Визначення тарифних ставок для нових видів страхування.

Нетто-ставка по нових видах страхування складається з основної частини та ризикової надбавки. На відміну від діючих видів страхування, де основою побудови нетто-ставки є збитковість зі 100 грн. страхової суми за n-років для нових видів страхування цей показник відсутній. Основна чатсина нетто-ставки може розраховуватись виходячи з ймовірної страхової суми, а ризикова надбавка визначається за допомогою коефіцієнта вибірковості. Пропонована частість страхового випадку – відношення числа потенційних об’єктів страхування, що піддаються ризику та обсяг відповідності з цього виду страхування до загального числа потенційних об’єктів страхування. , Чпр-передбачувана частість по новому виду страхування, Кс- кількість потенційних страхових випадків, К0-загальне число потенційних об’єктів страхування. При побудові основної частини тарифної нетто-ставки по новому виду враховується ймовірне відношення середньої майбутньої виплати до середньої очікуваної страхової суми. . Величина ризикової надбавки може розраховуватись із застосування коефіцієнту вибірковості. , Кр-коеф передбачуваного рівня розвитку страхування, К0-коеф відставання відносної зміни суми виплат у порівнянні зі зміною рівня розвитку страхування. Тарифна нетто-ставка по новому виду страхування визнач: Тн = Чпр*Кпр*100, Тн осн = Чпр*Кпр*100, Тн ризик = Тн осн*(Квиб–1), де Тн осн –основна частина, Тн ризик –ризикова надбавка. Розрахунок брутто-ставки проводиться аналогічно.

Удосконалювання тарифних ставок і добровільних ризикових видів страхування.

В сучасних умовах розвитку розрахунків страхових тарифів та добровільних ризикових видів страхування в Україні проводяться самими страховими агентствами. Все це призвело до того, що розрахунок ймовірність настання страхового ризику та його дослідження проводиться загально, тому що на більш детальне дослідження ризику необхідно здійснити великі витрати. Страховим компаніям все це не вигідно. Для вирішення даної проблеми керівництво нашої країни вирішало відновити Актуарний інститут, який буде займатися дослідженням ризиків страхування та встановлення ставки-нетто для них. Все це призведе до того, що буде розвиватись методологія розрахунку, будуть з'являтись нові методи. Страхові компанії перестануть витрачати кошти на дослідження, що в свою чергу з зменшить суму навантаження. Все це призведе до зменшення брутто-ставки, а це в свою чергу зменшать платежі.

 

Захисні додатки.

Методологічно страхові тарифи-нетто з ризикового страхування і страхування життя будуються однаково: в обох випадках вони є сумою тарифів з окремих ризиків, передбачених страховим продуктом. Існує і певна структурна різниця: у страхові тарифи-нетто з ризикового страхування включається постійний захисний додаток на випадок розорення, який відсутній у тарифі-нетто зі страхування життя. Проте при страхуванні життя захисні додатки теж існують, але їх види і спосіб застосування відрізняються від додатків, застосовуваних у ризиковому страхуванні. У страхуванні життя захисні додатки з'являються з двох причин: 1) незначні кількості укладених договорів страхування (менше 2-3 тис.), тобто в початковий період діяльності компанії зі страхування життя; 2) внаслідок зміни (підвищення) показника смертності для окремих груп застрахованих осіб. Захисний додаток першого типу передбачений Методикою формування резервів із страхування життя Укрстрахнагляду. За своїм характером він близький до захисного додатку в ризиковому страхуванні, бо збільшує усі тарифи-нетто на певний відсоток. Проте на практиці він застосовується рідко, бо після перших 2-3 років діяльності, коли кількість договорів перевищить критичну межу, його необхідно зняти, зменшивши тариф і страхові внески. Захисний додаток другого типу застосовується для окремих категорій застрахованих, у яких унаслідок стану здоров'я або способу життя існує ризик підвищеної смертності. Українськими нормативними документами з розрахунку страхових тарифів і резервів він не передбачається. За своїм характером цей захисний додаток дещо відрізняється від додатку першого типу, бо встановлюється не для всіх договорів страхування.

Історія страхування життя.

Новий етап розвитку страхування набуло в епоху капіталістичного виробництва.
Перше солідне суспільство, що займається страхуванням життя, під назвою «Емікебл» («дружній») виник в Англії в 1706 р. Однак математика особистого страхування була ще слабо розвинена: система тарифних ставок була простою і не диференціювалася по віку.

Значний прогрес у розвитку страхування життя був досягнутий в діяльності іншого страхового суспільства - «Еквітебл». Вперше стали використовуватисятаблиці смертності, тарифні ставки диференціювалися за віком. Діяльність «Еквітебла» була вельми успішною, що стимулювало появу нових страхових товариств.
Товариства, що займаються страхуванням життя, з'являються і в інших країнах, хоча і дещо пізніше. У Франції перше товариство з'явилося в 1829г., В Німеччині - в 1827г., В США - в 1830р. До кінця XIX століття операції страхування життя отримали широке поширення у всіх розвинених капіталістичних державах.
Відзначимо, що актуарні розрахунки - це система математичних і статистичних методів, за допомогою якої визначаються фінансові взаємовідносини страховика і страхувальника з довгострокового страхування життя. У 1662г. Д. Граунт опублікував роботу «Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності», якій і поклав початок актуарних розрахунків. Він першим побудував таблицю смертності, яка є відправною точкою при побудові тарифів в страхуванні життя.
Продовжив роботу над теорією актуарних розрахунків англійський астроном Едмунд Галлей. Він дав визначення основних показників таблиці смертності, перелічив ймовірність дожити і вмерти для своїх сучасників, ввів в науку поняття середньої тривалості майбутнього життя, сформулював методику регулювання тарифів в страхуванні життя за допомогою таблиці смертності. «Батько» актуарної науки ввів поняття норми відсотка або норми зростання грошей у страхуванні. Форма таблиці смертності Галлея і принципи її побудови вживаються до цих пір.
З часом теорія актуарних розрахунків просувалася все далі й глибше. Внесок у її розвиток внесли такі вчені, як Абрахам де Муавр (Англія), Антуан Депарсье (Франція), Томас Сімпсон (Англія). До кінця XVII - початку XVIII ст. були визначені основні положення теорії ймовірностей та накопичилися статистичні дані про смертність населення. Таким чином,страхування життя набуло наукову базу. З часом страхові товариства самостійно накопичували статистичний матеріал, за допомогою якого уточнювалися тарифи по страхуванню життя й удосконалювалася техніка актуарних розрахунків.

З кінця XIX ст. починається процес концентрації та централізації страхової справи. У США, наприклад, налічується більше 2-х тисяч компаній, що проводять операції зі страхування життя, але монопольне володіння ринком здійснює «Велика п'ятірка» - п'ять гігантів страхового бізнесу. Половина активів усіх страхових компаній Англії зосереджена у 11 фірм. При цьому 4 компанії контролюють одну третину активів.