Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 5. Організаційно - правові форми підприємств

Поиск

Кількість годин: 3

Мете вивчення: знайомство із сучасними організаційно - правовими формами підп­риємств

Методичні вказівки

 

Підприємництво здійснюється у певних організаційно - правових формах, які під­приємець обирає вільно але не довільно. Остання зумовлена таким об'єктивними об­ставинами:

- вимогою відповідності форми організації підприємництво чийому законодавст­ву;

- змістом обраної підприємницької діяльності;

- наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприє­мницького проекту тощо.

Підприємства можна класифікувати за різними критеріями, проте найпоширенішими є класифікації за формою власності, сферою діяльності.

Залежно від форми власності — приватної, колективної, державної — розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація, державне підприємство:

Одноосібне володіння — це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До переваг належать: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліком одноосібного володіння є насамперед те, що власні фінансові ресурси підприємства недостатні для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити. Багатоманітність обов'язків, які виконують власники підприємств у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, що не лише спричиняють значні витрати, а й навіть банкрутство.

Через ці обставини одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку виникає велика їх кількість і багато подібних підприємств банкрутує.

Партнерство, або товариство, — це форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників.

Паї відіграють подвійну роль. По-перше, отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення коштів на нагромадження капіталу розподіляється між членами товариства пропорційно до паїв. По-друге, кожний член отримує кількість голосів пропорційно до його паю.

Товариство — це зазвичай закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів. Воно складається з відносно невеликої кількості членів, які беруть участь у його роботі.

Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю), товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (змішане).

Повне товариство є найпоширенішою формою. Його учасники несуть відповідальність за діяльність фірми, яка визначається розміром як внеску, так і особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства мають невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли до статутного фонду. Такі партнерства характерні для фірм, які реалізують будівельні проекти, займаються розробленням природних ресурсів, здійснюють операції з нерухомістю та інші види діяльності в капіталомістких сферах.

Командитне (змішане) товариство об'єднує поряд із дійсними членами, які несуть повну (необмежену) відповідальність, учасників за принципом обмеженої відповідальності (тобто майнова відповідальність поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства). Лише дійсні члени товариства володіють правом голосу в таких фірмах.

Частка партнерства у ринковій економіці невелика, проте мас низку переваг перед одноосібним володінням, що виявляється у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і наявності більших можливостей для одержання кредиту; вдосконаленні управління через розподіл управлінських функцій між партнерами. До недоліків цієї форми організації належать можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація — це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом

Корпорація є основною формою сучасного підприємництва в країнах з ринковою економікою. Незважаючи на те що кількість їх невелика, у створенні валового національного продукту вони відіграють провідну роль.

Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 % + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники зазвичай не беруть участі у зборах, вони укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, різними соціальними фондами, членами яких вони є, або зі спеціально для цього створеними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.

Синонім сучасної корпорації— це холдингові компанії, які є власниками контрольних пакетів акцій групи підприємств. Холдинг щодо останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких він володіє, є щодо нього дочірніми. У свою чергу, холдинг може бути дочірньою компанією щодо компанії, яка володіє контрольним пакетом його акцій. Такий механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції: виробничу, інвестиційну, комерційну, збутову, зовнішньоекономічну. Як засвідчує світовий досвід, холдингові компанії можуть залучати середні і навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою фінансово-промислові групи відіграють важливу роль, оскільки вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Нерідко вони створюють монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства — це підприємства, що ґрунтуються па державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств.

На загальнодержавному підприємстві майном і виробничо-комерційною діяльністю розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних [інтересах

Об'єктами державної власності можуть бути різні засоби виробництва залежно від історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай потрібною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

За розміром підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Формування малих підприємств залежить насамперед від традицій національної економіки. Тому єдиних критеріїв віднесення підприємств до групи малих не існує. Найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства, є трудовий та фінансовий.

Так, у Великій Британії до цієї категорії згідно з трудовим критерієм належать підприємства, на яких зайнято до 50, в Італії — до 300 осіб.

Нині українським законодавством визначено, що до суб'єктів малого підприємства незалежно від виду діяльності належать підприємства, на яких працює не більше 50 осіб.

Як фінансовий критерій підприємства використовуються його фінансові результати: вартість активів, оборот капіталу, обсяг валового доходу, обсяг реалізованої продукції тощо.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства надають економіці гнучкості, активно реагують на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяють послабленню монополізму.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, проте сталої номенклатури виробів у значних обсягах. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впроваджувати нові розробки у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами, які полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для практичної реалізації науково-технічних досягнень, а великі не можуть це зробити через свої масштаби, оскільки заміна та оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного зниження норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни.

Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм для трансформації великих підприємств.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

Підприємства можна класифікувати також за сферою і видом господарської діяльності. Це зумовлено суспільним поділом праці, згідно з яким створюються промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, фінансові, торгові, наукові, обслуговуючі підприємства.

Підприємства різних сфер господарювання різняться між собою не тільки за структурою та умовами виробництва, а й за тим, що вони виробляють.

У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети сільськогосподарського виробництва. Банки акумулюють вільні кошти і надають їх у кредит. Торгові та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, об'єднуючи виробників і покупців.

Підприємства різних галузей можна згрупувати за видами діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

Отже, наявність різних форм підприємств зумовлена відмінностями у формах власності, розмірах та сферах діяльності, що дає змогу кожному з них виконувати певну роль і функції у ринковій економіці.

За організаційними формами і змістом господарювання в Україні у відповідності з державним реєстром здійснюють діяльність наступні суб’єкти:

– індивідуальні підприємства – засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

– сімейні підприємства – засновані на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом;

– приватні підприємства – засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

– колективні підприємства – засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

– державні підприємства – засновані на загальнодержавній власності;

– державні комунальні підприємства – засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;

– спільні підприємства – засновані на базі об’єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб’єктів господарювання (юридичні та фізичні особи) України;

– підприємства, засновані на власності громадянин або юридичних осіб інших держав – повністю належать іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником яких є окремі іноземні громадяни або юридичні особи інших держав;

– кооперативи – вид підприємств, які створені громадянами України, що добровільно об’єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;

– орендні підприємства – створені на базі орендованого майна державного підприємства. Оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об’єктами оренди є: цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць); окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій. Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів; міжнародні організації та особи без громадянства.

– селянські (фермерські) господарства – форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою;

– споживчі товариства – самостійні демократичні організації громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

– спілки споживчих товариств – об’єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій;

– господарські товариства – підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

1) Акціонерні товариства – товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Розрізняють відкриті акціонерні товариства (вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах) та закриті акціонерні товариства – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

2) Товариства з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

3) Товариства з додатковою відповідальністю – товариства, статутний фонд яких поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

4) Повні товариства – товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

5) Командитні товариства – товариства, в яких поряд з одним чи більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

– асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

– корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

– консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

– концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

– об’єднання – інші об’єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Завдання: прочитати, скласти конспект, підготуватися до семінару.

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення, суті, структури, функцій та принципів діяльності державних підприємств.

2. Охарактеризуйте малі підприємства як одну з нових організаційно — правових форм підприємництва.

3. Що таке об'єднання підприємств? Які з них визначаєте.

4. Дайте визначення змісту господарських товаристів та охарактеризуйте основні їх типи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, то­вариство з додатковою відповідальністю, повне товариство).

5. Охарактеризуйте оренді підприємства.

6. Дайте визначення суті кооперативного підприємництва.

7. Опишить головні форми підприємств аграрному секторі.

 

Рекомендована література: 4: с. 60 - 70; 16:с. 120 - 125; 5

Форма контролю: фронтальний опит.

 




Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 706; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.16.212.203 (0.009 с.)