Культура як соціальна система: визначення поняття та фундаментальні ознаки культури.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура як соціальна система: визначення поняття та фундаментальні ознаки культури.



Поняття культура є невід’ємною частиною поняття суспільства. Коли ми вживаємо слово «культура» у звичайній повсякденній розмові, ми часто маємо на увазі еквівалент «високих духовних речей» — мистецтва, літератури, музики і живопису. В ужитку соціологів цей термін включає в себе ці види діяльності, але не тільки їх. Культура має стосунок до стилю життя окремих членів або соціальних груп суспільства: одяг, шлюбні звичаї та родине життя, моделі трудової активності, релігійні церемонії, структуру дозвілля. Культура — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, що є спільними для людей, які пов’язані певним способом життя.

«Культура» концептуально відрізняється від «суспільства», але між цими двома поняттями існують тісні зв'язки. Культура є складним динамічним утворенням, яке має винятково соціальну природу. Жодна культура не може існувати без суспільства. Але так само і суспільства не можуть існувати без культури. Без культури ми взагалі не були б людьми в тому значенні, якого ми звичайно надаємо цьому терміну. Ми не мали б мови, щоб висловлювати думки, не мали б відчуття самоусвідомлення, і наша спроможність мислити чи робити висновки була б дуже обмеженою. Люди мають багато біологічних потреб: в харчуванні, продовженні роду тощо. Ці потреби змушують шукати найкращі способи їх задоволення. У процесі задоволення потреб люди творять культуру, яка сприяє виконанню своїх бажань і здійсненню спільної діяльності. Людина творить культуру, тому що вона (людина), на відміну від тварин, здатна навчати і навчатися шляхом взаємодії з іншими людьми. Тварина живе лише інстинктами і власним досвідом, а людина вирішує свої проблеми, застосовуючи мудрість та досвід багатьох поколінь.

Дж. Мердок виокремив сім фундаментальних характеристик культури:

1. Культура передається через навчання, тобто культура не є інстинктивною, не є вродженою та не передається біологічно. Вона складається з певних навичок - таких засобів реагування, що набуваються кожним індивідом у процесі навчання, яке триває протягом всього життя, починаючи з народження.

Наслідок: якщо культура передається через навчання, то з цієї універ­сальності навчання випливає "лише" певна одноманітність усіх людських культур, що передаються через навчання.

2. Культура прищеплюється через виховання: лише людина здатна значною мірою передавати набуті навички своїм нащадкам. Більшість навичок, набутих людьми у процесі навчання, передаються від батьків до дітей протягом багатьох поколінь. Прищеплюючись кожного разу, вони перетворюються на тривкі в часі та відносно незалежні від індивідуальних носіїв утворення, що є чудовим приводом позначити таку сукупність навичок як культуру.

Наслідок: якщо культури прищеплюються через виховання, то всі Культури повинні мати відбиток виховання. Виховання означає не лише передачу технічних навичок та знань, а також дисциплінування тваринних імпульсів дитини з метою її пристосування до соціального життя. У людсь­кій поведінці повинні проявлятися деякі регулярні якості, що відобража­ють засоби, за допомогою яких ці імпульси пов'язуються та перенаправляються у ранні роки життя дитини, тим самим визначаючи її подальший особистісний розвиток.

3. Культура соціальна: культурні навички та звички зберігаються протягом часу не тому, що передаються в процесі навчання та прищеплюються через виховання, а насамперед тому, що є соціальними, тобто вони, з одного вику, властиві людям, що мешкають у колективах, а з іншого боку – зберігають свою відносну одноманітність під впливом соціальних факторів.

Наслідок: культура є соціальною, а звідси, у певному сенсі, одноманітною, тому що її складові елементи забезпечують виживання певної спільноти. Серед таких культурних універсалій необхідно виокремити почуття колективної згуртованості, механізми соціального контролю, організаціюі захисту від ворожого середовища та забезпечення процесу відтворення населення.

4. Культура ідеаційна: групові звички, що становлять культуру, здебільшого концептуалізовані як ідеальні норми, або взірці поведінки. Тобто більшість людей демонструє значний ступінь осягнення своїх культурнихнорм, здатність відокремити їх від суто індивідуальних звичок, концептуалізувати розповідати про них у дрібницях (зокрема, про обставини, що­до яких кожна норма є релевантною, та санкції за їхнє порушення). Звідси (лише у певному сенсі) культуру слід розуміти як ідеаційне утворення, а окремий її елемент - як ідею щодо відповідності певного роду поведінки певному прецеденту (зовнішнього, вербального або підсвідомого), ідею, що зазвичай сприймається та поділяється членами групи або підгрупи.

У той же час ці ідеальні норми не слід плутати з дійсною поведінкою: в кожному окремому випадку поведінка людини є реакцією на сучасний стан її організму (внутрішні спонукання) та сприйняття тієї цілісної ситуа­ції, в якій вона знаходиться. Звідси культура є лише одним з факторів, що визначає поведінку індивіда, однак внутрішні та зовнішні обставини мо­жуть спричинити більш-менш серйозні відхилення від ідеальних норм.

Наслідок: у тому ступені, в якому культура ідеаційна, ми можемо стверджувати, що всім культурам має бути притаманний певний ступінь подібності, спричинений універсальністю законів, що спрямовують симво­лічні когнітивні процеси (наприклад, у принципах магії можна відшукати

певні паралелі по всьому світу).

5. Культура забезпечує задоволення: культура завжди та обов'язково забезпечує задоволення базових біологічних потреб і вторинних потреб, що виникають на їх підґрунті. Елементи культури — це перевірені узви­чаєні засоби задоволення людиною своїх бажань у взаємодії із зовнішнім природним світом та іншими людьми. Інакше кажучи, елементи культури продовжують існувати лише за умови, що для членів суспільства вони ото­чені аурою задоволення, тобто з'єднані з таким балансом насолоди і стра­ждання, коли перше домінує. Саме це пояснює тривалість культури.

Наслідок: якщо культура задовольняє, то у всіх культурах повинні проявлятися риси подібності, оскільки базові людські потреби є однакови­ми та вимагають однакових форм задоволення .

6. Культура адаптивна: культура адаптується до географічного сере­довища; до іншого соціального середовища шляхом запозичень та реорга­нізації; біологічних та психічних потреб людського організму . Звідси "іс­торія культури являє собою послідовність унікальних подій, у якій всі нас­тупні події обумовлюються попередніми".

У цій послідовності можна виокремити два типи факторів, що впли­вають на процес адаптації культури. Перший з них пов'язаний із певними історичними подіями: це, зокрема, стосується подій, що справляють неаби­який вплив на культуру, та є зазвичай випадковими, оскільки виходять за межі культурного континууму (природні катаклізми, епідемії, різноманітні психологічні події на кшталт інтуїції та емоційних вибухів, історичні контакти з іншими народами, "оскільки люди схильні в першу чергу до вико­ристання культурних ресурсів сусідів задля вирішення власних проблем, а вже потім покладаються на свою винахідливість"). Ці фактори обумовлю­ють, але не детермінують культурні зміни.

Другий тип факторів - це процес пристосування людини, якому влас­тивий селективний характер: людина спирається на певні обставини та ви­бірково підходить до задоволення власних потреб. Наприклад, за зміною умов життя традиційні форми втрачають ауру задоволення і зникають; за­мість них виникають нові потреби, що спричиняють появу нових культурних механізмів. Таким чином, історичні та функціональні фактори взає­модіють одне з одним, визначаючи разом розвиток культури.

7. Культура інтегративна: елементи культури, що є одним з продук­тів процесу адаптації, мають тенденцію утворювати узгоджене та інтегровано ціле. Водночас повна інтеграція ніколи не досягається внаслідок руйнівного впливу на культуру історичних подій, витоки яких, як ми па­м'ятаємо, виходять за межі культурного континууму. Процес інтеграції за­ймає певний час, а задовго до завер­шення одного процесу починаються інші.

Культура за К.Гірцом: позначає історично надануу модель значень, що втілюється у символах, систему наслідуваних уявлень, що виражаються у формі символів, за допомогою яких люди спілкуються між собою та на підставі яких фіксуються і розвиваються їхні знання про життя та життєві настанови.

Культура здійснює зв'язок між тим, ким кожна людина може стати, виходячи з її здібностей, і тим, ким вона стає насправді. Стати людиною означає стати індивідом, набути індивідуальності, а індивідуальність ми набуваємо, ке­руючись патернами культури, системами значень, що історично склалися, орієнтуючись на які ми надаємо форми, порядку, смислу та напрямку на­шому життю.


41.Мова як фактор творення суспільства та людини: деякі поняття, гіпотези та результати сучасної соціолінгвістики.

Соціолінгвістику можна визначити не просто як пошук співвідношень між мовою та суп., а як пошук системної кореляції мовної структури та структ. соціальної, а також як спробу встановити каузальні (причинні) зв’язки між ними в тому чи ін. напрямку. Споч. Підґрунтям для виникнення соціолінгв. було спостереження Сепіра та Уорфа, згідно з якими мова на може розглядатись як простий посередник між нашими думками. Більш того мова обумовлює майже усе, що ми сприймаємо та відчуваємо, це спостереження згодом отримало назву гіпотеза Сепіра-Уорфа: «Ми розчленовуємо природу у напрямку, що підказується нашою рідною мовою, ми виокремлюємо у світі ті чи ін. явища зовсім не тому, що вони самоочевидні, навпаки світ предстає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, котрий повинен бути організ. нашою свідомістю, а це здебільшого означає мовною системою, що зберіг. у нашій свідомості. Ми розчленовуємо світ, організуємо його поняття та розподіляємо означення так, а не інакше саме тому що ми учасники угоди, яка приписує таку сист-цію. Така угода має силу для певного колективу та закріплена у системі моделей нашої мови. Ця угода звісно ніяк і ніким не сформул-на та лише мається на увазі, але ми учасники цієї угоди, ми взагалі не зможемо розмовляти, якщо тільки не підпишемось під сист-цію та класиф-цію, що обумовлена вказаною угодою.»

На думку Уорфа, кожна мова це не просто засіб обміну думками, це те, що формує саму думку. І не в останню чергу так склалось тому, що кожній мові притаманні свої специфічні уявлення про такі фунд-ні речі, як простір, час, матерія. Зокрема англ..мові притам. так звана об’єктивізація часу, коли останній позначається у вигляді іменників подібно того, як цими імен.познач-ся суто матеріальні речі. Таким чином наші особисті переживання таких часових явищ як мить, ранок, весна познач-ся так, як познач-ся речі. І тому вони можуть рахуватись та утворювати множину, так само як ми це робимо із речами. Тобто сказати «декілька хвилин» - це всеодно, що сказати «декілька пляшок молока». Унаслідок цього уявлення про час притам-не англ..мові нагадує світу, що розділ. на рівні відрізки, які потребують заповнення. Наслідком такого уявленя є декілька речей:

1.Поява рахунку, тобто вимірювання часу, нарах. з/п, виходячи з відробл-го часу.

2. Інтерес до точної послідовності (щоденники, календарі).

3. Інтерес до минулого (літописи).

На думку Уорфа, без об’єктивізації виникн-ня всього цього було б неможливо. І нам здається, що ця об’єктивізація є очевидною оскільки ми її засвоїли в ран-му дитинстві. Однак існ-ть культури, мова яких не передб-є цієї об’єктивізації, а отже не передб-є усіх пов’язаних з нею речей (мова індійців Хопі).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.009 с.)