Інвестиції в людський ресурс

Важливою категорією, яка визначає зміст людського ресурсу є інвестиції у людський ресурс. Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін. Фінансування із зовнішніх джерел здійснюються за згодою індивіда, але остаточний вибір, як правило, завжди за власником інвестиційних коштів.Важливо зазначити, що сам факт фінансування потреб індивіда щодо набуття освіти, отримання необхідної інформації тощо, автоматично не призводить до формування інтелектуальних здібностей у користувача такими інвестиціями. Позитивний результат досягається тільки тоді, коли в індивіда виникає, по-перше, бажання, а, по-друге, вміння скористатися інвестиціями.

Освіта і проф. компетенції працівника

, професійна компетенція – компетенція, яка охоплює знання та навички, описує здатність і готовність професійно, на автономному та методологічному принципах виконувати завдання, вирішувати проблеми, оцінювати процес та отримані результати.

Персональна компетенція – компетенція, яка охоплює особистісну та соціальну компетенції особи, описує здатність і готовність людини формувати та розвивати своє життя автономно із особистою відповідальністю в рамках соціального, культурного та професійного контексту. Вона є вирішальною складовою проф. компетенції. Головна функція освіти полягає у підготовці кадрів, вона розвиває знання, навички та вміння, необхідні для досягнення стандарту компетенції. При здобутті освіти ми отримуємо профе сійні знання – а) комбінація знань, фактів, основних принципів і теорій у певній сфері діяльності відповідно до вимог ринку праці, до якої також належить знання різних можливих підходів і процедур; б) знання, необхідні для професійної кваліфікації та для конкретного роду занять чи професії

Інтелектуалізація праці

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі:

Перша: найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці».Це діяльність, заснована на широкому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників.

Третя: особливий характер техніко-виробничої організації праці в новому суспільстві.

Четверта: новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці, робітники знань. Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти.

Трудові відносини, зайнятість, безробіття

Трудові відносини є певним синонімом тих відносин, в які вступають наймані працівники і власники капіталістичних підприємств або їх представники у самому процесі праці, а отже, техніко-економічного та соціально-економічного поєднання найманих робітників і службовців із засобами виробництваТрудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з зайнятістю. Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. ' Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні: Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контракта­ми. Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.

За ринкових відносин зайнятість є результатом взаємодії пропозиції людського ресурсу, попиту на нього, ціни та конкуренції. Зайнятість формує задоволена пропозиція людського ресурсу як реалізована економічна (трудова) активність. Незадоволена пропозиція – це безробіття або резерв людського ресурсу

Дискримінація праці

В економічній літературі виокремлюють такі види дискримінації праці:

1. Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими. У кожній країні працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, часто одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації. 2. Дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи..3. Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади..4. Професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників. Так, існують традиційні чоловічі та жіночі професії. 5. Дискримінація в освіті та професійній підготовці, хоча сьогодні не часто зустрічається формальне обмеження доступа людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо

Нерівність в доходах і проблема бідності

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Вона спричинена багатьма чинниками.Відмінності в рівнях особистих (індивідуальних) доходів зумовлені розбіжностями в рівні заробітної плати; неоднаковими розмірами власності і, як наслідок, різною величиною доходів від неї; неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами; наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальним статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо), іншими чинниками. Різниця в заробітній платі, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо. Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру.: бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Тобто бідність якнайчастіше пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством або за мінімальні, або за стандартні.

Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна.

 

Соціалізація економіки

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.