Ренесанс, Бароко, Просвітництво

Уперед до Античности: італійський Ренесанс...............................................80

Пізньоренесансний «реванш» по цей бік Альп..............................................83

Барокові ерудити...........................................................:...................................91

 

 

[ 5 ]

Зміст

 

 

«Філософська історія» Просвітництва: тріумф самовпевненого Розуму....100

«Антиквари» в тіні «філософів»......................................................................107

Провісники «романтичного перевороту».......................................................112

 

Розділ 4

Доба Романтизму: великі історики

У тенетах великих філософських систем

Ліки від Просвітництва....................................................................................118

«Відкриття народу»..........................................................................................119

«Історичні» нації та «неісторичні» народи під колесами історії….............123

Герої, героїчне та культ Героїв........................................................................124

Staatsraison пруського зразка: великий Ранке та його послідовники...........126

Розсип зоряних імен: французькі ліберали.....................................................133

Das Weltgeschichte ist das Weltgericht: моральний чинник в історії.............135

Романтична слов'янська хвиля: «будителі», слов'янофіли, народники........139

Остаточне «унауковлення» (сцієнтизація) історичної науки........................144

Ера великих містифікацій.................................................................................145

Народження історичної белетристики.............................................................151

 

Розділ 5

Ера позитивізму: фарватер і бічні течії

Від романтичних конструкцій до «позитивного» знання...............................157

Культ «достовірного факту» та хронологічної детермінованости................161

Як з'єднати миготливі «факти»: марксизм і його видозміна

у «марксистсько-ленінській методології».....................................................163

Як з'єднати миготливі «факти»: культурно-географічний

детермінізм тоді й тепер..................................................................................166

«Дроблення історії» на субдисципліни та школи............................................169

Слов'янофіли-позитивісти й «німецькі історики»

в опозиції до позитивізму…............................................................................171

Магніт телеології: великі національні історії...................................................176

Спадщина «національних історій» - метаісторична та історична..................180

 

Розділ 6

«Антипозитивістський бунт» на зламі ХІХ-ХХ століть

Передчуття катастрофи у переддень «століття екстремізму».....................186

Проти «об'єктивної історії»: король голий?..................................................188

 

 

[ 6 ]

Зміст

 

Удари по ідеї еволюційного проґресу та «законах історичного розвитку»..191

Неоромантичний струмінь в історіографіях «скривджених історією»

націй… ……………………………………………………………………....193

Десакралізація історії у пародіях.......................................................................196

Тривожний підсумок «антипозитивістського бунту»......................................197

 

Розділ 7

Плата за концептуальну свободу: століття криз і шукань

Соціологія - новий стратегічний партнер істориків.........................................202

Від «історії-події» до «історії-проблеми»: спільнота «Анналів»...................203

«Тотальна», «вимірювана» та «серійна» історії...............................................207

Геть макропроцеси й цифри: історична антропологія.....................................209

Маленька людина в мікроісторіях.....................................................................213

Історика навчають читати між рядками: «лінгвістичний поворот»...............215

Нові лінії оборони «території історика»: історія пам'яті,

ментальна географія, потестарна імагологія, локальна соціяльна історія.....217

Постмодернізм як «нова філософія історії».....................................................222

 

Розділ 8

Історик сам на сам із джерелом: різновиди джерел

І способи їх інтерпретації

Коли та як ширшав репертуар джерел..............................................................229

«Перехресний допит» на лаві свідків................................................................235

Критичний метод - тріумф завдовжки у три століття.....................................238

Історична герменевтика та семіотичний аналіз...............................................240

Структурний аналіз і «деконструкція» джерела..............................................243

Квантитативний аналіз, красивіше - кліометрика...........................................245

Методики «усної історії»...................................................................................247

Світ крізь піщинку, або Мікроісторичний підхід…........................................247

Просопографічний аналіз..................................................................................248

Що можна зробити з біографії..........................................................................249

Історико-порівняльний підхід, або Так звані компаративні студії...............251

 

Розділ 9

Історик наодинці з власним текстом: кожен пише, як він дише

Чи вдасться бути одночасно і війною, й обома протиборчими сторонами?...........................................................................................................257

«Позаджерельне знання», або Тиранія «влади дефініцій».............................259

«Позаджерельне знання», або Тиск стандартів і стереотипів........................264

 

 

[ 7 ]

Зміст

 

Ще раз «позаджерельне знання»: зворотня проекція сучасного на минуле..265

Клопоти з хаосом одиничного…........................................................................266

«Структура» - віртуальний помічник історика у двобої з одиничним...........267

Зв'язкові поняття…..............................................................................................270

Моделі - помічник історика в конструюванні смислових цілостей...............271

Про що можуть розповісти уживані істориком метафори..............................274

Риторичні стратегії історіописання...................................................................280

Текст історика у світлі читацьких очікувань....................................................283

 

Розділ 10

Тему обрано - що робити далі?

Cognosce te ipsum, або Реалістичний погляд на власні можливості...............292

Скажи мені, кого ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти..........................................296

Історики теж мають правила техніки безпеки..................................................303

Ad fontes: де шукати джерело та що шукати в джерелі...................................304

Ad fontes: як розминутися з попередниками....................................................310

 

Розділ 11

Нарешті вистражданий текст

Що радять мудрі античні ритори.......................................................................316

Огляд історіографії: принцип конуса та правила чемности...........................317

Ритуал презентації джерел.................................................................................319

Обґрунтування гіпотези: долаючи страх перед чистим аркушем..................320

Аргументація «від джерела»..............................................................................322

Аргументація «від думок попередників».........................................................325

Головне зроблено - пора писати вступ….........................................................328

Кінець - справі вінець.........................................................................................330

Рецензент починає читати працю з бібліографії…..........................................331

Неписана конвенція академічної етики............................................................333

Як написати проект свого дослідження...........................................................336

 

Додатки

Вибрана бібліографія..........................................................................................341

Найвідоміші сучасні історичні часописи (крім університетських)........345

Покажчик.............................................................................................................347

Перелік ілюстрацій…......................................................................................... 371

 

[ 8 ]

 

...toute Histoire est-elle fille de son temps.

Mieux, il n'y a pas l'Histoire.

Il y a des historiens.

 

[...кожна історія є донькою свого часу.

Мало того, немає історії. Є історики.]

Люсьєн Февр

 

 

 

Джорджо де Кірико.

Археолог у храмі; бл. 1927р.

(Галерея Даніеля Малінье, Париж)

Передмова

 

Історик, як відомо, працює перевіз­ником на переправі між теперішнім і минулим - возить туристів на той бік річки забуття, що її колись називали Летою. Самотужки екскурсант, по-пер­ше, туди не потрапить, а по-друге - за­блукає в експозиції. Адже це на істoрикову ласку покладено, при якому ек­спонаті стати, а повз який мовчки про­бігти. Запити туриста, своєю чергою, теж мінливі - за часів Геродота він во­лів оглядати зовсім не те, що стало ціка­вим пізніше, а сьогодні й узагалі сам не знає, чого хоче. На перетині інтересів цих двох - історика та його читача -виростало, невпинно змінюючись, єв­ропейське історіописання. Щоправда, перевізники ще два тисячоліття тому виголосили декларацію суверенітету від туристів, але їй не варто аж надто довіряти. В цій упряжці віз із конем не раз заступали один одного: то історик накидав читачам свої вподобання, то, навпаки, очікування читачів нагинали його до «правильної екскурсії». Коли, чому та як це відбувалося - буде пер­шим сюжетом цієї книжки, де йтиметь­ся про взаємозалежність між історією, яку історик оповідає, та викликами до­би, в яку він живе.

Другий сюжет - це те, в який спо­сіб історики надають зв'язного сенсу тому, що саме по собі, як висловився один скептик, позбавлене будь-якого сенсу. Адже на жодному епізоді мину­лого не висить реклама «Провіщаю майбутнє». «Провіщати» передано на ласку історика. Це він, розклавши пе­ред собою купку розрізнених епізодів, наділяє кожен «майбутньою» функ­цією - достоту немов у віршику «Цвя­ха не було - підкова упала, підкова упа­ла - кобила зашкутильгала...». Йти­меться, отже, про наперед задані по­яснювальні схеми, що нашіптують історикові, як «правильно» змонтува­ти докупи епізоди, та про уживані ним засоби переконувати читачів у слушності свого монтажу. Схеми ці зазвичай прикладні, бо ж історики-практики заглиблюватися у філо­софію історії і не люблять, і не вмі­ють. У сюжетах, де цього аж ніяк не оминути, бо власне філософи накину­ли історикам той чи той спосіб пояс­нювати минуле, я переказуватиму відповідні ідеї з неминучим спрощен­ням - заздалегідь перепрошую філо­софів за таке неґречне ставлення до їхніх святощів. На своє виправдання

 

[ 11 ]

Передмова

можу додати, що їхні екскурси в історію далеко не відбігають - з по­гляду історика - від моїх дилетантсь­ких пасажів про філософію. Третій сюжет стосуватиметься епіс­темології, себто способів, завдяки яким історик дізнається про те, що знає. Історію пишуть за джерелами, це відо­мо. Однак, по-перше, джерело - істота надто вередлива, і вступає вона в бе­сіду тільки з тими, хто вміє чемно пи­тати. По-друге, джерело - істота не надто правдива: подеколи промовчить, десь нафантазує, а подеколи і просто збреше. Отже, мова піде про те, з якого боку підступитися до джерела та як розпізнати, де воно говорить правду, де напівправду, а де безсоромно лукавить.

Нарешті, останній сюжет, сказати б, філантропічний. Його адресовано сту­дентові й історику-початківцю, а опо­відає він передусім про те, як позбути­ся страху перед чистим аркушем. Влас­не цьому присвячено два прикінцевих розділи книжки - з порадами, що та як варто робити, аби дослідницький текст чи кваліфікаційна робота виглядали пристойно.

Як легко виснувати зі сказаного, книжку не віднесеш до якогось ка­нонічного жанру. Адже це не зовсім історія історіографії, не зовсім методо­логія історії, не зовсім посібник зі вступу до історії. Вона, коли забажа­єте, є особистим порахунком окремо взятого історика з історією. Втім, і для досвідченого колеги викладене тут мо­же становити інтерес як пригадування загалом відомих речей, а водночас - як варіянт осмислення власного фаху, на що зазвичай бракує часу й охоти. Сподіваюся також, що книжка стане у пригоді тим колеґам-викладачам, які читають курс вступу до історії. Почас­ти мою оповідь можна використати як фактаж, а почасти, якщо вона декому здасться надто радикальною, - як при­клад «неправильного» тлумачення історії, що теж матиме свій хосен, бо розвиватиме критичне мислення сту­дентів. Сподіваюся, знайде дещо для себе цікаве й шанувальник минулого: він зможе заглянути в майстерню, де «виготовляють» історію.

Кілька технічних ремарок. Книжка рясніє цитатами. Це не тому, що авто­рові ліньки було переказувати думки попередників своїми словами, а тому, що є стільки ж історій, скільки й істо­риків. Тож нехай кожен із них сам роз­каже, без мого посередництва, чому він писав так, як писав. Не тішу себе ілюзією, ніби висловлені у цій книжці спостереження є бездоганними з по­гляду знавців доробку того чи того з великих. Але, по-перше, дослідники історіографії й між собою сперечають­ся, а по-друге, я не зазіхаю на їхню те­риторію. Мій інтерес до історіо­графічних текстів - суто ужитковий: ця книжка є спробою зрозуміти, кому більш-менш можна вірити на слово, а кому - ні, й принагідно - чому саме ні. Тож беру на себе повну відповідаль­ність і за можливі помилки, і за наду­живання повноваженнями. Що ж до самих цитат, то перекладені праці на­воджу, іноді трохи поправивши, за на­явним перекладом (імен перекладачів не подаю, їх кожен знайде, звернув­шись до відомих історикам текстів), не перекладені - за власним. Намагаючись

 

[ 12 ]

Передмова

надати слово всім, автор цих рядків старався бути неупередженим, але від себе не втечеш, і якщо мені, приміром, більше до вподоби Тацит, ніж Полібій, то приховувати це, ма­буть, годі. Суб'єктивним сентиментом зумовлене й використання прикладів. Мене, дослідника ранньомодерної до­би, котрий не без дещиці шовінізму вважає її найважливішим історичним досвідом Европи, приваблювали пере­дусім праці з цієї ділянки - і власне їх згадувано в книжці найчастіше. В та­ких випадках залишається сказати узвичаєне: Feci, quod potui...

Насамкінець годиться добрим сло­вом згадати основних співавторів цієї книжки - моїх студентів з університету «Києво-Могилянська академія». Адже її ніколи не було б написано без їхніх запитань і коментарів і без спостережень над тим, де мої мудрування зависали в повітрі, а де авдиторія оживала, які по­ради засвоювалися, а які - ні, отже, на­лежало подумати про виразнішу опо­відь, ясніші формулювання, перекон­ливіші аргументи. Зрозуміло також, що в книжки є й інші співавтори - мої колеґи-історики, з якими повсякчас обговорюємо успіхи та вади теперішнього українського історіописання, і власне з цих приятельських розмов бере поча­ток багато з того, що було тут викладено на письмі. Те саме слід сказати і про «семінар-по-вівторках» Товариства дос­лідників Центрально-Східної Европи. Адже кожну з виголошених тут до­повідей супроводжувала дискусія, і в такий спосіб ми привчали одне одного (а семінар діє вже 11 років!) до методо­логічних рефлексій і до того, аби не тільки «писати історію», а й осмислюва­ти, як саме ми її пишемо. Дякую також усім, хто позичав мені книжки, ксеро­копії статтей, диски - без такої «інфор­маційної підтримки» мою працю навряд чи було б завершено. Завдячуючи одно­думцям довгу низку висловлених у цій книжці думок, відповідальність за всі її слабші місця, ясно, беру на себе.

Врешті, щира подяка належить, як завжди, працівникам видавництва «Критика», які вже втретє готують до видання мою роботу, терпляче зносячи затримки з подачею тексту, правки й уточнення, а надто - мою клопітну з видавничої перспективи любов до чис­ленних ілюстрацій.

Розділ 1

 

Чим є

та для чого

пишеться історія

 

 

 

 

Дереворит із книжки

Іньїґо Льопеса де Мендози, маркіза де Сантильяно

“Proverbios de gloriosa doctrina”.

Толедо, 1500

Хто не знає, що історію, як і все ре­шту, винайшли стародавні греки. Бук­вальне значення грецького слова (латиною historia) - «розпи­тування», «розвідування» (від дієсло­ва [h]istoreo - розпитую, дізнаюся). Саме в такому сенсі його вперше вжив «батько історії» Геродот з Галікарнасу, ший у V ст. до н. є. зафіксував роз­повіді учасників греко-перських воєн, назвавши їх «історіями». Як бачимо, «батько історії» винайшов той метод, що його ми нині вважаємо за новинку кінця ХХ-СТ. й називаємо «усною істо­рією», а дослідників, які його практи­кують, - Геродотами з диктофоном у руках. Утім, і до Геродота, і до «усної історії» новітнього зразка ми ще по­вернемося, а тут завважу, що слову (h)istoria судилася довга кар'єра. Після того як Геродот виклав на пись­мі все, про що дізнався завдяки «роз­питуванням», його послідовники ста­ли ототожнювати «розпитування» з «описуванням». Власне з цього старту слово «історія» почало розширювати свої повноваження - спершу до позна­чення всякого зафіксованого знання про минуле, байдуже, в який спосіб його отримано, ще далі 5 до позначення як оповіді про минуле, так і самого минулого. Саме в таких двох значен­нях ми вживаємо це слово нині: для нас «історією» є й опис того, що стало­ся, і сама подія - байдуже, епохальна чи як у Гоголя: «Ноздрев был в некотором смысле исторический человек. Ни на одном собрании, где он был, не об­ходилось без истории». Так, проте, бу­ло не завжди: обидва значення злили­ся щонайменше на півтори тисячі років пізніше, ніж люди відчули по­требу закріпити пам'ять про минуле на письмі. Як і коли відбувалося таке переосмислення/переназивання - піде мова трохи згодом, а тепер придивімо­ся, на що історія скеровує свої зусил­ля. Ви скажете: «Дивне запитання - авжеж, на минуле». Але насправді не все так просто, як здається.

 

«Історія» - це про

Що чи про Кого?

 

Погляд на історію як на строгу на­уку, що здобуває знання про минуле властивими тільки їй методами, уста­лився відносно недавно - впродовж першої половини XIX століття. Як до цього дійшло - ми згодом з'ясуємо

 

[ 17 ]