Економіка і фінанси підприємства

Економіка і фінанси підприємства

Теоретичні питання

Охарактеризуйте економічні засади функціонування підприємства в системі ринкових відносин та економічні основи виробничої діяльності підприємства (економічні характеристики продукції, виробнича програма та виробнича потужність).

Алгоритм відповіді

 

Основною виробничо-господарською ланкою економіки України є підприємство. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.

Підприємства, якщо законом не встановлено іншого, діють на підставі статуту і можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Види підприємств

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Результат праці найчастіше виступає у матеріальній формі - у вигляді продукції. Продукція, що виготовляється на підприємстві на різних стадіях технологічного процесу, знаходиться у вигляді незавершеного виробництва, напівфабрикату або готового виробу (продукції).

Готова продукція – це вироби промислового підприємства, які відповідають державним стандартам або технічним умовам, прийняті відділом технічного контролю, мають документи, які посвідчають якість та предназначені до реалізації на сторону.

Напівфабрикати - це напівпродукти, технічная обробка яких закінчена в одному з виробництв (цехів) підприємства, але потребує доробки або переробки в суміжному виробництві (іншому цеху) того ж підприємства або які можуть бути передані для подальшої обробки на іншому підприємстві.

Незавершене виробництво - це продукція, яка не отримала закінченого вигляду в межах виробництва, а також продукція, яка не перевірена ВТК і не передана до складу готової продукції.

Продукти праці поділяються на засоби виробництва (засоби праці та предмети праці) та предмети споживання (продовольчі та непродовольчі товари).

Планування та облік виготовленої продукціїздійснюється в натуральних (фізичних) та вартісних (грошових) вимірниках. Вимірниками обсягу продукції в натуральномувиразі являються фізичні одиниці (тони, штуки, метри),умовно-натуральні (тисячи умовних банок, умовні листи шиферу та штуки цегли) таподвійні натуральні показники (виробництво труб - у тонах і метрах, тканин – у метрах і квадратних метрах).

Ступень задоволення потреб ринку характеризує обяг товарів визначенної номенклатури та асортименту.

Асортимент продукції – це упорядкована за визначеними ознаками товарна маса, або набір різноманітних товарів, згрупованих за будь-якою ознакою.

Номенклатура – це збільшений перелік продукції, що виробляється підприємством, а асортимент характеризує її склад за видами, типами, сортами та іншими ознаками.

Обсяг продукції у вартісному виразі визначається наступними показниками:
- товарная продукція – це вартість продукції, яка готова до реалізації (готової продукції, напівфабрикатів, робіт та послуг виробничого характеру);
- валова продукція - це сума вартості всіх видів продукції, яка вироблена підприємством, окрім елементів, що входять у склад товарної продукції, включає зміну залишків незавершеного виробництва на протязі розрахункового періоду, вартість сировини та матеріалів замовника та деякі інші елементи;
- чиста продукція характеризує знов створену вартість в результаті промислово-виробничої діяльності підприємства за визначений період. Вона визначається відховуванням з обсягу валової продукції матеріальних витрат і суми амортизаційних відрахувань;
- реалізована продукція - це вартість продукції, яка продана на сторону та проплачена покупцем у звітному періоді.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плано­вий період, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужнос­тей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм­ства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо­живачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри­муватися наступних вимог:

1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

2) повне ув'язування нату­ральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обгрунтуван­ня плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів:

- плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) вигляді;

- плану виробництва у вар­тісному вигляді.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

· знос та вибуття обладнання;

· збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

· зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

· зменшення фонду робочого часу;

· закінчення терміну лізингу обладнання.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

· натуральними;

· умовно-натуральними;

· у багатономенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

 

Дайте загальну характеристику ресурсного забезпечення діяльності підприємства (ресурсний потенціал, трудові ресурси, активи, капітал) та економічних результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства (поточні витрати та собівартість продукції, дохід та цінова політика, фінансові результати діяльності).

Алгоритм відповіді

Ресурсний потенціал підприємства — це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства.

Необхідно звернути увагу на те, що економічні можливості підприємства не можуть визначатися тільки наявністю перелічених ресурсів. В підприємстві обов'язково мають бути кадри робітників, які здатні привести до мети ці ресурси, забезпечити їх ефективне використання.

Ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями:

- реальними можливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості);

- обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві;

- здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства;

- формою підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва.

Охарактеризуйте методичні аспекти інтегральної оцінки стану підприємства (ефективність діяльності, фінансово-майновий стан та методи їх оцінки), розвиток підприємства та забезпечення його економічної безпеки (сучасні теорії та моделі розвитку, трансформація та антикризова діяльність).

Алгоритм відповіді

 

Економічна ефективність становить собою порівняння економічного ефекту з витратами на його отримання. При цьому можуть бути використаними два види показників:

1. Економічна ефективність = ефект (результат) / витрати.

2. Економічна ефективність = витрати / ефект (результат)

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві ха­рактеризується швидкістю їхнього обороту (оборотністю ). Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:

1) збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточ­них витрат підприємства;

2) вивільнення частини коштів і, завдяки цьому, створення додат­кових резервів для розширення виробництва.

Розглянемо показники ефективного використання оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів ), що розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.

Коефіцієнт оборотності доказує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період, і розраховується за формулою:

Коб == РП: ОК,

де К_об — коефіцієнт оборотності, оборотів;

РП — вартість реалізованої продукції, грн.;

ОК— середній залишок оборотних коштів, грн.

Розрахунковим періодом, за який визначають обсяг реалізованої продукції та середні залишки оборотних коштів, може бути місяць (ЗО днів), квартал (90 днів) та рік (360 днів).

Показником, оберненим коефіцієнту оборотності, є коефіцієнт за­вантаження оборотних коштів. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції за певний пе­ріод.

У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбу­вається процес вивільнення їх з обороту, а при сповільненні — в оборот залучаються додаткові кошти. Вивільнення оборотних коштів може бути абсолютним і відносним.

 

Ступінь ефективності діяльності підприємства вимірюється прибутковістю та рентабельністю. Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовують у розрахунках. Поняття рентабельності застосовують як до продукції та виробництва, так і до інвестованих ресурсів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут:

Рпр. = Прз.: Ср.пр.,

де Рпр. — рентабельність продукції,

Прз. — прибуток від реалізації продукції,

Ср.пр. — повна собівартість реалізованої продукції.

В іноземній практиці часто використовується показник рентабельності реалізованої продукції, який визначається як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Показник рентабельності продукції характеризує ступінь окупності поточних затрат, але не відображає ефективність використання виробничих фондів підприємства.

Ступінь ефективності використання виробничих фондів визначають за допомогою показника рентабельності виробництва:

Рв = Пб.: Во.ф. + Зо.к.,

де Рв — рентабельність виробництва, %; Пб. — балансовий прибуток, тис. грн.; Во.ф. — середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.; Зо.к. — середньорічний залишок нормованих оборотних коштів, тис. грн.

Рентабельність власного капіталу відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів, і розраховується як відношення чистого прибутку до розміру власного капіталу. Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або на підставі звіту про власний капітал на певну дату.

Рентабельність акціонерного капіталу свідчить про верхню межу дивідендів на акції і розраховується як відношення чистого прибутку до розміру статутного капіталу (номінальної вартості проданих акцій).

Отже, ефективність підприємства — комплексна оцінка кінцевих результатів використання необоротних і оборотних активів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальний механізм визначення ефективності підприємства може характеризуватися таким співвідношенням:

Еф ⁼ Е: В,

де Еф — ефективність; Е — ефект (результати); В — витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підпри­ємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть впливати й інші фактори.

Оцінка ресурсів, що забезпечують господарську діяльність та ефек­тивність їх використання, визначається системою економічних показни­ків. Для обробки показників господарської діяльності використовуються абсолютні та відносні величини.

Абсолютні величини відображають розміри показника в натураль­них, трудових і вартісних вимірниках. За способом вираження вони по­діляються на індивідуальні та сумарні.

Індивідуальні виражають розміри показників за певними складови­ми одиницями (структурними підрозділами, працівниками, календарни­ми періодами тощо).

Сумарні характеризують загальну величину показника в цілому, щодо суб'єкта господарювання, за звітний період тощо.

За одиницями виміру розрізняють такі абсолютні величини: нату­ральні — т, км, га; умовно-натуральні — умовне паливо; трудові — люди­но-година, людино-день; комплексні — т-км; вартісні — грн., коп.

Відносні величини відображають розмір показника, який виражаєть­ся як кількісне співвідношення між окремими (однойменними або різно-іменними) показниками (коефіцієнт, частка, відсоток, кількість пунктів). Відносна величина показує в скільки разів розмір однієї величини біль­ший або менший за іншу, або яку частку від другої становить перша, або скільки одиниць однієї величини припадає на одиницю іншої величини.

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1

Операційний менеджмент

Теоретичні питання

Розкрийте сутність операційного менеджменту як різновиду функціонального менеджменту, операційної стратегії як основи проектування операційної системи, дайте загальну характеристику операційної системи та операційної діяльності підприємства.

Алгоритм відповіді

Операційний менеджмент (ОМ) – це діяльність з управління процесом придбання матеріалів, їхнього перетворення в готовий продукт і постачання цього продукту покупцю.

ОМ – це діяльність, яка пов'язана із перетворенням організацією різних видів ресурсів (входів) у товари та послуги (виходів).

ОМ – це всі види діяльності, які пов'язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців (рис. 1.)

 

Капітал Продукти або

Матеріали послуги

Інформація

В Трансформуючий

Х процес В

І Енергія И

Д Земля Х

Праця І

Д

Зворотня інформація для контролю за входами та технологією процесу

 

Рис. 1. Трансформуюча система операційного менеджменту

Ефективність і раціональність операційного менеджмен­ту цілком і повністю залежить від правильного вибору опера­ційної стратегії. Операційний менеджер відповідає за побудо­ву ефективної системи виробництва, яка одночасно була б ефективною і оптимальною. Залежно від стратегії організації будується операційна система, яку найчастіше подають як сукупність взаємодії трьох підсистем:

• підсистеми перетворення;

• підсистеми забезпечення;

• підсистеми планування та контролю.

При використанні конкретної послідовності дій методика формування виробничої галузі загального де-рева стратегічних цілей організації може бути наступною.

Крок 1. Визначення формату загального дерева стратегічних цілей організації. Можна встановити, наприклад, чотирьохрівневе дерево.

Крок 2. Встановлення загальної мети з виробництва. На рівні 1 задається тільки одна так звана стратегічна мета з виробництва.

Крок 3. Визначення основних цілей виробничої стратегії. На рівні 2 задаються цілі, що цілком відповідають основній стра­тегічній меті встановленого формату виробничої стратегії.

Крок 4. Завдання стратегічних вказівок з виробництва. На рів­ні З задаються конкретні стратегічні вказівки з виробництва, що цілком відповідають вказівкам встановленого порядку розробки виробничої стратегії.

Постановка цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до визначених критеріїв. Найчастіше в якості їх бе­руться наступні чотири:

1) витрати на виробництво продукту;

2) якість виробництва;

3) якість виробничих постачань;

4) відповідність виробництва попиту чи так звана «гнучкість за попитом».

При системній оцінці виробничих витрат як для стратегічних, так і для тактичних цілей звичайно використовують показники:

• питомі витрати живої праці і матеріалів;

• фондовіддача;

• оборотність товарних запасів;

• інтегральний показник — собівартість виробництва одиниці продукту.

 

Якість, як правило, оцінюють:

• за процентним співвідношенням дефектів кінцевого продукту і/чи за показником відхилень від системного стандарту виробництва;

• за відсотком браку;

• за ресурсом гарантованого функціонування продукту (напри­клад, періоди часу між поломками чи профілактичними ре­монтами);

• за показниками витрат на підвищення якості і т.д. Якість виробничих постачань звичайно оцінюють:

• за процентним співвідношенням постачань, зроблених точно в термін;

• за різними показниками затримок і зривів постачань;

• за показниками фінансових втрат за порушення термінів й інших умов доставки продукту.

Гнучкість виробництва за попитом на його кінцевий продукт мо­же оцінюватися:

• за широтою асортиментного ряду конкретних продуктів-товарів;

• в абсолютних (об'ємних) і відносних показниках оновлюваності, як асортименту продуктових груп, так і їхнього внут­рішнього асортименту;

• за швидкістю відновлення продукту і т.д.

Основні позиції. Особливий предметний зміст виробничої стратегії розкривається в її основних позиціях. Наведемо 5 мо­ментів позицій.

1. Основні стратегічні рішення з виробництва, які треба прийня­ти на задану стратегічну перспективу.

2. Формулювання й обґрунтування можливих варіантів основ­них стратегічних рішень з виробництва.

3. Доробка прийнятих основних стратегічних цілей з вироб­ництва до рівня конкретних стратегічних вказівок;

4. Розробка за кожною стратегічною вказівкою адекватного набору конкретних дій і заходів.

5. Системне зведення заходів і дій за кожною позицією в ціліснувиробничу стратегію як органічну програму відповідних конкретних дій.

В сфері матеріального виробництва на підприємствах виробничий менеджер найчастіше відповідає за управління різними допоміжними процесами, виконання яких необхідне для забезпечення основно­го ведучого процесу.

Виробничий менеджер у процесі своєї трудової діяльності зіштовхується з різними проблемами:

• розміщення підприємств;

• планування підприємств і робочих площ;

• розподіл ресурсів і послідовність їхнього використання;

• вибір устаткування, його експлуатація, поточний ремонт і
заміна;

• проектування технологічного процесу і контроль його ходу;

• вибір методів робіт і їхнє проектування;

• контроль якості робіт і т.п.

Концепція операційної діяльності базується на трьох основних факторах, що впливають на людей і організацію.

Перший — ієрархічна структура організації, де основний засіб впливу — це тиск на людину зверху за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ.

Другий — культура, тобто вироблювані суспільством, організацією спільні цінності, соціальні норми, установки поведінки, що регламентують і змушують індивіда поводитися так, а не інакше без видимого примусу.

Третій — ринок — мережа рівноправних відносин, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, відносинах власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.

Алгоритм відповіді

Управління проектами (УП) — це методологія організації, планування, керівництва, координації трудових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів впродовж проектного циклу, направлена на ефективне досягнення його мети шляхом застосування сучасних методів, техніки і технології управління для досягнення визначених в проекті результатів по складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості і задоволенню учасників проекту.

Представляє інтерес так звана «процесна» концепція управління проектами, що набула поширення на Заході. Суть її полягає в тому, що складна інтегрована природа УП описується через процеси, з яких воно складається, і їх взаємозв'язки. В даному випадку під процесами розуміються дії і процедури, пов'язані з реалізацією функцій управління.

Обмеження: Забезпечення

o фінансові - люди

o нормативно-правові - знання і досвід

o етичні ПРОЕКТ

o оточення - інструменти і техніка

o логістичні - технологія

o методи активізації

o час

o рівень якості

o непрямі дії

Рис.1. Проект як процес переходу системи

Розрізняють наступні варіанти схем управління проектом:

«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник («агент») замовника, фінансової відповідальності за ухвалювані рішення не несе. Їм може бути будь-яка юридична або фізична особа — учасник проекту, що має ліцензію на професійне управління. В цьому випадку менеджер проекту забезпечує координацію і управління ходом розробки і реалізації проекту, в контрактних відносинах з іншими учасниками проекту (окрім замовника) не полягає.

Перевага системи — об'єктивність проект-менеджера, недолік — відповідальність за результати проекту цілком покладається на замовника.

Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту — приймає відповідальність за проект в межах фіксованої (кошторисною) ціни. Менеджер забезпечує управління і координацію процесів проекту за угодами між ним, замовником і учасниками проекту. Як і в «основній» системі, їм може бути будь-яка юридична або фізична особа.

Проте достовірно самостійною дисципліною управління проектами стало завдяки знанням, отриманим в результаті вивчення загальних закономірностей, властивих проектам у всіх областях діяльності, завдяки методам і засобам, успішно використовуваним для самих різних проектів.

Управління проектом є методологією організації, планування, керівництва, координації людських і матеріальних ресурсіввпродовж життєвого циклу проекту(говорять також проектного циклу), направлену на ефективне досягнення його метишляхом застосування системи сучасних методів, техніки і технологій управління для досягнення визначених в проекті результатівпо складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості.

Для ефективного управління проектами система повинна бути добре структурована. Суть структуризації(говорять також декомпозиції ) зводиться до розбиття проекту і системи його управління на підсистеми і компоненти, якими можна управляти.

Основною структурною одиницею учасників проекту є команда проекту — спеціальна група, яка стає самостійним учасником проекту(або входить до складу одного з цих учасників) і здійснює управління інвестиційним процесом в рамках проекту.

Реалізація проекту відбувається в рамках організаційної форми, структура якої в значній мірі впливає на сам проект.

Життєвий цикл проекту (проміжок часу між моментом появи, зародження проекту і моментом його ліквідації, завершення) є початковим поняттям для дослідження проблем фінансування робіт за проектом і ухвалення відповідних рішень. Укрупнено життєвий цикл проекту можна розділити на три основні смислові фази: передінвестиційну, інвестиційнуі експлуатаційну.

Подальше розбиття істотно залежить від специфіки проекту. Так, життєвий цикл може ділитися на п’ять фаз, зокрема:

· концептуальна фаза, що включає формулювання цілей, аналіз інвестиційних можливостей, обгрунтування здійсненності (техніко-економічне обгрунтування) і планування проекту;

· фаза розробки проекту, що включає визначення структури робіт і виконавців, побудову календарних графіків робіт, бюджету проекту, розробку проектно-кошторисної документації, переговори і укладення контрактів з підрядчиками і постачальниками;

· фаза виконання проекту, що включає роботи по його

реалізації (будівництво, маркетинг, навчання персоналу);

· фаза завершення проекту, що включає в загальному випадку прийнятного випробування, дослідну експлуатацію і здачу проекту в експлуатацію;

· експлуатаційна фаза, що включає: приймання і запуск, заміну устаткування, розширення, модернізацію, інновацію.

Функції управління проектомвключають: планування, контроль, аналіз, ухвалення рішень, складання і супроводження.

Зовнішнє середовище включає:

· екологічні (рівень забруднення) заходи; конкуренти (кількість, розміри, сила).
Внутрішнє середовищевключає:

· цільові ринки (ніша, в якій працює фірма, круг її
споживачів); маркетингові дослідження (наявність фахівців, бюджет маркетингу);

· збут (об'єм продажів, знижки); канали розподілу (як, через кого продається);

· виробництво (устаткування, технологія, площі); персонал (кваліфікація, чисельність, мотивація, корпоративна культура); постачання (постачальники, умови і системи постачання); дослідження і розробка НИОКР (рівень, бюджет); фінанси (структура капіталу, оборотність, ліквідність, фінансовий стан); номенклатура продукції (ступінь диверсифікації); виходячи з місії, цілей організації, на основі результатів СВОТ-аналізу розробляється стратегія.

Розробка і вибір стратегії здійснюються на двох різних організаційних рівнях:

· корпоративна стратегія ( загальний напрям розвитку,
тобто стратегія зростання, збереження або скорочення);

· ділова стратегія (стратегія конкуренції конкретного товару на конкретному ринку).

Стратегія проекту розробляється в рамках ділової стратегії, тобто відповідає на питання, яким чином продукція проекту конкуруватиме на ринку. Очевидно, що вибір стратегії проекту повинен існувати в рамках вже вибраного загального напряму розвитку організації. При розробці ділової стратегії використовують 3 основних підходи:

1. стратегію лідерства у витратах;

2. стратегію диференціації (унікальності по якому-небудь напряму);

3. стратегію концентрації на певних напрямах (групі покупців, номенклатурі виробів і географії їх збуту).

 

Функціонування операційної системи забезпечується за допомогою планування. Для того, щоб планування приносило користь, тобто було реальним, воно повинно закінчуватись конкретними вказівка­ми: хто і коли повинен виконувати відповідні виробничі опе­рації. Такий вид планування називають календарним плануван­ням.

Стратегічне управління

Теоретичні питання

Алгоритм відповіді

У сучасному менеджменті існують дві основні концепції стратегії – філософська та організаційно-управлінська.

Філософська визначає напрям розвитку організації і дає відповідь на питання: в якому бізнесі діє організація і в якому бізнесі вона повинна бути?

Організаційно-управлінська пов’язана з конкурентними діями і відповідає на питання: як організація діє на вибраних нею ринках?

Дослідження підходів до визначення стратегії вказує на ототожнення понять "стратегія" і "стратегічне управління", оскільки, посилаючись на розглянуті вище погляди авторів, во­ни стратегію визначають як комплексний план, правила, прийо­ми, процедури, що є основою реалізації стратегії, тобто проце­сом управління з досягнення стратегічних цілей у будь-якій сфері діяльності господарюючого суб'єкта.

У більшості випадків термін "стратегія" ототожнюється з планом перспективних дій, спрямованих на досягнення якісно нових цілей і дій. Отже, стратегія: 1) дає визначення основних напрямів і шляхів досягнення цілей зміцнення, зростання та забезпечення виживання організації в довгостроковій перспективі на підставі концентрації зусиль на певних пріоритетах;

2) є способом вста­новлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;

3) форму­ється на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точ­ної інформації;

4) постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприяти добре налагоджений зворотний зв'язок;

5) че­рез багатоцільовий характер діяльності підприємства має склад­ну внутрішню структуру, тобто можна ставити питання про фо­рмування системи стратегій у вигляді "стратегічного набору";

6) є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є системною характеристикою напрямів розвитку підприємс­тва;

7) є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства, способом досягнення синергії;

8) є основою для формування та проведення змін в організаційній структурі під­приємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рівнів і ла­нок організаційної системи управління; 9) є основним змістов­ним елементом діяльності вищого управлінського персоналу;

10) є фактором стабілізації відносин в організації;

11) дає змогу налагодити ефективну мотивацію, контроль, облік та аналіз, ви­ступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток і ре­зультати діяльності підприємства.

Види стратегічного управління:

1. Управління шляхом ранжирування стратегічних завдань.

2. Слабкі сигнали і дії фірми.

3. Управління в умовах стратегічних несподіванок.

Визначення стратегії для фірми принципово залежить від конкретної ситуації, у якій знаходиться фірма. Проте існують деякі загальні підходи до формулювання стратегії і деякі загальні рамки, у які вписуються стратегії.

При визначенні стратегії фірми керівництво зіштовхується з трьома основними питаннями, пов'язаними з положенням фірми на ринку:

• який бізнес припинити;

• який бізнес продовжити;

• у який бізнес перейти.

Перша область пов'язана з лідерством у мінімізації витрат виробництва. Друга область розробки стратегії пов'язана зі спеціалізацією у виробництві продукції. Третя область визначення стратегії ставиться до фіксації визначеного сегмента ринку і концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті.

Все різноманіття стратегій, котрі комерційні і некомерційні організації демонструють у реальному житті, є різними модифікаціями декількох базових стратегій, кожна з яких ефективна за певних умов і стану внутрішнього і зовнішнього середовища, тому важливо розглядати причини, чому організація вибирає ту, а не іншу стратегію.

Обмежений ріст. Цю стратегію застосовує більшість організацій у сформованих галузях із стабільною технологією. При стратегії обмеженого росту цілі розвитку встановлюються "від досягнутого" і коректуються на умови, що змінюються, (наприклад, інфляцію). Якщо керівництво в основному задоволене положенням фірми, то очевидно, у перспективі воно буде дотримуватися тієї ж стратегії, тому що це самий простий і найменш ризикований шлях дій.

Ріст. Ця стратегія частіше усього застосовується в галузях, що динамічно розвиваються, із швидко змінною технологією. Для неї характерне встановлення щорічного значного перевищення рівня розвитку над рівнем попереднього року.