Підготовка і сертифікація спеціалістів актуарної науки.

Одним з основних завдань Українського актуарного товариства є орга­нізація сертифікації актуаріїв.

Підготовка актуаріїв на рівні університетської освіти в Україні здійсню­ється в п'яти національних університетах — Київському, Донецькому, Львів­ському, Одеському і Чернівецькому — переважно за спеціальністю «Статис­тика».

Підготовка актуаріїв за другим рівнем повинна здійснюватися за допо­могою Українського актуарного товариства, а складання іспитів повинен при­ймати Екзаменаційний центр Британського інституту актуаріїв в Україні при цьому ж товаристві. Передбачається створення Національного Центру навчання і сертифікації актуаріїв при Українському актуарному товаристві і Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка, на базі якого кандидатам в актуарії могла б надаватись допомога в навчанні і де б вони складали іспити.

Проектом сертифікації українських актуаріїв передбачено дворівневу си­стему підготовки згідно зі стандартами Міжнародної асоціації актуаріїв, яка пе­редбачає 7 іспитів на першому рівні та 4 іспити і захист дипломної роботи на другому рівні. На першому рівні повинні вивчатися такі предмети: «Статистич­не і стохастичне моделювання», «Фінансова математика», «Математика страху­вання життя», «Математика страхування майна», «Економіка», «Фінанси й ос­нови фінансової звітності», «Стохастична фінансова математика», на другому — «Актуарний менеджмент в фінансах, інвестиціях і розміщенні активів», «Страховий менеджмент в страхуванні майна», «Страховий менеджмент в страхуванні життя та пенсій», «Основи фінансового і податкового законодавст­ва та бухгалтерської звітності».

 

Ціна страхового продукту як об’єкт актуарних розрахунків.

Страховий тариф — це ціна страхування з одиниці страхової суми. В українській страховій термінології як синоніми вживаються також терміни «за­гальний страховий тариф», «повний страховий тариф» або «брутто-ставка» чи «ставка-брутто». Ціна (плата) за страхування з сукупної страхової суми в ризиковому страхуванні називається платежем, у страхуванні життя — внеском, а в зарубіжній страховій термінології — премією незалежно від галузі чи класу страхування. Похідними від термінів «брутто-ставка» і «нетто-ставка» є понят­тя «брутто-премія» і «нетто-премія», які означають загальний і частковий (чис­тий) платіж з усієї страхової суми, тобто за кожним договором страхування.

На підставі тарифів-брутто визначаються страхові платежі (внески), надходження яких дає страховим компаніям 80-90 відсотків грошових надходжень. Правильно визначені страхові тарифи дають можливість отримати грошові надходження, достатні для утворення страхових резервів у необхідних розмірах, утримувати страхову компанію і забезпечити утворення прибутку. Належні розміри страхових резервів, у свою чергу, ство­рюють умови для виплати страхового відшкодування (страхових сум) і дозво­ляють здійснювати інвестиційні операції, що дає можливість отримувати інвестиційний доход і прибуток від інвестиційної діяльності. Завищені ціни страхо­вих продуктів знижують конкурентні можливості компаній і створюють «легкі прибутки», за які переважно розплачуються втратою клієнтів і місцем на ринку. Занижені ціни страхових продуктів ускладнюють фінансовий стан компанії, роблять її ненадійною і неплатоспроможною, зумовлюють збитки або і банк­рутство.

 

Причини існування страхування.

Причиною існування страхування є наявність в усіх сферах життя людини ризиків — об'єктивних і суб'єктивних подій, які мають ознаки ймовірності і ви­падковості настання. Реалізація (настання) ризиків часто зумовлює матеріальні збитки (втрату, пошкодження або знищення майна), які потрібно відшкодувати, або завдає шкоди життю і здоров'ю (постійна або тимчасова втрата працездат­ності, смерть), що вимагають значних витрат на лікування, похорон тощо. Од­ночасно страхуванням охоплюються не тільки майнові ризики і ризики щодо життя і здоров'я, але і конкретні життєві події, які не завдають матеріальних чи грошових збитків, але вимагають коштів для забезпечення життя в його насту­пні періоди. До таких подій належать народження дітей, одруження, навчання, досягнення повноліття тощо.

 

Ймовірнісні аспекти страхування.

 

Функції страхування.

Економічна сутність страхування розкривається в його специфічних функціях, що виражають суспільне значення даної категорії:
1. Ризикова - передання страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, передбаченими законодавством або договором.
2. Створення і використання страхових резервів - накопичення страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.
3. Функція заощадження коштів полягає у накопичені коштів страхувальника його внесками, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) або інше за умов страхування (майнове страхування).
4. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків (превентивна) спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.
Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

 

Принципи страхування.

Під принципами страхування потрібно розуміти основні положення, що реалізуються в кожному виді страхування і забезпечують його дію як економічного інструмента. Принципи:

1) наявності страхового ризику;

2) наявності страхового інтересу;

3) максимальної добросовісності;

4) цільового характеру;

5) платності;

6) повноти;

7) неперервності;

8) повороткості.

1) - страхувати можливо тільки ті об’єкти, яким загрожує певний реальний ризик.

2) - страхувальник тільки тоді страхуватиме об'єкт, коли відчуватиме матеріальну зацікавленість у результатах страхування, тобто коли воно захистить його від збитків. Відшкодовувати незначні збитки можна самостійно, тому від них захищаються самострахуванням.

3) - страховик і страхувальник повинні бути відвертими. Для оцінки ризику і визначення страхового тарифу страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об’єкт страхування, він же повинен сплатити страхові платежі. Страховик повинен правильно визначити збиток і згідно з умовами договору виплатити страхове відшкодування.

4) - укладення окремих договорів страхування на кожен різнорідний ризик.

5) - передбачає плату за передачу ризику від страхувальника до страховика, забезпечує товарний характер страхової послуги.

6) - для повного відшкодування збитків потрібно страхувати об'єкти від усіх реальних ризиків на повну вартість цих об'єктів. Цей принцип має два технічних регулятори: системи від­повідальності і франшизу.

7) - з метою гарантова­ного страхового захисту об'єкти потрібно страхувати безперервно.

8) - виплата страхових платежів у вигляді страхового відшкодування або страхової суми при настанні страхового ви­падку. При страхуванні життя цей принцип реалізується для усіх застрахова­них, при ризиковому страхуванні — тільки для застрахованих, з якими тра­пився страховий випадок.