Структури нервової системи, що беруть участь у здійсненні рухів

У здійсненні рухового акту беруть участь майже всі відділи нер­вової системи (рис. 21).

Так, у людини на спинномозковому рівні здійснюється реципрок- пе гальмування м'язів-антагоністів, флексорний рефлекс, підтрим­ка необхідного тонусу м'язів. На рівні стовбура мозку збільшується кількості структур, що беруть участь у руховому акті, розширюють­ся їхні функціональні обов'язки. Ядерні утвори ретикулярної фор­мації, вестибулярного ядра, покришки, заднього поздовжнього пуч­ка тощо беруть участь у забезпеченні правильного встановлення голови і тіла в просторі, і нормального м'язового тонусу. Важливу рОЛЬ у координації рухів відіграє мозочок. Крім того, він бере акти- ііиу участь у формуванні рухової пам'яті, забезпечує точність, плав­ність, необхідну силу, регулює тимчасові, швидкісні і просторові ха­рактеристики будь-якого руху.

На сьогодні сформульовано трирівневу структуру регуляції і ко­ординації рухів, створенню якої ми зобов'язані Н. А. Бернштейну (1947).

Найдревніший рівень А — червоноядерно-спинномозковий рі­вень регуляції рухів переважно м'язів шиї і тулуба. На цьому рівні регулюється плавність і витривалість рухів, підтримується тонус усієї м'язової системи, здійснюється тонке керування збудливістю спинномозкових ядерних структур, що забезпечують реципрокну іннервацію м'язів-антагоністів та ін. Усі процеси на цьому рівні здійснюються автоматично.

Рівень синергії і штампів є другим рівнем — рівнем В, або тала* мо-паллідарним. На цьому рівні спостерігається численність м'язів, що втягуються в синергію, і схильність до стереотипів і періодично­сті. Цей рівень характеризує велика пропріорецептивна і екстеро- рецептивна чутливість, що зумовлено залученням у процес основ­ного центра чутливості — зорового горба.

Для рівня С характерний рівень просторового поля, пірамідно- стріарний рівень рухів. Синтетичне просторове поле — це сприй­няття і володіння обширним зовнішнім навколишнім простором. Таке поле є однорідним і таким, що не зміщується, характеризуєть­ся методичністю і геометричністю, які виявляються в дотриманні геометричної форми і геометричної подоби. Просторове поле не по­рожнє, а заповнене об'єктами різного розміру і маси, а також сила­ми, що виходять від таких об'єктів і діють між ними.

Такий поділ здійснення і координації рухів на рівні вказує на підпорядкування ієрархічно влаштованих рівнів, а також складний розподіл функцій при виконанні рухового акту.

10.2. Програма рухового акту

і теорія функціональних систем

10.2.1. Рухова програма

Уся рухова активність індивідуума — це цілеспрямована діяль­ність чи поведінка, які спрямовані на досягнення корисного для його життєдіяльності пристосувального результату.

Розрізняють елементарний рух і руховий акт. Елементарний рух виявляється скороченням чи розслабленням м'язових волокон або окремих м'язів під впливом будь-якого подразнення чи є складовою чистиною рухового акта. Руховий акт здійснюється при реалізації моторної програми чи під впливом командного нейрона, що керує

узгодженою роботою мотонейронів і м'язовими волокнами чи м'язами, що до них належать.

К. В. Судаков (1997) пише, що руховий акт належить до попе­редніх дій, які потрібно виконати задовго до досягнення кінцевого результату, коли відбудеться задоволення провідної потреби. Далі він наводить приклад, що коли людина конструює певну річ, то їй необхідно виконати низку проміжних завдань зі своїми конкретни­ми результатами.

Для здійснення будь-якого руху в центральній нервовій системі має бути сформована рухова програма. І от така рухова програма є не що інше, як концепція функціональних систем П. К. Анохіна. Він розглядає функціональну систему як одиницю інтеграції цілого організму, що складається динамічно для досягнення корисної сис­темі й організму якоїсь його пристосувальної діяльності, і завжди на основі циклічних взаємин, вибірково об'єднуючи спеціальні нер­вові і гуморальні механізми.

Функціональні системи використовують наявні в пам'яті набори рухових команд і наявні коригувальні підпрограми, а також ре­зультати аналізу і синтезу поточної аферентації, що й забезпечує реалізацію рухового акту.