Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор - підприємницький талант.

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.

Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Предмети праці - це матеріали, що підлягають обробці. Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, - це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п'є, також є природними ресурсами.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є п ідприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва.

Національні та глобальні економічні інтереси

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування Найбільш характерними ознаками глобалізації є: 1) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни; 2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; 3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили; 4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику; Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях: *на рівні галузі - визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузей у даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу фабричної марки; *на рівні окремої країни - визначається ступенем відкритості економіки, її взаємозв'язку із світовою економікою в цілому.

Сутність та структура економічної системи

Загалом, під поняттям “система” (від гр. systema – складене із частин, об’єднане), що є одним із головних в економічній науці, розуміють у самому широкому значенні впорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. У деякому сенсі цю категорію можна протиставляти категорії “хаосу”. До вагомих структурних елементів економічної системи, які є водночас її підсистемами, належать: економічні відносини; продуктивні сили суспільства; механізм господарювання. Економічні відносини – відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання благ

. Продуктивні сили – це система факторів, які забезпечують перетворення речовин природи у життєві блага для задоволення потреб суспільства. Вони включають в себе, крім людини, засоби праці – це перш за все знаряддя праці, знаряддя виробничого процесу (інструменти, машини тощо), умови праці, а також виробничі будівлі, залізниці та шосейні дороги, освоєні водні шляхи, канали, засоби зв’язку тощо та предмети праці. Однак, головною продуктивною силою суспільства є люди, які приводять у рух всі інші елементи продуктивних сил.

Третій структурний елемент економічної системи – механізм господарювання – це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою.

Відносини власності

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей-продуктів праці. Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці, Відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дії трьох атрибутів: права володіння, права розпорядження і права користування. Співвідношення цих трьох атрибутів права власності визначає реальні форми власності як складових частин її структури.

Так, володіння визначають як категорію, що характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження – це здійснюване самим власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності. Користування означає процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.

25 домашнє господарство -група осіб, які пов'язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання(сім'я може складатись і з однієї Підприємство -самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов'язкові економічні ознаки:виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб+одержання прибутку (доходу). тип підприємств: приватні (недержавні), до яких часто відносять і колективні (кооперативні), державні, змішані.

Сектор економіки - велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють приватний, державний та ін.. Приватний сек ек - частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави(домогосподарства і фірми з приватним капіталом). Поділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сек ек.

26. Кластери, тобто розташовані у безпосередній своїй близькості кінцеві виробники, постачальники, постачальники послуг, дослідницькі лабораторії, навчальні заклади та інші установи у певній економічній сфері, є важливими рушійними факторами розвитку економічної системи не лише регіонального, а й макро- та міжнародного рівня. Ввів М.Портер. Аби бути кластером, група географічно близьких і взаємопов'язаних компаній і зв'язаних з ними організацій повинна діяти у певній сфері, характеризуватися спільною діяльністю і взаємодоповнювати одна одну. В сучасних умовах ринкових трансформацій задля забезпечення необхідних для економічного розвитку національної економіки різноманітних ресурсів і доходів перед “Регіон” означає країна, край, область. Параметрами, що обумовлюють поняття регіон є: географічнеполож; виробничо-функціональні; соціологічні особливості. Ефективність державного управління економічним розвитком в регіоні передбачає дослідження проблем взаємозв'язку регіональної економіки та регіональної політики. При цьому необхідно чітко розуміти, що регіональна економіка в процесі свого розвитку виражає відносини, які виникають між центром країни і регіонами, між самими регіонами, а також всередині регіонів з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання продукту виробничої діяльності.

Інститути - досить важливе поняття при вивченні системи управління економічним розвитком.Інститути - це “правила гри” у суспільстві, тобто створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. У вузькому значенні слова “інститут” - це порядок, закріплений у формі закону, установи. Серед економічних та адміністративних інститутів можна виокремити податкову систему, системи державного кредитування, субсидування, пенсійного забезпечення. За способом дії регулятивні інститути державного регулювання економіки поділяються на планові та ринкові(об’єктивно існуючі) регулятори.

 

27. В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності. Відповідно до формаційного підходу виділяють 5 суспільно-економічних формацій(їх базис - система продуктивних сил та економічних відносин): первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної).

Інший підхід - цивілізаційний. Найпоширенішими у літературі є три класифікації: * традиційна (патріархальна, авторитарна) економічна система; * ліберальна (ринкова, демократична) економічна система; * проміжна. 2*доіндустріальна; *індустріальна;* постіндустріальна. 3. *локальні;*міжнародні;*глобальна. Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності: *традиційна;*планова (демократична і командна);*ринкова Моделі. Англосаксонська модель - більш прагматичною, порівняно з європейською чи японською і спрямованою на максимально швидке отримання найбільшого фінансового прибутку. Вона представляє собою ліберальний некоординований варіант організації економічної системи суспільства. Німецько-японська модель, на відміну від англосаксонської, більшою мірою схильна до вирішення соціальних аспектів розвитку. За своїми ознаками вона є неліберальною і координованою державою. Інколи перша модель ще називається “поганим капіталізмом”, а друга - “хорошим”.

28 Національна економічна система - це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Всі елементи цієї системи знаходяться в певних співвідношеннях один з одним. Н е с - це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів. Спосіб взаємозв'язку між елементами та компонентами національної економічної системи, внутрішня її організація визначають економічну структуру країни.

Міжнародна економічна система - це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи; це сукупність національних господарств у їхній взаємодії через систему міжнародних економічних відносин. Головна ж сфера функціонування м е с - світове господарство.

29. Сучасний етап в еволюційному розвитку світової економіки характеризується посиленням тенденції до глобалізації, яка проявляється у виході національних економічних систем і національних ринків на рівень глобальної економічної системи. Глобальна економічна система - світогосподарська система, в якій національні процеси виробництва, обміну і споживання благ втрачають свою автономність і відбуваються як єдиний процес. Більш повне трактування категорії світового господарства і визначає його як глобальну економічну систему, яка самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних аспектів правових і політичних відносин. Головне протиріччя глобальної економічної системи пов'язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи.

 

30. Будь-яка діяльність складається як мінімум, з трьох компонентів: цілі, процесу та результату. Економічна діяльність - сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами. Ек діял - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Основні види економічної діяльності:*сільське господарство, лісове господарство, рибальство; *промисловість; *будівництво; діяльність транспорту та зв'язку; *торгівля; *фінансова діяльність; операції з нерухомим майном *державне управління; освіта; охорона здоров'я; *послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо. Всі вони Кінцевим результатом економічної діяльності суспільства є суспільний продукт(різноманітні матеріальні і нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва).

 

31. Суспільний поділ праці - процес, що постійно розвивається і поглиблюється-це є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства. СПП в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. СПП є: складовою виробничих сил суспільства; технологічною формою існування виробничих сил; підсистемою економічних відносин суспільного виробництва; формою організації взаємодії виробничих сил і економічних виробничих відносин. Причиною виникнення першого поділу праці був розвиток виробничого досвіду членів общин та поява принципово нових засобів праці, а головне - нових потреб. На даному етапі розв поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких почали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції. Вираженням прогресивного розвитку суспільного поділу праці стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація виробництва, що досягла в сучасних умовах особливо глибоких масштабів. Закону поділу праці.

32. Основні види ек діяльн(сільс г-во, лісове г-во, промислов, будівництво, торгівля фінанси діяльн...) пов’язані виробничою діяльн. Людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва. Виробництво -це процес взаємодії людини і природи з метою підпорядкування дарів природи для задоволення своїх потреб. В-во-це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини.Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства.

33.. Мета науково-дослідної роботи - виявляти нові зв'язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань). Проектно-конструкторська діяльність - своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

 

34. Інвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників,

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

 

35. Інноваційна діяльність

Інноваційна діяльність – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація – це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект.

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

 

36. Торговельно-маркетингова діяльність

 

Економічні передумови становлення маркетингу.

1. Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів.

2. Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого – виключно високі темпи їх оновлення.

3.Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації.

4. Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів.

Принципи маркетингової діяльності:

§ всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”);

§ пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”);

§ активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

 

37. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.Переваги міжнародного поділу праці:

- участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

- виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).