Проаналізуйте характерні особливості управління процесом проектування та поточним функціонуванням операційної системи.

Алгоритм відповіді

Управління проектами (УП) — це методологія організації, планування, керівництва, координації трудових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів впродовж проектного циклу, направлена на ефективне досягнення його мети шляхом застосування сучасних методів, техніки і технології управління для досягнення визначених в проекті результатів по складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості і задоволенню учасників проекту.

Представляє інтерес так звана «процесна» концепція управління проектами, що набула поширення на Заході. Суть її полягає в тому, що складна інтегрована природа УП описується через процеси, з яких воно складається, і їх взаємозв'язки. В даному випадку під процесами розуміються дії і процедури, пов'язані з реалізацією функцій управління.

Обмеження: Забезпечення

o фінансові - люди

o нормативно-правові - знання і досвід

o етичні ПРОЕКТ

o оточення - інструменти і техніка

o логістичні - технологія

o методи активізації

o час

o рівень якості

o непрямі дії

Рис.1. Проект як процес переходу системи

Розрізняють наступні варіанти схем управління проектом:

«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник («агент») замовника, фінансової відповідальності за ухвалювані рішення не несе. Їм може бути будь-яка юридична або фізична особа — учасник проекту, що має ліцензію на професійне управління. В цьому випадку менеджер проекту забезпечує координацію і управління ходом розробки і реалізації проекту, в контрактних відносинах з іншими учасниками проекту (окрім замовника) не полягає.

Перевага системи — об'єктивність проект-менеджера, недолік — відповідальність за результати проекту цілком покладається на замовника.

Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту — приймає відповідальність за проект в межах фіксованої (кошторисною) ціни. Менеджер забезпечує управління і координацію процесів проекту за угодами між ним, замовником і учасниками проекту. Як і в «основній» системі, їм може бути будь-яка юридична або фізична особа.

Проте достовірно самостійною дисципліною управління проектами стало завдяки знанням, отриманим в результаті вивчення загальних закономірностей, властивих проектам у всіх областях діяльності, завдяки методам і засобам, успішно використовуваним для самих різних проектів.

Управління проектом є методологією організації, планування, керівництва, координації людських і матеріальних ресурсіввпродовж життєвого циклу проекту(говорять також проектного циклу), направлену на ефективне досягнення його метишляхом застосування системи сучасних методів, техніки і технологій управління для досягнення визначених в проекті результатівпо складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості.

Для ефективного управління проектами система повинна бути добре структурована. Суть структуризації(говорять також декомпозиції ) зводиться до розбиття проекту і системи його управління на підсистеми і компоненти, якими можна управляти.

Основною структурною одиницею учасників проекту є команда проекту — спеціальна група, яка стає самостійним учасником проекту(або входить до складу одного з цих учасників) і здійснює управління інвестиційним процесом в рамках проекту.

Реалізація проекту відбувається в рамках організаційної форми, структура якої в значній мірі впливає на сам проект.

Життєвий цикл проекту (проміжок часу між моментом появи, зародження проекту і моментом його ліквідації, завершення) є початковим поняттям для дослідження проблем фінансування робіт за проектом і ухвалення відповідних рішень. Укрупнено життєвий цикл проекту можна розділити на три основні смислові фази: передінвестиційну, інвестиційнуі експлуатаційну.

Подальше розбиття істотно залежить від специфіки проекту. Так, життєвий цикл може ділитися на п’ять фаз, зокрема:

· концептуальна фаза, що включає формулювання цілей, аналіз інвестиційних можливостей, обгрунтування здійсненності (техніко-економічне обгрунтування) і планування проекту;

· фаза розробки проекту, що включає визначення структури робіт і виконавців, побудову календарних графіків робіт, бюджету проекту, розробку проектно-кошторисної документації, переговори і укладення контрактів з підрядчиками і постачальниками;

· фаза виконання проекту, що включає роботи по його

реалізації (будівництво, маркетинг, навчання персоналу);

· фаза завершення проекту, що включає в загальному випадку прийнятного випробування, дослідну експлуатацію і здачу проекту в експлуатацію;

· експлуатаційна фаза, що включає: приймання і запуск, заміну устаткування, розширення, модернізацію, інновацію.

Функції управління проектомвключають: планування, контроль, аналіз, ухвалення рішень, складання і супроводження.

Зовнішнє середовище включає:

· екологічні (рівень забруднення) заходи; конкуренти (кількість, розміри, сила).
Внутрішнє середовищевключає:

· цільові ринки (ніша, в якій працює фірма, круг її
споживачів); маркетингові дослідження (наявність фахівців, бюджет маркетингу);

· збут (об'єм продажів, знижки); канали розподілу (як, через кого продається);

· виробництво (устаткування, технологія, площі); персонал (кваліфікація, чисельність, мотивація, корпоративна культура); постачання (постачальники, умови і системи постачання); дослідження і розробка НИОКР (рівень, бюджет); фінанси (структура капіталу, оборотність, ліквідність, фінансовий стан); номенклатура продукції (ступінь диверсифікації); виходячи з місії, цілей організації, на основі результатів СВОТ-аналізу розробляється стратегія.

Розробка і вибір стратегії здійснюються на двох різних організаційних рівнях:

· корпоративна стратегія ( загальний напрям розвитку,
тобто стратегія зростання, збереження або скорочення);

· ділова стратегія (стратегія конкуренції конкретного товару на конкретному ринку).

Стратегія проекту розробляється в рамках ділової стратегії, тобто відповідає на питання, яким чином продукція проекту конкуруватиме на ринку. Очевидно, що вибір стратегії проекту повинен існувати в рамках вже вибраного загального напряму розвитку організації. При розробці ділової стратегії використовують 3 основних підходи:

1. стратегію лідерства у витратах;

2. стратегію диференціації (унікальності по якому-небудь напряму);

3. стратегію концентрації на певних напрямах (групі покупців, номенклатурі виробів і географії їх збуту).

 

Функціонування операційної системи забезпечується за допомогою планування. Для того, щоб планування приносило користь, тобто було реальним, воно повинно закінчуватись конкретними вказівка­ми: хто і коли повинен виконувати відповідні виробничі опе­рації. Такий вид планування називають календарним плануван­ням.

Стратегічне управління

Теоретичні питання

Проаналізуйте концептуальні засади та види стратегічного управління, рівні стратегічних рішень та типологію стратегій підприємства.

Алгоритм відповіді

У сучасному менеджменті існують дві основні концепції стратегії – філософська та організаційно-управлінська.

Філософська визначає напрям розвитку організації і дає відповідь на питання: в якому бізнесі діє організація і в якому бізнесі вона повинна бути?

Організаційно-управлінська пов’язана з конкурентними діями і відповідає на питання: як організація діє на вибраних нею ринках?

Дослідження підходів до визначення стратегії вказує на ототожнення понять "стратегія" і "стратегічне управління", оскільки, посилаючись на розглянуті вище погляди авторів, во­ни стратегію визначають як комплексний план, правила, прийо­ми, процедури, що є основою реалізації стратегії, тобто проце­сом управління з досягнення стратегічних цілей у будь-якій сфері діяльності господарюючого суб'єкта.

У більшості випадків термін "стратегія" ототожнюється з планом перспективних дій, спрямованих на досягнення якісно нових цілей і дій. Отже, стратегія: 1) дає визначення основних напрямів і шляхів досягнення цілей зміцнення, зростання та забезпечення виживання організації в довгостроковій перспективі на підставі концентрації зусиль на певних пріоритетах;

2) є способом вста­новлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;

3) форму­ється на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точ­ної інформації;

4) постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприяти добре налагоджений зворотний зв'язок;

5) че­рез багатоцільовий характер діяльності підприємства має склад­ну внутрішню структуру, тобто можна ставити питання про фо­рмування системи стратегій у вигляді "стратегічного набору";

6) є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є системною характеристикою напрямів розвитку підприємс­тва;

7) є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства, способом досягнення синергії;

8) є основою для формування та проведення змін в організаційній структурі під­приємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рівнів і ла­нок організаційної системи управління; 9) є основним змістов­ним елементом діяльності вищого управлінського персоналу;

10) є фактором стабілізації відносин в організації;

11) дає змогу налагодити ефективну мотивацію, контроль, облік та аналіз, ви­ступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток і ре­зультати діяльності підприємства.

Види стратегічного управління:

1. Управління шляхом ранжирування стратегічних завдань.

2. Слабкі сигнали і дії фірми.

3. Управління в умовах стратегічних несподіванок.

Визначення стратегії для фірми принципово залежить від конкретної ситуації, у якій знаходиться фірма. Проте існують деякі загальні підходи до формулювання стратегії і деякі загальні рамки, у які вписуються стратегії.

При визначенні стратегії фірми керівництво зіштовхується з трьома основними питаннями, пов'язаними з положенням фірми на ринку:

• який бізнес припинити;

• який бізнес продовжити;

• у який бізнес перейти.

Перша область пов'язана з лідерством у мінімізації витрат виробництва. Друга область розробки стратегії пов'язана зі спеціалізацією у виробництві продукції. Третя область визначення стратегії ставиться до фіксації визначеного сегмента ринку і концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті.

Все різноманіття стратегій, котрі комерційні і некомерційні організації демонструють у реальному житті, є різними модифікаціями декількох базових стратегій, кожна з яких ефективна за певних умов і стану внутрішнього і зовнішнього середовища, тому важливо розглядати причини, чому організація вибирає ту, а не іншу стратегію.

Обмежений ріст. Цю стратегію застосовує більшість організацій у сформованих галузях із стабільною технологією. При стратегії обмеженого росту цілі розвитку встановлюються "від досягнутого" і коректуються на умови, що змінюються, (наприклад, інфляцію). Якщо керівництво в основному задоволене положенням фірми, то очевидно, у перспективі воно буде дотримуватися тієї ж стратегії, тому що це самий простий і найменш ризикований шлях дій.

Ріст. Ця стратегія частіше усього застосовується в галузях, що динамічно розвиваються, із швидко змінною технологією. Для неї характерне встановлення щорічного значного перевищення рівня розвитку над рівнем попереднього року.

Скорочення або стратегія останнього засобу. Ця стратегія вибирається організаціями рідше усього. Для неї характерно встановлення цілей нижче рівня, досягнутого в минулому. До стратегії скорочення вдаються тоді, коли показники діяльності організації набувають стійкої тенденції до погіршення і ніякі засоби не змінюють цієї тенденції.

Комбінована стратегія. Ця стратегія являє собою будь-яке сполучення розглянутих альтернатив - обмеженого росту, росту і скорочення. Комбінованої стратегії, як правило, притримуються великі організації, що активно функціонують у декількох галузях. Так, організація може продати або ліквідувати одне зі своїх виробництв і замість придбати одне або декілька інших. У цьому випадку буде мати місце сполучення двох базових альтернативних стратегій - скорочення і росту.

Кожна з вищезгаданих стратегій являє собою базову стратегію, що, у свою чергу, має множину альтернативних варіантів. Так, стратегія росту може здійснюватися шляхом придбання іншої фірми (зовнішній ріст) або шляхом значного розширення асортименту продукції, що випускається (внутрішній ріст). Стратегія скорочення має альтернативи: ліквідація - самий радикальний варіант, коли організація перестає існувати; відсікання зайвого, при якому фірма ліквідує або перепрофілює свої неефективні підрозділи.

Стратегії управління ресурсами підприємства (ресурсозабезпечення та ресурсозбере­ження) та особливості їх вибору.

Виробнича стратегія підприємства та їх класифікація за:

- розвитком виробництва;

- використанням виробничого потенціалу;

- стадіями виробничої філософії тощо.

Маркетингова стратегія підприємства та її субстратегії:

- ринкова;

- товарна;

- стратегія якості;

- стратегія ціни;

- просування товару (послуги);

- стратегія збуту.

Стратегії управління персоналом. Стратегії наукових досліджень та розробок. Стратегії підприємств на іноземних ринках.

Процес вибору стратегії включає такі основні кроки:

• з'ясування поточної стратегії;

• аналіз портфеля продукції;

• вибір стратегії фірми й оцінка обраної стратегії.

З'ясування поточної стратегії дуже важливо тому, що не можна приймати рішення з приводу майбутнього, не маючи чіткого уявлення з приводу того, у якому стані знаходиться організація і які стратегії вона реалізує.

 

15. Дайте загальну характеристику основним етапам стратегічного управління (планування, аналіз, вибір, реалізація, контроль) та виділіть особливості формування стратегії підприємства.

Алгоритм відповіді

Процес планування стратегії складається з послідовних етапів:

- перший етап – оцінка та аналіз існуючої стратегії;

- другий етап - аналіз та оцінка внутрішнього та зовнішнього середовища організації, встановлення цілей розвитку;

- третій етап – прогнозування сценаріїв можливих подій, можливих ринків;

- четвертий – коректування існуючої або формування нової стратегії;

- п’ятий - обґрунтування та вибір стратегічних альтернатив;

- шостий – розробка функціональних та ресурсних стратегій;

- сьомий етап – впровадження, контроль та оцінка результатів.

Аналіз діяльності фірм, що успішно реалізували свої стратегії, показує, що вони у своїй діяльності користувались такими правилами:

• По-перше, цілі, стратегії і плани були добре доведені до робітників для того, щоб домогтися з їхньої сторони як розуміння того, що робить фірма, так і неформального їх залучення в процес реалізації стратегій, зокрема домогтися в співробітників зобов'язань перед фірмою по реалізації стратегії.

• По-друге, керівництво не тільки своєчасно забезпечувало надходження всіх необхідних для реалізації стратегії ресурсів, але і мало план реалізації стратегії у вигляді цільових настанов і фіксувало досягнення кожної цілі.

У процесі реалізації стратегій кожний рівень керівництва вирішує свої визначені завдання і здійснює закріплені за ним функції. У даному випадку процес реалізації стратегій розглядається як складова стратегічного управління. Тому зупинимося на вивченні цього процесу тільки з позицій вищого рівня керівництва, що є суб'єктом стратегічного управління. Тому що вище керівництво повинне привести фірму до досягнення цілей за допомогою відповідної реалізації стратегій, його діяльність на стадії реалізації стратегій може бути подана у виді п'ятьох послідовних етапів.

Перший етап - поглиблене вивчення стану середовища, цілей і розроблених стратегій. На даному етапі вирішуються такі основні задачі:

• остаточне з'ясування сутності визначених цілей, вироблених стратегій, їхньої коректності і відповідності одна одній, а також стану середовища. За допомогою цього дається кінцеве схвалення реалізації стратегій. При цьому можливі коригування, якщо відбулися зміни в середовищі, а також у тому випадку, якщо виявлені хиби в раніше проведеному аналізі цілей і стратегій;

• більш широке доведення ідей стратегій і змісту цілей до співробітників фірми з метою підготування ґрунту для посилення залучення співробітників у процес реалізації стратегій.

Другий етап проявляється в тому, що вище керівництво повинно прийняти рішення по ефективному використанню наявних у фірми ресурсів. На цьому етапі проводиться оцінка ресурсів, приймаються рішення по їхньому розподілу, а також по створенню умов для залучення співробітників у процес реалізації стратегій. Важливою задачею є приведення ресурсів у відповідність із реалізованими стратегіями. Для цього складаються спеціальні програми, виконання котрих повинно сприяти розвитку ресурсів. Наприклад, це можуть бути програма підвищення кваліфікації співробітників.

На третьому етапі вище керівництво приймає рішення з приводу організаційної структури. З'ясовується відповідність наявної організаційної структури до реалізації стратегії і, якщо це необхідно, вносяться відповідні зміни в організаційну структуру фірми.

Четвертий етап складається в проведенні необхідних змін у фірмі, без котрих неможливо приступити до реалізації стратегії. Проблема змін винятково тонка, складна і хвороблива. Зміни не можуть бути проведені без урахування об'єктивних чинників. Часто потрібно декілька років для того, щоб провести серйозну зміну на фірмі. Наприклад, фірма "Ксерокс" затратила два роки тільки на розробку плану зміни свого бізнес - стилю, що відповідає орієнтації на технологію.

П'ятий етап участі вищого керівництва в реалізації стратегії полягає в тому, що воно проводить перегляд плану здійснення стратегії в тому випадку, якщо цього настійно потребують обставини. Новий план може бути прийнятий тільки тоді, коли він передбачає одержання вигод, помітно більших, ніж ті, що будуть отримані при здійсненні реалізованого стратегічного плану.

Вибір стратегії фірми здійснюється керівництвом на основі аналізу ключових чинників, що характеризують стан фірми, з врахуванням результатів аналізу портфеля продукції, а також характеру і сутності реалізованих стратегій. Основними ключовими чинниками, що повинні бути в першу чергу враховані при виборі стратегії, є:

- Сильні сторони галузі і фірми найчастіше можуть відігравати вирішальну роль при виборі стратегії росту фірми. Ведучі, сильні фірми повинні прагнути до максимального використання можливостей, породжуваних їхнім лідируючим положенням, і до зміцнення цього положення. При цьому важливо шукати можливості розгортання бізнесу в нових для фірми галузях, що володіють великими задатками для росту.

- Лідируючі фірми в залежності від стану галузі повинні вибирати різноманітні стратегії росту. Так, наприклад, якщо галузь йде до спаду, то варто робити ставку на стратегії диверсифікації, якщо галузь бурхливо розвивається, то вибір стратегії росту повинний припадати на стратегію концентрованого або інтегрованого росту.

- Слабкі фірми повинні поводитися по-іншому. Вони повинні вибирати ті стратегії, що можуть призвести до збільшення їхньої сили. Якщо таких стратегій немає, то вони повинні покинути дану галузь. Наприклад, якщо спроби посилити свої позиції в галузі, що швидко розвивається, за допомогою стратегій концентрованого росту не призведуть до бажаного стану, фірма повинна реалізувати одну зі стратегій скорочення.

Цілі фірми надають унікальність і оригінальність вибору стратегії стосовно до кожної конкретної фірми. У цілях відбито те, до чого прагне фірма. Якщо, наприклад, цілі не припускають інтенсивного росту фірми, то і не можуть бути вибрані відповідні стратегії росту, навіть незважаючи на те, що для цього є всі передумови як на ринку, у галузі, так і в потенціалі фірми.

Інтереси і відношення вищого керівництва мають дуже велике значення у виборі стратегії розвитку фірми. Наприклад, бувають випадки, коли вище керівництво не хотіло переглядати раніше прийняті їм рішення, навіть якщо і для організації появились нові перспективи. Керівництво може ризикувати, а може, навпаки, прагнути будь-якими засобами уникати ризику. І це відношення може бути вирішальним у виборі стратегії розвитку. Наприклад, відношення вищого керівництва до ризику відіграє ключову роль у виборі стратегії розробки нового продукту або освоєння нових ринків. Особисті симпатії або антипатії з боку керівників також можуть дуже сильно впливати на вибір стратегії. Наприклад, може бути узятий курс на диверсифікацію, шляхом поглинання іншої фірми виходячи тільки з того, щоб звести особисті рахунки або довести щось визначеним особам.

Фінансові ресурси фірми також істотно впливають на вибір стратегії. Будь-які зміни в поведінці фірми, такі як вихід на нові ринки, розробка нового продукту і перехід у нову галузь, потребують великих фінансових витрат. Тому при виборі стратегій поведінки фірми, що мають великі фінансові ресурси або володіють легким доступом до них, знаходяться в набагато кращому положенні і мають для вибору набагато більшу кількість варіантів стратегій ніж фірми із дуже обмеженими фінансовими можливостями.

Відповідність обраної стратегії потенціалу і можливостям фірми. В даному випадку оцінюється те, наскільки обрана стратегія ув'язана з іншими стратегіями, чи відповідає стратегія можливостям персоналу, чи дозволяє існуюча структура успішно реалізувати стратегію, чи вивірена програма реалізації стратегії в часу і т.п..

Прийнятність ризику, закладеного в стратегії. Оцінка виправданості ризику проводиться по трьох напрямках:

• реалістичність передумов, закладених в основу вибору стратегії;

• до яких негативних наслідків для фірми може призвести провал стратегії;

• чи виправдує можливий позитивний результат ризик втрат від провалу в реалізації стратегії.

Реалізація стратегії. Виконання стратегії є критичним процесом, тому що саме він у випадку успішного здійснення призводить фірму до досягнення поставлених цілей. Дуже часто спостерігаються випадки, коли фірми не в змозі здійснити обрану стратегію. Це буває тому, що або невірно був проведений аналіз і зроблені хибні висновки, або тому, що відбулися непередбачені зміни в зовнішньому середовищі. Проте часто стратегія не виконується і тому, що керівництво не може належно включати наявний у фірми потенціал для реалізації стратегії. Особливо це стосується використання трудового потенціалу.

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і дозволу виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності остюка. Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Стратегічний контроль - аналіз бажаних і досягнутих організацією результатів, здійснення дій коректувань (моніторинг розробки і реалізації стратегії, оцінка виконання конкретних заходів). Вироблення стратегії дозволяє організації визначити напрям і спосіб її руху до цілей, виконання стратегії створює умови для того, щоб організація могла реалізувати свою стратегію.

Стратегічний контроллінг — це підсистема стратегічного менеджменту, яка координує функції стратегічного аналізу, цілеполагання, планування і корекції стратегії; контролює функціонування всієї системи в цілому, а також задає, розвиває і контролює підсистему стратегічного інформаційного забезпечення.