Становлення глобального ринку

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері виробництва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага. Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни. Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі Надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним/ окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні управлінські, інституціональні,

Суспільне відтворення, його типи та показники

. Основою сусп. відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Ек.відтворення суспільства включає в себе відтворення:1)сусп. продукту та його конкретних форм;2)людськ. ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;3)основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов сусп. процесу відтворення;4)нац. багатства;5)споживання;6)ек.відносин. озрізняють просте, звужене і розширене відтворення економічної системи.Просте відтворення − це відновлення процесу сусп. виробництва з року в рік у незмінних обсягах. Звужене відтворення характеризується відтворенням сусп. виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді. Розширене відтворення економіки − це відтворення сусп. виробництва в зростаючих обсягах. Що стосується основних показників, що характеризують ек.відтворення, то це макроек.показники − валовий внутрішній продукт і нац. дохід. Кожен з них аналізується за абсолютним приростом, темпами зростання відносно попереднього року або темпами зростання відповідно базового року та темпами приросту. Аналіз також охоплює показники ВВП і нац. доходу на душу населення та інші показники.

Національний дохід

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес. Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, нац.економіки.Виробництво нац. доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Перерозподіл нац. доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу нац. доходу формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям тощо Використання нац. доходу здійснюється за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). використаний нац.дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу Особистий дохід − це одержаний дохід, а національний дохід − це зароблений дохід. Нарешті, якщо від суми особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств − кінцевий показник системи нац. рахівництва. Цей дохід використовується на споживання та заощадження.Кожна людина зацікавлена у зростанні нац. доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення сусп.виробництва), рівень добробуту населення, ек. могутності країни.

 

Валовий внутрішній продукт

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від нац. належності підприємств.ВВП підраховується за так званим територіальним принципом. Для ВВП характерні такі загальні риси: 1)є найбільш загальним показником кінцевого результату ек. діяльності в нац.економіці;2) характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів ек. процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матер. благ і послуг;3)охоплює результати ек. діяльності всіх господар. одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матер. виробництва, так і сфери послуг, особистих підсобних господарств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом;4)є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;5)має кількісний, часовий вимір Номінальний ВВП − це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП − це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. На основі ВВП розраховується цілий ряд макроек. показників.

 

Споживання та заощадження

Споживання домогосподарств − це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом нац. доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги. Однією з найважливіших в ек. відтворенні функцій є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Заощадження − це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження дорівнюють нац. доходу мінус споживання. Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощаджень та доходом. Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадженння. Національні заощадження − це та частина нац. доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це чисте заощадження і чисте нагромадження. Заощадження, здійснювані за рахунок нац. доходу, називаються чистими заощадженнями. Оптимальною нормою нац. заощадження вважається 20-25%.

 

Національне багатство

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, нац. багатство − це все те, чим володіє країна сьогодні − все матеріальне багатство суспільства. Нематеріальне багатство суспільства − це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили − науково-технічний, освітній, культурний потенціал.Таким чином, у широкому розумінні нац. багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Основними елементами матеріальної форми нац. багатства є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання − автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ. До складу нац. багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, або потенційні, до складу нац. багатства не входять. Основними елементами нематеріальної форми нац. багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень).

 

Доходи населення.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.Розрізняють грошові і натуральні доходи. Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. \. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.Виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім’ї, окремого індивідууму, зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Податки.

Податки – це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей. Функції податків:1) Фіскальна означає збір грошових коштів з населення, підприємств і організацій, 2) регулююча – забезпечує регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частини національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин, а загалом – усього процесу суспільного відтворення,3) Стимулююча функція податків полягає у впливі на інвестиційний процес (наприклад, у разі зниження ставок оподаткування), на проведення науково – дослідних робіт, на прискорення темпів економічного зростання, на інноваційні процеси. Регулююча і стимулююча функції податків тісно пов’язані, тому виконання однієї з них може поєднуватись з процесом реалізації іншої функції.Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість (ПДВ). Певну роль у виконанні функцій податків відіграє податок на прибутки корпорацій та на соціальне страхування.

 

Державний бюджет.

У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соціально–економічним устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів.Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування. Необхідність значного за величиною державного бюджету спричиняє потреба в суспільних або колективних благах, якими є освіта, охорона здоров’я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями державних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, корегування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін.

 

Інфляція.

Інфляція —тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом - наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову). Інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, є підвищенням купівельної спроможності грошей.

· Темпи інфляції відображають зміну цін за більш тривалий термін, зазвичай рік (досить часто використовують поняття «плинного року», тобто дані щодо показника за останні 12 місяцівІнфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади.Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.

 

Соціальна політика.

Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соціально–економічних заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів населення, розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо. Основні напрямки соціальної політики наступні: захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соціального страхування, введення мінімальної заробітної плати для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток.).