Теоретико-методологічна частина програми

Спочатку конструюється теоретико-методологічний розділ програми, зміст якого визначає все наступне, а в кінцевому рахунку – результати дослідження, їх валідність та якісність. Розробка цієї найважливішої частини дослідницької програми припускає максимально чіткі формулювання:

1. теми дослідження, що фіксується у назві дослідницького проекту;

2. характеристики вихідних уявлень про дану тему, ступінь її вивченості соціологією;

3. мети дослідження;

4. завдань дослідження;

5. об’єкта дослідження;

6. предмета аналізу;

7. вихідних теоретичних понять (категорій) дослідження;

8. операціоналізуючих ці поняття емпіричних категорій (індикаторів, категорій

аналізу, одиниць аналізу й одиниць рахунка);

9. гіпотез, вірогідність яких встановлюватиметься в даному дослідженні.

 

Формулювання теми дослідження

Як правило, замовник визначає не тему, а проблему дослідження

Очевидно,що від того, як буде сформульована тема дослідження, залежить уся наступна робота соціолога. Тому йому необхідно уточнити в замовника, що ж йому хочеться довідатися найбільшою мірою, підказати йому можливі варіації проблеми, спільно вибрати придатну тему і затвердити її спільним рішенням.

Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічного дослідження. Він нерозривно пов'язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмета соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження. Соціальна проблема тісно пов'язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості, товарах чи послугах тощо.

Для того, щоб обґрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно виконати її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з'ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини та з'ясовуються їх взаємозв'язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізувати його або перешкоджати його розвитку.

 

Вихідні уявлення про тему дослідження

Мова йде про ступінь її вивченості як на теоретичному, так і на емпіричному рівні соціології

Соціолог зобов’язаний пізнати досвід колег з вивчення даної проблеми і з’ясувати, які аспекти даної проблеми емпірично досліджені краще, а які гірше. Пам’ятаючи про те, що досліджувати треба непізнані і/чи суперечливі грані проблеми, він, спочатку у своїй свідомості, а потім у програмі свого дослідження, характеризує (у стиснутому вигляді) міру пізнання соціологією тієї проблеми, за вивчення якої береться.

 

Мета дослідження

Мета – кінцевий результат, якого соціолог хоче досягти в дослідженні.

В емпіричних соціологічних проектах, реалізованих колективами дослідників,

можуть ставитися і зважуватися кілька завдань одночасно. Буває і так, що по ходу дослідження приходиться змінювати його мету (і) у силу якісної зміни соціальної ситуації. У такому випадку зміна цільової настанови узгоджується з замовником і відбивається в дослідницькій програмі.

Мета - це очікуваний остаточний результат дослідження, який визначає його загальну спрямованість. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване насамперед на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Хоча основною метою може бути звичайний збір інформації, в умовах її недостатності, або ж дослідження з метою формування, перевірки нових теоретичних положень, тощо. Для чіткішого з'ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.

Завдання дослідження

Завдання дослідження – система досліджуваних питань, відповідь на які забезпечує досягнення мети дослідження. Вони розділяються на основні (орієнтовані на виявлення сутності проблеми) і додаткові, що стосуються окремих аспектів проблеми. Завдання дослідження формулюються в системному вигляді за правилами логіки, при цьому додаткові завдання виступають у ролі конкретизацій і деталізацій основних. Кількість завдань залежить від проблеми, ступеня її вивченості, мети дослідження, інтересів замовника, а також потенцій дослідників, їх можливостей проникнути всередину проблеми.

Формулювання завдань – відповідальна процедура, тому що та чи інша їх постановка зобов’яже до відповідного цим постановкам конструювання всіх наступних компонентів дослідницької програми.

 

Об’єкт дослідження

Об'єкт у соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), на які спрямоване наукове пізнання. В широкому значенні об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів, які і є носіями певної соціальної інформації, проблеми яку нам потрібно дослідити.

Визначення об'єкта дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати такі ознаки об'єкта:

1) просторові (місто, регіон, країна);

2) часові (період, який охоплюється дослідженням);

3) галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);

4) соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан) та інші, які можуть зацікавити дослідника.

Предмет дослідження

Предмет дослідження – найбільш істотні властивості досліджуваного об’єкта,

аналіз яких особливо значущий для вирішення завдань дослідження.

На визначення предмета впливають: а) реальні властивості об’єкта, б) знання дослідника про ці властивості, в) цільова настанова, г) завдання дослідження. Для вирішення різних завдань той самий об’єкт може розглядатися через призму різних предметів.

Будь-яке переформулювання об’єкта, мети і завдань дослідження призводить

до видозміни його предмета, тобто тієї головної призми, через яку дослідник буде розглядати (аналізувати) проблему. Але в будь-якому випадку визначення предмета аналізу не можна зводити до одного-двох формулювань.

Предмет дослідження завжди має системно-структурний характер, припускає різноаспектний аналіз істотних властивостей об’єкта. Тому його опис повинен мати системно-структурну форму. Тільки при цій умові може бути забезпечений: а) належний вибір понять дослідження, б) їх бажана операціоналізація, в) висування адекватних дослідницьких гіпотез.

 

Вихідні теоретичні поняття

Будь-яке емпіричне дослідження базується на тій чи іншій соціологічній теорії, а тому оперує відповідними цій теорії поняттями.

Тому обов’язковою умовою чіткості і науковості дослідницької програми виступає недвозначна вказівка на те, у рамках якої парадигми й у світлі якої соціологічної концепції проводиться дослідження.

 

Операціоналізація понять

Під час аналізу проблеми, предмета, об’єкта, мети, завдань дослідження використовуються певні абстрактні, узагальнені поняття. Часто вони можуть мати різний соціальний контекст, різне тлумачення, різні рівні конкретності. Відповідно, потрібно здійснити інтерпретацію таких понять – здійснити їх тлумачення, пояснення.

Операціоналізація понять – це переклад змісту загальних понять в одиничні,

емпірично фіксовані індикатори. Без емпіричної інтерпретації загальних понять неможливе емпіричне дослідження. Дана процедура, мабуть, найскладніша на етапі розробки дослідницької програми. Її реалізація, по суті, означає розробку концеп-туальної схеми дослідження і створення передумов для висування гіпотез.

Суть операціоналізації будь-якого поняття полягає в його емпіричному тлумаченні,тобто перебуванні таких конкретизацій поняття, що виражають важливі характеристики об’єкта, доступні виміру соціологічними методами. Ознаки об’єкта, що піддаються виміру, називаються емпіричними індикаторами.

Реєстрація індикаторів може відбуватися на основі різних методів, технік і процедур,але при обов’язковому дотриманні загального правила – вичленовування категорій аналізу, одиниць аналізу й одиниць рахунку.

Категорії аналізу – емпіричні поняття, встановлені в підсумку операціоналізації теоретичної категорії і які виражають змістовні ознаки об’єкта, що піддаються соціологічному виміру.

Одиниці аналізу – елементи (частини, структури, підсистеми) досліджуваного

об’єкта, що будуть вимірятися.

Одиниці рахунку – кількісне вираження одиниць аналізу (чисельність людей, їх

певних вчинків, висловлювань, думок тощо), що дозволяє фіксувати частоту прояву досліджуваної ознаки об’єкта.

 

Гіпотези дослідження

Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. У методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези ставляться певні вимоги. Вона повинна:

■ відповідати теорії (загальній або загальносоціологічній);

■ бути науково обґрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);

■ мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпірично;

■ бути логічною та несуперечливою.

Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави, які містять припущення про стан, форму, напрямок розвитку і т.п. соціального процесу (об’єкта, події і т.п.), який вивчається, та гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших, і пояснюють їх.

Гіпотези дослідження – апріорні (додослідні) припущення, істинність яких потрібно або довести, або спростувати. Це своєрідні прогнозні оцінки очікуваного рішення завдань дослідження. Тому в кількісному відношенні їх не може бути менше, ніж завдань. Як правило, їх значно більше, тому що під одне завдання вибудовується кілька гіпотез. Чим більше гіпотез і чим точніше вони відповідають розв’язуваним завданням, тим багатше буде дослідження, тим більше коштовною, практично корисною стане отримана інформація.

Розрізняють описові (чи структурні) і пояснювальні (детермінаційні) гіпотези.

Перш і – наукові припущення про структуру тих явищ і процесів, що підлягають аналізу. Другі – припущення про причинно-наслідкову взаємозалежність (детермінацію) аналізованих явищ і процесів.

В емпіричних дослідженнях використовуються,як правило, обидва типи гіпотез, але перевага надається пояснювальним, тому що на основі перевірки їх істинності відкривається можливість формулювання конкретних рекомендацій.

Робочі гіпотези – своєрідний місток, що з’єднує теоретико-методологічний і процедурно-методичний розділи програми. Їх зміст визначає те, які методи, інструменти, процедури і техніки доцільно застосувати для встановлення істинності чи хибності апріорних припущень.