ТОП 10:

Класифікація методів масового опитування



Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.
Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.
Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення. Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосереджують увагу на способі її повернення після заповнення, її текст повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину найчастіше розміщують на титульному аркуші.
Наступним структурним елементом анкети є контактні запитання. їх мета — зацікавити респондента, полегшити йому входження у проблему. Тому вони повинні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо легкі відповіді на них.
Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завданнями дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Наприклад: «На цьому закінчуємо розмову про Вашу роботу. Тепер декілька запитань про Ваші можливості щодо проведення вільного часу».
Після основних вміщують запитання для з'ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. Наприкінці дають декілька запитань, які повинні зняти психологічне напруження в опитуваних, допомогти їм усвідомити необхідність і значущість здійсненої ними роботи.
Запитання анкети є висловлюваннями, розрахованими на одержання інформації, що дає змогу опера-ціоналізувати ознаки певного соціального явища.
Схема 21. Різновиди запитань анкет

За структурою запитання анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтерна-тивні). У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і неальтернативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запитання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».
За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують непрямі запитання, пропонучи на його розгляд уявну ситуацію, яка не вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.
Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні — на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).
Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості для респондента ухилитися від відповіді або дати невизначену відповідь. З цією метою в анкеті передбачають такі варіанти відповідей, як «мені важко відповісти», «як коли», «буває по-різному» тощо. Важливо також, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок. При формулюванні оціночних запитань і варіантів відповідей обов'язково стежать за збалансованістю позитивних і негативних суджень.
Суттєве значення має і зовнішній вигляд анкети: якість паперу, чіткість шрифту. Текст запитання і варіанти відповідей доцільно друкувати різними шрифтами. Це стосується також нумерації запитань і відповідей, різноманітних пояснень. Значну роль у графічному оформленні відіграють ілюстративні матеріали, вказівні стрілки. Вони знімають втому, дають змогу адекватно сприйняти зміст запитання, вказують на перехід до нової теми тощо.
Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин.
Загалом запитання повинні відповідати завданням дослідження, тобто забезпечувати одержання інформації саме про досліджувані ознаки, а також можливостям респондентів як джерел інформації.
У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.
Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—3 особи). Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі у важкодо-ступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. І Ще одна перевага — можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.
Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один недолік — відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповнення, використання порад інших осіб.
Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсотків читачів конкретного видання. Але за значного тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії. Важливіше, що ті, хто відповів на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або тим й іншим одночасно. Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. А це відкриває сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до порушуваної проблеми. Подібні самоінтерв'ю значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.
Метод інтерв'ю
У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено передусім дефіцитом спеціально підготовлених інтерв'юерів.
Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.
Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.
Для одержання одного й того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видасться незрозумілим.
Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.
Інтерв'ю найчастіше проводять за місцем роботи, занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільніший при дослідженні виробничих або навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з їх діяльністю. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.
За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю.
Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.
За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої в отримайні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.
За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.
В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним.
Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер, від особистості якого багато в чому залежать достовірність і надійність одержаної інформації. Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре знати тему і техніку ведення інтерв'ю.
Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування.
Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.
До питальників додають так звані протоколи інтерв'юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.
На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення, (найчастіше респондент погоджується на короткотривале інтерв'ю).
Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю. '
Однак організація і проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.
Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.
Метод експертних оцінок
Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціальної інформації про певні аспекти об'єкта дослідження є представники цього самого об'єкта. Однак на практиці буває важко або взагалі неможливо встановити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозування зміни соціального явища, процесу, об'єктивного оцінювання таких аспектів діяльності й особистісних рис людей, щодо яких їх самооцінка може бути неадекватною. Така інформація може надходити тільки від компетентних осіб — експертів, які мають глибокі знання про предмет чи оо'єкт дослідження.
Формуючи групу експертів, на першому етапі їх відбору доцільно скористатися такими критеріями, як рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попередній список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому най-підготовленіших осіб. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів — компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти (наприклад, з допомогою соціо-метричного опитування).
Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, коли вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економістів.
До основних функцій методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні належать:
— прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;
— оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;
— атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.
Прогностична експертна оцінка може бути застосована щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, глобальних і локальних проблем.
В експертних опитуваннях анонімність, як правило, втрачає будь-який смисл, оскільки експерт є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.
Основний інструментарій експертних опитувань (анкета, бланк-інтерв'ю) розроблений за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер. Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які передбачають повну свободу вибору форми відповіді.
Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу — обмін думками. Вона передбачає одночасну присутність усіх експертів за «круглим столом», де і відбувається з'ясування домінуючої позиції з порушеного дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в кілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.
Під час вироблення управлінських рішень за допомогою соціологічних досліджень іноді постає проблема достовірності результатів масового опитування, правомірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті питання, які за структурою ідентичні питанням анкети масового опитування. Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації та чинників, які цікавлять дослідника, висловити щодо поставлених питань неупереджені, всебічно виважені міркування.
Останнім часом використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, який заповнюють експерти колективно, зумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи колектив загалом.
Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.
Соціометричне опитування
Специфічними та особливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії. Мала група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Термін «соціометрія» (лат. societas — спіль-ч ність, суспільство і metria — вимірювання) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках його почали використовувати наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування при вивченні соціальних явищ математичних методів. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено (1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу малих груп, він сформулював і стратегічне завдання соціометрії, яке, на його думку, полягає у забезпеченні таких умов на виробництві та в житловому приміщенні, за яких люди працювали б і жили в симпатичному і симпатизуючому їм оточенні.
Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколектив-них зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.
Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.
Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток малих соціальних груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.
Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке зміцнює взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважають, що нижня межа чисельності малої групи — 3, верхня — 15—20 осіб.
У процедурному аспекті соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:
— вибір (виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);
— відхилення — негативний вибір (небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);
— нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).
Після створення програми дослідження необхідно виробити соціометричний критерій, тобто питання, яке ставлять усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.
Соціометричний критерій повинен:
а) націлювати суб'єкта на вибір іншого члена групи для спільного вирішення певного завдання чи відхилення його;
б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;
в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;
г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.
Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативний і гностичний. Комунікативні соціометричні критерії. Використовують для вимірювання реальних або уявних стосунків у групі, з'ясування бачення кожним членом групи свого безпосереднього оточення. Гностичні соціометричні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере для спільного вирішення певного завдання саме її, а хто — знехтує. Якщо комунікативний критерій: «Кого б Ви обрали своїм старостою?», то гностичний звучав би: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?». В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.
У соціометрії поширені й дихотомічні (грец. dichotomia — поділ на дві частини) критерії, які дають змогу точніше з'ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію).
Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т. д.?».
Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непара-метричною.
Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.
За соціометричного опитування кожному респондентові вручають соціометричну анкету (картку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують (наприклад, номером у списку групи). Соціометрична картка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення картки, гарантують анонімність. У кінці, після запитань, дякують респонденту за співробітництво. У картці повинно бути не більше 7—8 критеріїв.
Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.
Соціоматриця — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи. Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Особливо надійні дані надає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів, часто неможливе без проведення попередніх соціо-метричних опитувань.

Соціологічне запитання та його особливості.Соц питання як шкала.

Метричні шкали дозволяють зафіксувати величину інтервалу між різними пунктами. На жаль, метричні шкали дуже рідко використовуються в соціологічних дослідженнях. Адже головна складність у побудові такої шкали — обґрунтування рівності або різниці і дистанції між різними пунктами. Кожна шкала повинна мати відповідну обґрунтованість, надійність та стійкість отриманої інформації.

Обґрунтованість шкали визначається адекватністю способів, які допомагають отримати заплановану згідно з програмою інформацію у відповідності до завдань та гіпотез дослідження.

Надійність шкали залежить від стійкості отриманої інформації; тобто, при повторенні процедури збору інформації отримуються аналогічні розподілення відповідей. Зрозуміло, що можлива дисперсія (відхилення) у відповідях, але вона повинна бути мінімальною. Надійність отриманих даних залежить також від ступеня точності та правильності вимірювання вихідної інформації. Правильність визначається завдяки критерію відсутності систематичної помилки, зміщення у певну сторону або, наприклад, наявності пропусків у відповідях на запитання анкети. Якщо респонденту запропонувати 5 варіантів відповіді на певне запитання, але жоден варіант "не працює" у пілотажному дослідженні, потрібно змінити формулювання запитання або поміркувати над створенням шкали, яка повинна бути адекватна цілям, завданням, гіпотезі дослідження та фіксувати об'єктивну й надійну соціальну інформацію.

Специфічність соціологічних запитань полягає в тому, що за їх допомогою вимірюються визначені показники, які мають відношення до предмета дослідження, - наприклад, думки чи настанови респондента з проблем, які цікавлять дослідника, деякі соціально-демографічні характеристики респондентів тощо.

Отже, соціологічні запитання (бланк інтерв'ю, анкета) є вимірювальним інструментом, основне призначення якого - виміряння визначених факторів, які пов'язані з особистістю респондента.

Критерієм оцінки якості інструментів виміряння, як правило, виступають стійкість та обґрунтованість.Основні типи запитання, які використовуються в соціологічному інтерв’ю

Різноманітність запитань, які задаються респонденту, можна впорядкувати у чотирьох напрямах з позиції:

· мети, з якою задається запитання;

· наявності чи відсутності можливих відповідей;

· змісту запитання:

· застосування чи ні карток.

Залежно від мети постановки запитання вони поділяються на такі типи: змістовні, чи результативні, та функціональні. За допомогою змістовних запитань дослідник робить висновки про визначені явища та їх взаємозв'язки. Для функціональних запитань на першому плані стоїть функція оптимізації, упорядкування ходу опитування. Хоча дослідник намагається підібрати такі функціональні запитання, які мають для нього змістовне значення, часто такі запитання навіть не обробляються.

Можна відмітити декілька видів функціональних запитань:

· контактні функціонально-психологічні,

· фільтри,

· контрольні.

Функціонально-психологічні запитання використовуються для зняття напруження, для переходу від однієї теми до іншої, а також, для зняття настанов, які можуть виникнути в респондента.

Запитання-фільтри. Перш ніж задавати респонденту змістовне запитання, треба з'ясувати, чи належить він до тієї групи людей, для яких призначене це запитання.

Контрольні запитання набули широкого розповсюдження у практиці соціологічних досліджень. їх призначення - перевірка достовірності даних.

Запитання також поділяються на відкриті та закриті залежно від того, чи пропонуються після їх формулювання можливі відповіді.

Дозакритихвідносяться запитання, в яких респонденту пропонується одна чи декілька можливих відповідей Йому може бути запропоновано якимось чином помітити чи підкреслити обрану відповідь в анкеті, при інтерв'ю можливі відповіді зачитуються чи показуються на картках. Існує декілька видів закритих запитань, "так-ні", альтернативні та "запитання-меню".

Напівзакрите запитання. Якщо немає впевненості в тому, що для вираження своєї думки опитуваному достатньо наведеного переліку можливих відповідей, доцільно застосування напівзакритого запитання. Воно надає опитуваному можливість чи ухилитися від вибору саме цих альтернатив, якщо є альтернативи "не можу сказати точно", "не замислювався над цим", "не пам'ятаю", чи відповісти по-своєму (альтернатива "запишіть, будь ласка, свою думку, якщо приведеш варіанти Вас не задовольняють").

Відкрите запитання. Вони не пропонують можливих варіантів, і відповіді на них повністю записуються інтерв'юером чи самим опитуваним.

Кількість вільного місця чи кількість ліній, які залишені для відповіді, допомагають респонденту визначитися, наскільки велику відповідь від нього хочуть отримати.

Змістовні запитання. Вони поділяються на:

· запитання про факти;

· запитання про знання;

· запитання про думки, настанови, мотиви поведінки.

 

 

1. Суть і застосування якісних досліджень. Якісні дослідження спрямовані на одержання глибинної мотивації споживача, розгорнутої інформації про предмет дослідження. Ці методи припускають збір інформації у вільній формі. Якісні методи є джерелом формування гіпотез і продуктивних ідей. Завдання методів якісних досліджень одержати розвідницькі дані, а не кількісний розподіл думок. В якісних методах для того, щоб пояснити, інтерпретувати поняття, використовують не цифри, а слова. Отримані якісними методами дані не підлягають кількісному аналізу. Простіше кажучи, вони відповідають не на запитання «скільки», а на запитання «що», «як» і «чому». Цей тип досліджень не дає підстав стверджувати, що «25% наших споживачів думають так-то». Проте якісні методи дуже добре допомагають у ситуації, коли необхідно одержати інформацію з недостатньо вивченої проблеми, коли не зовсім зрозуміло, що саме потрібно запитувати у респондента.

Якісні дослідження використовуються для збору інформації про мотивації, цінності, настрої споживачів. Якісні методи забезпечують більш глибоке розуміння процесів, що відбуваються у свідомості споживача, сприяють виявленню моделей і звичок споживання, дають можливість визначити причину тієї або іншої реакції на продукт, упаковку або рекламні матеріали.

Якісні методи ефективно застосовуються у випадках, коли необхідно:

· одержати глибинне розуміння моделей споживання, споживчої поведінки і факторів, що визначають вибір споживача; його звичок, переваг;

· вивчити процес прийняття рішень про купівлю;

· описати ставлення споживача до продуктів, брендів і кампаній;

· оцінити ступінь задоволеності існуючими продуктами.

 

Основні різновиди якісних методів:

· глибинні інтерв'ю (інтерв'ю у вільній формі на певну тему);

· напівформалізовані інтерв'ю (сполучення формалізованого та вільного інтерв'ю);

· експертні інтерв'ю;

· фокус-групові дискусії;

· спостереження;

· експеримент.

 

 

Гайд глибинного інтерв’ю

 

Інтерв'ю-гайд - вид глибинного інтерв'ю, являє собою сукупність питань на конкретну тему. Воно служить своєрідним керівництвом для інтерв'юера (гайд), що дозволяє йому задати напрямок опитування та максимально розкрити тему, що цікавить. Метод Гайда використовує, як правило, відкриті питання, що дозволяють отримати розгорнуту відповідь. При цьому одержувані відповіді не схожі між собою, а цілком індивідуальні. Інтерв'ю-гайд має чітку структуру і всі питання розділені на логічні блоки. Кожен смисловий блок представлений серією запитань, які дозволяють максимально повно розкрити тему і отримати обгрунтовані відповіді, засновані на фактах.

Гайд [англ. guide - орієнтир, путівник, керівництво] - план якісного маркетингового дослідження, групового (фокусні інтерв'ю, експрес-тестінг) або індивідуального (глибинні інтерв'ю, персоніфіковані занурення у форматі інтерв'ю, експертні інтерв'ю). Використання Г. акцентує увагу на таких аспектах проведення вищеперелічених форм досліджень:

- структура інтерв'ювання;

-застосовувані методики;

-рівень залученості модератора;

-оцінка цільової аудиторії;

-розмір груп;

-кількість груп або інтерв'ю в рамках серії.

Існує кілька підходів до формування структури Г. Один з них полягає в постановці питань з подальшою їх угрупуванням в тематичні блоки для обговорення. Інший полягає в попередньої формулюванні завдань дослідження з подальшою їх деталізацією в списку питань, що піднімаються модератором в ході інтерв'ю. При створенні плану якісного дослідження використовується подібний смисловий порядок питань, як і при використанні інших соціологічних методах, наприклад при анкетуванні. Збереження спонтанності висловлень респондентів - важливий чинник отримання якісної інформації, тому спочатку задум дослідника невідомий респонденту. Г. містить у собі структуру збору інформації. Під структурою розуміються межі обговорення досліджуваної теми, усередині яких дискусія направляється модератором для реалізації завдань дослідження. З одного боку, можливий вкрай високий рівень структуризації з точним обсягом часу, який виділяється для кожної з тем, з іншого боку, структура може бути близька моделі брейнсторминга - мозкової атаки, в якій кожен респондент вільний обговорювати будь-яку тему, яку він вважає важливою для розглянутого об'єкта . Надмірна деталізація може призвести до обмеження свободи вираження респондента і підвищеного впливу модератора на фактичну інформацію, наприклад, респонденти у фокус-групах менше спілкуються між собою і більше очікують питання модератора. Структурування якісного дослідження в Г. важливо, оскільки воно:

- значно полегшує подальший аналіз даних;

-усуває можливі різночитання в мові респондентів і дослідника

-допомагає зіставити погляд на досліджувану проблему з боку соціолога і учасника дискусії;

-дозволяє охопити всі теми, що мають безпосередній інтерес;

-вносить порядок, чіткість і акуратність в отримувані дані;

-полегшує порівняння груп, респондентів один з одним;

-зменшує різночитання в розумінні тим в проекті за участю декількох модераторів;

-контролює глибину аналізу проблеми.

Підвищена детальність у структурі питань необов'язково вимагає від модератора або інтерв'юера слідувати Г. досконально; навпаки, раціональний порядок запитань сприяє спонтанному виникненню необхідних для дослідження тем. При цьому велика кількість питань служить модератору або інтерв'юеру певного роду підказкою для винесення на обговорення тих чи інших тем у певному порядку. Ключовими вимогами до питань, сформульованим у Г., є їх доступність для розуміння в інтерв'юйованих аудиторіях, як правило, сильно розрізняються як за соціальною, так і за освітнім рівням. Також важливо забезпечити лаконічність і відкритість питань, однозначність розуміння і трактування слів.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.182.28 (0.024 с.)