Правове забезпечення діяльності приватних підприємств

Різноманітність видів та форм підприємств, яка на сьогодні існує в Україні, обумовлена законодавчим закріпленням багатоманітності форм власності, способів заснування (утворення) підприємств, правових режимів майна, яке передано підприємству його засновниками. Така багатоманітність знайшла відображення у статті №63 Господарського кодексу України, що визначає види та організаційні форми підприємств.

Відповідно до частини першої цієї статті в Україні залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). [5]

Приватним підприємством згідно зі статтею №113 Кодексу визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.

Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. [5]

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.

Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова «приватне підприємство».

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу «достатності для здійснення господарської діяльності».

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. [5]

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Єдиний державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором, та є об'єктом права державної власності.

В Єдиному державному реєстрі, окрім іншого, містяться такі відомості щодо підприємства, яке реєструється:

- повне найменування та скорочене у разі його наявності;

- ідентифікаційний код;

- форма власності;

- організаційно-правова форма;

- місцезнаходження;

- перелік засновників у тому числі ім'я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків, якщо засновник фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник юридична особа (як бути з номерами/кодами коли засновник фізична чи юридична особа є нерезидентом Закон не дає відповідь на це питання);

- основні види діяльності;

- прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії;

- дані про наявність обмежень щодо представництва від імені підприємства;

- дані про розмір статутного фонду, а також розмір сплаченого статутного фонду на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування;

- дата та номер запису про проведення державної реєстрації підприємства, дати та номери записів про внесення змін до нього;

- дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них;

- дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення.

Цікавим видається так званий порядок «підтвердження» юридичною особою свого статусу. Так, у частині 7 статті №19 Закону зазначено, не пізніше тринадцяти місяців з дня подачі (надіслання рекомендованим листом) останньої реєстраційної картки, що містить відомості про юридичну особу, юридична особа зобов’язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відомості з Єдиного державного реєстру є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків. Такі відомості у строк, що не перевищує 5 днів з дати надходження запиту. [5]

Оскільки більшість документів, що подаються на державну реєстрацію підприємств, проходять через нотаріусів, необхідно знати вимоги Закону щодо порядку оформлення цих документів, які встановлено статтею №8 Закону.

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами - за рішенням суду. [5]

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

Торкаючись питань правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею №83 Цивільного кодексу України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну «організаційна форма юридичної особи», існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства.

По-перше, виходячи зі змісту статті №113 Господарського кодексу України, приватне підприємство є організаційною формою підприємства.

По-друге, стаття №63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої зазначеної статті залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарним є підприємство, засноване на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративним є підприємство, засноване на приватній власності двох або більше осіб.

Таким чином, враховуючи статтю №63 Господарського кодексу України, сьогодні в Україні діють приватні унітарні та приватні корпоративні підприємства.

Крім того, деякі нормативно-правові акти, зокрема Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», використовують поняття «приватне підприємство» у розумінні підприємства, заснованого на приватній формі власності, яке є відмінним від державного та комунального підприємства, а інші нормативно-правові акти – саме як організаційну форму підприємства.

У зв’язку з тим, що поняття «приватне підприємство» вказує лише на форму власності, а не на особливості у заснуванні чи управлінні підприємством, приватне підприємство як організаційна форма потребує законодавчого уточнення. [5]