Понятие закона, его основные признаки. Виды законов.

Закон – это нормативно-правовой акт, который принимается в особом порядке органом законодательной власти или референдумом, обладает высшей юридической силой и регулирует наиболее важные общественные отношения. Основные признаки закона:

- закон представляет собой разновидность нормативно-правовых актов, содержит нормы права, адресованные соответствующим субъектам права;

- закон принимается органом законодательной власти – парламентом страны или всенародным голосованием (референдумом);

- закон принимается в особом процедурном порядке, предусмотренном Конституцией и регламентом парламента;

- закон в системе нормативно-правовых актов обладает высшей юридической силой;

- закон регулирует наиболее важные общественные отношения, которые составляют предмет компетенции парламента страны;

- закон в системе законодательства относится к числу наиболее стабильных правовых актов.

Виды законов:

По роли и месту в системе законодательства:

1. Конституция.

2. Конституционные (основные) законы, среди них в Украине различают:

- органические (вносят изменения, дополнения в действующую Конституцию; включаются как органическая (неотъемлемая) часть в текст Конституции; процедура их принятия аналогична процедуре принятия Конституции);

- номинальные (их перечень, организационное название (о Кабинете Министров, о выборах Президента) предусмотрены Конституцией; будучи своего рода продолжением Конституции их положения в текст Конституции не включаются; их основная задача – конкретизация (детализация) определенных норм Конституции);

- ординарные (на них есть ссылка в Конституции, но без определения их организационного названия.

3. Обыкновенные (простые, текущие) законы. Среди них есть:

- кодифицированные;

- чрезвычайные законы (имеют временный характер, принимаются при чрезвычайных обстоятельствах);

- обеспечительные законы (такие, которые вводят в действие некоторые иные законы, ратифицируют международные договоры Украины).

Билет№30.

Государственный контроль: понятие, основные виды.

Подзаконные нормативно-правовые акты: понятие, классификация.

Подзаконные нормативно-правовые акты принимаются, издаются на основе и во исполнение законов. По субъекту принятия (издания) среди подзаконных нормативно-правовых актов различают:

1) постановления Верховной Рады Украины;

2) акты Президента Украины (указы, распоряжения);

3) акты органов исполнительной власти:

- правительства (постановления, распоряжения);

- центральных органов исполнительной власти (например, акты министерств);

- местных органов исполнительной власти (например, распоряжения глав местных государственных администраций);

4) контрольно-надзорных органов (например, акты Генерального прокурора Украины);

5) акты органов местного самоуправления (решения).

По характеру компетенции органа, издавшего подзаконный акт, а также сфере его действия обычно различают акты:

- общие (издаются органами общей компетенции, действуют в пределах страны);

- местные;

- ведомственные;

- локальные (корпоративные).

Государственный контроль – это проверка уполномоченным на то субъектом соответствия (несоответствия) объекта контроля тем правомерным (законным) требованиям, которые к нему предъявляются, то есть это способ обеспечения управленческих решений путем проверки соответствия. Основные виды государственного контроля:

1) по субъектам: парламентский, президентский, административный (органов исполнительной власти), конституционный, Уполномоченного Верховной Рады по правам человека;

2) по субъекту инициирования: внешне инициированный, самостоятельно инициированный;

3) по результату правовой квалификации: правомерный, неправомерный;

4) по времени осуществления: предварительный, текущий, постоянный, временный;

5) по способу повторяемости: систематический, несистематический;

6) по направленности: внутренний и внешний;

7) по сферам осуществления: налоговый, таможенный, санитарный и так деле;

8) по стадии исследования: первичный, промежуточный, конечный;

9) по характеру прогнозирования: плановый и неплановый;

10) по уровню открытости: гласный и негласный.

3. Підстави юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки. У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними: 1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); 2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою. 3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону; 4) за власні діяння правопорушника. Юридична відповідальність грунтується на принципах: 1) законності - полягає у тому, що юридична відповідальність:• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння); • настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; • припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності. Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України); 2) обґрунтованості - виражається в:• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; • встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення; 3) доцільності - полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: • індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»); • пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом; 4) невідворотності - полягає в:• неминучості настання відповідальності правопорушника; • оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення; • професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів; • ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників; 5) своєчасності — означає • можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову; 6) справедливості — виявляється в такому: • кримінальне покарання не встановлюється за проступки; • при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; • зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її; • за одне правопорушення встановлюється тільке одне покарання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України). Функції юридичної відповідальності: 1.правоохоронна 2.виховна 3.правовідновлююча (компенсаційна) 4.загальнопревентивна 5.каральна (штрафна) 6.спеціально-превентивна

Билет№31