраховується ідеальні оцінки і похибки. Ризик хибного висновку розрах за коефіцієнтом відтворення за Гуттманом.