Тема 1. Предмет міжнародних економічних відносин. Місце міжнародних економічних відносин у системі наук

Переваги МПП

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

· участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

· виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

· МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

· участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

· поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

 

Теоретичні основи МЕВ. Проблема пошуку об’єктивної основи міжнародного поділу праці для забезпечення зростання багатства суспільства є фундаментальною серед комплексу проблем міжнародної економічної взаємодії. У дослідженні цього питання науковці часто користуються спрощеними теоріями, які мають назву моделей. У них у логічному або математичному вигляді виражається співвідношення між різними економічними параметрами. Використання моделей доцільне, оскільки дозволяє відволіктись від несуттєвих деталей і виявити принципові економічні зв’язки (у нашому випадку на міжнародному рівні).

Меркантилістський підхід

З економічної теорії відомо, що економічна наука як система економічних знань, зародилася 500 – 600 років тому течією, яку тепер називають меркантилізмом. Ця теорія стверджувала, що багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоб більше золота надходило в країну (Т. Мен, А. Монкретьєн).
Виходячи з тези про визначальну роль сфери обігу, яка лежала в основі їх поглядів, багатство країни полягає у володінні, насамперед, дорогоцінними металами. Представники меркантилізму вважали, що примноження золотих запасів є найважливішим завданням держави, а зовнішня торгівля має, насамперед, забезпечити одержання золота. Чого можна досягти, якщо експорт буде перевищувати імпорт. Тим самим передбачалось активне державне регулювання зовнішньої торгівлі. Торговельна політика держави орієнтувалась на всебічне заохочення вивозу і обмеження імпорту шляхом встановлення митних тарифів на імпортні товари. Така державна політика отримала назву протекціонізму. Вона ускладнювала зовнішню торгівлю, створюючи переваги для окремих країн (метрополій), обмежуючи колоніальні території За таких умов створились засади стійкого дисбалансу в зовнішньоторговельних відносинах, невигідності їх для однієї з сторін. Це істотно ускладнювало розвиток ринкових відносин, які з необхідністю передбачали розширення зовнішньоторговельного обміну.

Меркантилістський підхід втратив свої позиції, поступившись місцем теоріям, заснованим на принципі вільної торгівлі (free trade). Френкос Куезней, представник школи фізіократів, стверджував, що багатство походить не від золота, а продукується аграрними верствами населення, на відміну від торговців та промисловців, які лише маніпулюють ним. Доктрина французьких фізіократів ґрунтувалась на принципах вільної торгівлі. Оскільки джерелом багатства є тільки природа, вони пропонували використовувати важелі державного впливу лише щодо сільського господарства, а промисловості і торгівлі вважали за потрібне надати свободу дій.
Теорія абсолютних переваг А. Сміта

Класична школа економіки в цілому погоджувалась з Куезнеєм, окрім положення про непродуктивність несільськогосподарських верств. Найчіткіше теоретичні постулати цієї школи втілив Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.). Обґрунтувавши, що основою багатства є поділ праці, спеціалізація всіх економічних структур, а для держави – міжнародний поділ праці, Адам Сміт довів, що реальне багатство країни складається з товарів і послуг, які можуть бути куплені її громадянами.

Він виступав за широкий розвиток міжнародної торгівлі, розробивши теорію абсолютних переваг. Абсолютні переваги, за Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість зайнятих на виготовленні одиниці товару в кожній з країн). Його загальне правило зводиться до наступних фраз: «Не потрібно вагатись, купуючи за кордоном усе те, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж національні». «Якщо якась чужа країна може постачати нас якимось товаром за нижчою ціною, ніж ми самі здатні виготовляти його, доцільніше купувати його в неї за деяку частину продукту нашої власної промислової праці, затраченої в тій сфері, в якій ми маємо деяку перевагу».*

Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, то кожна країна почне спеціалізуватись на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи, збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.

Можливості виробництва, на думку А. Сміта, сприятливі умови для його здійснення визначаються природними факторами. Переваги у наділеності цими факторами спричиняють ведення того чи іншого виробництва, зокрема, й для продажу за кордоном Для ілюстрації своєї концепції Адам Сміт запропонував абстрактний приклад, який

ґрунтується на таких припущеннях:

1) світ складається з двох країн – Англії та Португалії;

2) сукупний світовий продукт складається з двох товарів – вина та сукна, які можуть вироблятись в обох країнах;

3) передбачається внутрішня мобільність праці у межах однієї країни;

4) немобільність факторів виробництва між країнами;

5) передбачається існування ринків з досконалою конкуренцією;

6) вважається, що закони, які регулюють світогосподарську взаємодію, носять гармонійний характер;

7) ігноруються транспортні витрати при перевезеннях

Згідно з вищенаведеними даними, Англія, витрачаючи три трудоодиниці, виробляє одну одиницю вина і одну одиницю сукна. Португалія може виробити одну одиницю вина та одну одиницю сукна, витрачаючи чотири трудоодиниці. Тобто, за умов відсутності міжнародної торгівлі на виробництво двох одиниць вина і двох одиниць сукна у світі витрачається сім трудоодиниць.

У прикладі Адама Сміта виробництво вина в Португалії характеризується більш високою продуктивністю, ніж в Англії, а виробництво сукна є більш продуктивним в Англії, ніж у Португалії. За цих умов було б нерозумним виготовляти вино в Англії, якщо набагато дешевше привезти його з Португалії.

Коли Англія буде спеціалізуватись на виробництві сукна, вона, відмовившись від виробництва вина, зможе видати додатково дві одиниці сукна. Португалія, спеціалізуючись винятково на вині, виробить додатково три одиниці вина.
Тобто – розвиток міжнародної спеціалізації спричинив зростання світового сукупного продукту: витрачаючи ті ж самі сім трудоодиниць, у світі виробляється на одну одиницю сукна і на дві одиниці вина більше.

Положення А. Сміта одержують свій розвиток, якщо враховувати не тільки природні, а й набуті переваги, пов’язані з використанням нових технологій.
Але виникають питання.

1. А що буде, якщо країна зможе знайти на світовому ринку усі товари, які будуть дешевшими? При такій ситуації чим вона має розплачуватись за імпорт?

2. Якщо країна має абсолютні переваги у виготовленні всіх товарів, чи вигідною буде для неї будь-яка міжнародна спеціалізація (тобто імпорт хоч яких-небудь товарів)?

Теорія міжнародної вартості

Якщо країни беруть участь у міжнародній торгівлі, то ціни на товари вже не будуть залежати тільки від внутрішніх чинників. Коли відносна ціна сукна в Португалії буде вищою, ніж в Англії, то стане вигідним везти з Англії в Португалію сукно, а звідти – вино. Але так довго тривати не може. Як тільки потреби Португалії в імпортному сукні, а Англії – в португальському вині будуть задоволені, відбудеться вирівнювання відносних цін. Це вирівнювання дозволить визначити, якою буде світова відносна ціна сукна після того, як

країни візьмуть участь у міжнародній торгівлі.

У середині минулого століття зародилась теорія міжнародної вартості, що дала відповідь на поставлене вище питання. Її розробив Джон Стюарт Мілль, який стверджував, що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту та пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту.

За цією теорією, країні вигідно, щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються попитом на її території, бо тоді ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів. Найбільшим досягненням теорії міжнародної вартості є відкриття ціни, яка оптимізує обмін товарами і послугами між країнами і залежить від попиту і пропозиції.
Зона між прямими С1 і С2 є зоною відносних цін сукна і вина, у якій міжнародний обмін є Вищевикладені теорії не пояснюють причини порівняльної переваги, яку має країна щодо того чи іншого продукту. Основи сучасних уявлень про визначення напрямів і структури міжнародних торговельних потоків були закладені шведськими вченими, які в своїх роботах показали, що пояснення проходження порівняльної переваги знаходиться на рівні забезпеченості факторами виробництва.

Теорія Хекшера – Оліна

Основна причина критики теорії порівняльних переваг прибічниками інших поглядів ґрунтувалась на необхідності наближення її до реальної дійсності, насамперед, у плані зведення всіх витрат до праці.

У реальній дійсності, на думку багатьох науковців, у тому числі і сучасних, потрібно враховувати, крім праці, ще й інші фактори виробництва.
Основоположник вчення про фактори виробництва Ж.-Б. Сей в якості таких виділив:

Ø працю;

Ø землю;

Ø капітал.

Їх ринкова ціна (заробітна плата, земельна рента, процент на капітал) формує витрати виробництва і дозволяє оцінювати фактори виробництва.
Е. Хекшер у 1919 році та Б. Олін у 1933 році сформулювали закон пропорційності факторів, який належить уже до неокласичної теорії міжнародної торгівлі. Основною відмінністю останньої від класичного напряму є визначення вартості товару:

Ø корисністю;

Ø ступенем задоволення потреб;

Ø попитом на товар.

Припущення моделі пропорційності факторів Хекшера – Оліна:

1різне співвідношення факторів виробництва у виробництві різних товарів;

2. неоднакова відносна забезпеченість країн факторами виробництва;

3. однаковий рівень технології у різних країнах;

4. досконала конкуренція.

Елі Хекшер, відомий шведський економіст, сформулював вихідні принципи теорії пропорційності факторів у коротенькій статті (1919 р.), в якій він стверджував, що міжнародний обмін витікає з відносного надлишку або відносної рідкості факторів виробництва, які знаходяться у розпорядженні різних країн. Країна вважається надлишково наділеною певним фактором виробництва, якщо співвідношення між кількістю цього фактора і рештою факторів у ній вища, ніж в інших країнах. Кожна країна має тенденцію до спеціалізації на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найбільш сприятливим.

Наприклад, Австралія у своєму обміні з Великобританією повинна спеціалізуватись на виробництві пшениці, кормових культур і тваринництва, оскільки є відносно біднішою на капітал і працю при багатстві на землю.

У 30-х рр. Бертіл Олін уточнив теорію свого вчителя думкою, що міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори, тобто мобільність товарів замінює складнішу мобільність факторів виробництва. Це уточнення отримало назву «Теореми Хекшера – Оліна».

У 1948 році Пол Самюелсон вивів математичні умови, за яких теорема Хекшера – Оліна ставала цілком реальною, після чого отримала назву «Теореми Хекшера – Оліна – Самюелсона». Вона набрала приблизно такого звучання: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичної техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів, міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.
Таким чином, за Хекшером, Оліном, Сомюелсоном порівняльна оцінка факторів виробництва призводить до таких висновків:

1) у країнах-учасницях міжнародного обміну існує тенденція до вивозу тих товарів, для виготовлення яких використовуються переважно надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;

2) розвиток міжнародної торгівлі вирівнює «факторні» ціни, тобто доходи, які отримують власники факторів у різних країнах;

3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами.

У цілому структура зовнішньої торгівлі сформувалася відповідно до такої наділеності факторами виробництва: Японія експортує техноємні продукти, а імпортує сировину; Канада експортує сировину та продукцію металургійної, деревообробної, целюлозно-паперової галузей, нафту, а імпортує працеємні товари та послуги. Та все ж, окрім очевидних переваг, ця теорія має і певні обмеження. Вона, зокрема, не спроможна пояснити таку тенденцію у післявоєнному розвитку, як зростання зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі між подібними країнами. Тобто, теорія Хекшера – Оліна – Самюелсона дає пояснення загального характеру, а не конкретних життєвих нюансів.
У 1953 році відомий американський економіст російського походження, лауреат Нобелівської премії з економіки В. Леонтьєв на основі статистичних даних перевірив положення про експорт з США капіталоємних товарів. Він поставив собі за мету довести, що показник затрат капіталу в розрахунку на одного робітника у стандартному наборі товарів, які експортувалися зі США, є вищим, порівняно з аналогічним показником в імпортозаміщувальній продукції у наборі товарів, які імпортувались у США.
Результати досліджень були парадоксальні: у США галузі, яким найбільше таланить в експорті, мають вищу працеємність, ніж ті галузі, що страждають від конкуренції імпортних товарів.

Сам же Леонтьєв та інші науковці-прибічники теорії Хекшера – Оліна – Самюелсона запропонували шукати пояснення цьому парадоксу в надто спрощеному підході шведських вчених, які не враховували якості факторів. Якщо брати до уваги якість факторів, то теорема Хекшера – Оліна – Самюелсона залишається справедливою, адже фактор праці, що входив у той час до складу американського експорту, був специфічним, оскільки США мали кваліфікованішу робочу силу порівняно з країнами-партнерами. Крім цього, на той час за критерієм надлишку перше місце у США належало землі, що оброблялась, друге – кваліфікованим кадрам, а вже потім – капіталу. Тому й експорт з США, у першу чергу, складався з товарів, які поглинули фактори, що займали провідні місця. Під цим кутом зору теорія Гекшера – Оліна – Самюелсона не заперечувалась, а, навпаки, підтверджувалась.

Економічна система – це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

Основними елементами економічної системи є:

Ø Соціально-економічні відносини, які базуються на системі форм власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності

Ø Організаційні форми господарської діяльності

Ø Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні

Ø Економічні зв’язки між господарськими суб’єктами

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Світове господарство як система складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зовнішнім закономірностям.

Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвиваються, та держав перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами.

Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему. Отже, основними ешелонами світової економіки є:

 

Ø центри, або ядра;

Ø перехідні, транзитивні економіки;

Ø традиційні (периферійні) економічні системи

 

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як:

1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни;

2) специфіка багатоукладності економіки;

3) особливості державного регулювання господарсько­го життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі)

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Можна поділити МЕС на такі групи, як високорозвинуті країни (країни великої сімки, Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та розвитку), середньорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим господарствам; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси.
Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні. Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області техніки, захисту навколишнього середовища. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ — це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.
Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини). МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих регіонів (Європа — Північна Африка, Європа — Близький Схід та ін.) виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні відносини стають з виникненням світового господарства, появи взаємозалежності національних економік.

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн. Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку. Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок. Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які “працюють” виключно на зовнішній ринок.

Дослідження політики держави в економічній сфері має важливе значення. Потреби державного втручання в ринкові механізми господарювання обумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування сутності, змісту, ролі та місця економічної політики в суспільстві.

Політика означає політичний курс, свідомо вироблену політичну лінію чи стратегію. Економічна політика є процесом реалізації суспільних інтересів, сформованих у контексті певних цінностей і потреб.

Базова теорія економічної політики розроблена в 50-х роках ХХ століття видатним голландським економістом Я.Тінбергеном. Вона передбачала органічний взаємозв’язок трьох параметрів:

Тема 1. Предмет міжнародних економічних відносин. Місце міжнародних економічних відносин у системі наук

 

1. Міжнародні економічні відносини як наука та система знань.
2. Історія розвитку МЕВ
3. Теоретичні основи міжнародних економічних відносин
4. Регіональні чинники розвитку МЕВ
5. Міжнародна політична система

1. Однією з важливих особливостей світового господарства починаючи з другої половини ХХ століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення та поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупуваннями а також окремими фірмами та організаціями. Саме у зв’язку з цими процесами набуває надзвичайної актуальності питання вивчення МЕВ як комплексної системи знань.

По своїй суті МЕВ є елементом дуже складної рухомої системи, якою є світове господарство. Відомо, що світове господарство як цілісна система сформувалася наприкінці 19 ст. Цьому процесу передував ряд умов:

Ø Завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі “білі плями” зникли з лиця Землі та географічних карт;

Ø Закріплення всіх територій Землі за яким-небудь національно-державним утворенням;

Ø Визнання цього утворення спільнотою інших держав.

Лише після завершення формування світового господарства стало можливим розгляд міжнародних економічних відносин як єдиної та взаємопов’язаної сукупності. Ті зміни, що відбуваються в співвідношенні та розстановці основних економічних сил у світі, неминуче знаходять відображення у змісті, структурі та ролі МЕВ.

«Міжнародні економічні відносини» як наука, являють собою своєрідну і самобутню частину економічної теорії, оскільки тут вивчаються економічні явища і процеси, тобто вивчаються економічні стосунки, що виникають на міжнародному рівні з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ в умовах обмеженості та рідкісності ресурсів. Наука «МЕВ» визначає закономірності розвитку міжнародних явищ і процесів, які відбуваються у сфері економіки. «MЕB» — це фундаментальна наука і на основі її наукових результатів розвиваються більш конкретні науки, що вивчають окремі, напрямки здійснення міжнародних економічних стосунків. «МЕВ» як навчальна дисципліна являє собою такий навчальний предмет, котрий дозволяє познайомитись з відомими вже науці міжнародними економічними явищами і процесами, з відомими закономірностями їхнього розвитку, а також зацікавити до власних наукових пошуків тих, хто вивчає цю дисципліну.

Об’єктами вивчення МЕВ – товари, послуги та матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметом міжнародного обміну.

Суб’єктами МЕВ є економічно відокремлені сторони, які здійснюють міжнародний обмін.

МЕВ досліджуються і вив­чаються як цілісна система і розглядаються одночасно у декількох площинах:

По-перше, виявляються найбільш за­гальні закономірності універсального характеру, що відоб­ражають генезис і структуру світового господарства, його функціонування як цілісної системи на основі широкої взає­модії ендогенних та екзогенних факторів.

По-друге, визначаються форми прояву цих закономірнос­тей у різних секторах і регіонах, інтеграційних об'єднаннях, економічних союзах та окремих країнах світового господар­ства, що значно конкретизує предмет і метод дослідження міжнародних економічних відносин.

По-третє, вся сукупність світогосподарських зв'язків, бу­дучи невіддільною від свого матеріального субстрату — продуктивних сил, аналізується під кутом зору динамічних якісних змін, що відбуваються у розвитку останніх.

По-четверте, міжнародні господарські зв'язки розгляда­ються в аспекті створення адекватного механізму регулю­вання й управління ними на національному та інтернаціо­нальному рівнях.

Ознаки МЕВ:

Ø В основі МЕВ лежать розподіл праці та обмін, не тільки національні, а й міжнародні, які передбачають, що виробництво та (чи) споживання окремих країн в той чи іншій мірі пов’язані між собою;

Ø Учасники МЕВ економічно відокремлені;

Ø В сукупності світогосподарських обмінних зв’язків, у МЕВ більш повно діють закони попиту, пропозиції, та вільного ціноутворення;

Ø Світовий ринок МЕВ характеризується конкуренцією товарів та послуг, продавців та покупців, але ця конкуренція є більш жорсткою через великі обсяги та набори товарів та послуг.

Ø Одна з основних форм МЕВ – міжнародна торгівля – являє собою безліч міждержавних потоків продукції. В цих умовах формуються світові товарні ринки, які мають більш стійкий та систематичний характер;

Ø Обмін товарами та послугами, міжнародне переміщення факторів виробництва опосередковане рухом коштів, системою розрахунку, товарними кредитами, валютними відносинами.

Ø МЕВ передбачають власну інфраструктуру, спеціальні інститути. Вони представлені міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами та організаціями як всезагального (ВТО, Міжнародна торгова палата, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд і т. п.), так і регіонального значення (Єврокомісія, ЄБРР і т.п.).

Ø МЕВ підлягають монополізації. Вона можлива через концентрацію виробництва та збуту приватними підприємницькими структурами, а також в результаті міжнародних, міждержавних союзів та угод, які поєднують великі країни та фірми постачальників деяких видів продукції.

Ø МЕВ не вільні від міжнародного, регіонального, державного втручання та регулювання. Воно виявляється в міждержавних економічних, торгових, кредитних, валютних, митних та платіжних угодах та союзах. Результати регулювання зовнішньоекономічною діяльністю в кожній окремій країні також впливають на стан та розвиток МЕВ.

МЕВ виникають при певних умовах та під впливом ряду факторів. Вони виражаються в різноманітних конкретних формах, значення та поєднання яких неоднаково на тих чи інших етапах, для тих чи інших країн та регіонів країн.

Механізм МЕВ включає в себе правові норми та інструменти для їхньої реалізації (міжнародні економічні договори, згоди, “кодекси”, хартії та інші), які відповідають діяльності міжнародних економічних організацій, що спрямована на реалізацію цілей по розвитку МЕВ. Тобто механізм МЕВ – це система економічних інструментів, організаційних засобів та інститутів, які забезпечують здійснення МЕВ.

Стрибкоподібне зростання міжнародних економічних відносин на нинішньому етапі вимагає створення адекватних механізмів регулювання та управління ними. їхня по­будова повинна ґрунтуватися на глибокому та всебічному пізнанні об'єктивних законів і закономірностей розвитку світогосподарських зв'язків. Економічні механізми та юри­дичні норми мають забезпечити оптимальне функціонуван­ня світового господарства, усіх його ланок та елементів. Поряд з національними дедалі більшого значення набува­ють міжнародні інституції, насамперед системи Організації Об'єднаних Націй, міжнародні банківські та кредитно-фі­нансові установи, а також регіональні органи управління великими виробничо-економічними системами.

До структури МЕВ входять:

Ø Міжнародний поділ праці;

Ø Міжнародна торгівля товарами та послугами;

Ø Міжнародній рух капіталу та зарубіжних інвестицій;

Ø Міжнародна міграція робочої сили;

Ø Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

Ø Міжнародні економічна інтеграція.

Важливим чинником, що формує структуру МЕВ, є суперечлива система економічних інтересів, взаємодія яких уособлює різнома­нітні потреби окремих країн, підприємств і організацій, між­державних та інших спільностей. Економічні інтереси ви­ступають наймогутнішою рушійною силою розвитку, дивер­сифікації та вдосконалення системи економічних відносин світового господарства.

Об’єктивність економічних відносин полягає в тому, що вони функціонально незалежні від своїх матеріальних носі­їв, передусім продуктивних сил, і розвиваються як відособ­лена органічна система за своїми особливими, лише їм при­таманними законами й закономірностями. Не належачи без­посередньо до матеріальних утворень і не виражаючи їхніх властивостей, міжнародні економічні відносини тісно вза­ємодіють з продуктивними силами, змінюються під їх впли­вом не тільки у формах прояву, а й у самій сутності. В про­цесі розгортання технологічної революції створюється сис­тема продуктивних сил, у якій вирішальну роль починають відігравати біотехнологія, електроніка, інформатика та ін. Біотехнотронні продуктивні сили становлять альтернативу сучасному типу індустріального розвитку; вони дедалі біль­шою мірою набувають світового характеру, обумовлюючи водночас радикальні зміни у структурі міжнародних еконо­мічних відносин.

В предмет МЕВ входить вивчення двох складових:

1. Власне міжнародних економічних відносин

2. Механізм їх реалізації

МЕВ включають суперечливий комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об’єднаннями, а також підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) в системі світового господарства. Вивчає не економіку зарубіжних країн, а особливості їхніх економічних відносин. МЕВ вивчає не будь-які економічні відносини, а ті, які найчастіше повторюються, типові, характерні, які визначають відносини.

МЕВ являє собою систему різноманітних господарських (науково-технічних, виробничих, комерційних, валютно-фінансових, кредитно-грошових) зв’язків національних економік різних країн, яка заснована на міжнародному поділі праці. Ця частина людської діяльності визначається загальними закономірностями господарського розвитку, але має і ряд суттєвих особливостей:

Ø Господарські відносини охоплюють значний територіальний простір, який виходить за рамки національних кордонів;

Ø Втягуються додаткові за набором та обсягом ресурси;

Ø Відбувається переміщення ресурсів, факторів виробництва та його результатів за границі окремих країн в міжнародних масштабах;

Ø В цій сфері діють особливі механізми та інструменти (фінансові, валютні, митні та інші), які забезпечують такі світогосподарські зв’язки;

Ø Створюються спеціальні організаційні форми та структури, в тому числі міжнародні, за допомогою та за участю яких здійснюються економічні зв’язки між країнами.

МЕВ виникають і розвиваються при певних умовах і під впливом ряду факторів, вони виражаються в різноманітних конкретних формах, значення і співвідношення яких неоднакове на тих чи інших етапах, для різних країн та регіонів світу. Все коло цих питань і є предметом розгляду науки МЕВ. МЕВ формується і діє в певному економічному середовищі, від вивчення і урахування основних елементів якого (гуманітарно-матеріальних, правових, екологічних, політичних, психологічних, релігійно-етнічних і т.д.) неможливо відволікатись при науковому аналізі та практичній реалізації.

Методи пізнання міжнародних явищ і процесів, наукових досліджень міжнародних економічних відносин в основному такі ж, як і методи інших економічних наук, але мають певну специфіку.

Метод наукових абстракцій, як і її інших науках, використовується для усунення другорядного з метою пізнання основного. Особливість полягає в тому, що інколи необхідно абстрагуватись від конкретних національних економічних процесів, щоб пізнати дію міжнародних економічних законів.

Міжнародні економічні явища і процеси мають досить добре виражений системний характер, а тому широко використовується метод аналізу та синтезу, за яким аналізуються окремі елементи цілісної системи, а зроблені узагальнення по кожному елементу об'єднуються (синтезуються) в одне ціле системне узагальнення.

Оскільки міжнародні економічні відносини здійснюються на різних рівнях, то в дослідженнях користуються методом макро- та мікроаналізу. Це означає, що пошуки проводяться, з одного боку, на рівні зовнішньоекономічної діяльності підприємств, а, з іншого боку, на рівні міждержавних і наддержавних економічних стосунків. Відповідно при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з'ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку,тощо.