Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб’єктів господарювання

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
· Рівень задоволення потреб ринку	· Темпи зростання продуктивності праці	· Загальна фондо­віддача (за обся­гом продукції)	· Оборотність обо­ротних коштів
· Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів	· Частка приросту продукції за раху­нок зростання про­дуктивності праці	· Фондовіддача активної частини основних фондів	· Рентабельність оборотних коштів
· Прибуток на одини­цю загальних витрат	· Відносне вивільнення працівників	· Рентабельність основних фондів	· Відносне вивіль­нення оборотних коштів
· Рентабельність виробництва	· Коефіцієнт вико­ристання корисно­го фонду робочого часу	· Фондомісткість одиниці продукції	· Питомі капі­тальні вкладення (на одиницю при­росту потужності або продукції)
· Витрати на одиницю товарної продукції	· Матеріаломіст­кість одиниці продукції
· Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва	· Трудомісткість одиниці продукції	· Коефіцієнт ви­користання най­важливіших видів сировини і матеріалів
· Рентабельність інвестицій
· Народногоспо-дарсь­кий ефект викорис­тання одиниці про­дукції	· Зарплатоміст-кість одиниці продукції	· Строк окупності вкладених інвестицій

Забезпечення економічної безпеки на підприємстві потребує проведення таких заходів:

Ø зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

Ø створення й відокремлення нових структурних підрозділів;

Ø оперативне зниження дебіторської заборгованості;

Ø зменшення обсягу оборотних активів шляхом виявлення та реалізації зайвих запасів;

Ø відмова від пайової участі в інших підприємствах, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність такої участі;

Ø зменшення вартості основних засобів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

Ø аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій;

Ø удосконалення організації виробництва;

Ø удосконалення управління грошовими потоками;

Ø економія витрат;

Ø вилучення збиткових видів діяльності;

Ø підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фі­нансових ресурсів.

 

Розвиток є загальним принципом будь-якої соціально-економічної системи і розглядається як незворотна зміна організації. Цілі розвитку підприємств можна розглянути крізь призму загальновизнаних організаційних теорій.

Згідно з популяційно-екологічною теорією (яку часто називають теорією природного відбору), навколишнє середовище зумовлює ті ознаки організацій, що найкраще підходять для нього, тобто підприємство розвивається так, щоб краще відповідати середовищу своїми характеристиками.

Ділова операція становить суть ринкової діяль­ності будь-якої господарської організації, за її допомогою економічні цінності переходять від однієї особи до іншої. Наслідком цього підходу було виникнення теорії, яку назвали «економіка операційних (або трансакційних) витрат».

У зв'язку з цим підприємство являє собою новий альянс різних видів діяльності.

Перший рівень - ключовими фігурами тут є кваліфіковані співробітники (це її професійний стрижень). Вони, як правило, одержують високу винагороду і пільги; підприємство заінтересоване, щоб утримувати таких працівників і формувати високопрофесійний колектив.

Другий рівень складають субконтрактники — фірми або окремі фахівці, що виконують ті або інші функції краще і дешевше. Розрахунки показують, що для деяких компаній до 80 % вартості їхнього кінцевого товару (послуги) створюється працюючими поза цією структурою людьми.

Третій рівень — гнучка робоча сила (ті, хто трудиться неповний день і тимчасовий персонал). Справді, залучати додаткових працівників від випадку до випадку дешевше, хоча і складніше. Це дає змогу задовольняти зростаючі потреби клієнтів, бути готовим як до злету, так і до падіння попиту.

Вихідна посилка теорії залежності від ресурсів — підприємства не просто відіграють роль пасивного спостерігача зовнішніх впливів (що, зокрема, мається на увазі популяційно-екологічною теорією), а намагаються керувати зовнішнім середовищем для досягнення власних вигід. При цьому жодне підприємство не здатне створити всі необхідні йому ресурси (як такі розглядається сировина, фінанси, персонал, низка послуг або виробничих операцій, продуктові і технологічні новації тощо).

Більш того, не кожний вид діяльності можна здійснити усередині підприємства, щоб зробити його самодостатнім. Підприємство має стратегічний вибір. Рішення формується в умовах наявності ряду альтернатив за активного впливу на навколишнє середовище.

Соціально-економічні зміни на підприємстві мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі та бажання людини (власників, менеджерів, працівників, інвесторів, кредиторів тощо). Розвиток підприємства є незворотним процесом, який забезпечує спонтанні чи керовані переходи від одного неповторного стану до іншого через процеси змін.

 

Операційний менеджмент

Теоретичні питання

Розкрийте сутність операційного менеджменту як різновиду функціонального менеджменту, операційної стратегії як основи проектування операційної системи, дайте загальну характеристику операційної системи та операційної діяльності підприємства.

Алгоритм відповіді

Операційний менеджмент (ОМ) – це діяльність з управління процесом придбання матеріалів, їхнього перетворення в готовий продукт і постачання цього продукту покупцю.

ОМ – це діяльність, яка пов'язана із перетворенням організацією різних видів ресурсів (входів) у товари та послуги (виходів).

ОМ – це всі види діяльності, які пов'язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців (рис. 1.)

 

Капітал Продукти або

Матеріали послуги

Інформація

В Трансформуючий

Х процес В

І Енергія И

Д Земля Х

Праця І

Д

Зворотня інформація для контролю за входами та технологією процесу

 

Рис. 1. Трансформуюча система операційного менеджменту

Ефективність і раціональність операційного менеджмен­ту цілком і повністю залежить від правильного вибору опера­ційної стратегії. Операційний менеджер відповідає за побудо­ву ефективної системи виробництва, яка одночасно була б ефективною і оптимальною. Залежно від стратегії організації будується операційна система, яку найчастіше подають як сукупність взаємодії трьох підсистем:

• підсистеми перетворення;

• підсистеми забезпечення;

• підсистеми планування та контролю.

При використанні конкретної послідовності дій методика формування виробничої галузі загального де-рева стратегічних цілей організації може бути наступною.

Крок 1. Визначення формату загального дерева стратегічних цілей організації. Можна встановити, наприклад, чотирьохрівневе дерево.

Крок 2. Встановлення загальної мети з виробництва. На рівні 1 задається тільки одна так звана стратегічна мета з виробництва.

Крок 3. Визначення основних цілей виробничої стратегії. На рівні 2 задаються цілі, що цілком відповідають основній стра­тегічній меті встановленого формату виробничої стратегії.

Крок 4. Завдання стратегічних вказівок з виробництва. На рів­ні З задаються конкретні стратегічні вказівки з виробництва, що цілком відповідають вказівкам встановленого порядку розробки виробничої стратегії.

Постановка цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до визначених критеріїв. Найчастіше в якості їх бе­руться наступні чотири:

1) витрати на виробництво продукту;

2) якість виробництва;

3) якість виробничих постачань;

4) відповідність виробництва попиту чи так звана «гнучкість за попитом».

При системній оцінці виробничих витрат як для стратегічних, так і для тактичних цілей звичайно використовують показники:

• питомі витрати живої праці і матеріалів;

• фондовіддача;

• оборотність товарних запасів;

• інтегральний показник — собівартість виробництва одиниці продукту.

 

Якість, як правило, оцінюють:

• за процентним співвідношенням дефектів кінцевого продукту і/чи за показником відхилень від системного стандарту виробництва;

• за відсотком браку;

• за ресурсом гарантованого функціонування продукту (напри­клад, періоди часу між поломками чи профілактичними ре­монтами);

• за показниками витрат на підвищення якості і т.д. Якість виробничих постачань звичайно оцінюють:

• за процентним співвідношенням постачань, зроблених точно в термін;

• за різними показниками затримок і зривів постачань;

• за показниками фінансових втрат за порушення термінів й інших умов доставки продукту.

Гнучкість виробництва за попитом на його кінцевий продукт мо­же оцінюватися:

• за широтою асортиментного ряду конкретних продуктів-товарів;

• в абсолютних (об'ємних) і відносних показниках оновлюваності, як асортименту продуктових груп, так і їхнього внут­рішнього асортименту;

• за швидкістю відновлення продукту і т.д.

Основні позиції. Особливий предметний зміст виробничої стратегії розкривається в її основних позиціях. Наведемо 5 мо­ментів позицій.

1. Основні стратегічні рішення з виробництва, які треба прийня­ти на задану стратегічну перспективу.

2. Формулювання й обґрунтування можливих варіантів основ­них стратегічних рішень з виробництва.

3. Доробка прийнятих основних стратегічних цілей з вироб­ництва до рівня конкретних стратегічних вказівок;

4. Розробка за кожною стратегічною вказівкою адекватного набору конкретних дій і заходів.

5. Системне зведення заходів і дій за кожною позицією в ціліснувиробничу стратегію як органічну програму відповідних конкретних дій.

В сфері матеріального виробництва на підприємствах виробничий менеджер найчастіше відповідає за управління різними допоміжними процесами, виконання яких необхідне для забезпечення основно­го ведучого процесу.

Виробничий менеджер у процесі своєї трудової діяльності зіштовхується з різними проблемами:

• розміщення підприємств;

• планування підприємств і робочих площ;

• розподіл ресурсів і послідовність їхнього використання;

• вибір устаткування, його експлуатація, поточний ремонт і
заміна;

• проектування технологічного процесу і контроль його ходу;

• вибір методів робіт і їхнє проектування;

• контроль якості робіт і т.п.

Концепція операційної діяльності базується на трьох основних факторах, що впливають на людей і організацію.

Перший — ієрархічна структура організації, де основний засіб впливу — це тиск на людину зверху за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ.

Другий — культура, тобто вироблювані суспільством, організацією спільні цінності, соціальні норми, установки поведінки, що регламентують і змушують індивіда поводитися так, а не інакше без видимого примусу.

Третій — ринок — мережа рівноправних відносин, заснованих на купівлі-продажу продукції і послуг, відносинах власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.