Розділ 4. Доба Романтизму: великі історики у тенетах великих філософських систем



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 4. Доба Романтизму: великі історики у тенетах великих філософських систем



або XIV ст., в часи перших спроб швей­царських кантонів вийти з-під влади Габсбурґів. Легенда про селянина-воїна яскраво спалахнула під пером Фридриха Шилєра, автора такого гімну боротьбі за свободу, як історична драма «Вільгельм Тель». В унісон Шилєру (хоча, очевидно, не без «антигабсбурзької» інтенції) зазвучала од­нойменна героїко-романтична опера Росині; знайшла своє втілення постать героя-селянина і в романтичних бала­дах Людвіґа Улянда (1787-1862). А те­пер погляньмо на ще донедавна поши­рений у Швейцарії «образ своєї історії». Ми побачимо в ньому грома­ду рівних, у центрі якої завжди - пос­тать вільного селянина, він же - хо­робрий воїн. Ця громада в дивовижній єдності, скріпленій взаємною клят­вою, змагається нарівно як проти зовнішніх поневолювачів, так і проти власної верхівки. Культ створеної «власною волею» самобутньої нації та національної держави, нібито здобутої ще за Середньовіччя (насправді лише після 1848 p.), спирається саме на цю, «телівську» історичну традицію, зі­перту на ідеї героїзму простолюду та його жертовного опору «аристократам-поневолювачам».

За спостереженням Юрія Лотмана, романтична белетристика виконувала й іншу функцію: романтична героїка невидимих просторів мала служити контрастом до сірої буденності сьо­годення. На доказ цієї думки Лотман цитує Гоголів заклик до письменника:

[...О]тыщи в минувшем событьи подобное настоящему, заставь eгo вьіступить ярко и порази ero в ви­ду всех, как поражено оно было гневом Божьим в своє время; бей в прошедшем настоящее, и в двойную силу облечется слово: живей через то выступает прошедшее, и криком закричит настоящее. Разогни книгу Ветхого Завета: тьі найдешь там каждое из нынешних собьітий, ясней чем день увидишь, в чем оно преступило перед Богом, и так очевидно изображен над ним совершившийся страшньїй Суд Божий, что встрепенется настоя­щее.

 

Такого роду напругу й справді від­дзеркалює властивий історичній бе­летристиці доби Романтизму інтерес; до екзотичних - далеких і героїзова­них - сторінок не тільки власного, а й чужого минулого, що в них, достоту; за Гоголем, «криком кричало» тепе­рішнє. За достатньо яскравий прик­лад тут можуть правити мотиви ук­раїнської козаччини в творчості ро­сійських декабристів Федора Ґлінки та Кондратія Рилєєва чи в потужно­му струмені так званої «української школи» польських письменників-романтиків Міхала Чайковського, Северина Ґощинського та ін. - і для тих, і для тих козацтво було символом сво­боди в задушливій атмосфері Росій­ської імперії. Інший ряд «малоросійських сюжетів», надзвичайно популярних у російській історичній белетристиці першої третини XIX ст,пов'язаний зі втечею від прозаїчної буденності у вигаданий світ «землі обітованої» - «щасливої Малоросії», де все, як писав поет, «обильем дышит».


Розділ 5

 

Ера позитивізму:

фарватер і бічні

течії

 

 

 

Ґюстав Кайбот.

Паризька вулиця у сльоту; 1877 р.

(Художній інститут, Чикаго)


Романтичні ілюзії та пошуки при­хованого, ідеального змісту буття не витримали перевірки часом. Мірою того, як із кінцем «Наполеонівської доби», Реставрацією, поразкою революції 1830 p., врешті - згасанням Вес­ни Народів 1848-1851 pp. блякнув ентузіязм, пустку розчарувань і психо­логічного неспокою почало витісняти ««реалістичне» світовідчуття, зорієнтоване на стабільність і надійність. По­няття «реалістичності» стає у другій половині XIX ст. осердям культурного клімату Европи. Бути «реалістом» означало позиціонувати себе як «роз­судливу» людину, бачити речі такими, як вони є, не гаючи час на пошуки іде­альних сутностей. У письменстві та малярстві на панівні позиції виходить натуралізм і так званий «критичний реалізм». У сфері моралі набуває де­талі більшого авторитету започаткова­ний ще просвітниками утилітаризм (від лат. utilitas - корисність, вигода): це поняття особливо спопуляризував англійський філософ, економіст і дер­жавний діяч Джон Стюарт Міл у своїй праці « Utilitarianism» (1861 p.). Дещо спрощуючи (бо філософські тлума­чення утилітаризму як теорії Дюралі мають багато нюансів й оновлюються аж до сьогодні), прикладний утиліта­ризм зразка другої половини XIX ст. можна звести до тези, згідно з якою будь-яка дія вартує лише тоді, коли дає корисні наслідки. Врешті, інтерес до «корисного» та «реального» опано­вує філософську думку, а в її сліди по­малу підтягається й частина істориків. Як виглядав у їхньому виконанні «ре­алістичний» варіянт історіописання — піде мова далі.

 

Від романтичних конструкцій

до «позитивного» знання

На відміну від великих філософів-ідеалістів доби Романтизму, занурених в осмислення метафізичних сутнос­тей, мислителі-позитивісти спрямо­вують увагу на те, що можна пізнати через факти й самі лиш факти — «пози­тивно» (від лат. positivus - доведений, перевірений чуттєвим досвідом). Неа­бияку роль у цьому відіграло чергове піднесення власне в середині - другій половині XIX ст. природничих наук, передусім біології та хімії, що спира­лися на знання, здобуте «через фак­ти», емпірично. Зокрема, величезну

 

 

[157]



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.004 с.)