Складові частини ресурсного потенціалу

1. Матеріальні ресурси – це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обіжних фондів:

Основні фонди — це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці.

За класичною економічною теорією засобами праці є «річ або комплекс речей», які людина поміщає між собою та предметом праці для впливу на предмет праці та створювання умов для виробничої діяльності.

Інші відрізняючи ознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи свою споживацьку вартість у зв'язку з появою нових, більш досконалих, або меншої вартості видів обладнання, машин та ін.

Особливий характер поповнення зносу, а саме — через механізм регулярної амортизації та віднесення суми амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та включення їх в собівартість продукції (робіт, послуг).

Частина обіжних фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.

2. Нематеріальні ресурси — об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час: гудвил, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.

3. Трудові ресурси підприємства — кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входе до його складу за основною та допоміжною діяльністю.

4. Фінансові ресурси -сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства для виконання фінансових обов'язків, здійснення витрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників.

Фінансові ресурси дуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства, забезпечують процес виробництва, є неодмінною умовою безупинності процесу виробництва.

В теперішній час, маючи достатню наявність на підприємстві основних фондів та кадрів, підприємства іноді не здатні працювати, тому що не мають необхідної суми готівкових грошових коштів (фінансових ресурсів).

Методи управління та організації ефективного використання ресурсів підприємства.

Загальна сума витрат підприємства за звітний період містить різні за економічним змістом витрати, основну частину яких складають витрати на виробництво й реалізацію продукції. На тлі різних класифікацій витрат основним класифікаційним угрупованням є угруповання за видами витрат — елементами та статтями затрат.

Одним з основних чинників формування прибутку є собівартість продукції. Собівартість продукції — це поточні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції, виражені у грошовій формі. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної та реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких нестабільна величина залишків незавершеного виробництва. Для розрахунку цього показника з кошторису виробництва віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку тощо), віднімають приріст (додають зменшення) залишків витрат майбутніх періодів та додають приріст (віднімають зменшення) залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи тощо).

Для потреб планування й управління виробництвом також розрізняють планову, розрахункову та звітну собівартість. Планова собівартість відображає максимально припустиму величину витрат та включає ті затрати, які за даного рівня техніки і організації виробництва необхідні для підприємства. Її розраховують за прогресивними плановими нормами використання активної частки основного капіталу, трудових затрат, витрат матеріальних та енергетичних ресурсів.

Розрахункова собівартість використовується в техніко-економічному обґрунтуванні проектів впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Звітна собівартість відображає ступінь виконання планових завдань зі зниження собівартості на основі порівняння планових та фактичних затрат.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Залежно від формування та розподілу розрізняють декілька видів прибутку:

* валовий;

* від операційної діяльності;

* від звичайної діяльності до оподаткування;

* від звичайної діяльності;

* чистий.

Валовий прибуток визначається як різниця між виручкою та виробничими витратами. Він включає власне прибуток та невиробничі (комерційні) витрати.

Операційний прибуток визначається як різниця валового прибутку та невиробничих витрат.

Маргінальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Тобто він включає прибуток та постійні витрати.

Прибуток підприємства формується за рахунок реалізації продукції (послуг), продажу іншого майна та позареалізаційних операцій. Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального прибутку і обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (за виключенням податку на додану вартість та акцизного збору) та її повною собівартістю.

Залежно від формування та розподілу відокремлюють кілька видів прибутку. Загальний (балансовий) прибуток — це весь прибуток підприємства, отриманий від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Прибуток після оподаткування, що реально поступає у розпорядження підприємства, називається чистим прибутком.

Ефективність використання ресурсного потенціалу

Загальним для всіх видів ресурсів є питання про ефективність їх використання. Головне полягає в тому, що для оцінки ефективності того чи іншого виду ресурсів корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату.

Якщо йдеться про матеріальні ресурси, то витрати — це середня вартість матеріальних витрат за період, який досліджується; якщо йдеться про трудові ресурси, то витрати — це фонд оплати праці та ін.

Корисний результат від діяльності підприємства та одночасно від використання ресурсів називають ефектом. Основними двома показниками господарчої діяльності, які називають ефектом, є:

- перший — обсяг виручки від реалізації (товарообіг);

- другий — прибуток (дохід).

Порівняння цих показників із розміром ресурсів, які використовуються, дає показник ефективності використання ресурсів.

Таким чином, ефект — це корисний результат діяльності підприємства.

Враховуючи специфіку діяльності ряду підприємств, ефект підрозділяють на економічний та соціальний. Наприклад, для торгівельного підприємства показниками економічного ефекту можуть бути товарообіг, валовий дохід, прибуток, прискорення оборотності обіжних коштів. Соціальний ефект торгівельного підприємства — це ті результати діяльності, які безпосередньо забезпечують формування необхідного стилю (способу) життя. Для кількісної оцінки, с певним ступенем умовності, соціальний ефект оцінюється системою показників «культури обслуговування».

 

 

Охарактеризуйте методичні аспекти інтегральної оцінки стану підприємства (ефективність діяльності, фінансово-майновий стан та методи їх оцінки), розвиток підприємства та забезпечення його економічної безпеки (сучасні теорії та моделі розвитку, трансформація та антикризова діяльність).

Алгоритм відповіді

 

Економічна ефективність становить собою порівняння економічного ефекту з витратами на його отримання. При цьому можуть бути використаними два види показників:

1. Економічна ефективність = ефект (результат) / витрати.

2. Економічна ефективність = витрати / ефект (результат)

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві ха­рактеризується швидкістю їхнього обороту (оборотністю ). Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:

1) збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточ­них витрат підприємства;

2) вивільнення частини коштів і, завдяки цьому, створення додат­кових резервів для розширення виробництва.

Розглянемо показники ефективного використання оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів ), що розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.

Коефіцієнт оборотності доказує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період, і розраховується за формулою:

Коб == РП: ОК,

де К_об — коефіцієнт оборотності, оборотів;

РП — вартість реалізованої продукції, грн.;

ОК— середній залишок оборотних коштів, грн.

Розрахунковим періодом, за який визначають обсяг реалізованої продукції та середні залишки оборотних коштів, може бути місяць (ЗО днів), квартал (90 днів) та рік (360 днів).

Показником, оберненим коефіцієнту оборотності, є коефіцієнт за­вантаження оборотних коштів. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції за певний пе­ріод.

У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбу­вається процес вивільнення їх з обороту, а при сповільненні — в оборот залучаються додаткові кошти. Вивільнення оборотних коштів може бути абсолютним і відносним.

 

Ступінь ефективності діяльності підприємства вимірюється прибутковістю та рентабельністю. Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовують у розрахунках. Поняття рентабельності застосовують як до продукції та виробництва, так і до інвестованих ресурсів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут:

Рпр. = Прз.: Ср.пр.,

де Рпр. — рентабельність продукції,

Прз. — прибуток від реалізації продукції,

Ср.пр. — повна собівартість реалізованої продукції.

В іноземній практиці часто використовується показник рентабельності реалізованої продукції, який визначається як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Показник рентабельності продукції характеризує ступінь окупності поточних затрат, але не відображає ефективність використання виробничих фондів підприємства.

Ступінь ефективності використання виробничих фондів визначають за допомогою показника рентабельності виробництва:

Рв = Пб.: Во.ф. + Зо.к.,

де Рв — рентабельність виробництва, %; Пб. — балансовий прибуток, тис. грн.; Во.ф. — середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.; Зо.к. — середньорічний залишок нормованих оборотних коштів, тис. грн.

Рентабельність власного капіталу відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів, і розраховується як відношення чистого прибутку до розміру власного капіталу. Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або на підставі звіту про власний капітал на певну дату.

Рентабельність акціонерного капіталу свідчить про верхню межу дивідендів на акції і розраховується як відношення чистого прибутку до розміру статутного капіталу (номінальної вартості проданих акцій).

Отже, ефективність підприємства — комплексна оцінка кінцевих результатів використання необоротних і оборотних активів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальний механізм визначення ефективності підприємства може характеризуватися таким співвідношенням:

Еф ⁼ Е: В,

де Еф — ефективність; Е — ефект (результати); В — витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підпри­ємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть впливати й інші фактори.

Оцінка ресурсів, що забезпечують господарську діяльність та ефек­тивність їх використання, визначається системою економічних показни­ків. Для обробки показників господарської діяльності використовуються абсолютні та відносні величини.

Абсолютні величини відображають розміри показника в натураль­них, трудових і вартісних вимірниках. За способом вираження вони по­діляються на індивідуальні та сумарні.

Індивідуальні виражають розміри показників за певними складови­ми одиницями (структурними підрозділами, працівниками, календарни­ми періодами тощо).

Сумарні характеризують загальну величину показника в цілому, щодо суб'єкта господарювання, за звітний період тощо.

За одиницями виміру розрізняють такі абсолютні величини: нату­ральні — т, км, га; умовно-натуральні — умовне паливо; трудові — люди­но-година, людино-день; комплексні — т-км; вартісні — грн., коп.

Відносні величини відображають розмір показника, який виражаєть­ся як кількісне співвідношення між окремими (однойменними або різно-іменними) показниками (коефіцієнт, частка, відсоток, кількість пунктів). Відносна величина показує в скільки разів розмір однієї величини біль­ший або менший за іншу, або яку частку від другої становить перша, або скільки одиниць однієї величини припадає на одиницю іншої величини.

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1