Тема 4. Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства

 

План

 

1. Сутність і значення інвестиційної діяльності підприємства, її суб’єкти і об’єкти.

2. Поняття і класифікація інвестицій.

3. Виробничі інвестиції, їх склад та структура.

4. Основні показники оцінки та шляхи підвищення ефективності виробничих інвестицій.

5. Поняття, значення і класифікація інноваційних процесів.

6. Науково-технічний прогрес, його сутність, значення і основні напрями.

7. Фінансові інвестиції, їх види та роль у становленні та розвитку ринкових умов господарювання.

 

Зміст лекції з теми № 4

 

1. Поняття, значення і класифікація інноваційних процесів.

 

Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

Слід розрізняти поняття "новини" і "нововведення". Новини ви­никають як результат інноваційних процесів, як втілення творчої думки людини у певну економіко-виробничу проблему, а впровад­ження новин у господарську практику — це нововведення..

Оцінювання, прийняття і реалізація нових рішень у галузях техні­ки, технології, організаційних форм та методів господарювання ста­новлять суть інноваційних процесів. Інноваційні процеси почина­ються в певних галузях науки, а завершуються у виробництві.

За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі види:

-- технічні новини і нововведення — нові вироби, технології, засоби виробництва;

-- організаційні інновації— нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;

-- економічні інновації — удосконалені методи господарського уп­равління підприємством (прогнозування, планування, фінансу­вання, ціноутворення, мотивація та оплата праці);

-- соціальні інновації — форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення ква­ліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтриму­вання високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охо­рона довкілля, створення комфортних умов життя);

-- юридичні нововведення — регулювання всіх видів діяльності під­приємства на основі нових і змінених законів, а також норматив­но-правових документів.

За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні.

Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого рево­люційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують ор­ганізаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві по­зитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

 

2. Науково-технічний прогрес, його сутність, значення і основні напрями

 

Потенційні можливості розвитку і ефективність виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і сольно-економічними результатами.

Науково-технічний прогрес (НТП), в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у широкому суттєво-змістовному значенні -- це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технології, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП слід розглядати як систему, що охоплює три взаємопов'язані стадії: науку, техніку, виробництво.

Особливості сучасного НТП:

-- перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспіль­ства;

-- скорочення проміжку від наукового відкриття до його практичної реалізації;

-- випереджаючий розвиток науки;

-- розширення меж охоплення сучасного НТП і масштабність цього процесу.

Будь-яка держава з метою забезпечення високого рівня економі­ки і подолання відставання власного розвитку від розвитку інших країн повинна здійснювати єдину державну науково-технічну полі­тику — цілеспрямовані заходи забезпечення комплексного розвит­ку науки і техніки, упровадження ефективних результатів у практи­ку виробництва. Отже, держава на кожному етапі розвитку визна­чає основні напрями НТП і забезпечує умови для їх здійснення.

Загальні напрями НТП:

-- створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів праці та кінцевої продукції;

-- створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів;

-- автоматизація виробництва.

Пріоритетні напрями сучасного НТП розглянемо детальніше.

1. Електронізація народного господарства. Електронізація -- це забезпечення сфер виробництва і суспільного життя високоефектив­ними засобами обчислювальної техніки, новими поколіннями супутникових систем зв'язку тощо.

2. Комплексна автоматизація всіх галузей народного господар­ства. Автоматизація -- це впровадження у виробничі процеси гнуч­ких автоматизованих виробничих систем, промислових роботів, ба­гатоопераційних верстатів з ЧПУ, систем автоматизованого проек­тування, автоматизованих систем управління.

3. Створення і використання нових матеріалів. Такі матеріали мають нові властивості, які широко застосовують у певних галузях і промисловості: надпровідність, радіаційна стійкість, стій­кість до зношення, надчисті матеріали із заданими властивостями.

4. Освоєння принципово нових технологій -- мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної.

5. Прискорений розвиток біотехнологїі. Біотехнологія базується на промисловому застосуванні створених живих систем, насамперед мікроорганізмів. Біотехнологія сприяє створенню безвідходних тех­нологій, нарощуванню обсягів виробництва сировини і продоволь­чих ресурсів.

НТП тісно пов’язаний з організаційним прогресом. Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та за­стосуванні нових методів і форм організації виробництва й праці. Якщо НТП створює можливості для інноваційної діяльності, то організаційний прогрес їх реалізує. Порівняно з НТП організаційний прогрес значно дешевший. Іноді він обмежується адміністративними заходами.

Сучасні тенденції організаційного прогресу:

-- прискорення темпів розвитку окремих суспільних форм органі­зації виробництва (деконцентрації, кооперування, конверсії, ди­версифікації) і посилення їх взаємозв'язків;

-- посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприєм­ствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автомати­зації, робототехнічних систем, гнучких виробничих систем, що сприяє мінімізації витрат часу й підвищенню продуктивності праці.

 

3. Сутність і значення інвестиційної діяльності підприємства, її суб’єкти і об’єкти.

 

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу чи прибутку.

Основною метою здійснення інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

— досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

— максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

— мінімізація інвестиційних ризиків;

— забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

До об’єктів інвестиційної діяльності можна віднести:

— будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

— цінні папери;

— цільові грошові вклади;

— науково-технічна продукція;

— інтелектуальні цінності;

— інші об’єкти власності та майнові права.

Суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

-- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозу­вання майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку;

-- розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підпри­ємства;

-- пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проек­тів, а також відбір найефективніших;

-- розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;

-- оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інстру­ментів і відбір найефективніших і них;

-- формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за по­казниками прибутковості, ліквідності та ризику;

-- поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;

-- організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних про­грам і проектів;

-- підготовку рішень про своєчасний вихід і неефективних інвести­ційних проектів.

 

4. Поняття, склад і структура інвестицій

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підви­щення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій.

Інвестиції -- це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання ін­вестиції класифікують за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції ре­альні й фінансові.

Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу в різні сфери діяльнос­ті й галузі народного господарства з метою відтворення реальних ма­теріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиціями, або капітальними вкла­деннями.

Фінансові інвестиції -- це вкладення капіталу для придбання цін­них паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.

Прями інвестиції -- це вкладення коштів в певні об'єкти інвесту­вання безпосередньо інвестором без залучення фінансових посеред­ників (інвестиційних компаній і фондів).

Непрямі інвестиції— це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередни­ків. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщен­ня власних цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвес­торів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники роз­поділяють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладе­них ними коштів.

За термінами інвестування розрізняють коротко- та довгостро­кові інвестиції.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвес­тиції приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.

Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вклада­ють іноземні інвестори в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Дже­релом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фонда­ми та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зов­нішні.

Внутрішні інвестиції -- це вкладення інвесторами капіталу всере­дині країни, зовнішні -- за її межами.

Формування інвестиційних ресурсів підприємство здійснює за раху­нок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприєм­ства належать внески засновників підприємства; акумульовані амор­тизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансо­вих резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, то­що. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприєм­ства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому рин­ку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підпри­ємств.

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансу­вання потребує від підприємства певних витрат. Так. випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату по­слуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому -- виплату дивідендів акціонерам і процентів власни­кам облігацій.

Залучення банківських позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капітало­вкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюдже­тів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподат­кування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування інвестицій має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.

 

5. Виробничі інвестиції, їх склад та структура

Інвестиції, які забезпечують підприємству зміцнення і розви­ток його матеріально-технічної бази, упровадження нових техноло­гій виробництва, зростання потужностей, називають виробничими або капітальними вкладеннями.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразо­вих витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення ос­новних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. До капіталовкладень входять витрати на будівництво, реконст­рукцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужнос­тей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транс­портних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення кла­сифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом вико­нання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове буді­вництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і під­тримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчи­ках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих вироб­ництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потуж­ності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на само­стійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додат­кових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єк­тів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і вироб­ництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на са­мостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов'язано з удоскона­ленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств -- це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни за­старілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продук­тивніше.

Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає ви­конання робіт, пов'язаних з відновленням основних фондів, що вибу­вають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяють на витрати, пов'язані з будівельними, монтажними роботами, придбан­ням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капі­тальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи, пов'язані із спорудженням, пере­будовою, розширенням і відновленням існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, пов'язані з будів­ництвом будівель і споруд.

Монтажними називають роботи, пов'язані із збиранням і вста­новленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар входить вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо), транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом ви­робництва (борошно- та панелевозів, електрокарів тощо), обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо, вироб­ничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидко­зношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як пер­ший комплект для підприємств і об'єктів, що будуються.

До інших капітальних робіт і витрат включають проектно-вишукувальні роботи, що здійснюються за рахунок капіталовкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату працівників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення розподіляються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкла­дення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва функціонуватимуть у сфері матеріального та нематеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення належать вкла­дення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпе­чення, освіти тощо.

За галузевою належністю капіталовкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транс­порті, будівництві та інших галузях народного господарства.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт капітало­вкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і госпо­дарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає їх виконання постійно діючими спеціалізованими підрядними буді­вельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створю­ються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення ка­піталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснює безпосередньо підприємство-забудовник. При цьому роботи на об'єкті будівництва підприємство виконує власними силами і засобами поряд з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі виконання будівельно-монтажних робіт визначають кошторисну вартість будівництва згідно з встановлени­ми цінами, тарифами і розцінками на будівельно-монтажні роботи, яка й є вартістю на спорудження об'єкта.

За формою власності розрізняють державні та приватні капі­тальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за ра­хунок державних коштів і призначені для виконання державних про­грам розвитку окремих галузей і підприємств. Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

 

6. Основні показники оцінки та шляхи підвищення ефективності виробничих інвестицій.

 

Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної еко­номічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень пока­зує загальну величину їх віддачі та обчислюється зістав­ленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

 

DП П

Е_р = -----, або Е_р = -----,

КВ КВ

 

де DП -- приріст прибутку підприємства у випадку вкладен­ня капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне пере­оснащення, грн.;

П -- загальна сума прибутку для новостворюваних об'єк­тів, грн.;

КВ - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкла­день), грн.

2. Строк окупності капіталовкладень Т_ок, який є обер­неним показником до Е_р:

 

КВ КВ

Т_ок = ------, або Т_ок = ------, років.

DП П

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності ка­піталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством еко­номіки України на певний період. Якщо Е_р > Е_н, то вкла­дення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат (Вприв):

 

Вприв = Сі + Е_н * КВі, грн.,

 

де Сі -- собівартість річного випуску продукції по і-му варі­анту капіталовкладень, грн.;

КВі -- капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Приведені витрати можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Сучасна практика оцінювання ефективності реальних інвестицій використовує певні базові принципи й методичні підходи.

При оцінюванні ефективності капіталовкладень слід ураховувати основні базові принципи. Розглянемо їх.

1. Оцінювати ефективність проектів інвестування капіталу потрібно на основі порівняння обсягу інвестованих коштів, з одного боку, і сум та термінів повернення інвестованого капіталу -- з іншого.

2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат слід ураховувати як основні, так і супутні витрати капіталу. Це пояс­нюється тим, що при інвестуванні крім основних затрат, передба­чених проектом, підприємство часто несе й супутні витрати, спри­чинені реалізацією цього проекту. Тому їх так само необхідно враховувати при оцінюванні ефективності здійснення капітало­вкладень.

3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показ­ника грошового потоку від інвестицій.

Під грошовими потоками від інвестицій (ГП) розуміються отримані від їх реалізації чистий прибуток і суми амортизаційних відрахувань:

 

ГП = П + А, грн.,

 

де П -- річний прибуток, отриманий у результаті реалізації інве­стицій, грн.;

А -- річна сума амортизаційних відрахувань, грн..

4. Приведення майбутніх грошових потоків від інвестицій до їхньої теперішньої вартості (дисконтування). Оскільки грошові кошти під впливом фактору часу знецінюються, вартість теперішніх гро­шей (тобто їх купівельна спроможність) перевищує вартість гро­шей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей ураховується шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтування передбачає коригування май­бутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дис­контній ставці, що враховує ризик і непевність, пов'язані з факто­ром часу. В умовах очікування постійного річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислю­ють за формулою;

, грн.,

 

де ТВ -- теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інве­стиційного проекту, грн.;

t -- період, років; t

ГПt -- грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізації проекту, грн.;

r -- річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

-- ко­ефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.

5. Диференційований вибір дисконтної ставки. Ставки для дискон­тування грошових потоків від реалізації різних проектів вибира­ють диференційовано з урахуванням таких факторів, як очікува­ний темп інфляції, премії за ризик, імовірність низького рівня пла­тоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо.

Виходячи з наведених принципів розраховують основні характе­ристики інвестиційних проектів — чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішню ставку дохідності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) характеризує загальний абсолют­ний ефект від реалізації інвестицій і обчислюється як різниця між те­перішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протя­гом періоду експлуатації об'єкта інвестування, і сумою початкових інвестицій:

 

ЧТВ = ТВ - ПІ, грн.,

 

де ТВ -- теперішня вартість грошових потоків проекту,грн.;

ПІ -- почат­кові інвестиції,грн..

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне зна­чення або дорівнює нулю, то проект слід відхилити, оскільки його ре­алізація призведе до збитків або не принесе підприємству додатково­го доходу на вкладений капітал.

Інша характеристика інвестиційного проекту -- індекс прибутко­вості (Іп) -- загалом дуже близький до чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх гро­шових потоків з початковими інвестиціями:

Іп = ТВ: ПІ.

 

Проект, який має індекс прибутковості більший за одиницю, схва­люється як прибутковий, а якщо цей індекс менший за одиницю — відхиляють.

Період окупності (Ток) інвестицій характеризує кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності виз­начається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошовихпотоків:

ПІ

Ток = ------------, рік,

ГПдиск

 

де ГПдиск -- середньорічна величина дисконтованих грошових по­токів, грн.

 

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визна­чають так:

ТВ

ГПдиск = --------, грн.,

Тексп

 

 

де ТВ -- теперішня вартість грошових потоків від проекту, грн.;

Тексп -- кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очі­кується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу (ВСД) характеризує рівень прибутко­вості здійснених інвестицій, що дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це можна записа­ти у вигляді

 

,

 

де ГП -- річні грошові потоки, грн.;

d -- дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу);

n -- кількість років надходження грошових потоків.

З метою схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяль­ності підприємства, яку визначають виходячи з вартості залучення капіталу і ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої став­ки доходу перевищує необхідну ставку, то проект вважають прибут­ковим.

 

7. Фінансові інвестиції, їх види та роль у становленні та розвитку ринкових умов господарювання.

 

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов'язані з функ­ціонуванням фінансового ринку, основне завдання якого -- акуму­лювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

До основних напрямків фінансових інвестицій підприємства нале­жать вкладення коштів:

-- у статутні капітали спільних підприємств;

-- у цінні папери ринку капіталів;

-- на грошовому ринку.

Вкладення коштів у статутні капітали спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв'язки з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі), розвинути власну виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

Вкладення капіталу підприємства в цінні напери ринку капіталів -- найпоширеніші у практиці фінансових інвестицій.

Цінні папери ринку капіталів розподіляють за групами:

корпоративні — підтверджують право власності держателя цінних паперів (прості, або звичайні, та привілейовані акції);

боргові — підтверджують право кредитора на отримання від бор­жника певної суми боргу (довготермінові векселі, облігації);

похідні — інші інструменти фінансового ринку (опціони, ф'ючерси, конвертовані облігації і конвертовані привілейовані акції).

Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Мета такого розміщення тимчасово вільних коштів підприємства -- отримання до­даткового прибутку, який у подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

1. У грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні аморти­заційні відрахування. Тому в основі обчислення грошових по­токів від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних по них процентів (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) і дивідендів (за прид­аними акціями інших підприємств).

2. Фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку за ціною, що склалась на них на момент продажу. Отже, до грошо­вих потоків від фінансових інвестицій повинна включатись також вартість їх можливої реалізації після завершення терміну воло­діння інвесторами ними. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона є основною сумою боргу), а для корпоратив­них — вартість реалізації визначають за їх поточною курсовою ціною.

3. Норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з не­значним рівнем ризику властива невисока норма прибутку. До та­ких активів належать цінні папери, які випускає держава (облігації, державні казначейські зобов'язання тощо). їх вважають надійними цінними паперами. Інвесторів, які схиляються пере­важно до таких інвестицій, називають консервативними. Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, мають ви­щий ступінь ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, його вважається агре­сивним. Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оціни­ти, визначивши його реальну вартість.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, не­обхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Облігація -- це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основ­ного боргу, наданого особі, що випустила цю облігацію (емітенту), і доходів від неї у вигляді процентів. Характеристиками облігації є її номінальна вартість (визначає або основну суму боргу, або вартість, за якою вона гаситься); річна процентна або дисконтна ставка з об­лігації; проценти, що нараховуються за нею; очікувана норма при­бутковості за облігацією; кількість періодів виплат процентів до тер­міну її погашення.

Акція -- це цінний папір, що засвідчує право її власника на части­ну майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізня­ють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. За ними не існує терміну погашення.

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивіденд­на політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей розвитку. Дивіденди, які сплачу­ються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть не виплачуватись.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту.

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визна­чення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіден­ди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної став­ки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі акти­ви. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприєм­ство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його ко­штів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься ді­ленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

Рекомендована література

1. Закон України „Про інвестиційну діяльність” № 1560-ХІІ від 18.09.1991 (з подальшими змінами і доповненнями) // ВВР. – 1991. -- №47, ст. 646.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» 22940/2002 // Міністерство юстиції України. Офіційний вісник України. Щотижневий збірник актів законодавства. Закони України та інші акти Верховної Ради України. - Київ, 2002. – №31. – С.145 – 157.

3. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 року № 433 – IV. Україна. Закони. Нове законодавство України / Уклад. Ю.П. Єлісовенко. – К.: Махаон, 2003. – С. 342 – 345.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» / «Енциклопедія бухгалтера. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Т.1. – Київ: ПП «НВФ «Освіта». – С. 258 – 265.

5. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.-- К.: Атіка, 2002. -- С. 213 -- 237.

6. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник – К.: В-во А.С.К., 2004. -- С. 289 – 333.

7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.-- Вид.

3-тє, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. -- С. С.157 – 225.

8. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією Міщенко Н. Г., Ященко О. І): Навчальний посібник. – Львів: „Магнолія 2006”, 2008. -- С. 289 -- 336.

 

 

Тема 5. Система планування на підприємстві

 

План

 

1. Необхідність і сутність державного регулювання економіки в умовах ринку. Основні економічні функції держави.

2. Знач