Ad fontes: як розминутися з попередниками



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ad fontes: як розминутися з попередниками



ня, тиск загальноприйнятих на той час умовностей, усталені форми ви­словлення, нюанси життєвої кар'єри автора тощо;

□ чи не пропущено якоїсь деталі, що здалася попередникові неістотною, натомість на ваш погляд вона дуже важлива;

□ чи попередник був достатньо уваж­ним у фіксації цілком конкретних ре­чей — імен, географічних назв, циф­рових даних тощо.

Вашу «пильність» буде винагоро­джено. Адже, «виправивши» поперед­ника, ви, по-перше, відчуєте приплив сил і самоповаги, а по-друге, дістанете змогу ввійти з ним у дискусію, яка до­дасть вашій роботі солідности, а ва­шим власним гіпотезам - новизни.

Окремо варто зупинитися на іншо­мовних джерелах, що ними доводить­ся користуватися за опублікованим перекладом. В ідеалі це небажано: пе­реклад, за дотепним висловом Умберто Еко, це всього лиш «протез - як вставна щелепа або окуляри». Але, знов-таки, ідеал ідеалом, а життя жит­тям, надто коли йдеться про екзотичні чи мертві мови, а студентові страх як кортить писати саме про Монгольську імперію, а не про щось інше. Проте й тут діють неписані обмежувальні пра­вила. Скажімо, з перекладного джере­ла можна запозичити конкретні дані, але робити на підставі перекладу по­няттєвий аналіз чи спостереження світоглядного характеру не прийнято. Звісно, такі ригористичні вимоги сто­суються передусім дослідницьких, а не студентських робіт, але й студентові є сенс обмежуватися запитаннями, на які переклад здатен дати відповідь. Бу­ває і так, що перекладних текстів не оминути, коли їх треба залучити для певних зіставлень. Тому в першому (студентському) випадку бажано, а в другому (дослідницькому) конче пра­цювати не з популярним, а з академіч­ним виданням, бо тут переклад супро­воджують відповідні коментарі, тлу­мачення амбівалентних понять і зво­ротів тощо. Але найрозсудливіше все-таки не пускатися в мандри тими ост­ровами, де мешканці розмовляють нез­розумілою мовою.

 

* * *

А тепер ще раз киньмо оком на пройдений шлях. Ми обрали тему, ук­лали до неї «питальник», прочитали те, що треба прочитати в розумних і не дуже книжках, врешті, пошукали в джерелах відповідей на свої запитан­ня, намагаючись джерела «розговори­ти». Час зіставити одне з одним, при­слухаючись, чи не цюкає дзьобиком, мов курча зі шкаралупи, наша власна гіпотеза. Якщо цюкає, то можна сідати й писати текст, якщо ні, то варто ще почитати та порозмовляти з джерела­ми. Братися за текст зазвичай страш­нувато, але дітися нікуди, пора. В на­ступному розділі мова піде про те, з якого боку найзручніше підступитися до цієї фортеці.


Розділ 11

 

Нарешті

вистражданий текст

 

 

 

Бер Бланк, Мойсей Фрадкін.

Шмуцтитул до українського видання

книжки Джонатана Свіфта «Мандри Гулівера-

Київ-Харків, 1935


Є одна обставина, настільки прос­та, що про неї забувають: будь-який дослідницький текст (байдуже, високовчену монографію, невеличку нау­кову статтю а чи студентську курсову) пипгуть, щоби переконати читача у слушності своїх міркувань. Адже, як уже з'ясовано повище, навіть «твер­дий факт» годі оповісти sine ira et stu­dio, бо нікому не дано втекти від само­го себе. Отже, за лаштунками оповіді завжди стоятимуть, хай і не цілком усвідомлювані, словесні засоби пере­конування. А їх арсенал, сформований і класифікований у риторичних трак­татах еліністично-римської доби, досі фактично так і не зазнав змін: античні «майстри красномовства» зробили свою справу напрочуд добротно, нав­чивши сучасників і нащадків переко­нувати ближнього у власній правоті за будь-якої потреби — хоч для реклами, хоч заради пропаганди й агітації, хоч в ім'я науки.

Що ж до гуманітарних дисциплін, то їхньою зброєю є те, що правила ри­торики називають логічним перекону­ванням - через наведення пов'язаних між собою аргументів, покликаних спростувати чи відвернути моаЕпиві заперечення (існують ще різновиди пси­хологічного, емоційного та морального переконування, але це радше «таємна зброя» історика: правила доброго тону не схвалюють її прямолінійного засто­сування у науковому тексті, хоча коли вмієш - уберегтися від спокуси важ­ко). Не зайве нагадати й те, що нест­равний синтаксис, убивчо одноманітна лексика та захаращення тексту спе-ціяльними термінами навряд чи допо­можуть переконати читача в слушності викладених міркувань, хай і найло­гічніших. Зрозуміло, що дослідницька розвідка - не роман, а історик - не майстер «красного слова», втім, пишу­чи, він таки мусить зважати на читаць­ке вухо й око. Зрештою, саме до цього закликав колег ще на початку нашої ери так часто згадуваний тут Лукіан із Самосати:

Єдине й перше завдання викладу - це ясно висловити та якомога на­очніше представити справу, не ко­ристуючись ані незрозумілими та невживаними словами, ані побуто­вими і простонародними, але таки­ми, щоб їх усі розуміли, а освічені люди хвалили. Виклад можна при­красити фігурами [...], але тією

 

[315]



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.236.13 (0.011 с.)