Тема 6. Організація виробництва та його обслуговування

 

План

 

1. Поняття та основні елементи виробничого процесу.

2. Загальні принципи організації виробни­чого процесу.

3. Організаційні типи виробництва та їх порівняльна характеристика.

4. Визначення і структура виробничого циклу і методика обчислення тривалості виробничого циклу.

5. Економічне значення і напрями скорочення тривалості виробничого циклу.

6. Методи організації виробництва. Ознаки та сфери застосування непотокового виробництва.

7. Загальна характеристика потокового виробництва. Основні параметри потокових ліній.

8. Поняття, значення та види інфраструктури підприємства.

9. Система технічного обслу­говування виробництва та її основні функції.

 

 

Зміст лекції з теми № 6

 

1. Поняття та основні елементи виробничого процесу.

 

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції.

Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці. Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів.

Головною складового виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові.

До технічної складової належать:

-- енергетична база виробництва;

-- виробничі машини і устаткування;

-- транспорт, переміщувальні пристрої;

-- інформаційно-обчислювальна техніка і засоби зв'язку.

До технологічної складової належать:

-- технології з переробки ресурсів і одержання готової продукції (ви­добутку, обробки, переміщення, складування, контролю тощо);

-- технологічна документація загального і спеціального призначення.

Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначен­ням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

1. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, до­поміжні та обслуговуючі.

Основні процесії — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

Основні процесії в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво.

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.

Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні та безперервні вироб­ничі процеси.

Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо).

Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.

3. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають ручні, механі­зовані, автоматизовані та автоматичні.

Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція — це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.

 

2. Загальні принципи організації виробни­чого процесу.

 

Система раціональної організації виробництва будується на пев­них принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалі­зації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробницт­ва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'яза­них підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спромож­ність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна об­сягу виконуваних робіт, тобто

,

 

де п — кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів; V— об­сяги виконуваних робіт; р — продуктивність окремих робочих місць; М — кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виго­товленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. По­слідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях ви­робничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Без­перервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з пе­реходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається уні­версальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморе­гулювання і стабілізації.

 

3. Основні типи організації виробництва та їх порівняльна характеристика

 

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробниц­тва.

Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Розрізняють три типи виробництва: одиничне, се­рійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклату­рою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів. Серій­не виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготов­лення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний обсяг випуску може бути великий. Масове ви­робництво характеризується вузькістю номенклатури продукції, ве­ликим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів. Окремо вирізняється дослідне виробництво — виготовлен­ня зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, до­опрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конст­рукторську та технологічну документацію для серійного або масо­вого виробництва.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце:

,

 

де п — кількість предметів, які обробляються на певній групі робо­чих місць за місяць;

— кількість операцій, які проходить i-й пред­мет при обробці на певній групі робочих місць;

М — кількість робо­чих місць, для яких обчислюється .

Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип ви­робництва.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через частоту зміну предметів праці багато часу витрачається на пере налагоджування устаткування.

Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об’єктів виробництва технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовано для одиничного виробництва k > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями, застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньо, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньо серійне і велико серійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Коефіцієнт закріплення операцій орієнтовно в межах 20 < k 40. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10 < k 20. На робочих місцях великосерійного виробництва предмети обробляються великими партіями, устаткування спеціалізоване, 1 < k 10.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k = 1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях.

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робочі місця та цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін.

Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Водночас можуть використовуватися і процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо.

Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів протягом тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, проте в окремих випадках за низької трудомісткості операцій використовуються серійні типи виробництва, наприклад на заготівельних процесах. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення годинників, телерадіоапаратури та ін.

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід (за можливості) від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.

 

4. Визначення, структура і методика обчислення тривалості виробничого циклу.

 

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу.

Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно.

Виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами).

Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів — це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу. Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на обробку, а потім — кінця обробки всієї партії. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншими операціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів.

Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій. Визначення циклу здійснюється за складовими його елементами. Для виробів із тривалим циклом величина останнього обчислюється в календарних днях, у цьому разі враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються в робочих днях без урахування вихідних.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії. предметів на одній операції дорівнює

 

Т_m = n * ,

де Т_m — технологічний цикл в одиницях часу, як правило, хвилинах;

п — кількість предметів у партії;

t — тривалість обробки одного предмета; хв.

М — кількість робочих місць, на яких виконується операція.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Розрізняють три основних способи поєднання операцій технологіч­ного циклу: послідовне, паралельне і послідовно-паралельне.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна тех­нологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. У цьому разі тривалість технологічного циклу розраховують так:

. хв.,

 

Послідовне поєднання дуже просте й полегшує оперативне плану­вання, але йому властивий тривалий цикл, бо кожний предмет пере­буває поза обробкою в очікуванні обробки всієї партії. Такий спосіб поєднання технологічних операцій застосовується в одиничному і се­рійному виробництвах.

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються пара­лельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні не трудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортни­ми партіями розміром . При поштучному передаванні предметів = 1. У цьому разі технологічний цикл обчислюється за формулою:

.

 

Отже, при паралельному поєднанні технологічних операцій тех­нологічний цикл дорівнює тривалості обробки партії предметів на найдовшій за часом операції і транспортній партії на решті операцій. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується порівняно з послідовним поєднанням операцій. Таке поєднання технологічних операцій застосовується у масовому і великосерійному виробництві.

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є ком­бінацією двох попередніх. При такому поєднанні технологічний цикл триваліший за цикл при паралельному поєднанні й менший від циклу при послідовному поєднанні технологічних операцій. Цей ме­тод поєднання операцій застосовується при обробці предметів вели­кими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва.

 

5. Економічне значення і напрями скорочення тривалості виробничого циклу

 

Виробничий цикл с важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність. Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. У наслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат.

Крім того, скорочення виробничого циклу збільшує виробничу потужність відповідних підрозділів і підприємства взагалі.

У практиці промислових підприємств виробничий цикл скорочується одночасно за трьома напрямами:

— зменшується час трудових процесів;

— скорочується час природних процесів;

— цілком ліквідуються або зводяться до мінімуму перерви усіх видів.

Скорочення часу трудових процесів у частині операційних циклів досягається шляхом удосконалення технологічних процесів, а також підвищення технологічності конструкції виробу.

Під удосконаленням технологічних процесів розуміють їх комплексну механізацію й автоматизацію, впровадження швидкісних режимів (наприклад, швидкісного і силового різання, швидкісного нагрівання під кування і штампування).

Підвищення технологічності конструкцій виробів полягає у максимальному наближенні останніх до вимог технологічного процесу. Зокрема, раціональне розчленовування конструкції виробу на вузли і дрібні складальні одиниці є важливою умовою для рівнобіжного їх складання, а отже, і для скорочення тривалості виробничого циклу складальних робіт.

Тривалість транспортних операцій може бути значно зменшено в результаті перепланування устаткування на основі принципу прямоточності, механізації й автоматизації підйому і переміщення продукції за допомогою різних підйомно-транспортних засобів.

Скорочення часу контрольних операцій досягається шляхом їх механізації й автоматизації, впровадження передових методів контролю, поєднання часу виконання технологічних і контрольних операцій. Час підготовчо-заключної роботи, час налагодження устаткування, що також входять до структури циклу, також підлягає зменшенню. Налагодження устаткування, як правило, необхідно виконувати в неробочі зміни, в обідні й інші перерви.

Тривалість природних процесів зменшується за рахунок заміни їх відповідними технологічними операціями. Наприклад, природне сушіння деяких пофарбованих деталей може бути замінено індукційним сушінням у полі струмів високої частоти зі значним (у 5—7 разів) прискоренням процесу.

Час міжопераційних перерв може бути значно зменшено у результаті переходу від послідовного до послідовно-паралельного і далі до паралельного виду рухів предметів праці. Його також може бути скорочено за рахунок організації цехів і ділянок на основі предметної спеціалізації. Забезпечуючи територіальне зближення різних стадій виробництва, предметна форма побудови цехів і ділянок дозволяє значно спростити внутрішньозаводські і внутрішньоцехові маршрути руху і тим самим зменшити час, затрачуваний на міжцехові і внутрішньоцехові передачі. Нарешті, величину міжзмінних перерв може бути знижено навіть у рамках прийнятого режиму роботи підприємства, цеху, ділянки. Наприклад, організація цілодобової (тризмінної) роботи з випуску ведучих деталей та виробів, що мають тривалий цикл оброблення і визначають тривалість циклу виробу.

 

6.Методи організації виробництва. Ознаки та сфери застосування непотокового виробництва.

 

Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва. Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях об­роблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення пред­мети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нор­мального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконан­ня операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між техно­логічними операціями. Застосовується цей метод переважно в оди­ничному і дрібносерійному виробництві.

Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універсальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації.

Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — послідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.

 

7. Загальна характеристика потокового виробництва. Основні параметри потокових ліній.

 

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Робо­та на потоковій лінії характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

-- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подіб­них предметів;

-- робочі місця розташовуються послідовно за перебігом техноло­гічного процесу;

-- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масо­вому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію. Як наслідок скорочується трива­лість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва має й недо­ліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфі­каційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індиві­дуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Попри все потокове виробництво як високоефективне широко за­стосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

- автоматизація потокового виробництва;

- підвищення гнучкості технологічних систем І схем, застосування верстатів з ЧПУ;

- упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;

- створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — кон­веєрів.

Такт потокової лінії (r) -- це інтервал часу, за який з лінії сходять ви­роби, що пересуваються один за одним:

Фд

r = -------, хв.,

Q

 

де Фд — дійсний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;

Q — обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному виразі..

Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на ін­ше не поштучно, а транспортними партіями (п > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потокової лінії:

 

Рп = Тп * п., хв.

 

Обернена величина до такту потокової лінії називається темпом потокової лінії і обчислюється за формулою

 

Q

Тп = -------, натур. од..,

Фд

 

 

Темп потокової лінії виражає кількість продукції, яка зійде з потокової лінії (конвеєра) за годину її роботи.

Кількість робочих місць для і-ї операції (М_і) визначається за формулою:

 

t_і

М_і = ---------

Тп

 

де t_і — тривалість обробки одного предмета на i-й операції, хв.

 

 

8. Поняття, значення та види інфраструктури підприємства

Результативність господарської діяльності підприє­мства визначається рівнем організації не тільки основ­них виробничих процесів. За умов постійного вдоско­налення технічної бази виробництва все більшого зна­чення набувають проблеми раціональної організації до­поміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура — це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і за­безпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури підприємства.

До виробничої інфраструктури підприємства належать підроз­діли, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку під­приємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах пра­цює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробницт­ва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояс­нюється тим, що:

1. підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2. перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3. ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих

зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4. навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди

постійно зростають.

До складу виробничої інфраструктури підприємства входять:

1. допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства,

2. допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах,

3. магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки
інформації,

4. природоохоронні споруди тощо.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну ін­фраструктуру.

Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраст­руктури підприємства, до складу яких можуть входити:

І. їдальні, кафе, буфети;

2. лікарні, поліклініки, медпункти;

3. власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;

4. школи, професій­но-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації;

5. дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури);

6. бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.

Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. За умов кризового стану і зв'язаної з цим обмеженості фінансових ресурсів багато які підприємства змушені передати створені раніше окремі об'єкти соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади — районних, міських та обласних держадміністрацій. Проте й нині існують і навіть створюються нові заклади освіти, охорони здоров'я та відпочинку галузевого підпорядкування.

У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

 

 

9. Система технічного обслу­говування виробництва та її основні функції

 

 

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткуван­ня, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

-- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

-- забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

- - переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

-- забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

-- своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

-- складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють пере­лічені функції:

1. Ремонтне господарство (відділ головного механіка, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельний цех, цехові ремонтні бригади).

Ремонт -- це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та ведення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, стандартного обладнання та модернізацію діючого.

Ремонтне господарство може бути організовано за централізованої і за децентралізованої форми; також є змішана форма організації ремонту.

За центра­лізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, пе­редбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом це­хових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію; технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартно­го устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.

2. Інструментальне господарство – це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею на робочі місця. (інструментальний відділ, інструментальний цех, центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори).

З. Транспортне господарство. – це комплекс підрозділів підприємства, що займаються вантажне-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів (транспортно-технологічний відділ, транспортний цех).

На підприємствах з великими обсягами пере­везень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невели­ких підприємствах створюється єдиний транспортний цех.