Оманлива прозорість причини і випадку, або Альтернативна історія 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Оманлива прозорість причини і випадку, або Альтернативна історія



 

[...]

 

Он совершить мог грозный путь,

Дабы последний раз дохнуть

В виду торжественных трофеев, [40]

 

Как наш Кутузов, как Нельсон,

Иль в ссылке, как Наполеон,

Иль быть повешен, как Рылеев.

 

[...]

 

А может быть и то: поэта

Обыкновенный ждал удел.

Прошли бы юношества лета:

В нём пыл души бы охладел.

Во многом бы он изменился,

Расстался б с музами, женился,

В деревне, счастлив и рогат,

Носил бы стёганый халат;

Узнал бы жизнь на самом деле,

Подагру б в сорок лет имел,

Пил, ел, скучал, толстел, хирел,

И наконец в своей постеле

Скончался б посреди детей,

Плаксивых баб и лекарей.

 

Утім, гра - грою, а реальні наслідки - наслідками. І хоча погратися кортить, ми не робитимемо цього, бо в наступ­них розділах на нас чекає багато справ.

 

[41]


Розділ 2

 

«Історіографічні революції»

від Античности

до Середньовіччя

 

 

Фруасар підносить рукопис своєї хроніки

англійському королю Ричарду ПІ.

Французька мініятюра поч. XV ст.


Чому Геродот розповідає байки, Тацит лякає, Плутарх виховує, Вольтер іронізує, Ранке прагне писати «як воно було насправді», Грушевський праце­любно мурує фундамент під націо­нальну ідентичність, а радянський історик обзиває «феодалами» помі­щиків XIX ст.? Чи однакові спонуки підштовхували їх братися за перо? Хто/що з минулого отримав перепуст­ку в їхні тексти, а хто/що ні? І з яких резонів? І чому про одне й те саме кот­рийсь пише з драматичною сценіч­ністю, котрийсь так, що засинають му­хи з нудьги, а котрийсь дотепно грає словом? Відповідь на ці запитання, хоч як парадоксально, одна. За кож­ним варіянтом історіописання, як і за кожним окремо взятим істориком, стоїть притаманна його часові та його культурі історична свідомість. Зміна стереотипів культури автоматично тягне за собою зміни у цій свідомості, а відтак - появу інакших способів пояс­нювати/описувати минуле, коли в гру вступають вибір тематики та героїв, селекція джерел, оповідні техніки, стилістика, декларовані (й неусвідомлені) наміри. Власне про це й піде мо­ва у двох наступних розділах, де буде простежено «історіографічні рево­люції», що перекочувалися через євро­пейський континент в унісон з «куль­турними революціями», себто зміною відповідних культурних стандартів, починаючи від Античности аж до Просвітництва, яке завершило домо-дерну добу в історії Европи.

 

Від «не забути» до «навчити,

спонукати, розважити»

Як ми вже знаємо, історію «винайш­ли» давні греки, що відбиває саме її грецьке ім'я, відтак закріплене в ла­тинському «historia». Знаємо також, що вперше «історіями» назвав свої оповіді про греко-перські війни Геродот із Галікарнасу, якого за кілька століть по тому Цицерон назве «батьком історії».

Мусимо усвідомити, що Геродот здійснив без перебільшення літера­турну революцію, на відміну від попе­редників, так званих логографів, які просто фіксували розрізнені відомос­ті, згрупувавши цикл оповідей довко­ла наскрізної теми. Перечитаймо, зав­важуючи нові для нас нюанси, знаме­нитий початок його книжки, де він визначає свою мету:

 

[45]


Розділ 2. «Історіографічні революції» від Античности до Середньовіччя

Тут виклад дослідження турійця Геродота, проведеного для того, щоб зроблене людьми з часом не забуло­ся, і щоб великі та дивовижні діяння як греків, так і варварів не залишили­ся невідомими, і, зокрема, щоб з'ясу­вати, чому вони воювали між собою.

Завважмо: Геродотові, достоту як сучасним постмодерністам, ішлося не так про встановлення «правдивих фактів», як про фіксацію того, що про них оповідають. «Мій обов'язок, - ве­де він далі, - розповісти, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть». Текст «Історій» - це справді компендій роз­повідей і байок-леґенд, що їх Геродот, за власним висловом, «розпитуючи дізнався», подорожуючи тодішньою ойкуменою - від Лівії та Єгипту аж до пониззя Дніпра й Південного Бугу. Інколи він супроводжує чергову оповідку іронічною ремаркою («з-по­між інших дурниць розповідають»), інколи перекладає відповідальність на оповідачів («отаким є походження скитів за їхніми власними словами»), інколи висловлює сумнів («таке опо­відання мені здається найвірогід-нішим, але треба переказати і менш вірогідне»), інколи категорично не вірить («переказ був цілком безпід­ставним»). У такий спосіб «Історії» перетворюються почасти на фіксацію реальних подій, почасти на збірку бе­летристичних новел - перший зразок європейської художньої прози. Є й су­то український вимір вдячности цій праці. Адже окрему книгу «Історій», четверту, Геродот присвятив Скитії, себто вперше описав територію та людність майбутньої України.

Такі самі три завдання, («досліди­ти» зроблене людьми, пояснити при­чини їхніх учинків і закріпити це в пам'яті нащадків) сформульовано у преамбулі до праці наступного за Геродотом історика, чий текст зберігся, - атенянина Тукідида (бл. 460- 396 до н. є.). Цей твір присвячено описові війни 431-404 рр. між Атенами та держава­ми Пелопонесу (так званої Пелопонеської війни), що в ній сам Тукідид брав участь яко стратег. Як бачимо, і тут «дослідження» спиралося на осо­бистий досвід і розповіді очевидців. Проте Тукідид ставить перед собою «науковішу» порівняно з Геродотом

[46]






Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 179; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.008 с.)