ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО



РОЗДІЛ III

ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

Засвоївши фундаментальні поняття ринкової економіки, ви вже підготовлені до розгляду складного і цікавого явища, що називається підприємництвом. Зв’язок між ринковими відносинами і підприємницькою діяльністю безпосередній: підприємництво можливе лише там, де реалізуються такі ринкові принципи, як економічна свобода і конкуренція.

Слово “підприємець” викликає у громадян України різну реакцію: в одних — захоплення і бажання наслідувати, в інших — роздратування і заперечення. Такі протилежні оцінки, зокрема, породжені змістом, що його вкладають у це слово різні люди. Наше завдання — розкрити справжній зміст і з’ясувати роль підприємця в організації економіки.

ТЕМА 3.1

Підприємство, галузь, економіка

Пояснення до схеми:

Підприємства — це найчисленніші ланки економіки. І хоча вони нагадують молекули в єдиному економічному організмі, але здійснюють аж ніяк не броунівський рух. Функціонування кожного підприємства підпорядковано певній меті, узгоджено з іншими підприємствами, організовано.

Підприємства, що випускають однорідну продукцію, групуються у галузі. У кожній національній економіці є своє співвідношення галузей. Воно визначається розвиненістю економіки, її місцем у міжнародному поділі праці, наявними ресурсами тощо.

Галузі об’єднуються у національну економіку. Вона визначається не лише галузевою, а й територіальною структурою виробництва, тобто особливим розміщенням виробництва на території країни. Місце та роль підприємства в національній економіці країни багато в чому залежить від типу господарської системи. Підприємство в ринковому середовищі діє за принципами економічної свободи та конкуренції. Тут господарська діяльність набуває характеру підприємництва. В умовах адміністративної системи діяльність підприємств здійснюється за вказівками центральних органів, тому фактично виключаються самостійність, ризик і конкуренція, а отже, відсутнє підприємництво.

Підприємництво.Підприємництвом називають самостійну, ініціативну діяльність з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, що передбачає здійснення нововведень при використанні власних коштів, а також самостійність і ризик.

Таке розуміння підприємництва сформувалося не відразу. Різні дослідники протягом двох століть робили свої внески у визначення того, що є підприємництвом. Серед них Рене Кантільон, Макс Вебер, Вернер Зомбарт, Йозеф Шумпетер.

Коротка історична довідка

Термін “підприємець” вперше було застосовано на початку XVIII ст. французьким банкіром Р.Кантільоном. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже — був змушений ризикувати.

Розробку теорії підприємництва продовжив німецький соціолог М.Вебер, який у своїй книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) розробив модель “ідеального підприємця”. Мотивами підприємницької діяльності, за Вебером, є прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. Він визначав підприємництво як спосіб життя, за якого людина існує задля справи, а не справа задля людини.

В.Зомбарт, німецький економіст, соціолог, історик культури, у праці “Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини” розкрив умови реалізації так званого духу підприємництва. Ними, за Зомбартом, є: поєднання бажання мати гроші із вмінням організувати справу, дотримання ділової етики, яка передбачає комерційну солідність і вірність угодам.

Й.Шумпетер, відомий австро-американський економіст, бачив призначення підприємця у виконанні ним ролі економічного лідера та новатора, людини, що є рушієм науково-технічного прогресу. Підприємець Шумпетера суттєво відрізняється від звичайного хазяїна, адже сенс підприємницької діяльності полягає, як він вважав, у нововведеннях за п’ятьма напрямами:

1) виробити нові блага абополіпшити якості існуючих; 2) впровадити нові способи виробництва; 3) освоїти нові ринки збуту; 4) використати нові джерела сировини; 5) створити промислові організації нового типу.

 

У визначенні підприємництва підкреслюється один незаперечний факт: підприємець діє з метою привласнення прибутку.Збільшення прибутку передбачає зменшення витрат. Тут у пригоді можуть стати не лише застосування дешевшої сировини чи краще використання устаткування, а й економія на зарплаті найманих працівників. Саме на останній обставині зосереджують увагу послідовники марксизму. Тому важливо повернутися до питання про суспільну корисністьпідприємницької діяльності. В чому вона полягає?

По-перше, оскільки підприємець безпосередньо й особисто заінтересований у результатах своєї справи, то це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати нове, а отже, сприяти загальному прогресу.

По-друге, як людина, яка працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприяти стабілізації суспільних відносин: дотриманню юридичних норм і угод, повазі до партнера тощо.

По-третє, оскільки бажання збільшити власне багатство досягається на ґрунті задоволення потреб споживачів, остільки це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Приватний та суспільний інтересиу підприємницькій діяльності поєднуються. Підприємець, передусім, реалізує свій особистий, приватний інтерес. Він організовує свою справу таким чином, щоб одержати від неї найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить мета власного збагачення підприємця суспільним інтересам? Така ситуація не виключена. Суперечність між приватними і суспільними інтересами цілком об’єктивна. В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукатиме товар, який спочатку збагатить його, а вже потім подумає про добробут людей. Заради високих прибутків підприємець може заощаджувати на умовах праці своїх службовців, забруднювати навколишнє середовище, зловживати рекламою тощо. Чи не означає це, що суперечності між приватними і суспільними інтересами є не тільки об’єктивними, а й неподоланними?

Подивимося, як справляється з розв’язанням суперечностей між приватним і суспільним інтересами ринкова економіка.

Механізм розвитку ринкової економіки включає в себе як стимули, так і обмежувачі для приватного інтересу. Першим із них є сам споживач. Підприємці вироблятимуть лише ті товари, які потрібні людям (непотрібні просто не купуватимуть). До того ж вони будуть уважно стежити за попитом і намагатись якнайскоріше відповісти на нього пропозицією, оскільки їм вигідне швидке обертання капіталу та одержання прибутку. Отже, ринок “невидимою рукою”, як висловився А.Сміт, спрямовує інтереси підприємця на задоволення потреб споживачів.

Другим обмежувачем приватних інтересів є діяльність держави. Через такі засоби регулювання, як податки, дотації, штрафні санкції та інше, держава може стимулювати виробництво необхідної продукції й обмежувати виробництво небажаної. У першому випадку підприємство одержить дотацію, в другому — йому встановлять більші податки. Держава може застосовувати штрафні санкції стосовно підприємців, що порушують закони: ведуть недозволену діяльність, забруднюють навколишнє середовище тощо. Держава може навіть заплатити підприємству за утримування від нарощування виробництва, коли це не є необхідним для суспільства. Скажімо, держава заплатить фермерові за те, щоб він не збільшував вирубку лісу, кількість посівних площ, коли в цьому немає суспільної потреби.

Обмежувачем зростаючих “апетитів” підприємців може бути, нарешті, і ринкова інфраструктура. Ви пригадуєте, що під ринковою інфраструктурою ми розуміємо установи, які обслуговують ринок. Завдяки діяльності установ ринкової інфраструктури підприємець не може вимагати будь-яку ціну за свій товар, довільно встановлювати заробітну плату. Товарні біржі та біржі праці сприяють усуненню значних коливань цін на продукти праці та саму працю. До речі, держава також стежить за тим, щоб підприємці не порушували права працівників (через встановлення мінімуму зарплати, регулювання звільнення та найму) і споживачів (через законодавчий захист їхніх прав).

Отже, ринкова економіка, стимулюючи розвиток підприємницької діяльності, створює умови для узгодження приватних і суспільних інтересів.

Невід’ємною рисою сучасного підприємництва є його участь у розв’язанні соціальних і економічних проблем суспільства.

Наприклад, у розвинутих країнах ділові кола багато роблять для відновлення старих міських районів, сприяють підвищенню рівня зайнятості, розробляють власні екологічні програми, здійснюють пожертви на соціальні потреби. Приватні й суспільні інтереси тісно переплітаються в діяльності підприємців. Замислимося над таким фактом: підприємці сприяють підвищенню зайнятості, а високий рівень безробіття тягне за собою злочинність, крадіжки, загальну соціальну нестабільність, від яких потерпає і підприємець.

Прикладом поєднання підприємництва з реалізацією суспільних інтересів є діяльність видатного вченого, найвдалішого інвестора Вол-стріту Джорджа Сороса.

Коротка історична довідка

Джордж Сорос— співвласник і керуючий фонду “Квантум”, активи якого зросли за 20 років у 500 разів і нині сягають двох мільярдів доларів. Основний капітал підприємства — уречевлені знання.

Після Другої світової війни Джордж Сорос покинув Угорщину, навчався в Лондоні. В 1956 р. переїхав до США. Він є знавцем історії, філософії, права, економіки, політології, літератури і мистецтва. Володіє англійською, німецькою, французькою, італійською, угорською мовами та есперанто. В одній особі він поєднує університетського професора, політика, менеджера, який приймає професійні виробничі рішення. З його участю створений фонд “Культурна ініціатива”, куди звертаються тисячі новаторів за підтримкою своїх ідей. Джордж Сорос з великою увагою ставиться до проблем постсоціалістичних країн, зокрема України. Разом з Е.Хьюстоном, В.Леонтьєвим, Я.Младеком ним підготовлені пропозиції щодо створення “відкритого сектора” в економіках постсоціалістичних країн, який би протистояв традиційному завдяки своїй ринковій орієнтації. На жаль, їхні пропозиції не знайшли відгуку в Уряді нашої держави, оскільки, цитуючи А.Хаммера, іншого підприємця-гуманіста, “нема такої сили в світі, яка перемогла б радянську бюрократію, коли вона шикується для упертого й злого опору”.

Джордж Сорос — автор бестселера “Алхімія фінансів”, який із захопленням читають і студенти шкіл бізнесу, й представники наукової еліти. Сподіваємося, що і ви будете мати можливість ознайомитися зцією книгою.

 

Уже наголошувалося, що люди, по-справжньому здатні до підприємництва, є багатством нації. Можна по-різному ставитись до цієї думки. Наведемо факти, що, на наш погляд, її підтверджують.

Факт 1.У 1990 р. в Америці, найбагатшій країні світу, налічувалося понад 2 млн. мільйонерів. Це стільки ж, скільки їх є в усіх інших країнах світу.

Факт 2.Серед “королів” бізнесу, найбагатших людей світу, сьогодні на перший план вийшли ті підприємці, які, скориставшись мікроелектронною революцією 50-х років, фактично — підтримавши її, заклали підвалини власного багатства.

Ми інтерпретуємо ці два факти так: досягаючи мети власного збагачення, люди, що здатні до підприємництва, збагачують націю.

Одна з проблем сучасної України — це нестача людей, здатних і відповідним чином підготовлених до підприємницької діяльності. Така ситуація, зокрема, спричинена перерваністю традицій підприємництва. А воно в Україні має глибокі історичні корені.

Коротка історична довідка

У XVIII ст. лише на Лівобережжі проводилося близько 400 ярмарків. Дрібніша торгівля велася на 700 місцевих базарах. Великі ярмарки, що тривали тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Полтаві. Прізвища українських підприємців — Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

У 1797 р. у Києві був започаткований ярмарок Київські контракти. На нього приїздили купці з Австрії й Англії, Франції та Греції, Пруссії й Данії. Тут укладались угоди оптової торгівлі, оренди, здійснювалися кредитні операції. Кожну угоду реєстрував Цивільний суд, що на час ярмарку спеціально розміщувався безпосередньо біля місця здійснення угод — на Подолі.

 

В економіці є три типи підприємців: підприємець-власник, підприємець-орендар і підприємець-менеджер.

У першому випадку підприємець є власником чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. В другому — підприємець є господарником, який забезпечує процес виробництва на власних або орендованих засобах виробництва. Це може бути фермер, який обробляє власну або взяту в оренду землю; майстер, який організував ательє пошиття одягу у своєму чи орендованому приміщенні. Третій тип — підприємець менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних знань у галузі управління. Він навіть може не мати ні власного, ні орендованого майна, працювати за наймом на великих підприємствах, здійснюючи управління ними. Найвідоміші фірми світу “Дженерал моторз”, “Міцубісі”, “ІВМ” своїми успіхами зобов’язані саме створеній у них високій культурі менеджменту.

Підприємницька діяльність — необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна, як різноманітні людські потреби. У світі виробляються десятки мільйонів видів продукції, кожен з яких може стати предметом підприємництва. Ніхто не рахував кількості послуг, в яких є або може з’явитися потреба.

Усі численні вияви підприємництва, властиві для цивілізованого ринку, можна згрупувати у певні види. У нашій класифікації виділимо такі:

 

Схема 25

Підсумки теми

ü Підприємство є одним із основних суб’єктів економіки, що спеціалізується на виконанні певної виробничої функції.

ü Підприємство характеризується територіально-технологічною, економічною та соціальною відособленістю.

ü Основна функція підприємства — максимально можливий випуск продукту для задоволення потреб споживачів при найменших витратах; її математичний вигляд:

Q = F(К, L).

ü Конкретизацією основної функції підприємства є:

а) виробничо-технологічні функції: на підприємстві реалізуються певні технології;

б) економічні функції: на підприємстві здійснюються процеси привласнення засобів виробництва, управління, розподіл доходів, розраховується ефективність тощо;

в) соціальні функції: підприємство — це колектив людей з певним соціально-психологічним кліматом, умовами праці тощо.

ü Підприємництво — самостійна, ініціативна діяльність з виробництва товарів та створення послуг, що спрямована на одержання прибутку, ведеться на власні кошти і власний ризик, передбачає нововведення.

ü Основні види підприємництва — виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

Ø Практична користь, яку ви можете вилучити з даного матеріалу, полягає у необхідності самовизначення: чи маєте ви намір стати підприємцем? Чи маєте ви для цього природні нахили? Радимо в разі вираженого бажання пройти спеціальне тестування на наявність підприємливості у вашій вдачі, яке широко застосовується в профорієнтаційних центрах.

Контрольні запитання та завдання

1. Розгляньте наведені нижче визначення підприємства і вкажіть, що не відображено в кожному з них, спробуйте їх доповнити:

а) підприємство — це технологічне поєднання факторів виробництва;

б) підприємство — це певна ланка в економіці, діяльність якої спрямована на одержання прибутку;

в) підприємство — це колектив співробітників.

2. Уявіть, що ви працюєте на автомобільному заводі, у медичному закладі, в інформаційному центрі. Спробуйте сформулювати основну виробничу функцію кожного підприємства.

3. Спробуйте доповнити наведені нижче визначення підприємницької діяльності:

а) підприємництво — це діяльність з виробництва речей і створення послуг;

б) підприємництво — це діяльність, що дає прибуток.

4. Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Американська фірма “Макбер енд компані”, досліджуючи “профіль підприємця”, визначила такі його основні риси:

• готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність;

• наполегливість у подоланні перешкод;

• готовність до ризику, до ситуації “виклику”;

• орієнтація на ефективність виробництва та якість продукції;

• рішучість і відповідальність;

• цілеспрямованість;

• прагнення бути інформованим;

• чіткість, планомірність у роботі;

• здатність переконувати людей та налагоджувати контакти;

• незалежність і впевненість у собі.

Перевіряючи себе на здатність до підприємницької діяльності, дайте відповідь, які з наведених рис властиві вам особисто. Визначте, які з них можуть реалізуватися чи властиві підприємцю в сучасній Україні, а які, на ваш погляд, є зайвими або з певних причин реалізуватися не можуть.

5. Під час щорічних соцопитувань студентської молоді виявилося, що 60% студентів-першокурсників мріють стати підприємцями. На другому курсі число бажаючих знизилось до 30%, на третьому і четвертому — до 20%. На п’ятому — переважна більшість хотіла б знайти стабільну роботу з гарантованим доходом і лише 15% не змінили своїх первісних уподобань. Як ви можете пояснити скорочення кількості бажаючих стати підприємцями?

ТЕМА 3.2

Підприємницький дохід

Підприємець виконуватиме свої функції лише тоді, коли це дасть йому можливість реалізувати приватний інтерес, досягти власної вигоди. Вищим втіленням інтересу підприємця є підприємницький дохід.

Після вивчення цієї теми ви дізнаєтеся:

· що таке постійні та змінні витрати виробництва;

· чому існує необхідність у розмежуванні витрат на зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні);

· як співвідносяться прибуток і підприємницький дохід;

· за рахунок чого відбувається зростання підприємницького доходу.

 

Перш ніж безпосередньо перейти до предмета нашої теми, нагадаємо, що з попередніх тем (2.6, 3.1) нам уже відомо про прибуток і функції підприємця. Це допоможе у подальшому визначити спільне та відмінне у поняттях “прибуток” і “підприємницький дохід”.

Перше: прибуток — плата за функції, що їх виконує підприємець, коли організовує виробництво, управляє ним, здійснює інновації та ризикує.

Друге: прибуток може мати такі структурні елементи: а) заробітну плату підприємця за виконувані ним функції, б) нормальний прибуток (процент) на вкладений капітал, в) дохід, зумовлений монопольним становищем підприємця у певній галузі завдяки або створенню штучних перешкод для інших підприємців, або опануванню провідних позицій у галузі (“квазі -рента” та “монопольна рента”).

Третє: розрізняють балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток.

 

 

Виконуючи надзвичайно складні функції, підприємець діє під впливом достатніх стимулів, мотивів. Найістотнішим стимулом є підприємницький дохід. Але перш ніж його отримати, підприємець повинен зробити певні витрати. Розглянемо витрати виробництва.До них, передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі:

• витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);

• витрати на придбання будівель та обладнання, що в економіці називаються інвестиціями;

• витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;

• витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.

Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні протягом певного часу не залежать від обсягів виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату приміщень, засобів зв’язку, на придбання верстатів. Змінні витрати зростають разом зі зростанням обсягів виробництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату працівників.

Підприємство має господарювати таким чином, щоб загальні витрати були менші, ніж дохід від продажу (реалізації) продукту його діяльності. Тільки в цьому випадку фірма одержить прибуток.

Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис. грн. Це — незмінна величина для будь-якого обсягу виробництва.

Змінні витрати становлять 10 грн. на кожну одиницю товару. Отже, якщо ми випустимо 5 000 одиниць, то загальні витрати будуть:

100 000 + 10 х5 000 = 150 000 грн.

Якщо випускаємо 20 000 одиниць, то загальні витрати становитимуть:

100 000 + 10 х20 000 = 300 000 грн.

Тепер оцінимо виручку від реалізації продукції за умови, що ціна одиниці товару вимірюється 100 грн. Тоді за 5 000 одиниць ми одержимо:

5 000 х100 = 500 000 грн.

Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій товар, називається валовим доходомфірми.

Зрозуміло, що підприємця цікавить не сам валовий дохід, а та його частина, яка залишається після відшкодування витрат на виробництво. З валового доходу він відрахує витрати на виробництво і одержить валовий прибуток. Якщо реалізується 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:

500 000 – 150 000 = 350 000 грн.

Проте й валовий прибуток не надходить безпосередньо у власність підприємця. З нього треба заплатити податки. Нехай підприємству встановлено 30 -процентний податок на прибуток. У нашому прикладі це становитиме:

 

 

Після сплати податку в підприємства залишиться чистий прибуток:

350 000 – 105 000 = 245 000 грн.

Чистий прибуток — різниця між валовим прибутком і сумою податків та платежів.

Прибуток, обчислений за вищенаведеною схемою, називається бухгалтерським. Але, крім нього, існує економічний прибуток, який, власне, і дасть нам можливість зрозуміти явище підприємницького доходу. Для визначення економічного прибутку ми ще раз повернемося до проблеми витрат виробництва. Крім їх поділу на постійні та змінні, існує ще одна класифікація: зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні).

Внутрішні, неявні або альтернативні витрати.Корені цього явища криються у самій природі ринкової економіки як такої, що створює можливість альтернативного використання відносно обмежених ресурсів. Пояснимо це на прикладі.

Приклад.Нехай ми маємо приватну майстерню, що виробляє капелюшки. Її утримує пан Черкавський, який водночас виконує функції шевця й організатора виробництва, розмістивши його в межах власного будинку. Зовнішніми витратами для цього підприємця буде все, що він сплачує зовнішнім постачальникам ресурсів. Нехай структура цих витрат буде такою:

 

 

Наведений перелік не охоплює всіх економічних витрат,тому що, по-перше, пан Черкавський міг би працювати найманим робітником у іншій майстерні, і тоді він мав би, наприклад, 100 одиниць доходу у вигляді зарплати. По-друге, міг би використати свій капітал у інший спосіб: не започатковувати майстерню, а вкласти гроші в банк, маючи щомісячно, скажімо, 10 одиниць доходу. По-третє, він міг би не розміщувати виробництво на власній площі, а, взявши площу в оренду, сплачувати 20 одиниць орендної плати. Нарешті, пан Черкавський міг би не управляти власною справою, а найняти менеджера у свою майстерню, призначивши йому 120 одиниць оплати. Отже, внутрішні, неявні, альтернативні витрати становитимуть:

 

 

Економічні витрати у нашому прикладі такі: 350 (зовнішні) + 250 (внутрішні, неявні, альтернативні) = 600.

Якщо пан Черкавський реалізовуватиме капелюшки, скажімо, за 500 грошових одиниць, то він матиме 150 одиниць бухгалтерського прибутку (500 – 350 = 150) і зовсім не матиме економічного. Більше того, його збитки складуть 100 одиниць (500 – 600 = –100). Це означає, що з економічної точки зору отримана виручка від реалізації не відшкодує частини неявних, альтернативних витрат. Для того, щоб економічний прибуток існував, виручка від реалізації мала б скласти, скажімо, 610 одиниць. Тоді б 10 одиниць (610 – 600 = 10) становили власне економічний прибуток.

Суть того, про що йшлося у нашому прикладі, зобразимо схематично.

 

Схема 26

Це цікаво знати

У мікроекономіці – науці про закони економічної поведінки окремих суб’єктів, – яку ви вивчатимете у вищих економічних навчальних закладах, пояснюється закон максимізації прибутку фірми і виводиться рівність: MC=MR. За умови її дотримання підприємство досягає найбільшого прибутку. Тут MC – граничні витрати, або витрати, пов’язані з виробництвом однієї додаткової одиниці продукту. MR – граничний валовий дохід, тобто виручка від реалізації однієї додаткової одиниці продукту, яка в умовах конкурентного ринку дорівнює середній, сформованій на цьому ринку ціні. Для нашого прикладу, згадана рівність витримується при обсязі виробництва у 55 капелюшків, якщо змінні витрати дорівнюватимуть 3725.

Підсумки теми

ü Безпосереднім утіленням інтересу підприємця є підприємницький дохід. Інтерес підприємця може не відповідати інтересам суспільства. Вирішення цієї суперечності забезпечується, з одного боку, механізмом ринкового саморегулювання, з іншого — діями держави та функціонуванням установ ринкової інфраструктури.

ü Необхідно розрізняти бухгалтерський та економічний прибуток. Для визначення останнього мають бути враховані так звані внутрішні, або неявні, альтернативні, витрати.

ü До внутрішніх (неявних, альтернативних) витрат належать витрати на придбання ресурсів, що є власністю підприємця, не купувались ним, але, як і будь-які ресурси ринкової економіки, мають власну ціну. Частиною цих витрат є нормальний прибуток: середній дохід у галузі, що його має отримати підприємець на вкладений капітал та за виконувані ним функції для того, щоб тому було вигідно залишатися в обраній галузі, сфері діяльності.

ü Підприємницький дохід складається з нормального та економічного прибутку. Існує сукупність залежних і незалежних від підприємця факторів його збільшення.

ü Підприємницький дохід у процесі його розподілу поділяється на частину, що спрямовується у розширення виробництва, та для особистого споживання підприємця. Держави розвинутих країн заохочують виробниче використання підприємницького доходу (його нагромадження).

ü Підприємство в умовах конкурентного ринку може досягати збільшення прибутку за рахунок ефективного використання виробничих ресурсів та знаходження такого обсягу виробництва, при якому досягається найбільший валовий прибуток – різниця між валовим доходом та загальними витратами

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

Ø Ця тема спрямована на формування у кожної людини, яка живе в умовах ринкової економіки, своєрідного типу мислення, ознаками якого є:

а) вміння розраховувати витрати і зіставляти їх з доходами від кожної справи;

б) розуміння, що, крім явних витрат, у кожній справі існують неявні, альтернативні, які слід враховувати при здійсненні вибору;

в) подолання чисто “споживацького” ставлення до доходів, піклування про їх доцільне використання, зокрема — на нагромадження.

Виховуйте у собі ці риси — і станете практичною людиною!

Контрольні запитання та завдання

1. Розв’яжіть задачу:

Фірма реалізувала 8000 одиниць товару по 500 грн. за одну одиницю. Постійні витрати на виробництво продукції становлять 2000 грн. Змінні витрати — 10 грн. на кожний виріб. Визначте валовий прибуток фірми. Яким буде чистий прибуток фірми, якщо всі платежі з валового прибутку становлять 28% ?

2. Визначте величину зовнішніх і внутрішніх (неявних) витрат для двох підприємців, які працюють в одній галузі. Відповідно до існуючої у галузі середньої норми прибутку на капітал кожен з них має отримувати нормальний прибуток у розмірі 80 грн.

Перший орендує приміщення і наймає 10 працівників, транспортуючи продукцію та сировину власними коштами. Другий працює у власному приміщенні, але, крім 10 робітників, наймає менеджера. Витрати на придбання ресурсів:

 

 

3. Поясніть спільне та відмінне між двома поняттями: “нормальний прибуток”, “економічний прибуток”.

4. Які фактори збільшення підприємницького доходу мають, на ваш погляд, першочергове значення для кожного з таких підприємств. Перше функціонує у добувній галузі і має у структурі витрат найбільшу частку витрат на будівлі та обладнання. Друге функціонує як консультативна фірма, бізнес якої тримається на висококваліфікованих і високооплачуваних фахівцях з економіки та права. Третє лише розпочинає свою діяльність і шукає власного місця на ринку.

5. Перерахуйте таблицю 10, внісши зміни. Уявіть, що із збільшенням обсягів виробництва майстерня капелюшків для того, щоб гарантувати їх збут і конкурувати з іншими виробниками, зменшує ціну продажу: при виробництві 10 та 20 капелюшків ціна становить 75 одиниць, при 30, 40, 50 капелюшків – 70, при 60 та 70 – 65. Чи буде за таких змін дійсним наш висновок про те, що оптимальний обсяг виробництва капелюшків – це 50?

ТЕМА 3.3

Кількості одиниць бізнесу

Схема 29

Пояснення до схеми:

Найпоширенішим типом фірм є одноосібні володіння, вони властиві будівельній індустрії, роздрібній торгівлі, сфері послуг. Великі корпорації становлять лише близько 1/5 загальної чисельності, їхньою сферою діяльності є різні галузі промисловості.

Співвідношення різних типів підприємств за їхньою часткою у загальних грошових надходженнях (у загальному обігу) неоднакове. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%).

 

Хоча для прикладу ми взяли американську економіку, приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Щоб глибше зрозуміти причини цього явища, треба докладніше зупинитися на перевагах і недоліках кожного типу підприємств.

Одноосібні володіння. Їхня суть у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями фірми. Останнє, між іншим, означає, що в разі банкрутства фірми власник може не лише втратити капітал, а й відшкодовувати боргові зобов’язання перед кредитором за рахунок особистого майна.

Слід зазначити такі переваги одноосібних володінь.

По-перше, весь прибуток зосереджується в руках одного власника. Це дає можливість безпосередньо використовувати прибуток в інтересах справи так, як їх (ці інтереси) розуміє сам підприємець. Оскільки весь прибуток належить підприємцеві, зрозуміла його безпосередня заінтересованість в ефективній праці. До того ж прибуток підприємця за ринкової економіки розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми невеликі витрати на організацію виробництва. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам фірми. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність цінується багатьма підприємцями над усе, бо створює передумови для повної реалізації здібностей.

По-третє, одноосібному володінню властива простота дій в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Водночас одноосібні володіння мають деякі недоліки, які правильніше було б вважати обмеженнями цієї організаційної форми. Це, насамперед, обмежені можливості для розширення капіталу. Збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок прибутку, якого може бути замало. Власники невеликих фірм часто банкрутують, не можуть розраховувати на значні кредити банків. Крім того, обмеженими є можливості “одноосібника” в управлінні виробництвом. Адже одна особа має приймати рішення з усіх виробничих, фінансових, технічних, комерційних та інших питань. Часто підприємцеві бракує компетентності, що призводить до помилкових рішень.

Ще одним недоліком одноосібного володіння стає саме повна відповідальність підприємця. За свої борги, кредити, збитки він відповідає не лише активами фірми, а й своїм особистим майном. Банкрутство фірми є одночасним банкрутством її єдиного власника.

Одноосібні володіння — найменш стійкі організаційні форми бізнесу. Щорічно в країнах з ринковою економікою велика частина новостворених фірм гине.

З привабливих та застережливих ознак одноосібного підприємства випливає, що ця форма більше підходить підприємцям, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик, надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де швидко одержується прибуток.

В Україні одноосібні підприємства представлені малим бізнесом, тобто практично немає прикладів того, щоб одна особа була повним власником великого підприємства. У 2000 р. серед малих підприємств 32,3% становили приватні, 62,8% – колективні, 1,5% – державні, 2,8% – комунальні, 0,5% малих підприємств становили власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Загальна кількість малих підприємств в Україні складає 217930, що, за експертними оцінками, як мінімум удвічі переменшує потребу в них.

Партнерство.Природним продовженням одноосібного володіння є партнерство. Це така форма організації бізнесу, коли дві чи кілька осіб ведуть справу як співвласники на підставі укладеного договору. Є два види партнерства: звичайне, або генеральне, та з обмеженою відповідальністю. Партнери об’єднують свої фінансові ресурси та вміння вести справу. Вони розподіляють ризик, прибутки, збитки згідно з домовленістю. Звичайне партнерство передбачає необмежену відповідальність кожного співвласника, тобто, як і в попередньому випадку, кожен учасник несе повну відповідальність у справах фірми в розмірі як свого внеску у загальний капітал, так і своїх особистих коштів. Обмежена відповідальність партнерів ніколи не перевищує суми, яку вони внесли в справу.

Частка партнерств у ринковій економіці, як правило, невелика, так само, як і їхня питома вага в грошовому обігу. Вони більш поширені в таких галузях, як медицина, юриспруденція, бухгалтерія, що пов’язано з економічними особливостями цієї форми. Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. При більшій кількості учасників з’являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, вони можуть найняти і професійних менеджерів.

По-третє, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте партнерства не позбавлені недоліків (обмежень).

Перше: можуть виникати непорозуміння між партнерами, розходження їхніх інтересів, що ускладнює процес управління.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.51.78 (0.035 с.)