Підприємство, галузь, економіка



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Підприємство, галузь, економіка



Пояснення до схеми:

Підприємства — це найчисленніші ланки економіки. І хоча вони нагадують молекули в єдиному економічному організмі, але здійснюють аж ніяк не броунівський рух. Функціонування кожного підприємства підпорядковано певній меті, узгоджено з іншими підприємствами, організовано.

Підприємства, що випускають однорідну продукцію, групуються у галузі. У кожній національній економіці є своє співвідношення галузей. Воно визначається розвиненістю економіки, її місцем у міжнародному поділі праці, наявними ресурсами тощо.

Галузі об’єднуються у національну економіку. Вона визначається не лише галузевою, а й територіальною структурою виробництва, тобто особливим розміщенням виробництва на території країни. Місце та роль підприємства в національній економіці країни багато в чому залежить від типу господарської системи. Підприємство в ринковому середовищі діє за принципами економічної свободи та конкуренції. Тут господарська діяльність набуває характеру підприємництва. В умовах адміністративної системи діяльність підприємств здійснюється за вказівками центральних органів, тому фактично виключаються самостійність, ризик і конкуренція, а отже, відсутнє підприємництво.

Підприємництво.Підприємництвом називають самостійну, ініціативну діяльність з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, що передбачає здійснення нововведень при використанні власних коштів, а також самостійність і ризик.

Таке розуміння підприємництва сформувалося не відразу. Різні дослідники протягом двох століть робили свої внески у визначення того, що є підприємництвом. Серед них Рене Кантільон, Макс Вебер, Вернер Зомбарт, Йозеф Шумпетер.

Коротка історична довідка

Термін “підприємець” вперше було застосовано на початку XVIII ст. французьким банкіром Р.Кантільоном. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже — був змушений ризикувати.

Розробку теорії підприємництва продовжив німецький соціолог М.Вебер, який у своїй книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) розробив модель “ідеального підприємця”. Мотивами підприємницької діяльності, за Вебером, є прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. Він визначав підприємництво як спосіб життя, за якого людина існує задля справи, а не справа задля людини.

В.Зомбарт, німецький економіст, соціолог, історик культури, у праці “Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини” розкрив умови реалізації так званого духу підприємництва. Ними, за Зомбартом, є: поєднання бажання мати гроші із вмінням організувати справу, дотримання ділової етики, яка передбачає комерційну солідність і вірність угодам.

Й.Шумпетер, відомий австро-американський економіст, бачив призначення підприємця у виконанні ним ролі економічного лідера та новатора, людини, що є рушієм науково-технічного прогресу. Підприємець Шумпетера суттєво відрізняється від звичайного хазяїна, адже сенс підприємницької діяльності полягає, як він вважав, у нововведеннях за п’ятьма напрямами:

1) виробити нові блага абополіпшити якості існуючих; 2) впровадити нові способи виробництва; 3) освоїти нові ринки збуту; 4) використати нові джерела сировини; 5) створити промислові організації нового типу.

 

У визначенні підприємництва підкреслюється один незаперечний факт: підприємець діє з метою привласнення прибутку.Збільшення прибутку передбачає зменшення витрат. Тут у пригоді можуть стати не лише застосування дешевшої сировини чи краще використання устаткування, а й економія на зарплаті найманих працівників. Саме на останній обставині зосереджують увагу послідовники марксизму. Тому важливо повернутися до питання про суспільну корисністьпідприємницької діяльності. В чому вона полягає?

По-перше, оскільки підприємець безпосередньо й особисто заінтересований у результатах своєї справи, то це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати нове, а отже, сприяти загальному прогресу.

По-друге, як людина, яка працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприяти стабілізації суспільних відносин: дотриманню юридичних норм і угод, повазі до партнера тощо.

По-третє, оскільки бажання збільшити власне багатство досягається на ґрунті задоволення потреб споживачів, остільки це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Приватний та суспільний інтересиу підприємницькій діяльності поєднуються. Підприємець, передусім, реалізує свій особистий, приватний інтерес. Він організовує свою справу таким чином, щоб одержати від неї найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить мета власного збагачення підприємця суспільним інтересам? Така ситуація не виключена. Суперечність між приватними і суспільними інтересами цілком об’єктивна. В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукатиме товар, який спочатку збагатить його, а вже потім подумає про добробут людей. Заради високих прибутків підприємець може заощаджувати на умовах праці своїх службовців, забруднювати навколишнє середовище, зловживати рекламою тощо. Чи не означає це, що суперечності між приватними і суспільними інтересами є не тільки об’єктивними, а й неподоланними?

Подивимося, як справляється з розв’язанням суперечностей між приватним і суспільним інтересами ринкова економіка.

Механізм розвитку ринкової економіки включає в себе як стимули, так і обмежувачі для приватного інтересу. Першим із них є сам споживач. Підприємці вироблятимуть лише ті товари, які потрібні людям (непотрібні просто не купуватимуть). До того ж вони будуть уважно стежити за попитом і намагатись якнайскоріше відповісти на нього пропозицією, оскільки їм вигідне швидке обертання капіталу та одержання прибутку. Отже, ринок “невидимою рукою”, як висловився А.Сміт, спрямовує інтереси підприємця на задоволення потреб споживачів.

Другим обмежувачем приватних інтересів є діяльність держави. Через такі засоби регулювання, як податки, дотації, штрафні санкції та інше, держава може стимулювати виробництво необхідної продукції й обмежувати виробництво небажаної. У першому випадку підприємство одержить дотацію, в другому — йому встановлять більші податки. Держава може застосовувати штрафні санкції стосовно підприємців, що порушують закони: ведуть недозволену діяльність, забруднюють навколишнє середовище тощо. Держава може навіть заплатити підприємству за утримування від нарощування виробництва, коли це не є необхідним для суспільства. Скажімо, держава заплатить фермерові за те, щоб він не збільшував вирубку лісу, кількість посівних площ, коли в цьому немає суспільної потреби.

Обмежувачем зростаючих “апетитів” підприємців може бути, нарешті, і ринкова інфраструктура. Ви пригадуєте, що під ринковою інфраструктурою ми розуміємо установи, які обслуговують ринок. Завдяки діяльності установ ринкової інфраструктури підприємець не може вимагати будь-яку ціну за свій товар, довільно встановлювати заробітну плату. Товарні біржі та біржі праці сприяють усуненню значних коливань цін на продукти праці та саму працю. До речі, держава також стежить за тим, щоб підприємці не порушували права працівників (через встановлення мінімуму зарплати, регулювання звільнення та найму) і споживачів (через законодавчий захист їхніх прав).

Отже, ринкова економіка, стимулюючи розвиток підприємницької діяльності, створює умови для узгодження приватних і суспільних інтересів.

Невід’ємною рисою сучасного підприємництва є його участь у розв’язанні соціальних і економічних проблем суспільства.

Наприклад, у розвинутих країнах ділові кола багато роблять для відновлення старих міських районів, сприяють підвищенню рівня зайнятості, розробляють власні екологічні програми, здійснюють пожертви на соціальні потреби. Приватні й суспільні інтереси тісно переплітаються в діяльності підприємців. Замислимося над таким фактом: підприємці сприяють підвищенню зайнятості, а високий рівень безробіття тягне за собою злочинність, крадіжки, загальну соціальну нестабільність, від яких потерпає і підприємець.

Прикладом поєднання підприємництва з реалізацією суспільних інтересів є діяльність видатного вченого, найвдалішого інвестора Вол-стріту Джорджа Сороса.

Коротка історична довідка

Джордж Сорос— співвласник і керуючий фонду “Квантум”, активи якого зросли за 20 років у 500 разів і нині сягають двох мільярдів доларів. Основний капітал підприємства — уречевлені знання.

Після Другої світової війни Джордж Сорос покинув Угорщину, навчався в Лондоні. В 1956 р. переїхав до США. Він є знавцем історії, філософії, права, економіки, політології, літератури і мистецтва. Володіє англійською, німецькою, французькою, італійською, угорською мовами та есперанто. В одній особі він поєднує університетського професора, політика, менеджера, який приймає професійні виробничі рішення. З його участю створений фонд “Культурна ініціатива”, куди звертаються тисячі новаторів за підтримкою своїх ідей. Джордж Сорос з великою увагою ставиться до проблем постсоціалістичних країн, зокрема України. Разом з Е.Хьюстоном, В.Леонтьєвим, Я.Младеком ним підготовлені пропозиції щодо створення “відкритого сектора” в економіках постсоціалістичних країн, який би протистояв традиційному завдяки своїй ринковій орієнтації. На жаль, їхні пропозиції не знайшли відгуку в Уряді нашої держави, оскільки, цитуючи А.Хаммера, іншого підприємця-гуманіста, “нема такої сили в світі, яка перемогла б радянську бюрократію, коли вона шикується для упертого й злого опору”.

Джордж Сорос — автор бестселера “Алхімія фінансів”, який із захопленням читають і студенти шкіл бізнесу, й представники наукової еліти. Сподіваємося, що і ви будете мати можливість ознайомитися зцією книгою.

 

Уже наголошувалося, що люди, по-справжньому здатні до підприємництва, є багатством нації. Можна по-різному ставитись до цієї думки. Наведемо факти, що, на наш погляд, її підтверджують.

Факт 1.У 1990 р. в Америці, найбагатшій країні світу, налічувалося понад 2 млн. мільйонерів. Це стільки ж, скільки їх є в усіх інших країнах світу.

Факт 2.Серед “королів” бізнесу, найбагатших людей світу, сьогодні на перший план вийшли ті підприємці, які, скориставшись мікроелектронною революцією 50-х років, фактично — підтримавши її, заклали підвалини власного багатства.

Ми інтерпретуємо ці два факти так: досягаючи мети власного збагачення, люди, що здатні до підприємництва, збагачують націю.

Одна з проблем сучасної України — це нестача людей, здатних і відповідним чином підготовлених до підприємницької діяльності. Така ситуація, зокрема, спричинена перерваністю традицій підприємництва. А воно в Україні має глибокі історичні корені.

Коротка історична довідка

У XVIII ст. лише на Лівобережжі проводилося близько 400 ярмарків. Дрібніша торгівля велася на 700 місцевих базарах. Великі ярмарки, що тривали тижнями і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку, відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Полтаві. Прізвища українських підприємців — Терещенків, Симиренків, Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами.

У 1797 р. у Києві був започаткований ярмарок Київські контракти. На нього приїздили купці з Австрії й Англії, Франції та Греції, Пруссії й Данії. Тут укладались угоди оптової торгівлі, оренди, здійснювалися кредитні операції. Кожну угоду реєстрував Цивільний суд, що на час ярмарку спеціально розміщувався безпосередньо біля місця здійснення угод — на Подолі.

 

В економіці є три типи підприємців: підприємець-власник, підприємець-орендар і підприємець-менеджер.

У першому випадку підприємець є власником чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. В другому — підприємець є господарником, який забезпечує процес виробництва на власних або орендованих засобах виробництва. Це може бути фермер, який обробляє власну або взяту в оренду землю; майстер, який організував ательє пошиття одягу у своєму чи орендованому приміщенні. Третій тип — підприємець менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних знань у галузі управління. Він навіть може не мати ні власного, ні орендованого майна, працювати за наймом на великих підприємствах, здійснюючи управління ними. Найвідоміші фірми світу “Дженерал моторз”, “Міцубісі”, “ІВМ” своїми успіхами зобов’язані саме створеній у них високій культурі менеджменту.

Підприємницька діяльність — необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна, як різноманітні людські потреби. У світі виробляються десятки мільйонів видів продукції, кожен з яких може стати предметом підприємництва. Ніхто не рахував кількості послуг, в яких є або може з’явитися потреба.

Усі численні вияви підприємництва, властиві для цивілізованого ринку, можна згрупувати у певні види. У нашій класифікації виділимо такі:

 

Схема 25



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.75.30 (0.007 с.)